Подорож до прадавнього міста Гелон, земляні вали скіфської доби, насипані ще до появи техніки, пам’ятка археології національного значення з охоронюваною територією площею понад 7 тисяч гектарів. Усе це про Більське городище на межі Полтавщини та Сумщини.
Дорога з Полтави до Котельви триває близько години. У Котельві нас зустрічає співробітниця Історико-культурного заповідника «Більськ» Оксана Дорошенко. Разом з нею ми присвятимо день Більському городищу.
Сідаємо у службовий автомобіль і їдемо до Більська. Дорогою говоримо про цьогорічний «Гелон-фест», який відбувся влітку (фоторепортаж з відкриття фестивалю, тут). Оксана Дорошенко захоплено розповідає про нюанси організації, музичні гурти, які виступали цьогоріч тощо.
Ось ми вже біля Західного городища. Тут стоїть інформаційна табличка з коротким описом історії пам’ятки та номерами для замовлення екскурсій. Схожі можна знайти на всіх в’їздах до городища, щоб замовити пішу, вело чи автопрогулянку.
Наш маршрут пролягає від Західного городища, валом Великого укріплення до Барвінкової гори. Оксана Дорошенко говорить, що ми пройдемо кілометрів 12 (!), але побачимо тільки чверть території. Таке це городище велике! Цей маршрут влітку долали школярі, тому ми впевнені, що нам також вдасться його підкорити.
«За день городище не обійдеш. Майже 40 км і це ж по бездоріжжю, хащах тощо», – заспокоює Оксана Дорошенко.
У Більському городищі заведено говорити саме про нього.
З червоним вином і ритуальними обрядами. Де і як жили скіфи
У складі городища є три укріплених поселення (Куземинське, Західне і Східне укріплення). Перше поселення землеробних племен утворилося на території Західного городища ще в VII ст. до н.е. Там жили язичники, тому тут існувало чимало культів.
Племена займалися землеробством, скотарством та ремісництвом. Жителі самостійно вирощували різні культури, шили одяг, кували залізо, виготовляли зброю, прикраси, глиняний посуд. Посуд з металу використовували для ритуального призначення. Цими речами вони забезпечували себе і всі навколишні поселення.
«Є думка, що це був головний центр металургії та металообробки. Вироби з Більського городища “розходилися” по всьому Лівобережжі. Більське городище було великим політичним, культурним та економічним центром. Воно функціонувало не лише завдяки виробництву, а й добре розвиненій міжнародній торгівлі. Торгували з грецькими полісами тощо».
Місцеві племена постачали зернові культури, мед, шкури, сухофрукти. А привозили червоне сухе вино, оливкову олію, прикраси тощо.
Жителі древнього Гелону вживали у їжу різні види зернових культур, м’ясо, кисломолочні продукти, сухофрукти тощо. Рибу майже не їли. Тутешні землеробські племена розводили велику рогату худобу, коней, свиней та у меншій кількості малу рогату худобу. Котів у них не було, але були собаки. Дорошенко говорить, що собак використовували на полюванні, приносили в жертву і навіть їли.
Західне укріплення проіснувало з VII по V ст. до н.е. Паралельно в VI ст. до н.е. починає формуватися Східне укріплення, яке проіснувало вірогідно до III ст. до н.е. Точна кількість населення, яка тут жила, не відома. Заселені були переважно лише Західне і Східне укріплення. Велика частина території городища, ймовірно, використовувалася для землеробської діяльності та скотарства.
«Це були абсолютно різні племена. Вони мали різні звичаї, традиції житлобудування, жертвоприношення. Західне було більш архаїчним поселенням. Східне – більш розвиненим».
Земляні вали та прадавній Гелон
Городище не завжди оточували земляні вали. Оксана Дорошенко говорить, що їх рукотворно спорудили в середині VI ст. до н.е., вірогідно за рік-півтора. Однією із можливих причин спорудження валів є захист від кочівників. Також є версія, що перський цар Дарій хотів завоювати Скіфію і йшов з походом до них. Тому племена об’єдналися і насипали вали.
