За лелечою родиною у Леляках спостерігає вся Україна. Цілодобово їхнє гніздо транслюється в інтернеті, а люди в коментарях будують теорії щодо їхнього життя.
Інтерес до лелечого життя та драми не згасає третій сезон. Таку цікавість Анатолій Подобайло пояснює символізмом птаха для українців та бажанням відволіктися від проблем та війни.
Лелеки на теренах України поширилися у часи козаків та за життя Григорія Сковороди. Якось поет написав про незвичайного птаха, якого він бачив. Лелека почав жити поруч з людиною, не приносив шкоди та став символом.
Стрім на YouTube-каналі «Лелека Грицько» запустив місцевий науковець, викладач зоології та екології Анатолій Подобайло. Через трансляцію він збирає відгуки від глядачів, а також донати на ЗСУ.
ЗМІСТ відвідав Леляки та поспілкувався із зоологом. Розповідаємо куди подівся Грицько, про феномен популярності птахів та як лелеки об’єднали українців.
Грицик, Грицько та Одарка. Як розвивалася драма довкола лелек
На високому стовпі у Леляках розмістилося гніздо, куди щороку повертаються лелеки. Анатолій Подобайло пам’ятає його ще з дитинства, а за розповідями односельців, птахи поселилися на це місце у 1950-х роках.
Новий лелека Грицько прилетів до гнізда у 2019 році, а науковець почав за ним спостерігати. Згодом до села провели інтернет і так з’явилася ідея запустити стрім:
«Це випадковість, так зійшлися зірки. Лелека поселився у 2019 році на цьому стовпі. У 2021 в нас була реконструкція лінії електропередач. Гніздо впало. Я звернувся в "Леляківську сироварню", щоб його підняти, тому що лелека є їхнім символом на логотипі».
Так підприємці допомогли підняти гніздо й підтримали ідею запуску трансляції, яка б досліджувала життя лелек. У 2023 році почався стрім з гнізда. Це мав бути освітній проєкт, проте глядачів ставало все більше.
Анатолій Подобайло закінчив кафедру зоології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Після повернення до рідного села чоловік вирішив втілити ідею з дослідженнями птахів, які живуть біля його подвір’я:
«Я перш за все викладач кафедри екології й зоології університету Шевченка. А Леляки – це моє рідне село. І коли я закінчив навчання, захистився, пройшов практику в Канівському природному заповіднику, то вирішив в рідному гнізді теж щось таке створити. З моєї наукової роботи на кафедрі ми зробили Національний природний парк “Пирятинський”. І тепер тут працюю на пів ставки провідним науковим співробітником».
Стрім зробив з лелек особистостей, яких полюбили глядачі. Анатолій Подобайло пригадує, що Грицько був не боязким до людей та добре з ними уживався:
«Принаймні навесні, коли він повертався, ми орали свої городи. Він ходив слідком за плугом, вишукував там жаб і черв'яків. І так ми з ним подружилися. Потім стали спостерігати».
Така поведінка є притаманною для білих лелек, які прилітають в села, ближче до людей. Натомість лелека чорний живе в лісових нетрях та занесений до Червоної книги України.
Проте після зими лелека Грицько не повернувся. До гнізда прилетів новий птах, якого згодом прозвали Грицик:
«Грицько не повернувся. І я боюсь, що саме відсутність страху щодо людей зіграла з ним злий жарт. Це в нас лелек так люблять, охороняють, а в країнах Близького Сходу і в Африці вони цілком бажаний об'єкт для полювання. Я гадаю, що Грицько не повернувся саме через те, що не дуже активно тікав від можливих мисливців».
Проте прилетіла його обраниця Одарка. Анатолій Подобайло говорить, що лелеки зазвичай повертаються у своє рідне гніздо. Для птахів воно цінне, адже вони вклали в нього багато зусиль. Зазвичай першими повертаються самці, а вже потім до них прилітають самки:
«Грицька нема, а тут якраз з'явився Грицик. Він раніше за Одарку прилетів, намагався тут поселитися, а вона його прогнала. Але через деякий час він зумів показати, що достойний самець та може бути батьком її дітей, тож вона його прийняла. От тепер Грицик у нас приймак».
