10 лютого, 19:02
10 лютого, 19:02

Одразу після підвищення тарифів на комунальні послуги, на Полтавщині розпочалися тарифні протести. Жителі різних міст та сіл області брали плакати до рук та йшли мітингувати до органів влади чи перекривати дороги.

Невдовзі влада відреагувала на прохання знизити тарифи і вартість послуг до кінця карантину зафіксували, але протести продовжуються. Схожий досвід ми мали торік у Нових Санжарах, коли до місцевого санаторію привезли з Уханю українців та іноземців на обсервацію. Тоді жителі селища теж висловлювали «непокору» протестом.

ЗМІСТ розбирався у тому, що стало причинами тарифної кризи Полтавщини.

#1. Недовіра політикам та владі

Протести людей часто стають для політиків спробою заявити про себе. Тарифні мітинги не стали виключенням і різні політичні діячі намагалися скористатися можливістю отримати більше рейтингу тощо.

З мітингів, які відбувалися у Полтаві, кореспонденти ЗМІСТу повідомляли про те, що кілька місцевих політиків намагалися долучитися до протестів, викрикували гасла та спілкувалися з учасниками. Але в один момент люди відчували, що ними «маніпулюють» й просили політиків більше не приходити, щоб вони не перетворювали акцію на власний піар-захід, чи просто більше не давали їм слова.

Схоже ставлення жителі Полтавщини, які виходили на протест, висловлювали й до представників влади. Причому як місцевої, так і центральної. До прикладу, коли до протестувальників вийшов голова Полтавської обласної ради Олександр Біленький для спілкування, до нього мали більше критики аніж запитань. І це природньо, адже протест – це один з виявів демократичного суспільства, у якому люди вільно висловлюють позицію.

Теорія масової комунікації говорить про однозначний вплив мас на людину. Якби 2-3 людини з натовпу хотіли б предметно говорити про тарифи і дії влади в інтересах мітингувальників, їм би це не вдалося. Усе тому, що більшість людей хотіли висловити власне ставлення до влади в обличчі Біленького на рівні інстинктів чи особистих образ.

На мітингах критикували і центральну владу (Уряд, Верховну Раду, Офіс президента) і найбільше – самого президента. Усе тому, що суспільство досі лишається поділеним на прихильників «Володимира Зеленського та Петра Порошенка, які завжди готові доводити свою правоту.

Отже, тарифні мітинги особливі тим, що владі та політикам так і не вдалося їх очолити хоча б через те, що люди більше їм не довіряють. Не можна виключати, що якісь політичні сили таки залучені до організації й підтримки протестів, але поки їм не вдалося їх остаточно «підкорити».

#2. Рівень життя в Україні

Важливою складовою рівня життя населення є рівень житлових потреб. Мова йде про задоволеність потреб у наданні, достатній якості та прийнятній вартості житлово-комунальних послуг.

Тарифні протести показали, що невдоволеність рівнем життя реально може призвести до протестних настроїв у країні. На це впливає бідність, безробіття, зростання вартості побутових товарів та послуг, руйнування середнього класу. На тлі поділу українців на прихильників різних політичних сил й утворювалися протестні настрої.

З рівнем життя в Україні є проблеми. Як пише «Економічна правда», кожен другий українець живе за межею бідності, а через пандемію коронавірусу та вакцинацію у 2021 році не варто очікувати покращення рівня життя.

Відзначимо, що левова частка людей, які брали участь у протестах – пенсіонери. За даними Пенсійного фонду, середня пенсія за віком в Україні протягом 2020 року зросла на 365,5 грн й становить до 3 тис. 430 грн на місяць. Цього недостатньо аби мати можливість платити за комунальні послуги, їжу, ліки, одяг тощо. Через це підвищення тарифів пенсіонери сприйняли особливо чутливо. Вони не відчувають у собі сил платити більше за послуги, бо не мають такої можливості і єдиним варіантом для себе побачили акції протестів. І таким чином, звернули увагу держави до їхніх проблем.

#3. Тема комунальних тарифів – тригер для суспільства

Житлово-комунальна сфера для українців, немов, оголений нерв. Ця тема для українців так само болить як і «мовне питання», корупція, війна тощо. І щойно трапляється щось схоже на підвищення тарифів на комунальні послуги, суспільство «вибухає». Цього разу це вилилося у тривалі та періодичні протести.

Чому тема житлово-комунального господарства така чутлива? Річ у тому, що ця галузь постійно потерпає від відсутності необхідного фінансування. Проблеми з комунальними тарифами обговорюються систематично, але не мають конкретних рішень – тільки тимчасові.