Дорошенко каже, що Більське городище Геродот ототожнював з прадавнім містом Гелон. Він писав, що це поліс, який з усіх боків оточують вали та дерев'яні частоколи. Мешкають вони у дерев'яних житлах та мають дерев'яні святилища. Живуть там поселення будинів і гелонів, які розмовляють то скіфською, то еллінською мовою.
Життя в городищі «затихає» у III ст. до н.е. Точних причин чому так сталося, наразі невідомо.
Більське городище є одним з найбільших скіфських поселень у Європі. Територія Більського городища становить понад 5 тис. га, а загальна охоронювана територія займає понад 7 тис. га. Протяжність рукотворних земляних валів – майже 37 км.
«Цей комплекс є унікальним не лише в Україні, а і в Європі. Ця пам’ятка унікальна не лише своїми масштабами, а і своєю історією, археологією та наповненням. Тут дуже потужний культурний шар та інформативний потенціал».
Розпочинаємо подорож
Піднімаємося на Західний вал. Від побаченого перехоплює дух. Перед очима туриста відкриваються неймовірні простори Більського городища. Оксана пропонує продовжувати рухатися до валу. Екскурсоводка говорить, що кожна частина городища має свої рослини: в одному місці росте ковила, в іншому квітнуть анемони. Часто на маршруті зустрічаємо кущі шипшини та терну.
«Скільки раз ходжу тут, а кожен раз як вперше», – говорить Дорошенко.
По дорозі жінка знаходить рослину «заячий холодок», яку вирішує забрати з собою. Також на шляху нам трапляється велика суха гілка дерева, яка засунута у землю. Оксана Дорошенко говорить, що іноді до городища приїздять шамани, які вважають Більськ місцем сили. Можливу цю гілку залишив хтось із них:
«До Більська приїжджають глибше пізнати власну історію або ж просто за гарним відпочинком. Для деяких туристів це – місце сили».
Значна частина Західного укріплення пошкоджена селітроварницькою діяльністю:
«Селітра утворюється у перевідкладеній землі. З неї виробляли порох. У XVII ст. розпочався селітровий бум, бо в кого порох, той і на коні та всім заправляє. У гонитві за наживою селітровари поруйнували багато курганів і валів».
Із Західного валу відкривається вид на Долину бабаків. Проте тварин, на жаль, нам побачити не вдалося. Дорошенко говорить, що останні бабаки поховалися 12 жовтня. На шляху нам зустрічаються бабачі нори та подекуди видно протоптані ними стежки.
Ідучи далі, зустрічаємо зайця, який вискочив прямо із під ніг. Не зрозуміло хто кого злякався більше: він нас чи ми його, але заєць тікав з такою швидкістю, що сфотографувати його не вдалося. Оксана говорить, що в городищі також можна зустріти лисиць, косуль, диких кабанів тощо:
«Якщо зустрінеш справжню кабаниху з дітьми, то шанси вижити малі. Таких я за роки роботи не зустрічала. У нас місцевий фермер закупив напівдиких кабанів. Він їх чіпував. Їх усі годують, балують. Вони соціалізовані. Їх ні люди не бояться, ні вони людей. Таких і за вухом почухати можна».
Заповідник та будівництво музею
Комунальну установу «Історико-культурний заповідник «Більськ» Полтавської обласної ради створили у 2005 році. Наразі тут працює 18 робітників. У фондах заповідника зберігається майже 19 тис. знахідок. Оксана Дорошенко в заповіднику працює 3,5 роки. Вона має юридичну освіту, але за її словами справжню себе жінка знайшла тут:
«3,5 роки – наче нещодавно, а враження, що все життя».
Директор Історико-культурного заповідника «Більськ» Ігор Корост розповів, що у 2017 році на баланс заповідника передали приміщення, де у травні 2021 року розпочалися роботи з реконструкції приміщення під музей. У цьому музеї будуть виставкові зали, присвячені Більському городищу, умови для роботи працівників заповідника, реставраційна майстерня, фондосховище, золота кладова, архів, бібліотека, конференц-зал. Також проєкт передбачає благоустрій території навколо музею. Планують тут встановити екран та проектор, щоб в теплу пору року влаштовувати перегляди фільмів, проведення семінарів тощо.
