Наприкінці минулого тижня полтавські пожежники повернулися з ротації у Зоні відчуження. Вони пробули там майже місяць – спочатку 6 квітня виїхали на підмогу до Житомирщині, що потопала у вогні, а потім їх скерували до Чорнобиля.
Боєць зведеного загону Головного управління ДСНС у Полтавській області, провідний фахівець відділу реагування на надзвичайні ситуації Дмитро Шаповал розповів про свій досвід перебування в Зоні відчуження та особливості роботи.
Він у професії не так давно: йому 24 роки, півтора року працює у відділі. Дмитро з дитинства любив спортивні ігри й активний відпочинок, тож вирішив вивчитися на рятувальника.
Дмитро Шаповал каже, що його робота – переважно кабінетна: він займається організацією реагування. У ліквідації надзвичайних ситуацій він бере участь у складі мобільної оперативної групи (МОГ). Якщо надзвичайна ситуація сталася в робочий час, то рятувальники вдягають спеціальний одяг, вибігають до оперативного автомобіля МОГ та виїжджають на місце. Якщо НС застала пожежника вдома, він має пів години, аби дістатися частини та виїхати на подію.
Власне, однією з таких ситуацій стала чергова ротація полтавських рятувальників до Зони відчуження 18 квітня.
Як полтавці допомагали з ліквідацією пожеж
«На воєнному рівні», – одразу каже Дмитро.
Полтавський гарнізон почав працювати ще 6 квітня – тоді прийшла вказівка з Києва направити до Житомирщини 35 рятувальників та 8 одиниць техніки. Саме там були найпотужніші пожежі – через значну площу лісів та займання торф’яників. Але потім керівництво вирішило перекинути пожежників до Чорнобильської зони. Через сильний вітер та неконтрольований вогонь був ризик, що займеться «Вектор» – сховище ядерного палива. Тож на підмогу київським рятувальникам направили рятувальників з шести областей, у тому числі й зПолтавської.
«З 6 квітня роботу організовували так, аби щодоби мінявся особовий склад. На місце приїжджав автобус, який привозив і забирав рятувальників. Тоді не було зведених загонів, люди постійно перебували в автомобілях. Це завдавало дискомфорту, тому що перша партія поїхала на ЗІЛах. Було дуже складно, але треба було якось доправити машини», – розповів Дмитро.
Усе відбувалося дуже швидко, вогонь підходив впритул до Чорнобиля. Чергували пожежники просто в автомобілях. Питання про харчування та побут навіть не поставало – за словами Дмитра Шаповала, всі сподівалися швидко загасити пожежу та повернутися. Лише за кілька днів силами волонтерів вдалося організувати обіди для рятувальників.
Дмитро Шаповал каже, що ніхто не розбиває табір і під час гасіння лісових пожеж: приїжджає багато пожежників, які зупиняють вогонь, локалізують його за допомогою мінеральних смуг та організовують чергування. Останній пункт – обов’язковий: командир визначає чергових, які слідкують за напрямком вітру, аби вогонь не поширився далі.
Табір з Полтавщини знаходився у Чорнобилі, пожежу ж гасили у селі Крива Гора. Воно знаходиться у Зоні обов’язкового відчуження та існує тільки на карті. Тамтешні ліси дуже старі та густі, зима була малосніжною, а весна – сухою, тож хвоя спалахує від найменшої іскри. Що, власне, і сталося.
Дмитро Шаповал працював у штабі зведеного загону, який координував дії рятувальників. Кожен загін мав свої точки гасіння і відповідав за певну ділянку лісу. Центральний штаб у Чорнобилі координував роботу всіх зведених загонів.
У перший день, як тільки змінили колег, рятувальники працювали та чергували у повному складі: була загроза, що вогонь може поширитися. Наступного дня начальник зведеного загону визначив, хто буде чергувати на позиціях уночі, тому чергові залишилися на позиціях, а основний склад вирушив на пожежу. Якщо загону була потрібна допомога, то чергові виїжджали, якщо обходилися власними силами – відпочивали в таборі.
