Полтава славиться багатою історією, а разом з нею – легендами та плітками. Ними «обросли» будинки, відомі містяни та найстаріші вулиці.
Про історії про Полтаву та її жителів, які збирали зі спогадів та сторічних переказів, відомо з екскурсії «Легенди й плітки губернської Полтави» вулицями Гоголя, Пилипа Орлика, Соборності та Стрітенська.
Казино, відома їдальня і театр: міські плітки про історичні будинки на вулиці Гоголя
Раніше вул. Гоголя називалася Іванівською. У середині 19 століття до Полтави переїхав Іллінський ярмарок, тож місто економічно «розквітло». Торгові ряди розміщувалися саме на вул. Іванівській.
У деяких джерелах зустрічається назва «московські» або «суздальські» ряди, проте пізніше вони стануть єврейськими. Московські купці в Полтаві не прижилися, тому їх витіснили єврейські. Згодом місто почало розвиватися і на вулиці будуються дохідні будинки, крамниці, готелі тощо.
Один з дохідних будинків розташовувався напроти сучасного готелю «Палаццо», а саме на вул. Гоголя, 26. Будівлю звели на початку 20 століття й належала вона купцеві Браславському. Перший поверх займали лавки, магазини, також там працювала майстерня з виготовлення канцелярських чорнил. Ці чорнила були якісними, тому власник експортував їх за кордон.
Окрім мебльованих кімнат на цокольному поверсі Браславський здавав приміщення в оренду казино. Говорять, що до нього часто заходили полтавські багатії й значна частина серед них – жінки, бо у місті було немало заможних купчинь. Проте який вигляд мало казино зсередини і що там було – достеменно невідомо.
Також цікаву історію переповідали й про будівлю Державного архіву Полтавщини 1901 року, що розташовується поряд. Її будували за проєктом архітектора Андрія Зинов’єва як земську бібліотеку. Згодом там відкрили частину губернського музею й робочий простір для науковців.
Багато вчених, які працювали там, обідали у відомій їдальні пані Теплової, яка розташовувалася поряд. Жінка готувала смачно, недорого і якісно, тому була популярна як серед місцевих, так і серед гостей Полтави. Останні зупинялися на другому поверсі їдальні, де господиня облаштувала кімнати відпочинку.
Ще одна відома полтавська будівля – колишній кінотеатр «Колос», розташований також на вул. Гоголя. 1901 року його відкрили як Полтавський просвітницький будинок імені Миколи Гоголя, де облаштували міський театр.
Автор проєкту – відомий архітектор Олексій Трамбицький. Побувавши у різних європейських країнах, зокрема в Італії, й перенявши їхній стиль, збудував сцену в новоствореному театрі. Сучасники говорили, що вся зала вражала своєю красою й акустикою: подейкували, що на останніх рядах було чути, як на сцені падає голка.
Завісу для театральної сцени власноруч зробив та розмалював полтавський художник Григорій Мясоєдов. Це був особистий внесок митця, тож він виконав роботу безкоштовно. Єдиний, кому не сподобалася завіса, був син Григорія – Іван Мясоєдов. А все через те, що батько писав у стилі реалізму, а синові більше до вподоби була античність.
До речі, свого часу Іван Мясоєдов і сам був справжньою легендою Полтави. Ледь не на кожному застіллі чи прогулянці можна було почути нові плітки про нього. В одній з них розповідається, що у Москві полтавець навчався не лише живопису в художній академії. Там він опанував ще одне ремесло, щоправда незаконне. Мова йде про підробку грошей.
Кажуть, що фальсифікацією купюр він займався і в Полтаві й на нього відкрили кримінальну справу, проте батько допоміг її «зам’яти». Пізніше Івану Мясоєдову все ж довелося відповідати перед законом: у Берліні відбувся судовий процес, де йому присудили три роки в’язниці.