«Наразі працюємо над тим, щоб ще розширити ділянку навколо музею на 0,5 га. Заповідник “Більськ” замовив проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Хочемо максимально розширити територію, щоб були нормальні умови для заїзду людей, зупинки автобусів/автомобілів, руху туристів тощо», – розповів директор заповідника.
Вартість робіт з останнім коригуванням – 42 млн грн. Наразі завершити роботи планують у липні 2022 року.
«На цей час виділили 12 млн грн. На останній сесії обласної ради виділили ще 2 млн грн. І з ДФРР перераховано 8 млн грн. Тобто маємо 22 млн грн вже в цьому році, які надіюсь освоять».
Продовження подорожі
Плин часу у городищі відчувається зовсім з іншою швидкістю. Пройшли наче зовсім небагато, а вже минуло 3 години. Оксана Дорошенко пропонує зробити привал на Макітрі та пообідати під яблунею.
Це місце для відпочинку Оксана Дорошенко відкрила з туристами цього літа. Тоді яблуня сховала гостей городища у своїй тіні від сонця.
Вмощуємося на карематі та дістаємо свій обід. Оксана пропонує спробувати чаю, який вона заварила з яблуками з цієї ж яблуні. У подорожі вона завжди бере з собою глиняне горня ручної роботи. Говорить, що з нього і чай смачніший, і має це естетичний вигляд.
Після обіду вирушаємо далі в дорогу. Оксана Дорошенко говорить, що ми пройшли десь половину шляху. Луки скоро закінчаться, потім будуть поля, а в кінці нас чекає ліс та Барвінкова гора.
На Барвінковій горі жінка обіцяє приготувати справжню каву на вогні. Така «родзинка» в екскурсіях з’явилася нещодавно. Зараз такий формат екскурсій має назву «Осінні кавування на Древньому Гелоні». Дорошенко говорить, що хоче в майбутньому, щоб була змога зробити кав’ярню на городищі.
Ідучи далі, зустрічаємо в небі трьох яструбів. Дістаємо свої фотоапарати та намагаємося «спіймати кадр». Оксана Дорошенко розповідає, що одного разу їй вдалося побачити в городищі яструба на відстані двох метрів. Птах сидів на землі та дозволив себе сфотографувати.
«Гуляючи городищем часто згадую хоку Лі Бо зі шкільної програми. Знаєте, 4 рядки, а так влучно описують мій стан тут»
Я на гори дивлюся –
і не набридає мені,
Горам також на мене
дивитися не набридає.
Потім екскурсоводка згадує історію про жука-скарабея. Коли в городищі розкопали один з непограбованих курганів скіфської доби, то для науковців це було як відкрити капсулу часу. Оскільки все в кургані лежало в тих положеннях, як і 2 тис. 600 років тому. У кургані була похована молода заможна жінка. У неї було багато прикрас, глиняний посуд, кінська збруя тощо:
«Серед усіх намистинок була невелика намистинка кольору слонової кістки, на яку відразу не звернули уваги. А вона виявилася непересічною річчю. Намистинка зроблена у формі жука-скарабея, на животі видряпане зображення скорпіона».
Доходимо до «улюбленої» частини маршруту Дорошенко. Вона говорить, що на цій ділянці пішки йти ще зручно, а от їхати велосипедом під гору не дуже. Ця ділянка нас зустрічає так званою алеєю акацій. Оксана Дорошенко говорить, що влітку тут «стоїть» духмяний медовий аромат.
Виходимо у поля. На деяких ділянках тривають сезонні роботи. Дорошенко показує вдалечині лінію лісу і говорить, що нам потрібно йти туди. Дійшовши до лісу, нас зустрічають вали, але тут вони не такі помітні. Під ногами шурхоче пожовкле листя. Робимо п'ятихвилинну паузу біля куща терену. Ягоди мають приємний терпкий смак.
Безцінні знахідки та археологічні розкопки: буденність прадавнього Гелону
Вийшовши з лісу на Барвінкову гору, впізнаємо локацію, де традиційно відбувається «Гелон-фест». Оксана Дорошенко розповідає, що минулоріч у рамках програми розвитку заповідника на цій ділянці встановили сонячні батареї, технічний вагончик та 2 житлові вагончики, якими користуються туристи та археологи. На території є wi-fi та відеокамери.
