Понад 100 років тому на Полтавщині почали зводити школи, які нині вважають архітектурним здобутком та усілякими способами намагаються зберегти. Збудували їх за проєктом Опанаса Сластіона – миргородського архітектора та художника, який «одягав» дерев’яні школи у вишивані сорочки.
Минуло століття. На Полтавщині віднайшли близько 50 шкіл, яким вдалося пережити війни, розруху та радянський союз. Частину з них зруйнував час, натомість у деякі вдалося «вдихнути» життя.
ЗМІСТ поїхав у експедицію двома сластіонівськими школами, аби показати, як живуть пам’ятки зараз і як їх намагаються зберегти місцеві.
Як живуть школи Опанаса Сластіона у найвіддаленіших куточках Полтавщини
Одна з найстаріших шкіл Лохвиччини знаходиться у селі Млини. Нині дослідники сперечаються, чи справді будівлю збудували за проєктом Сластіона, проте місцеві вчителі досі бережуть пам’ять про великого архітектора у стінах школи. Вигляд та особливості будівлі все ж дають привід вважати, що її побудували саме за проєктом Сластіона.
Земська школа почала працювати у 1911 році. За словами вчительки історії Тетяни Карась, на її фасаді немає вишитих орнаментів, адже навчальний заклад у Млинах та ще один на Сумщині збудували одними з перших. Проте сластіонівські школи навіть без помережаних стін видно здалеку – їх видають шестигранні прорізи вікон та дверей, характерний дах та орнаменти на кутових зрізах.
Млинівська «восьмирічка» одна з небагатьох, якій вдалося зберегти самобутню функцію сластіонівських шкіл: у ній до цього часу навчають дітей. Кілька класів, їдальня, господарські споруди та учительська працюють задля близько 60 школярів, які відвідують заклад. Учителі щороку білять фасади та намагаються доглядати за школою, аби зберегти її якомога довше.
Натомість земська школа у Бодакві вже понад 50 років не приймає дітей. Поблизу неї збудували новий навчальний заклад, а у сластіонівській школі облаштувати Музей народної освіти та Музей народознавства. Завідує ними вчителька Оксана Кулініч.
Цю будівлю звели пізніше, ніж у Млинах, – 1914 року, тому на фасаді можна побачити цегляні орнаменти. Проєктування ж не надто відрізняється від схожих шкіл – два класи з розсувною перегородкою, житло для викладачів та господарські приміщення.
Раніше у стінах школи проводили дитячі майстер-класи, й водили у музеї дітей з інших сіл. Проте під час повномасштабного вторгнення росії школа опустіла: школярі не відвідують її через відсутність опалення.
Нині в музеях можна побачити не всі експонати, які були тут кілька років тому. Усе через те, що улітку торік земську школу пограбували. Злочинці винесли прикраси, навчальні експонати та вишиті полотна. Тепер найцінніше зберігають у захищеному місці, а саму школу намагаються вберегти від руйнувань.
Як зберегти такі цінні архітектурні пам’ятки якнайдовше
Полтавський архітектор Артур Ароян говорить, що найбільше на Полтавщині одно- та двокомплектних шкіл. Тобто тих, які розділені та один чи два класи. Три- та чотирикомплектні школи мають по три та чотири класи, але вони були рідкістю. Їх зводили рідше, адже на будівництво витрачали більше коштів.
Архітектор вважає, що насамперед відновлювати потрібно ті школи, які найменше зазнали руйнувань. Їх можна відновити, доклавши незначних зусиль та перетворити у житло, магазини, фельдшерсько-акушерські пункти та амбулаторії, які так необхідні у селах.
Разом з цим, архітектор переконаний, що потрібно «законсервувати» будівлі, які вже руйнуються. Це допоможе їм простояти якомога довше й дожити до того часу, поки фахівці не знайдуть гроші на їхнє відновлення.
У новому відео ЗМІСТу запрошуємо на екскурсію двома школами, аби дізнатися, чому ж земські школи такі особливі та як нам їх зберегти.
Дизайнерка – Юлія Сухопарова