Українська інтелігенція VS мер міста: як у Полтаві уникнули скандалу через мову
Минулого століття у Полтаві обговорювали ще одну подію, пов’язану з міським театром. У 1903 році в ньому пройшли урочисті зібрання з нагоди відкриття першого в країні пам’ятника українському письменникові – Івану Котляревському. Тоді до Полтави приїхала сила силенна гостей, серед яких – київська інтелігенція та делегація галичан.
За кілька днів до події тодішній очільник Полтави Віктор Трегубов отримав від влади розпорядження про те, що виступи на цьому заході мають проводити тільки російською мовою. Попри загрозу скандалу, він, як міський голова, мусив повідомити про це гостям.
Першою, хто висловила незадоволення щодо цього, стала письменниця Олена Пчілка. Наступними її підтримали політик Микола Міхновський, Ольга Кобилянська й за ними хвиля протесту прокотилася усією залою. Тоді уникнути скандалу допоміг Панас Мирний – письменник та дійсний статський радник у Полтаві. Він втрутився й запропонував делегатам поїхати до себе на гостини.
Це рішення допомогло міській владі уникнути політичного скандалу, проте спричинило сімейний – у родині Мирного. Говорять, що через неочікуваний візит гостей Панас Мирний посварився зі своєю дружиною Олександрою. Ще однією причиною цьому стало те, що гості випили французьке вино, яке Олександра придбала для себе на свята.
Легенди єврейської громади: історія Авраама Зеленського та скарби на цвинтарі
Гідеса Анна Шендрик говорить, що єврейська громада у Полтаві була досить чисельна, адже Полтавська губернія стала крайньою зоною, де вони могли селитися. Жити на територіях за нею забороняла частина законів Російської імперії.
Одним з історичних будинків на вулиці Гоголя володіла родина єврейських купців. Він знаходиться навпроти Театральної площі, поряд з магазином «Домінік».
Представник цієї родини стане першим очільник Полтави з єврейської громади. Його ім’я – Авраам Зеленський. Він очолював місто з 1820 по 1823 рік й зроби чимало справ, які запам’ятали містяни. Зокрема, виділив землю під єврейський цвинтар й розвивав культуру. З ним пов’язана одна з міських історій.
У ті часи в Полтаві гастролювала харківська театральна трупа, у складі якої був Михайло Щепкін. У Полтаві актори представляли виставу, в якій він грав єврея і власника корчми. Тоді Щепкін, надихнувшись очільником міста, повністю скопіював на сцені поведінку Зеленського. Авраама це зачепило, тож він пішов до очільника трупи й домовився, аби цю виставу зняли з афіші й більше не представляли людям. За це він заплатив доволі велику суму.
Проте знайшлася в Полтаві людина, яка «донесла» на мера генерал-губернатору. Він мав вищу посаду, адже очолював губернію, а не місто, тож ухвалив рішення протистояти Зеленському. Він дозволив трупі знову вийти на сцену, бо вважав, що ніхто з урядників не має права скасовувати вистави через особисту неприязнь чи вподобання.
Здавалося б, що Авраам Зеленський тримав образу на Михайла Щепкіна через «пародію» та донос, проте саме він у скрутні часи допоміг актору. Громадськість Полтави доклала зусилля й кошти, коли Щепкіна та його родину викупили з кріпацтва. І перший, хто дав гроші, був Авраам.
Після смерті Зеленського у 1879 році нащадки побудують синагогу його честь. Вона була повністю зруйнована й не дожила до наших часів, проте відомо, що її збудували в східному стилі, із заокругленими вікнами та мавританськими рисами в дизайні.
Загалом будинків, які пов’язані з єврейською громадою, на вул. Гоголя було чимало. Ще один – сучасна філармонія. Раніше на її місці була хоральна синагога, де євреї здійснювали усі молитовні звернення. З нею пов’язана одна з міських історій.
Минулого століття полтавський історик Іван Павловський відшукав документ, який датується 10 березня 1836 року. Це було звернення Равена Оршанського – тодішнього очільника єврейської громади, якого називали «Ізя».
