Найбільш таємничими, з детективним присмаком, є розповіді про всілякі підземелля. Підземелля завжди вабили людей, бо існували уявлення, що під землею сховані незліченні скарби, доля яких просочена містикою. Звичайно полтавські підземелля не містять людських кісток, як у Парижі, Римі або Неаполі, не супроводжуються такою кількістю легенд із привидами. Та все ж вони мають чимало таємниць й власну історію.
ЗМІСТ поспілкувався з директором Полтавського краєзнавчого музею ім. Василя Кричевського, відомим археологом Олександром Супруненком про походження полтавських підземель, їхню історію, знахідки та ̶п̶р̶и̶в̶и̶д̶і̶в̶, ̶я̶к̶і̶ ̶т̶а̶м̶ ̶м̶е̶ш̶к̶а̶ю̶т̶ь̶. Спойлер: без знайдених людських кісток тут не обійшлося.
Походження полтавських підземель
Олександр Супруненко розповів, що людина почала використовувати підземелля ще за доби палеоліту. Там первісні люди знаходили собі затишок, спокій і місце для проживання:
«Звісно, на Полтавщині підземель доби палеоліту, мезоліту, неоліту не збереглося. Це все відбувається не тому, що їх не було, – вони були. Але ж ми маємо під ґрунтом четвертинні лесові відкладення, в яких підземні пустоти не зберігаються, осуваючись або засипаючись. Звісно, що і в більш наближені до нас епохи подібних пам'яток збереглося зовсім небагато. Ну, принаймні, про існування підземель, як реально освоєних людиною, в нашому краї можна говорити від давньоруського часу».
Але для більшості населених пунктів Полтавщини підземелля в основному притаманні козацькій епосі. Тобто, часи української історії між першою чвертю і кінцем 17 ст. і практично перша половина 18 ст. були епохою спорудження підземель. За тієї доби підземелля виступали елементами фортифікації, укриттями, місцями розробок гончарних глин, погребами.
Річ у тому, що в 17 столітті дуже частими були набіги татар чи турків, козацькі повстання, численні внутрішні конфлікти часу Руїни. Тому зберігати припаси, продукцію також було набагато легше і безпечніше саме під землею. Отже, такі споруди мали й суто господарське призначення. Більшість слідів, що ми зараз інколи бачимо на міському асфальті від «залатаних» провалів цих підземель мають не фортифікаційне, а господарське походження. Інколи – це рештки схованок того ж часу:
«Це були загальнофортечні комунікації, тобто підземні ходи, якими можна було переміщуватися по місту чи поза його межі. Були вилазки, менш довгі й вужчі підземні ходи, які виходили на схили Старополтавської (Іванової) гори, де можна було зі свого будинку вскочити у втаємничений прохід і опинитися у безпечному місці під час набігу чи нападу ворогів. Крім того, майже на всіх садибах, що не мали «зв’язку» із загальнофортечними комунікаціями, споруджувалися підземні схованки на кшталт втаємничених льохів».
На той момент, за словами Олександра Супруненка, підземними ходами користувалися усі місцеві жителі. Це був конче необхідний елемент міського, так би мовити, безпекового побуту.
Гід масштабними підземеллями Полтави
Напевно, кожен полтавець колись чув легенду, що з Білої альтанки по підземеллях можна було потрапити на Монастирську гору. Звичайно, якби ця легенда була правдою, було б цікаво, а то й гордо згадати предків, які виконали це технічно у той далекий час. Проте, подібні роботи було практично і навіть фізично виконати неможливо три-чотири сотні років тому:
«Ми ж всі добре розуміємо, що побудувати підземелля під руслом річечки Рогізної (Тарапуньки) було неможливо у той час – воно б витримало просочення вод. Але на кожній горі — Старополтавській, Інститутській та й на Монастирській існують підземелля. Перші дві гори пов'язані з Полтавською фортецею, а остання — з Хрестовоздвиженським монастирем і монастирськими спорудами».
Загалом полтавські підземелля залягали на глибині від 6 до 8 м, деякі були влаштовані глибше. Головні гілки фортечних ходів розташовувалися вздовж вул. Пилипа Орлика, сучасної Соборності та вели від Краєзнавчого музею до Соборного майдану. Щоб зрозуміти їхню протяжність, варто врахувати, що головний із цих ходів, що пролягав вздовж вул. Пилипа Орлика від Соборного майдану, «дотягував» до приміщення сучасної загальноосвітньої школи № 6 і корпусів педагогічного університету. Хід із Нового міста з боку вул. Гагаріна простягався до 10-ї школи й дещо далі:
« Можемо стверджувати, що вздовж вул. Пилипа Орлика проходить найбільш потужний і найдовший хід. Ширина цього ходу 2,60 – 3,80 м, висота до 1,80 м, а може й дещо більше. Очевидці поч. XX ст. розповідали, що там могла проїхати підвода. Ця комунікація прокладена для підвозу до фортеці припасів, втаємниченого проникнення цілих груп людей і т. ін. Такі ходи споруджувалися перед обороною Полтави і за підготовки до російсько-турецьких війн другої чверті 18 ст.».