Держава щороку самоусувається від розв'язання проблем тарифів та житлово-комунального господарства і постійно «відкладає у скриню», бо на це просто не вистачає коштів. Але ця тема стосується кожного підприємства та домогосподарства України і тому постійно повертається у публічну площину.

І коли держава роками не розв'язує проблему з «комуналкою», але пропонує підвищити тарифи, соціальна напруженість сягає максимуму. Масові настрої переповнюються агресією та нетерпимістю і виливаються у мітинги і м'які (збирання підписів під петиціями, участь у вуличних акціях), і жорсткі (бойкоти, голодування, блокування доріг).

Дійсно, емоцій мас не вистачає надовго і це може сприяти затиханню протестів. І тут на допомогу приходить організація.

#4. Вміння організуватися (й організовувати)

Тарифні мітинги взимку 2021 року можна назвати частково організованими. Мабуть, усе це завдяки постійній комунікації протестувальників у соціальних мережах та месенджерах. Уже через кілька днів після мітингу у Лубнах, у фейсбуці та вайбері почали з'являтися спільности з назвами «Тарифний майдан», «Стоп тарифний геноцид» тощо.

Протестувальники створювали окремі чати де планували дати наступних акцій, узгоджували гасла, шукали людей для роздруківки листівок. Спільноти за кілька днів могли набирати по кілька тисяч нових користувачів. Але так було тільки у перші тижні. Далі запал людей почав затухати.

Наприклад, на акції у Полтаві почали приходити менше людей, користувачі почали відписуватися від спільнот або елементарно рідше заходити у чат однодумців. І це теж природньо. Теорія комунікації каже, що людина легко переймає настрій маси і заряджається ним, але так само легко починає аналізувати ситуацію та розставляти пріоритети. Після цього мітингувальники проходять стадію прийняття і повертаються до звичного життя, у якому уже немає протестів.

Але ж за понад місяць часу тарифні мітинги продовжилися. Очевидно, що цьому сприяла «допомога». Кореспонденти ЗМІСТу, які працювали на мітингах, розповідали про те, як бачили, коли людям роздають завчасно підготовані плакати з тематичними гаслами (деякі з плакатів використовували ледь не на всіх акціях, але різні люди). Це означає, що комусь потрібно і вигідно завчасно готувати людей до акцій протесту, допомагати з гаслами, підтримувати «бунтарський дух».

Кому саме це може бути потрібно – поки питання риторичне, але вплив «організаторів» на деяких акціях був помітним.

#5. Великі поклади газу, але дорогі тарифи

На Полтавщині та Харківщині зосереджені найбільші поклади природного газу в Україні. При цьому, тарифи на розподіл газу в нашій області були одними з найвищих в Україні. Наприклад, на початку року компанія «Лубнигаз» встановила тариф на транспортування газу компанією становить 2,45 грн за 1 м³. Підприємство заклало на 2021 рік майже 170 мільйонів гривень прибутків.

На тлі тарифних протестів Регулятор затвердив для «Лубнигазу» тариф на транспортування у розмірі 1,79 грн. Також встановили тарифи й для інших облгазів Полтавщини.

Саме через нелогічність у ледь не найбільших покладів газу та вартості транспортування в області, мітингувальники виходили на протести. Й навіть після зниження тарифів, люди не заспокоїлися. Річ у тому, що це зниження тарифів діятиме до кінця карантину, а значить не розв’язує проблему, а лише відтерміновує її до наступного опалювального сезону.

Підсумок

Більшість протестів пов’язані з соціально-економічними питаннями. Люди виходять на акції, щоб заявити про свої проблеми й отримати підтримку, але часто звертаються не туди. Наприклад, мітинги під Полтавською міською радою були безрезультативними, адже влада громади не може встановити обмеження на вартість тарифів. Але з іншого боку може брати участь в обговоренні проблем.

Тарифні протести організовані у виборі часу й локації, але часто уже на другу годину мітингу люди не розуміють чи можна їм перекривати дорогу й стають дещо безпорадними. Ці мітинги показують, що люди готові відстоювати свою позицію у морози та за будь-якої погоди. Це свідчить про те, що проблема дійсно гостра і потребує реакції з боку влади. Але поряд з цим мітингувальники не хочуть чекати, не погоджуються на маленькі поступки й часто не готові до діалогу з представниками влади, хоча самі їх і кличуть.

Фото Катерини Пєшикової