Справжня українська піч ніколи не була ідеальною. На ній завжди лишалися сліди від рук, які її мазали, тріщинки від затишного тепла та легка сажа від вогню. Саме цю живу, неідеальну фактуру бабусиної хати полтавська майстриня Ольга Павлик сьогодні відтворює у мініатюрі.
Свою першу модель української печі вона створила з підручних матеріалів. За кілька років цей задум масштабувався в авторський напрям «Українська піч». Тепер мініатюрні печі-підсвічники стоять на поличках у Варшаві, Торонто й Токіо.
«Художники не заробляють», – казали Ользі Павлик батьки, радячи обрати точні науки. Вона вступила на радіофізику, але серце повернуло її до села. Разом з чоловіком вона переїхала з Харкова до Полтавщини, де минуло її дитинство.
Чому справжня піч не повинна бути ідеальною, як майстриня шукала форму для лиття і як вдалося перетворити хобі на справу життя? Про те, як опанувати нове заняття, та заснувати автентичний бренд у селі на Полтавщині, Ольга Павлик розповіла в інтерв’ю ЗМІСТу.
Історія Ольги Павлик та її мініатюрних українських печей
У дитинстві Ольга Павлик робила картонні будиночки для ляльок і хотіла займатися творчістю. Бажання майструвати жило в пані Ользі завжди, хоча життєвий шлях спочатку повів її в зовсім інший бік. У дитинстві вона любила ліпити й малювати, займала призові місця на районних та обласних конкурсах. Але коли прийшов час обирати професію, перемогли прагматичні міркування родини:
«Мені батьки казали, що художній напрямок дуже важкий. Художники не заробляють. Колись стають відомими, але на це потрібен час. Багато художників зараз, картини нікому не потрібні. І я якось покинула це все, почала вивчати більше математику, фізику. Я вступила на бюджет до Харківського національного університету імені В. Каразіна на радіофізику».
Ольга Павлик провчилася в Харкові півроку. Навчання давалося важко. Зрештою з’явилося усвідомлення, що радіофізика – це не її шлях. За підтримки родини вона покинула університет і повернулася з чоловіком у село. Саме під час декрету жінка знову почала шукати себе в творчості. Поштовхом стало материнство. Для свого старшого сина вона створювала цілі ігрові світи власноруч:
«Я сину робила різні іграшки, парковки для машинок, маленькі деревця, знаки, світлофори. Магніти ліпила, показувала, як це робиться. Взимку робила залізничну дорогу, потяг, і ми разом створювали засніжені гори, маленькі будиночки, потяг їздив по цьому місту».
Усе починалося з простих підручних матеріалів. Першу свою модель, прототип майбутньої фірмової речі, Ольга Павлик зробила не з глини й не з гіпсу, а з того, що було під рукою – картон та фольга:
«Перша піч стояла ще кілька років, але діти підросли і сказали, що треба гратися забирати».
Не глазурована кераміка, а справжня побілена груба
Коли виникла ідея створити підсвічник у формі печі, пані Ользі довелося пройти тривалий шлях експериментів із матеріалами. Спроби тривали близько року. Найважчим виявився не сам технічний процес, а життєві обставини: вагітність другою дитиною, початок повномасштабної війни та чоловік, який допомагав по домогосподарству, пішов на фронт. Згодом він повернувся додому, адже за фахом – електрик і його робота була критично важливою на місці. Підтримка та допомога з дітьми дали пані Ользі можливість повернутися до розробки.
Майстриня свідомо відмовилася від традиційної кераміки чи глазурованих підсвічників, які пропонує ринок. Вона шукала фактуру справжньої, побіленої сільської груби. Їй потрібна була саме піч, а не її декоративна імітація:
«Щоб зробити виріб з кераміки є своя техніка, але піч не глазурована і гладка. Мені інакша треба була ідея, бо у печі трошки інша суть. Вона ж побілена, не блищить, іншу має фактуру. Наприклад, сажа від свічки, на моїх печах вона справжня. Тому методом спроб намагалася знайти той самий рецепт. Зараз підсвічники я роблю з вогнетривких сумішей, тобто все, з чого роблять справжні печі».
Для основи пані Ольга використовує матеріали з будівельних магазинів, частково з домішками керамічних і гіпсових компонентів для полегшення ваги. Щоб підсвічник був максимально функціональним, їй довелося вчитися працювати з різними матеріалами. Вона придбала муфельну піч і гончарний круг, щоб самостійно виготовляти плити, які слугують підставкою для майбутніх підсвічників і не нагріваються від вогню.