«Робота наша, звичайно, не дуже приємна, але коли рятуєш життя, то люди вдячні. Це надає наснаги працювати все більше і більше», – каже полтавець.
Чому лісові пожежі такі небезпечні?
За словами Дмитра Шаповала, складність гасіння лісових пожеж полягає в тому, що вода для заправки машин знаходиться далеко. Якщо поряд є залізниця, рятувальників виручає пожежний потяг, який перевозить кілька тонн води.
Ще одна проблема – торф’яники. Самі по собі вони не становлять значної загрози. Їхня небезпека полягає в тому, що тліючі торф’яники можуть стати причиною лісової пожежі:
«Торф’яники – це болото, яке висохло. Вони самонагріваються, наприклад, через те, що хтось палить очерет, або внаслідок спеки. Якщо поруч немає сухостою, вони не становлять загрози для лісу, адже просто вигорають. Якщо поруч села, то запах і дим заходять до хати», – пояснює пожежник.
Сильний вітер роздуває жар, і миттєво спалахує підстилка з сухих гілок та шишок. Тоді вже починає горіти сам ліс.
«Ми в перші дні зупинили пожежу підстилки, закільцювали ці торф’яники. І вже потім почали гасити торф’яники по межі. Поки що стримуємо для того, щоб можна було направити туди сили. Можливо, щось перегорить, можливо, дощ піде», – каже він про роботу в Чорнобилі.
Бульдозери розривають ці осередки, перемішують холодний торф з гарячим і заливають його водою. Кілька днів пожежники спостерігають за ділянкою, і якщо не з’являється дим і неприємний запах – значить, пожежу ліквідовано.
За словами Дмитра Шаповала, у Чорнобилі залучали 9 БАТів (бульдозерів) і 5 ІМР (інженерні машини розгородження, створені на базі танку Т-55). Наразі ні ЧАЕС, ні сховищу «Вектор», ні людям, які там працюють, нічого не загрожує.
«На Житомирщині пожеж більше, але Чорнобиль є Чорнобиль. Там працює менше наших сил, але більше лісників. Взагалі, згідно з нашим статутом, керувати гасінням пожеж мають лісники, а ми приходимо на допомогу, організовуємо штаб. Ми більше спеціалізуємося на містах».
Наразі ситуація контрольована. Потрібно трошки часу, щоб той жар, який був у лісі, стих. Звичайно, сподіваються і на допомогу природи – що піде дощ, і це допоможе загасити вогонь, який намагалися ліквідувати силою понад тисячі пожежників.
Де взяти воду: інструкція
Збиралися на гасіння в самому Чорнобилі, біля пожежної частини, де розташований гідрант. Там заправлялися та виїжджали до лісу – кожен на свою ділянку.
До найближчих річки та водних каналів полтавцям довелося прорубати в лісі близько 900 м дороги, аби зміг проїхати ЗІЛ. Оскільки вони гасили торф’яники у Кривій Горі, їм виділили пожежно-помпову станцію на базі ЗІЛа з помповим двигуном від танка потужністю 110л/сек. Цей двигун може подати воду на відстань 1,5–2 км, щоб заправити одразу 2–3 автомобілі.
Цю помпу встановили на джерело води, адже вигідніше й швидше було подавати воду на всі автомобілі, ніж кожній машині їхати по воду і назад назад.
Дмитро Шаповал говорить, що хоча рятувальникам не довелося вхопити палія за руку, інколи здавалося, що хтось палить ліс навмисно:
«Є такі місця, де посеред лісу, за кілометр до вогню, з’являлися нові осередки. Це можливо, якщо дуже великий вітер і великі жарини, але там не було стільки жару, щоб його аж так віднесло. Якби горів фонтан нафти, де гарячі краплі розлітаються на кілометри, а так…»
Але правоохоронці таки затримали ймовірного винуватця пожежі. Як ми раніше писали, ним виявився 27-річний мешканець села Рагівка. Свій вчинок він пояснив тим, що підпалив сміття і траву для забави. Чоловікові загрожує до 5 років вʼязниці.