У листі він просив допомогти Полтавську міську думу здобути авторитет серед громади, адже за три роки свого керування місцеві євреї всіляко обминали його й не кликали на свята. Урядники прочитали цей лист і написали у відповідь звернення до єврейської громади, в якому йшлося:
«Щоб робити свої релігійні обряди, звертайтеся до Равена. Він то все має контролювати, бо як не будете звертатися – з вас штраф».
Говорять, що після цього єврейська громада все ж перестала ігнорувати свого очільника. Приблизно у ті часи в єврейській громаді з’явилася ще одна легенда, пов’язана із синагогою.
На початку 20 століття трапилася масштабна пожежа й вона згоріла. Тоді єврейська громада зібрала кошти й власноруч відновила приміщення, проте перед цим на згарищі знайшли залишки молитовної книги – Тори. За традицією, її закопали на єврейському цвинтарі, проте де саме – невідомо. З того часу в місті ходить легенда, що той, хто знайде місце поховання й відкопає Тору, стане найбагатшою людиною у світі.
За радянських часів відбудована синагога постраждала, тож її згодом перетворили на філармонію.
Полтавські історії кохання Наума Бахмутського та Йозефа Хмелевського
У двох своїх пам’ятках Полтава зберігає спогади про кохання заможного підрядника та фотографа – Наума Бахмутського та Йозефа Хмелевського.
Бахмутського в місті поважали й говорили, то якщо будує він – це навіки. На вул. Пилипа Орлика зберігся його столітній будинок. За однією з версій, його звели для дружини підрядника Ізабелли, інша говорить, що це був подарунок коханці.
У другій легенді згадують, що Бахмутський замовив для своєї коханки збудувати вишуваний будинок і навіть найняв слуг, проте жити разом їм не судилося. Через вторгнення більшовиків полтавець разом з родиною емігрував до Франції й не зміг повернутися до Полтави через її окупацію.
Говорять, що його коханка певний час жила в будинку, проте згодом жінку заточили в підвалі, де й досі лежать її кістки. Душа жінки, за легендою, досі чекає Бахмутського в цій оселі.
Натомість фотограф Йозеф Хмелевський мав більш щасливу історію кохання. Він народився у Варшаві, де жив разом з родиною. Згодом його батько бере участь у Варшавському повстанні і після його придушення мати, аби вберегти сина й уникнути переслідувань, забирає його й переїздить до родичів у Петербурзі.
Там Хмелевський отримує освіту, захоплюється фотографією та мріє відкрити власне фотоательє. У цей час він знаходить покровителів, які обіцяють йому достатньо грошей на здійснення мрії, проте неочікувано закохується.
Після домовленостей з покровителями він взявся виконувати останнє завдання – фотоальбом для випускниць Смольного інституту шляхетних дівчат. Одна з випускниць сподобалась Хмелевському, тож він ледь не одразу зробив їй пропозицію. Дівчина погодилася вийти заміж за фотографа, проте за умови, що він поїде з нею в її рідне місто – Полтаву. Тож покинувши всі плани в Петербурзі, він переїжджає до Полтавської губернії.
Молодята приїхали до міста у 1875 році й оселилися в будинку батьків нареченої на вул. Пилипа Орлика. Дівчину звали Олександра Ромер й була вона дочкою полтавського провізора. Згодом у будинку напроти Хмелевський відкриває перше в Полтаві фотоательє.
Протягом кількох років він бере участь у міжнародних виставках, заробляє кошти й знаходить нове приміщення на вул. Олександрівській (нині вул. Соборності, 32). Він здобуває славу, популярність й набирається досвіду, завдяки чому робить Полтаву «центром фотографії» в усій губернії.
На першому поверсі нового фотоательє були крамниця й турецька кондитерська, де подавали свіжозварену каву. В роки Другої світової війни будівля згоріла, проте символічно, що нині за цією адресою працює міська кав’ярня.
Обкладинка Катерини Василенко