06 жовтня, 09:10
06 жовтня, 09:10

Мабуть, у кожної людини є справа всього життя. Як виявилося, для поліцейського громади – це спокій на території, де він працює.

Сьогодні в Україні впроваджують проєкт «Поліцейський офіцер громади», а Полтавщина стала однією з перших областей, де вже працюють шерифи.

Старша інспекторка відділу дільничних офіцерів поліції Управління превентивної діяльності на Полтавщині Ольга Берестова каже, що проєкт запустили восени 2020 року. Тоді офіцери з’явилися у трьох громадах: Петрівсько-Роменській, Великобудищанській та Ромоданівській.

Пізніше на конкурс з впровадження проєкту подалися 52 громади. 

«Створили комісію з представниками іноземних партнерів, поліції тощо. Об’їздили громади, щоб перевірити чи вони спроможні забезпечити умови для поліцейського. Обрали кілька громад і там працюють шерифи. Проєкт не закінчується, і невдовзі можна буде подати заявки».

Переглянути перелік громад, де наразі працюють шерифи, можна за посиланням.

ЗМІСТ прожив один день разом з поліцейським офіцером у Ромоданівській громаді Павлом Лубенцем й розповідає як це – бути шерифом.

Звичайний ранок поліцейського громади

На годиннику дев’ята ранку. Поліцейський Павло Лубенець уже виїжджає на дільницю. Дорогою Миргород-Ромодан описує розпорядок дня:

«Робочий день починається о пів на дев’яту і закінчується о шостій вечора. Якщо є заяви чи щось сталося, то я їду на виклик. Тоді робочий день може і до 12 ночі бути. Потім я їду додому, ставлю машину на зупинці в райвідділку. Щодня записую кілометраж. Треба ж знати скільки я проїхав».

Зазвичай ранок починається з авдієнції у голови Ромоданівської громади. Говорять тільки про актуальне: що важливого сталося, як минула ніч та які є проблеми в селищі. За потреби, після прийому в голови Павло Лубенець виїжджає на авдієнцію уже до мешканців села. Якщо ж скарг немає, то відправляється на дільницю приймати громадян:

«Зазвичай все спокійно».

Одразу після цієї фрази нашу розмову перериває телефонний дзвінок.

«Алло, так. Заспокойтеся, вам потрібна швидка? Скажіть своє прізвище, ім’я та адресу. Зараз буду», – відповідає Павло Лубенець.

Жінка голосно кричить у слухавку. Стає зрозуміло, що сталося щось жахливе. Телефонувала матір, яка кілька хвилин тому знайшла повішеним власного сина. У цей момент стає моторошно. За кілька хвилин ми на місці, там уже працює слідчо-оперативна група. У будинок нікому не можна заходити. Лише чути плач жінки. Його не може заглушити навіть гавкіт собак з околиць.

За пів години офіцер повертається. Усе, що відбуватиметься надалі – справа оперативників.

Мабуть, єдине про що не можна запитати Павла Лубенця у цей момент, це його почуття. Що відчуває людина, яка зустрічається з чужою смертю ледь не щодня?

«Трішки хвилююся. Це вже не вперше і не вдруге. Я завжди запитую себе чому і для чого? Що може статися такого, щоб людина захотіла позбавити себе життя? Співчуваю родичам. Для матері втрата сина – це велика трагедія».

Далі маємо їхати на поліцейську станцію. Дорогою Павло Лубенець розповідає, що за період роботи на посаді офіцера було різне. І бійки, і сварки. Позитиву за таких розкладів звісно завжди менше.

«Одного разу зателефонували мені з залізничного вокзалу і повідомили, що дівчина кинулася під потяг. Тоді той встиг зупинитися. Як виявилося, дівчина їхала до чоловіка і матері, а на вокзалі випила і захотілося їй покінчити життя самогубством. Вона протверезіла і сказала що нічого не пам’ятає».

Поліцейська станція, оснащення автомобіля та робота з жителями

Згідно з правилами проєкту, громада має забезпечити поліцейського робочим місцем та всією необхідною технікою. За можливості – надати транспортний засіб та забезпечувати бензином.

Міжнародні партнери допомагають обслуговувати службовий автомобіль Renault Duster. Там є сейф для зберігання помпової рушниці, набір  інструментів, бензопила, пошуковий і тактичні ліхтарі.

У Ромодані станція знаходиться в центрі села. У будівлі окрім станції працюють інші установи.

У розпорядженні Павла є кілька кімнат: кабінет офіцера та кімната з диваном та дитячими іграшками. Є необхідна техніка, меблі, монітор на який виводять відео з камер спостереження, які розташовані в селі. Загалом місця достатньо, щоб комфортно приймати громадян та вирішувати різні офіцерські справи.

Поки ми говорили прийшли два чоловіки. Вони просять поліцейського провести превентивну розмову з крадіями кукурудзи, яких вони спіймали. Павло Лубенець розпитує про обставини справи і після короткої розмови їдемо оглянути місце крадіжки. Але ми туди не доїхали, бо ремонтують дорогу.

У планах також заїхати в одне село – Новооріхівку. Там Лубенець прийматиме заяви від громадян. Офіцер каже, що часто так буває: люди не хочуть писати заяву, але просять поговорити з кривдниками.

«Бабуся звернулася до мене й скаржилася, що її син п’є, свариться. Вона каже, що не може написати на власного ж сина заяву. Ми приїхали, провели з ним бесіду. Минуло тижні два. Прийшла до мене жіночка прийшла і подякувала. Сказала, що вже не п’є і допомагає по господарству». 