До того ж полтавські церкви (як імовірні осередки захисту містян у час небезпеки) були також поєднані подібними ходами.Осередки майже всієї системи ходів у Полтаві містилися в районі Спаської церкви (площі між нею і Воскресенською церквою), а також на Соборному майдані. Біля першої з цих церков раніше знаходився замаскований і доволі добре обладнаний вхід до підземель:
«Там спуск був обладнаний не драбинами, а дощатими сходами, опорами. У цьому комплексі у свій час розкопали верхню частину, коли споруджувалася дзвіниця на початку 2000-х рр. Тоді київські археологи до самих ходів підземелля не дібралися, заглибившись лише до рівня їх залягання – близько 6 м».
За словами Олександра Супруненка, ще одна потужна гілка підземель прямувала у бік будинку заможного козака й міського бургомістра Павла Руденка. Його цегляна будівля містилася на місці дворика сучасного Краєзнавчого музею, поряд зі службовим ганком будівлі Полтавського губернського земства:
«Будинок цей був першою житловою кам'яницею у Полтаві. І коли споруджувалася будівля музею, то на місці великої зали виявили кругле підземелля, верхню частину круглої схованки у суглинку з розгалуженням ходів».
У книзі Олександра Супруненка та Юрія Пуголовка «Дослідження літописної Лтави. Іванова Гора» (2013 р.) йдеться, що під час реконструкції ресторану «Лілея» на місці будівництва й буріння свердловин під сваї підсилення фундаменту, на ділянці надсхилля мису Старополтавської гори, виявили рештки кількох підземних ходів, що здебільшого вели від центральної частини Соборного майдану.
Там в одному із проваль на стелі і подекуди на стінах були відзначені своєрідні малюнки-графітті, виконані полум’ям смолоскипів: інформуючі позначки для просування, стилізовані зображення ока, квітки, птахи тощо.
Територія Соборного майдану всуціль вкрита залишками провалів підземель. Один із них вів у підземний хід, у його стінці простежувалася яма поховання рубежу 17-18 ст. зі складу цвинтаря навколо старого дерев'яного Успенського собору з рештками труни.
Олександр Супруненко згадав, як на місці сучасного будинку по вул. Конституції, 4 (телестудія «ІРТ») дослідили рештки однієї з хат заможного міщанина, де прямо у долівці знаходився вузький прохід униз, глибиною понад 4 метри:
«Там була вирита чотирикутна кімнатка, де облаштована лежанка в глині, навіть заглиблений пристрій на кшталт сучасного унітазу. Схованка призначалася для сім'ї, закривалася замаскованою лядою за ворожого нападу. Не знаю, яка дієвість цих споруд, що там зберігали, крім власного життя. Хоча, ми знайшли у рештках схованки уламки битого посуду, а в ніші на стіні – акуратну татарську полив’яну фляжку для рідини. До речі, вона зараз є окрасою експозиції краєзнавчого музею».
«А якщо рухатися від Краєзнавчого музею до телестудії “Місто – ІРТ”, то на тротуарі після дощу завжди стоїть вода, а плитка поступово просідає. Коли проводили дослідження, то визначили, що на глибині 12 метрів там міститься масив рихлої глини – пливун. Подібні речі могли виникнути у зв'язку із давніми підземеллями чи місцезнаходженням під старим фортечним валом колишньої «шведської міни».
Шведські міни – це акуратно викопані та замасковані давніми саперами підземні ходи, які будували напередодні Полтавської битви, за спроб кількох штурмів фортеці. Вони облаштовувалися у кількох місцях старої Полтави – біля сучасного музею Івана Котляревського, майбутнього Петровського парку, на вул. Конституції, 13:
«Під час спорудження котловану під житловий будинок по вул. Конституції, 13 ми знайшли вхід до такої заглибини, котрий шведи будували. Вхід заглиблювався і вузьким проходом прямував у бік валу, щоб закласти під нього порох і його підірвати».
Цікаве підземелля знайдене за будівництва на вул. Соборності, 5А. Історики вважають, що воно було влаштоване на території ще старої польської фортеці кінця 1630-х років:
«На початку 17 століття, коли була споруджена перша польська фортеця на Старополтавській горі з ровом вздовж сучасного Воскресенського спуску, саме й влаштовувалися подібні та солідніші схованки. Там на глибині від 12 до 16 м містилася овальна чи кругла за формою пустота, наявність якої відзначена за допомогою георадару. Дослідити її не вдалося через глибину. Вона була заповнена грунтовими водами», – розповів Олександр Супруненко.
