«Симон Петлюра з іншими патріотами пройшов увесь хресний шлях боротьби за свободу і незалежність свого народу», – писав історик Віктор Ревегук про період, коли Михайло Грушевський відійшов від політичних справ, а Володимир Винниченко емігрував з України в час загострень національно-визвольних змагань.
22 травня 1879 року народився, 25 травня 1926 року пішов з життя Симон Петлюра – голова Директорії, Головний Отаман війська УНР та один з провідних діячів Української Революції 1917-1921 років.
До річниці вшанування діяча ЗМІСТ розповідає про визначні місця Полтави, пов'язані з її уродженцем – Симоном Петлюрою.
Місце, де розміщувалася садиба родини Петлюри
Симон Петлюра походив з роду козаків. Його батько, Василь Петлюра, успадкував не лише візницький промисел, а й звитяжне коріння. Мати Ольга Марченко також походила зі старого козацького роду Марченків. Одружившись, Василь та Ольга створили велику родину – четверо синів та п'ятеро доньок. Ще троє померли в дитинстві.
Голова родини Василь Петлюра, перейнявши промисел батька, розширив його до трьох виїздів та двох найманих працівників. Також володів десятиною дубового лісу біля Малих Будищ.
Будинок, де зростав Симон Петлюра, розміщений на вулиці Капітана Володимира Кісельова 20, проте не зберігся до нашого часу. З путівника «Місцями Симона Петлюри» науковиці музею імені Василя Кричевського Наталії Кузьменко відомо, що у дворі родини стояли одноповерховий дерев'яний та невеликий літній будинки, сарай та колодязь.
Садибу Петлюр знали в Полтаві, оскільки мати Ольга займалася цілительством та лікувала очі. Часто неділями там збиралися люди, котрі шукали її допомоги.
Василь Павлович помер 1909 році, а Ольга Олексіївна – у 1919 році. Напередодні її заарештовували більшовики з ЧК. Після смерті батьків у будинку залишилися єдині неодружені доньки – Марина та Феодосія. Після закінчення революції в 1924 році їх арештували. У 1937 році обох розстріляли через звинувачення в «антирадянській змові».
Основну садибу знесли в 1960 році, інші (літній будиночок, колодязь) – у 2007-му, аби закласти фундамент для новобудов. У 2018 році на будинку, розміщеному на колишній Загородній, 20 встановили інформаційну дошку.
Полтавське духовне училище
На вулиці Сковороди, 18, де зараз працює аграрно-економічний коледж, раніше було Полтавське духовне училище. Навчальний заклад готував служителів нижчого рангу та приймав на навчання як дітей духовенства (безплатно), так і дітей з інших станів населення (за плату).
Училище діяло на цій вулиці цілих сто років, з 1818 до 1918 року, а згодом його перетворили на сільськогосподарський технікум.
З козацькою традицією в родині Петлюр перепліталася релігійна. Мати Василя Петлюри Ганна (бабуся Симона) після смерті свого чоловіка постриглася в черниці, стала ігуменею Тепловського монастиря у Феодосії. Дідусь Петлюри по материній лінії після смерті дружини також пішов у чернецтво: він приєднався до заснування Київського Іонівсього скиту у стані ієромонаха.
Сестра Симона Петлюри Єфросинія також стала черницею й проживала у Світо-Покровському монастирі в Криму. Ймовірно, померла у 1918 році. За однією версією – від сухот, за іншою – під час знищення монастиря більшовиками.
Усі діти в родині Василя Петлюри та Ольги Марченко здобували початкову освіту в церковнопарафіяльній школі, однак лише хлопці змогли продовжити вищу освіту.
Разом з Симоном Петлюрою в духовному училищі навчався письменник та політичний діяч часів Революції 1917 року Василь Королів. Він писав:
«До таких щасливих натур належав і Симон Петлюра. Заплакане біляве личко маленького на зріст хлопчиська завжди мало блискучі очі; завжди було готове до усмішки, дотепного жарту, якоїсь розривки, – ніби вся та каторжна обстановка бурсацького життя в школі й обстанова домашніх злиднів зоставалась десь обіч, не доходячи до нього безпосередньо».