Дорошенко каже, що на території городища працюють 4 археологічні експедиції:
- Скіфська експедиція Харківського національно університету імені Каразіна;
- Більська археологічна експедиція Інституту археології Національної академії наук України;
- археологічна експедиція Історико-культурного заповідника «Більськ»;
- археологічна експедиція Полтавського національного педагогічного університету ім. Короленка;
Сезон їхньої роботи припадає переважно на літо, оскільки у складі археологічних експедицій багато викладачів, які працюють в університетах.
Дорошенко розповідає, що цінними знахідками археологів є не золото, бо золоті речі для тих часів є буденним явищем, а в першу чергу цінною є інформація. Прикладом унікальної знахідки є рогове блюдо, яке виявили у кургані некрополю Скоробір на Більському городищі у 2017 році. Знайшли блюдо Скіфська експедиція ХНУ імені Каразіна, керівниця Ірина Шрамко. Блюдо виготовлено з рогу лося, оформлено у звіриному стилі (зображені фігури диких кабанів, оленя, пантери):
«Єдина ціла знахідка рогового блюда на території Північного Причорномор'я, але за станом збереженості і рідкісними зображеннями у скіфському звіриному стилі – єдина та унікальна на території всієї Євразії».
Археологи досліджують городище з 1906 року, тоді встановили його приналежність до раннього залізного віку. Хоча городище досліджують понад 100 років, наразі розкопали трохи понад 1% території:
«Не одному поколінню археологів вистачить його обстежувати. Навіть з оцього 1%, що ми маємо, є вже чимало знахідок та матеріалів. Загалом археологія – це наука пазлів. Ті дані, що були про Більськ 50-х роках уже застарілі, у порівнянні з тим, що ми знаємо зараз. Хто знає, можливо, через 100 років виявиться. що ми теж помилялися. Інформації буде більше. Щось спростують, щось підтвердять».
Музей просто неба та скіфська кава
Крім звичайного музею заповідника, на території Барвінкової гори планують створити музей просто неба. Ігор Корост говорить, що цю ідею почали втілювати в життя. Щоб створити музей, працівники відвели 3 земельних ділянки у постійне користування заповідника з відповідним цільовим призначенням. Також розробили і затвердили детальний план території.
«Зараз просимо обласне керівництво, народних депутатів з нашого округу допомогти нам з проєктно-кошторисною документацією. Її розроблятимуть дуже довго, бо ніде в Україні, а і фактично в Європі, подібного музею немає. У Більську це важливо зробити, бо тільки 70-80% інформації, яку ми знаємо про скіфів – це інформація з Більського городища».
Директор каже, що у музеї хочуть відтворити скіфський курган, де покажуть, як облаштовували поховання. Також у планах відтворити античний храм, який археологи дослідили на Більську. На території цього музею хочуть розмістити промислові майстерні: золотоливарну, бронзоливарну, гончарну, залізообробну, фруктові сушарні тощо.
«Також на цій ділянці розміщений дуб Сковороди. Ми хочемо зробити до нього стилізований підйом-перехід через рів. Хочемо облаштувати парк зі скіфською тематикою, щоб люди могли з користю провести тут час».
До останнього автобуса до Полтави залишається менш як година. Оксана Дорошенко поспішає розпалити вогнище, щоб приготувати каву. Дрова піддаються не з першої спроби, але їй вдається. У глиняну джезву засипається кава, на лавці ставимо чашки, за серветки для печива використовуємо листя дуба.
«Оцей димок під час варіння кави на вогні мені такий таємничий, наче зілля готую», – говорить Дорошенко.
Кава з вогню має особливий смак. Його не описати словами, варто тільки скуштувати особисто. Як і варто відвідати Більське городище, яке захоплює дух та потрапляє у саме серце.
Ми допиваємо каву і їдемо на автостанцію. Не прощаємося, а домовляємося зустрітися навесні, коли городище буятиме квітами та травами. Приїдемо милуватися красою та відпочивати душею, слухати легенди та історії про нові знахідки і звісно ж пити каву.
Фото – Юлії Шинкар. Ретуш – Катерини Пєшикової