Підземелля у часи активної забудови Полтави
З кінця 18 століття, коли почало забудовуватися середмістя та передмістя Полтави, там почали селитися торгові люди, які зіштовхнулися з проблемою – місто було дерев'яним та потерпало від майже щорічних пожеж, що знищували все на своєму шляху:
«Більшість торговців і ремісників споруджували сховища для свого товару під землею. На це впливали не тільки пожежі, а ще й те, що за заглиблені в землю будівлі потрібно було платити менше податків. Навіть частини кузень часом опускали під землю. Там же знаходилися виробничі приміщення, склади, «підпільні» й цілком законні винокурні, бо шинків у Полтаві існувало багато. У цей час райони сучасних вул. Гоголя, Стрітенської, пізніше зона забудови майбутнього Кадетського корпусу були помережані пізнішими підземеллями. Для купців і представників тогочасного бізнесу виділялися місця під зведення виробничих приміщень та складів (в бік сучасних стадіону і вул. Сковороди). Отам-то й існували цілі галереї погребів, інколи в кілька ярусів. Такі споруди вже викладалися цеглою і діяли впродовж всього 19 століття».
Сучасні підземелля Полтави
Вони датуються 1942 – 1944, можливо, 1945 роками. До їх числа входять кілька підземель, влаштованих гітлерівцями:
«За часів операції «Френтік» підземелля було споруджене на місці сучасної фабрики “Домінік”. Там спорудили підземний хід сполучення, трубопроводи для зливання авіаційного гасу (керосину). Існував хід під залізничною станцією «Київська», кажуть, там і машина могла проїхати. Ці підземелля влаштовувалися з метою маскування засобів забезпечення стратегічного аеродрому, а також захисту від бомбардувань гітлерівської авіації 1944 року».
Також відомо, що на найбільших «оборонних» заводах міста третьої чверті 20 ст. існували своєрідні добре облаштовані підземні ходи, що слугували засобом сполучення між цехами, один з яких пролягав навіть під автотрасою Полтава – Харків.
Цікаві знахідки у підземеллях Полтави
Взагалі, підземелля нашого міста не такі вже й багаті на знахідки, бо вони постійно відвідувалися людьми аж до середини 20 століття. Тому знайти там якісь мега-скарби чи скіфське золото взагалі неможливо. Але все-таки щось та й знаходили:
«Знаходили керамічні глеки, залізні вироби, утримувачі для смолоскипів, інколи монети, скляні пляшки. Під час розкопок 2012 року льоху на садибі сусідів Івана Котляревського, що на Соборному майдані, у завалах виявили кілька пляшок із вином початку 19 століття. Правда, останнє через струхлі корки вже не годилося для вживання. У 1979 році на місці фонтану у Сонячному парку я лазив до провалля. На глибині близько 8 метрів у підземному ході трапилося чимало уламків гончарного посуду, хоча останні потрапили сюди із провалу зверху. До речі, у провалі дещо вище ходу трапилася цікава археологічна знахідка – на «стелі» залишилися кістки з поховання людини скіфського часу, що й стали своєрідною предтечею відкриття неподалік через 35 років ґрунтового могильника скіфської доби».
В якому стані підземелля Полтави наразі
Система боротьби із провалами підземель у Полтаві в 1950 – 2000-х роках була дуже простою – їх засипали. Ну а що? Не зберігати ж їх, як ліверпульці оберігають підземний бар «Печера», де колись у 50-х давали свої перші концерти «The Beatles».
З 1904 року у Полтаві влаштували водогін, який «поклав» кінець чи не всім підземеллям міста:
«Деякі власники, знаючи про існування підземель, свою каналізацію виводили саме туди. Водичка до них текла і текла впродовж цілого століття, знаходячи «виходи» по вул. Шолом-Алейхема чи Мазурівському яру. З розширенням водогону, влаштуванням ливнівки, їх регулярним протіканням всі згадані підземелля поступово почали заповнюватися водою, що істотно підвищило рівень залягання ґрунтових вод в місті. Наразі майже всі ходи залиті водою, частина з них зберігаються недоторканно, частина – в обваленому стані, бо вода в деяких місцях відходить. Саме тоді й починаються весінні провали підземель, позначені овальними й округлими «латками» на міському асфальті».
Олександр Супруненко на завершення розмови розповів, що й наразі існують місця, де можна за певних земляних робіт потрапити до підземель, але це небезпечно для життя, бо здебільшого стіни ходів у глині та їх склепіння у будь-який час можуть просто завалитися. Про уточнені локації він відмовився говорити.