В училищі було 4 класи. Як пише Наталія Кузьменко, там викладали російську, латинську та грецьку мови, а також історію, природознавство та географію, арифметику й співи. Саме навчання в училищі Василь Королів називав «рутиною» та «мертвотним, одірваним від життя», жалівся на застарілі погляди викладачів та їхні суворі покарання.
Полтавська духовна семінарія
Після училища синів віддали до духовної семінарії, що колись розміщувалася на вулиці Сковороди 1/3 (сучасна Полтавська державна аграрна академія). Заклад заснували 1738 році, проте лише у 1862 році його перевезли з Переяслава, що раніше належав до Полтавської губернії, до Полтави. У 1877 році духовна семінарія отримала згадане приміщення, що збудували спеціально під потреби семінаристів.
У період навчання Симона Петлюри семінарія мала 6 класів. Викладали науки богословські та загальноосвітні: грецьку, російську, французьку мови, філософію, психологію фізику, математику, співи, малювання тощо.
У «Місцях Симона Петлюри» йдеться, що бібліотека семінарії налічувала близько семи тисяч книг, зокрема подароване Переяславському монастиреві Іваном Мазепою Пересопницьке Євангеліє 16 ст.
Тарас Пустовіт в інтерв'ю для «Локальної історії» говорить, що завдяки дослідженню «Полтавських єпархіальних відомостей» вдалося розвінчати радянський міт про те, що Симон Петлюра був «неуком», котрому важко давалося навчання в семінарії.
У 1894 році майбутній голова Директорії вступив до навчального закладу, проте на першому курсі не зміг скласти іспит з грецької мови й залишився на другий рік. Опісля ж став одним із найкращих студентів, співав в учнівському хорі, грав на скрипці, а також редагував семінарський журнал.
Саме в семінарії почав проявлятися бунтівний дух Симона Петлюри. У 1898 році він долучився до студентської «Української громади». Ще через два роки познайомився з самостійником Миколою Міхновським та вступив до першої політичної партії Наддніпрянщини – Радикальної української партії (РУП).
У студентській організації вихованці семінарії поширювали нелегальну українську літературу, обговорювали політичну ситуацію в тогочасній російській імперії, вимагали покращення умов навчання в семінарії.
Узимку 1901 року під час приїзду Миколи Лисенка до Полтави Симон Петлюра запросив композитора послухати, як студенти виконують кантату «Б'ють пороги» (прим. ред. – чоловічий багатоголосий спів).
Того ж року Симона Петлюру та ще чотирьох студентів виключили з семінарії без можливості продовжити навчання. У 1902 році разом з товаришами він приїхав до Решетилівки, аби долучитися до мітингу проти імперії. Після цього виїхав на Кубань, розуміючи неминучість свого арешту в Полтаві.
Будинок семінарії у 1943 році зазнав руйнувань через дії німецької армії, а після реконструкції у 1954 році його вигляд істотно змінили: додали чотири колони навколо входу. У 2006 році на фасаді аграрної академії встановили меморіальну дошку на честь Симона Петлюри. У 2017 році її пошкодили, а невдовзі замінили на іншу.
Будинок Софії та Олександра Русова
За словами Тараса Пустовіта, до «Української громади» семінарії належало близько 30 студентів. Серед них був і Симон Петлюра. У той час на формування українофільських поглядів серед молоді значно вплинула родина Русових.
Олександр Русов – історик та громадівець, під час свого перебування в Полтаві з 1899 по 1902 рік завідував місцевим статистичним бюро, організував перепис Полтавської губернії та оцінний опис повітів та міст регіону. Його жінка, Софія Федорівна, активно долучалася до організації освітніх та просвітницьких закладів, формувала бібліотеки та організовувала видання літератури.
У будинку Русових, що знаходиться на вулиці Воскресенський узвіз, 6 (поблизу музичного коледжу імені Миколи Лисенка), збиралися тодішні полтавські громадівці. Проте саме 19 лютого 1900 року найбільше увійшло в історію міста. Близько ста інтелігентів зібралися з усієї країни з нагоди відзначення Шевченківських днів, пишуть на сайті краєзнавчого музею. Під кінець святкування Микола Міхновський вперше виголосив промову «Самостійна Україна», критикуючи російське поневолення Української Держави, розділення українських земель та позбавлення українських громадян прав і свобод на власне політичне життя.