«Аваков зробив антирейдерську групу з Нацгвардії, яка також з нами співпрацювала. Ми підказували, де фіксували займання, і вони працювали на цих ділянках. Горіли настільки великі території, густий ліс, покинуті будівлі. Цих “стакерів” ми не бачили», – каже рятувальник.
«Стільчик» на ЧАЕС: про захист і перевірку на радіацію
Кожному пожежнику видавали маски та дозиметри. Крім того, у зведеного загону був груповий дозиметр «Тера П». Він постійно показував рівень радіації. Якщо вона перевищувала норму, то рятувальники припиняли роботу і відходили з позиції:
«Інколи заїжджали в якісь місця, пригасили пожежу, побачили, що великий показник радіації – від’їхали й не заїжджали туди. Ставали там, де безпечно, чекали, поки підгорить, обкопували, обливали, щоб зупинити вже на цій стадії».
Перед розташуванням таборів зведених загонів група дозиметристів перевіряла територію, щоб табір знаходився у безпечній зоні.
У цілому, каже Дмитро, намагалися розподілити зміни так, щоб рятувальники не набирали небезпечної дози радіації. По завершенні ротації, усі пожежники проходили додаткове обстеження, аби визначити вміст нуклонів з гамма-випромінюванням в тілі людини. За словами Дмитра Шаповала, один «стільчик» був у Чорнобилі, ще чотири – на самій ЧАЕС:
«Ти сідаєш у спеціальне крісло (його називають «стільчик»), сидиш близько 5–7 хвилин, тобі щось гріє в спину. Апарат вимірює та показує на комп’ютері, скільки ти набрав, і ці показники заносять до бази. Я не питав, скільки у мене. Думаю, критично не набрав, бо я знаходився саме у штабі».
Також рятувальникам видали накопичувачі, щоб кожен побачив своє індивідуальне накопичення радіації. По завершенні відрядження їх також здали фахівцю з цивільного захисту.
Побут рятувальників
Рятувальники розставили намети, в кожному з якого помістилося по 20 металевих ліжок з сітками. З собою привезли мобільну електростанцію, яка забезпечувала намети світлом.
Там же розмістили по дві буржуйки – мінікотли, які можна топити дровами. Для першої ночівлі рятувальники привезли паливо з собою, а надалі рубали дрова в лісі.
Рятувальники мешкали неподалік їдальні.
«Наскільки я знаю, з цим волонтери допомогли, бо харчування в перші дні було не дуже, адже це все фінанси. Але коли ми вже приїхали, то харчування було триразове», – каже Шаповал.
Ті, хто були в таборі, їли там же. Ті ж, хто був на позиціях, зідзвонювалися та збиралися гуртом на обід. Дмитро відповідав за те, щоб ці рятувальники могли зв’язатися між собою та зі старшим групи.
Там же, у таборі, був командно-штабний автомобіль (КШН), який забезпечував зв’язок. Сам штаб розташувався у вантажному автомобілі ЗІЛ, оснащеному будкою. Усередині – столик, комп’ютер, телевізор, тобто можна підтримувати зв’язок.
Також полтавський рятувальний загін зробив навіть душ. На причеп установили бойлер на 80 літрів, воду подавали від автомобіля, електроенергію спершу давала дизельна електростанція, а згодом вдалося провести дріт до електростанції в Чорнобилі.
«Було що поїсти, було, де поспати, було, де поїсти. Це найголовніше. Ну і роботи теж вистачало», – говорить Дмитро.