Свої вироби Ольга Павлик робить навмисне неідеальними, щоб зберегти ефект ручної мазанки, печі не повинні виглядати занадто рівними. Іноді на них від тепла можуть з’являтися крихітні тріщинки, але майстриня переконана, що це лише додає особливості її роботі:
«Інколи можуть бути тріщинки, але це справжня піч. Де ви бачили пічку без недоліків? І навіть людям це часто непомітно. А інколи траплялися коментарі: “Вона якась у вас брудна чи помазана”, а люди відповідають на це: “Ви що пічки не бачили ніколи?” Вона така і повинна бути, побілена, неідеальна, тому в мене є форма навіть така, де видно, що вона помазана, немає ідеальних граней».
Для розпису майстриня використовує спеціальну фарбу, щоб витримувала вологе прибирання й регулярне користування свічкою. Підсвічники виявляються довговічними. Перші моделі служать своїм власникам уже понад три роки:
«Хтось купив собі на річницю підсвічник і через три роки люди мені кажуть: “Ми кожен рік її на річницю запалюємо”. Тобто є люди, які тільки на свята користуються, є ті, хто кожен день майже вживає і в них все добре. Навантаження вогню, часу проходить, все нормально. Мені фотографії надсилають через два роки, то видно, що вже десь потертості, але вони незначні».
Мініатюрні свічники та панно: які роботи створює майстриня
Кожна піч Ольги Павлик – це окремий мікросвіт. Навіть перша модель мала підставку, заслінку, рогач та маленькі горщики. Спочатку майстриня виліпила модель зі скульптурного пластиліну, створила силіконову форму і зробила першу заливку просто для себе, як спогад про бабусину піч. Але коли виклала фото у соцмережі в березні 2023 року, роботу купили майже миттєво:
«Першу піч у формі я зробила в березні 2023 року і виклала, просто щоб показати. Тоді, мабуть, чи в той же день чи на наступний до мене звернулися, що її хочуть купити. Прям такий вау ефект був, людина хоче, я така: “Ну, добре, продам, собі ще зроблю”».
Згодом асортимент розширився. Пані Ольга почала експериментувати зі створенням інших мініатюр: українських хатинок з ДВП, оздобленням до них, а також церкв. Реакція людей була позитивною, і майстриня почала створювати будиночки за власним задумом. Пізніше з’явилися замовлення відтворити конкретні об’єкти за фотографіями зокрема й давні, пошкоджені печі, які людям хотілося зберегти хоча б у мініатюрі:
«Будинки створювала просто за власним бажанням, а потім почала відтворювати за світлинами. Там, де пічку потрібно було повторити в мініатюрі, теж по фото пробувала. Але бували фотографії, де піч уже зруйнована, тому доводилося десь щось придумувати».
За тим самим принципом майстриня почала ліпити й мініатюрні церкви, для чого додатково шукала ракурси в інтернеті. Одним із найскладніших замовлень для майстрині стала не технічно вигадлива мініатюра, а велике настінне панно. За словами майстрині, робота не була надто складною, проте через значний об'єм роботи та розмір картини – майже метр – довелося докласти чимало зусиль.
Як соцмережі допомагають розвивати бренд
Сьогодні роботи пані Ольги їдуть до своїх власників по всьому світу. Мініатюрні печі з майстерні вже отримували в Японії, Китаї, США, Канаді, Нідерландах, Німеччині та Австралії. Здебільшого це українці, які виїхали задовго до повномасштабного вторгнення й побачили роботи майстрині в мережі. Величезний попит є в Польщі, де зараз живуть багато українців.
«В Австралії українка собі замовляла та на подарунки брала. У Польщі останнім часом замовлень багато, особливо як “Нову пошту” там відкрили. До Японії замовляють ті, хто переїхав дуже давно. А до Польщі замовляють переважно люди, які переїхали під час війни та сумують за домом. Хтось в школу, наприклад, брав пічку, щоб іншим дітям показати. Ділилися зі мною різними історіями».
Якщо ж дивитися на замовлення в межах України, найбільше їх надходить із Києва.