Згодом цю ж промову Міхновський читатиме на Шевченківському святі у Харкові. Там також буде присутній Симон Петлюра, як представник зі спілки полтавських семінаристів. Згодом політичний діяч Андрій Жук так писатиме про створення РУП:
«Ідея цієї партії зародилася в Полтаві в гуртку молоді, до якої належав і Симон Петлюра. Автором ідеї був Михайло Русів, син визначних українських громадян, покійного проф. Олександра Русова та Софії Русової. Орґанізаційно оформилася ідея РУП в Харкові кілька тижнів перед виступом Миколи Міхновського».
Згодом виголошена в Полтаві та Харкові промова «Самостійна Україна» стане програмою новоствореної Революційної української партії.
На сайті краєзнавчого музею зазначають, що у 1923 році Симон Петлюра писатиме Софії Русовій та згадуватиме полтавське помешкання подружжя та самих Русових, котрі сформували такий осередок українства в тоді ще імперській Полтаві.
«І тепер я пригадую, з якою охотою я ходив до помешкання Вашого в Полтаві і скільки позитивних вражень виносив з тих відвідин, багато запозичаючи для себе з тих розмов, що там відбулися», – писав він.
У 2015 році за ініціативи депутата міської ради та військовослужбовця Юліана Матвійчука на будинку встановили меморіальну дошку.
Повернення до Полтави
У день 1902 року, коли Симон Петлюра разом з товаришами намагався підняти мітинг в Решетилівці, на вулиці міста зібралася молодь – переважно «вигнанці» полтавської семінарії. Про це йдеться в доносі унтерофіцера жандармського управління, наведеного у статті «Симон Петлюра і Полтавщина» Володимира Коротенка та Тараса Пустовіта.
До семінаристів тоді приєднувалися й місцеві парубки, а після – співали «якісь пісні» під їхнім керівництвом. За словами унтерофіцера, молодь хотіла влаштувати зібрання в місцевої акушерки, проте та не дозволила. Згодом вже в доносі керівника Полтавського охоронного відділення вкажуть, що «безладдя в 1902 році мали характер не академічний, а політичний».
Після цього Симон Петлюра переїхав і заснував на Кубані один з осередків РУПу – Чорноморську вільну громаду. Працював учителем, досліджував козацтво та писав статті в різні українські видання. Першу статтю Симона Петлюри надрукували у 1902 році в «Літературно-науковому віснику». Вона розповідала про ситуацію з освітою та медициною на Полтавщині.
У грудні 1903 року Симона Петлюру заарештували та ув'язнили, проте згодом відпустили під грошову заставу, яку сплатив батько. Він переїздить до Львова. Далі життя Петлюри міцно поєднається з долею Української Держави. Він стане Секретарем військових справи при Генеральному секретаріатові, а потім очолить Директорію.
Однак архіви згадують і пізніші приїзди Симона Петлюру в Полтаву. У 1903-1904 роках серед звітів жандармського управління знаходимо нотатки про перебування діяча в місті. 1903 року його бачили в будинку батька.
У 1911-му Симон Петлюра мав виступити свідком у справді заарештованого товариша Бориса Васильовича Юр’єва-Пєковця – одного з керівників полтавських соціал-демократів та учасника УНДПР (партія, до якої належав і Петлюра). Агент «Князев» у доносі жандармському управлінню писав, що його приїзд до Полтави запланували на 26 січня (але відбувся візит – невідомо). Також він був переконаний, що соратники підсудного планують улаштувати втечу для свого приятеля.
Судячи з подібних звітів, із січня 1916 року Симон Петлюра також навідувався до Полтави та перебував під контролем поліції під час візиту.
Обкладинка Юлії Сухопарової
Цей матеріал став можливим за підтримки програми підтримки “Голоси України”, що є складовою програми підтримки «Голоси України», яку координує Європейський центр свободи преси та медіа.
«Голоси України» реалізується у межах ініціативи Ганни Арендт і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