За лелеки Грицика гніздо стало ошатним, чистим, прибраним, адже птах не несе в нього пакетів. Натомість Грицько не виявляв проявів агресії до пташенят:
«Грицько дуже активно використовував пластик як будівельний матеріал, а Грицик добудував гніздо суто з природних матеріалів: тільки гілочки, сіно та солома. От вам одна із поведінкових особливостей. У Грицька не було проявів агресії до дітей у випадку скрути в харчуванні».
Наприкінці весни температура зросла, тож батько пташенят Грицик ухвалив раціональне рішення та викинув одного з гнізда. Відео з лелеченям Катрусею поширювали між собою, а в коментарях обговорювали етичність такого вчинку.
Попри спроби гуманізувати птахів, Анатолій Подобайло говорить, що така поведінка є цілком природною, адже лелеки намагаються зберегти більше здорових нащадків:
«Вони відкладають п'ять яєць на той випадок, якщо буде дуже вдалий рік і всі виживуть. Але коли почалася спека наприкінці травня, то постав серйозний ризик, що комусь не вистачить їжі. Грицик проявив себе як стратег, як прагматик і найменше виніс з гнізда. Ми оперуємо ціннісними моментами, а у птахів цього немає. Намагаємося все-таки витримувати науковість у нашому стрімі, не обманювати людей».
Хвилюватися за Катрусю немає причин, говорить науковець. Про таку особливість лелек знали, тож завчасно домовилися із садибою «Нюшанік» про допомогу:
«Ми вже настелили сіна під гніздом, адже знали, що буває лелеки викидають своїх малих. А ці пташенята стали індивідуальностями, принаймні для нашої аудиторії. Глядачі вирішили, що треба за них потурбуватися. Я якраз дивився стрім, побачив, що він схопив Катрусю і викинув. Вона не долетіла до краю гнізда і не впала за борт, зачепилася. Дивився уважно, як він схопив та поніс її. Пташеня було достатньо важке, нести непросто. Відніс за півтори сотні метрів на кукурудзяне поле та й покинув. Я підбіг, схопив його».
Як на стрімі утворилася та живе лелеча спільнота
Користь від трансляції на каналі «Лелека Грицько» отримують не лише пересічні глядачі, але й студенти. Стрім використовують на практикумі з орнітології та екології.
«У науковому плані ми маємо достовірну дату прильоту й дату вилуплення. Але одне гніздо не є наукою. Науковий матеріал – це статистика. З іншого боку, наш стрім дозволяє придбати фотопастки, батарейки, зарядні пристрої. Ми поставили фотопастки на норах інших мешканців парку. І оцю інформацію ми можемо опрацювати статистично і видаємо цілком пристойні наукові публікації».
В Анатолія Подобайла виникали думки запустити інші прямі етери, проте популярності лелек наразі ніхто не може затьмарити. Узимку люди можуть спостерігати за годівницею, до якої прилітають пташки та періодично залазять коти.
Трансляція з лелеками стала легендарною, а вирізки зі стріму розлітаються на багато тисяч переглядів. Анатолій Подобайло пригадує, що час від часу трапляються смішні історії. Наприклад, ще до минулого року науковці вважали, що лелеки та горобці співіснують разом. Проте Грицик змінив це уявлення:
«Ми звикли, що горобці живуть поруч з лелеками й вважали, що це взагалі стосунки коменсалістичні, коли одним добре квартирувати, а іншим все одно. Але виявилось, що горобці можуть бути об'єктом харчування. Й уявіть, цей фрагмент якраз потрапив на заняття однієї моєї колеги, яка читала пару з поведінки птахів і демонструвала коменсалістичні стосунки й отут ці стосунки руйнуються в прямому етері».
Предметом жартів для глядачів стає й жива їжа, яку батьки приносять пташенятам. Анатолій Подобайло згадує як пожива неодноразово тікала з гнізда:
«Коли пташенята підростають, дорослі починають їм приносити живу їжу, щоб вони вчились полювати. От з гнізда втекла спочатку жаба, потім вуж, потім кріт закопався в гніздо. Було кілька таких неочікуваних випадків. Коли стоїш внизу, а на тебе з неба летить вуж, то не кожний витримає».
Відстежувати пташок під час війни доводиться за допомогою кільцювання у гнізді. Слідкувати за їхньої міграцією за допомогою трекерів не вдається через заходи безпеку. Трекери відображаються як російська ціль, тож ППО може помилково зреагувати:
«Кільцювання не дозволяє вивчати міграцію в поточному часі, але нам доводиться застосовувати кластичний метод. З іншого боку, це ж ми стрімимо тільки одне гніздо, а обліки лелек по національному парку – це понад 80 гнізд. Це треба все об'їздити, кожне подивитися, кожне пташеня перед вильотом порахувати. І отут різниці особливої нема. Сів на велик та й поїхав».