Вставали о шостій ранку, шикувалися та йшли на сніданок. Ті, хто мав виїжджати на пожежу, одразу були на автомобілях. Вони снідали та їхали на точку. Рятівники заздалегідь знали, хто з ким їде, а щоб не загубитися, брали радіостанції та контактні телефони. Однак це мало допомагало: Дмитро припускає, що через близькість до кордону з Білорусії радіостанції глушили, та й мобільний зв’язок також був поганий.
ЧАЕС. Очікування VS реальність
Цьогорічні пожежі збіглися з 34-ю річницею вибуху четвертого енергоблоку ЧАЕС. Дмитро Шаповал каже, що йому хотілося побачити це місто, адже його колеги колись допомагали загасити вогонь на станції, і він сам багато читав про Чорнобильську катастрофу.
Каже, що в цілому Чорнобиль – звичайне занедбане місто. Хоча там помічав пофарбовані бордюри, розмітки, дорожні знаки.
«У самому місті я бачив приватні будинки, вони прибрані, гарні. Десь стоїть супутникова антена, люди живуть, і в селах трохи далі від Чорнобиля також живуть. Місцева жінка розповідала, що ремонти роблять. Тобто життя є – світло є, рейси є, ЖКГ є, їдальня, поліція, пожежна частина. Місто функціонує, але там немає молоді, садочків, шкіл, – всі виїжджають, тому що розвитку в цьому місті немає».
Страху не було, каже пожежник, бо вони знали, що в місті працюють люди. Але розуміння того, що їх усюди оточує радіація, завдавало психічного дискомфорту, і це відображалося на організації роботи. Рятувальники від початку були обмежені в русі: куди їм виїжджати, визначало керівництво за допомогою спеціальної карти, де були відмічені зони найбільшого забруднення.
«Коли посилали чи розставляли людей, дивилися, куди можна, а куди – ні. І це був психологічний фактор. “Я не піду туди, тому що боюся” – такого не було. Усі були психологічно налаштовані, знали, що тут люди живуть і працюють, а ми перебуваємо всього день-два. Морально це допомагало», – згадує пожежник.
У зоні відчуження працювало дуже багато людей (на сайті ДСНС вказано, що залучили 1 тисячу 59 чоловік), тому стихію вдалося зупинити. Але ліквідації пожежі досі немає. Рятувальники займаються наразі локалізацією, тобто не дають пожежі поширюватися. За допомогою інженерної техніки сил Нацгвардії та ЗСУ вони роблять мінеральну смугу – яму завширшки 2–2,5 м, яку заливають водою. За словами Дмитра Шаповала, це допомагає зупинити вогонь на легкозаймистій підстилці в лісі: вода зволожує поверхню та запобігає поширенню вогню.
Про різницю пожеж у Чорнобилі та на Полтавщині
Різниця, говорить рятувальник, була в одному – у розумінні, що ти в Зоні відчуження. А так усі пожежі схожі, і вогняна стихія однакова всюди.
На Полтавщині багато болотистих місць, а отже, торф’яники горять і в нас: щороку пожежі виникають у двох-трьох місцях. Деякі райони самі гасять пожежі, деякі потребують допомоги.
«Наприклад, минулого року в Чорнухах вперше побачили, що у них є торфи. Болото висохло, хтось спалив очерет. Такі пожежі небезпечні тим, що торф’яники нагріваються під землею, а дим може вилізти через 2–3 м в іншому місці. Воно собі горить, нагрівається до потрібної температури, очерет займається – і знову пожежа. Тому в таких випадках треба локалізувати все болото».
Тішить, коли 24-річний пожежник може так ґрунтовно розповісти, як влаштована його робота. Зараз, за словами Дмитра Шаповала, пожежі під Чорнобилем локалізовані, але цілком забувати про них не можна. Хоча б тому, що там постійно чергують такі ж хлопці, як наш співрозмовник.
Обкладинка Марини Вісич
Світлини надані Дмитром Шаповалом