На годиннику майже 13:00. Щойно Павло Лубенець закінчує приймати заяви, на планшетний пристрій приходить повідомлення про сварку із сусідами. Виїжджаємо.

Від самого ранку в офіцера не було вільного часу, а єдиною можливістю поспілкуватися з нами був час у дорозі з одного місця подій до іншого.

Під’їжджаємо до двоповерхового квартирного будинку. На поліцію уже чекає жінка. Вона скаржиться, що в будинку живуть люди, яких вона раніше не бачила. Вони ні з ким не спілкуються, тому жінка просить перевірити їхні документи та виселити їх.

Павло Лубенець береться пояснювати, що ніхто не може просто так виселити людей. Після цього йде говорити із «підозрілими» сусідами. Як виявилося сусід – німий чоловік. Живе у квартирі матері разом з друзями. Павло розповідає про це сусідці, яка викликала шерифа. 

Згодом поліціянт приїде ще раз, щоб поспілкуватися з іншими співмешканцями чоловіка та перевірити їх по базі даних:

«Люди звертаються до мене і розказують, які у них там проблеми. Не завжди пишуть заяви, а приходять просто порадитися, провести якусь превентивну діяльність із кривдниками». 

Поліцейський громади VS дільничний

«Я думаю, що тепер до мене більше довіри, аніж коли я працював дільничним».

Павло Лубенець як ніхто інший знає про роботу дільничного, тому може порівнювати її з нинішньою:

«Раніше я працював дільничним у Великосорочинській територіальній громаді, побачив, що відкрився конкурс на проєкт про шерифів і  вирішив подати заявку».

Фото Павла Лубенця

У головному управлінні ЗМІСТу пояснювали, що поліція оголосила конкурс на поліцейського громади. Зараз можна подавати заявки. Ось етапи відбору:

  • подача анкет співробітниками поліції. Ці анкети обробляють і за результатами обирають громаду, де працюватиме шериф;
  • тестування: пакет запитань складається із перевірки знань закону, питань на логіку тощо. Якщо поліцейський набирає потрібну кількість балів, то його допускають до іншого етапу;
  • проведення співбесіди. Створюють комісію, куди входять представники від  Департаменту превентивної діяльності, кадрового забезпечення Нацполіції, від ГУНП в Полтавській області, громади, міжнародних партнерів. Кожен ставить питання претенденту на вакансію;
  • тестування на поліграфі, а потім вже навчання, яке триває 2,5 місяці.

Павло Лубенець пройшов цей відбір і наразі обслуговує 7 сіл Ромоданівської громади.

«Коли я працював дільничним у мене в підпорядкуванні було 34 села і я там був один. Тепер я більше часу проводжу на дільниці. Тоді ж я їхав на нараду зранку, міг бути на іншій дільниці і тому подібне. Люди могли звернутися до мене, а можливості приїхати на виклик не було. А зараз я займаюся повністю справами громади».

Ольга Берестова говорила, що завдання офіцера громад дуже схоже на роботу «звичайних» дільничних. Але є й відмінності:

  • офіцер громади, як і дільничний, отримує зарплатню як співробітник поліції і має такі ж самі соціальні гарантії. Але умови роботи – кабінет, житло, автівку, оргтехніку та інше – йому забезпечує громада. Звітує офіцер громади не лише своєму керівництву, але й перед жителями тергромади, яку він обслуговує.
  • керівництво поліції може у будь-який час перевести дільничного з одного місця роботи на іншу дільницю, наказати виконувати інші завдання, не пов’язані безпосередньо з його роботою. А офіцера громади так просто кудись відправити вже не можна, бо він закріплений за своєю громадою. І одна з умов – офіцер громади має бути місцевим мешканцем, або жити неподалік.
  • повноважень в офіцера громади більше, аніж у дільничного. Шерифи мають право зупиняти автівки і складати на водіїв протоколи за порушення правил дорожнього руху, за керування транспортом у стані алкогольного сп’яніння. 
  • офіцер громади може висувати якісь питання на сесію. Наприклад, звернутися з проханням встановити відеоспостереження, освітлення на потенційно небезпечних ділянках.

«Я виїжджаю на виклики, які не потребують оперативного реагування. В основному у мене під опікою домашні насильники, люди які звільнилися з місць позбавлення волі, перевіряю їх, чим займаються. Здійснюю з ними превентивну діяльність, щоб надалі вони не здійснювали правопорушень», – каже Павло Лубенець.

Також він проводить превентивну діяльність у школах та з сім’ями, які опинилися в складній життєвій ситуації:

«Наприклад, у батьків немає грошей або батьки зловживають алкоголем. До таких сімей часто заїжджаємо, перевіряємо спільно із соціальними працівниками. Перевіряємо чи є що вдягти, поїсти. Наприклад в Ромодані є 3 сім’ї такі. Батьки зловживають, дітей відправляємо в інтернат  або іноді привозимо продукти. Головне, щоб діти були одягнені та нагодовані».

Висновок

Ми прожили з офіцером громади лише день. Протягом такого короткого часу нам вдалося побувати на різних викликах, опинитися в стресових ситуаціях, відвідати кілька сіл, познайомитися з різними людьми і дізнатися про їхні проблеми.

Для звичайних людей це видається чимось складним, для офіцера – це буденність. Потрібно мати сталеві нерви, бути витривалим, стресостійким та велике серце, щоб зважитися працювати шерифом.

Обкладинка Юлії Сухопарової