Кільцювання – це давня практика з 19 сторіччя, стандартний спосіб помітити птахів для того, щоб простежити їхні міграційні шляхи, зрозуміти, скільки вони живуть. Існує й сучасна методика, коли на птахів чіпляють трекери й можна в прямому етері дивитись їхній міграційний шлях.
Через воєнний стан доводиться зважати на заходи безпеки. Попри все, у глядачів є можливість спостерігати за життям лелек у гнізді. У селі до камери звикли, проте у 2022 році Анатолій Подобайло пригадує, як на людей з біноклем дивилися підозріло.
У чаті стріму вже третій рік об’єднуються глядачі, пишуть коментарі та обговорюють разом драматичні моменти із життя лелек. За словами Анатолія Подобайла, саме вони допомагають розрізнити пташенят за іменами:
«Спільнота, яка сформувалася на каналі “Лелеко Грицько” – це волонтерська стихія, якою складно управляти. Дівчата, які прийшли у 2023 році все привели до порядку. Кого треба вони можуть забанити, а кого треба привітати. І так це працює вже третій рік, тому що їм перш за все цікаво. Аудиторія дуже доброзичлива, україномовна».
Анатолій Подобайло говорить, що зі стрімів він отримує фідбек, якого йому як викладачу не вистачало під час карантину. Коментарі стимулюють його шукати нову наукову інформацію та подавати її цікаво й просто:
«Для мене дуже важливо як для природоохоронця, що через цей стрім я маю можливість покращити ефективність своєї роботи. Одна справа написати статтю: "Нам треба охороняти луки Національного парку, тому що там живе синявець телей, який охороняється Бернською конвенцією". Ну яка Бернська конвенція для людини не з біологічною освітою? А коли ти говориш, що треба зберегти луки Національного парку, тому що там Грицик і Одарка збирають їжу для своїх пташенят. Так це ж зразу лягає на людську свідомість».
Спільнота каналу звикла донатити кошти й на розвиток проєкту, й на допомогу війську. За цей сезон вдалося зібрати понад 800 тис. грн, які пішли на пікапи, дрони та Starlink:
«Мені дзвонив мій однокласник, якого я не бачив 25 років. Каже: "Ти знаєш, ти зібрав на пікап для мого сина”. Випадковість? І це теж дуже серйозний мотиватор. Люди в 10 разів більше донатять на Збройні Сили, ніж на наш канал. Цього вистачає, аби мати оцей мінімальний набір інструментів. А серйозна підтримка Збройним Силам для того, щоб лелека не став аїстом».
Чому Леляки – ідеальне місце для лелек
«Пирятинський» став першим національним природним парком на теренах Полтавщини. Його створили у 2009 році, а запустили в роботу через три роки. Працівники парку охороняють природу та пропонують відвідувачам зони відпочинку. Під контроль взяли заплавні землі річки Удай. Поблизу річки й розташувалося село Леляки, яке до вподоби птахам.
Після запуску трансляції село отримало новий сплеск життєвої енергії. Національний природний парк «Пирятинський» координує свою роботу разом з місцевими аграріями:
«Ми їх запрошуємо косити наші луки, щоб вони не заростали чагарниками. Вони отримують природні корми для своєї худоби й мають продукцію, а ми отримуємо можливість управляти цими екосистемами в оптимальному варіанті».
Науковець говорить, що назва села Леляки утворилася раніше, ніж на ці землі прилетіли лелеки. Ймовірно, коріння слова походить від слов'янських богів Лелі й Леля. Попри це, в українців село асоціюється з лелеками, за якими вони так люблять спостерігати.
Анатолій Подобайло говорить, що у великих містах птахам робити нічого, тож вони летять на околиці або ж будують гнізда в селах. Так, до прикладу, в Пирятині є два лелечих гнізда, а в Леляках – чотири.
Своїм існуванням лелеки створюють баланс у природі, а родина Грицика й Одарки додатково розвантажує людей. Гніздо в Леляках стало для них домом, до якого вони з глядачами повертаються з першим потеплінням.
Фото Аліни Гончарової