Ольга Павлик просуває свої вироби самостійно. Вона ділиться процесом і результатами у тематичних групах рукоділля у Facebook, а також веде Instagram, TikTok, Twitter та Threads. Велику роль відіграють рекомендації клієнтів, коли люди діляться емоціями від покупок.
Раніше майстриня займалася іншими видами творчості: плела кошики з паперової лози, ліпила квіти з полімерної глини на замовлення. Досвід із мініатюрними квітами й кошиками згодом органічно влився в оформлення печей і хатинок. Залежно від сезону пані Ольга випускає тематичні каталоги. Це весняні та пасхальні варіанти, різдвяні вертепи з кізочками, а влітку – печі з крихітними борщовими наборами та польовими квітами.
До печей у Ольги Павлик вже був досвід продажу інших виробів ручної роботи: магнітів і композицій із світильників, букетів. Це було ще до 2022 року і мало нерегулярний характер.
Перехід від хобі до системної справи стався тоді, коли покупці почали активно цікавитися печами й просити нові варіанти малюнків та наповнень. Зрозумівши попит, пані Ольга почала масштабувати асортимент і відкрила ФОП.
Майстерня на підвіконні
Сьогодні Ольга Павлик працює в окремій кімнаті, яку облаштували в будинку рік тому. Але так було не завжди.
«Раніше я на столі робила пічки, на підвіконні стояли кілька лоточків з прикрасами до мініатюр. Коли я почала переміщатися на кухню, чоловік зрозумів, що місця мало, бо я майже всю кімнату зайняла. Зараз вже як рік в мене свій простір в домі. І то, мені здається, що тут я теж вже не вміщаюся вже все переповнене».
В Ольги Павлик четверо дітей. Усі вони ростуть в атмосфері творчості й постійно приходять до мами в майстерню:
«Особливо як зайдуть мої четверо сюди гратися, вони пічок собі наскладають, хто хоче малювати, фарбувати, хто хоче прикрашати, дістають все, що можна, обожнюють сюди приходити. Вони хочуть, бо вони вміють малювати, вже самі пічки розписувати. І також вони зараз вчаться на гончарному станку зі мною».
Навіть найменша донька майстрині Яся у дев’ять місяців вперше спробувала потримати глину за гончарним кругом. Пані Ольга каже, що охоче передасть справу дітям, якщо вони цього забажають. Вона залучає малюків до праці так само, як колись її саму вчили батьки:
«Мене так вчили батьки з дитинства, тобто я була старша і я вміла все. З восьми років їсти приготувати і в хаті розтопити. Я своїх дітей також вчу, що потрібно вміти все і долучатися до справи».
Мрії про хатину-музей та нові вироби
Ольга Павлик мріє про масштабування своєї справи, хоча розуміє, що з чотирма маленькими дітьми робити це повноцінно самотужки – непросто. Вона мріє про створення власного простору для гостей:
«Хочеться, по-перше, це все продовжувати, тому що почала з дітьми, під час війни, і я не хочу покидати своє заняття. Тим паче, це прям авторська моя робота і ні в кого такого немає. Хочу зробити хатину-музей, бо багато хто хоче приїхати чи на майстер-клас, чи просто подивитися. А в мене зараз немає такої можливості, бо кімната тут не така велика. Тому є плани, щось зробити для людей».
Також у мріях – освоїти нові автентичні форми печей, притаманні різним регіонам України. Покупці часто запитують про особливі гуцульські печі, архітектура яких відрізняється. Для цього майстрині доведеться вручну ліпити нові заготовки зі скульптурного пластиліну та створювати під них нові форми.
Батьки Ольги Павлик переїхали з Донецька в село на Полтавщині ще коли вона була зовсім маленькою. Уже новостворена родина майстрині з первістком переїжджала в Харків, де чоловік знайшов роботу, а вона навчалася. Але зрештою сім’я свідомо обрала повернутися в село, попри те, що чоловікові пропонували лишитися в Харкові.
Родина пані Ольги свідомо залишається в селі на Полтавщині:
«Нам захотілося тут, у селі. Хочеться свою культуру просувати, показувати українське і займатися улюбленою справою».
Наразі проєкт пані Ольги в усіх соцмережах знають під назвою «Українська піч». Справа життя, початок якій поклали перші роботи створені на підвіконні, з часом масштабувалася та зуміла зігріти тисячі людей по всьому світу.
Фото з особистого архіву Ольги Павлик
Обкладинка Ксенії Гарбовської