Олена Висоцька (Фото Катерини Пєшикової)

16 листопада, 16:11
16 листопада, 16:11

Місяць утримання одного в’язня коштує державі 10 тис. грн. А ось триразове харчування однієї людини у в’язниці на день сягає 27 грн.

Сьогодні слідчі ізолятори та установи  виконання покарань переживають не найкращі свої часи – за останні 40 років вони не змінилися ані ззовні, ані зсередини. Заступниця Міністра юстиції України Олена Висоцька каже, що систему виконання покарань в Україні змінювати складно. Це не подобається ані самій системі, ані суспільству (бо на це потрібні значні бюджетні кошти).

У цьому інтерв’ю ми говорили з Оленою Висоцькою про нові проєкти Міністерства, харчування у в’язницях і необхідність змін у виправній системі.

Людину потрібно готувати до звільнення з першого дня ув’язнення

Спілкування держави та людини після ув’язнення – це частина ресоціалізації, повернення до нормального життя максимально безболісно і для людини, і для суспільства. Висоцька каже, що в Україні чимало років на роботу соціально-виховної служби не звертали уваги. У системі виконання покарань вона просто не була пріоритетом, тому у суспільстві й не підозрювали які процеси відбуваються усередині в’язниць.

За словами Олени Висоцької, засуджені частіше готові до спілкування і краще робити це доки людина відбуває покарання, а не після цього:

«В Україні є червоні і чорні зони, де субкультурні кримінальні елементи фактично керують установою і в таких умовах складно щось змінювати швидко. Ми в такому перехідному етапі змін. Ми розуміємо, що  майбутнє людини залежить від того, де вона відбувала покарання, якою роботою займалася. Цей час варто використати на ресоціалізацію, щоб не потім розв'язувати проблему».

Олена Висоцька каже, що держава не проти підтримувати людину після звільнення, але інструментів для цього немає. Наразі ефективніше готувати людину до повернення в соціум у стінах в’язниці. Цим займається соціально-виховна служба установи, а Міністерство юстиції готує методики та програму реабілітації. 

«Можливо комусь потрібна професія, а комусь налагодити стосунки з рідними. Треба також розібратися з мотивами самого злочину (агресія, чи алкоголь, чи наркотики). У держави не так багато інструментів і коштів, щоб реально допомогти людині після звільнення. Набагато ефективніше буде працювати під час відбування покарання з людиною, з її планами».

Після звільнення допомагає служба пробації. Олена Висоцька каже, що пробація в Україні ще дуже молода й недорозвинена. Пробація – це вид покарання, за умови якого людина залишається в соціумі, але несе відповідальність за злочин. Таким чином людину не позбавляють волі, але нав’язують ще цілий ряд обов’язків. Як правило, людина продовжує жити в соціумі, самостійно себе забезпечувати, але відпрацьовувати обов’язок.

Олена Висоцька каже, що ще одна важлива перевага пробації полягає у тому, що завдяки цьому людина не випадає з життя і не підпадає під культуру злочинців та кримінального контингенту у камерах.

«Уявіть, ми утримуємо людей у в’язницях, а вони руйнують процес ресоціалізації інших злочинців. А ми вкладаємо у ресоціалізацію, бо ми боїмося злочинців. Але якщо вже хтось щось вчинив, то ми зацікавлені в тому, щоб він виходив здоровий та не вчиняв злочинів. Злочинний вплив може бути побудований так, що з людини, яка вкрала телефон за кілька років можуть зробити реально небезпечного нападника».

Європейський досвід показує, що злочинний вплив у в’язницях можна максимально мінімізувати, але для цього потрібні кошти і професійний персонал. З чим знову ж таки проблеми.

У супермаркеті можна заробити більше, аніж у в’язниці

Олена Висоцька говорить, що персонал в установах виконання покарань має бути спеціально навченим. Робота у виправних установах має стати престижною, адже вона одна з найнебезпечніших і складніших.

Соціально-виховна і режимна служби працюють з конкретною групою людей, які вчинили різні за тяжкістю злочини. Кожен предмет довкола них перетворюється на потенційну зброю, а держава сьогодні намагається розширити перелік не заборонений предметів для в’язнів.

Олена Висоцька говорить, що молодший персонал проводить чимало час із засудженими і фактично проводить час у тих самих умовах, що й ув’язнені. А умови з радянських часів не змінилися – за часів незалежності в Україні не збудували жодної нової в’язниці. Заробітні плати у молодшого персоналу сягають 8 тис. грн, коли охоронець у супермаркеті заробляє зо 12 тис. грн.

«Людина має бути підготовлена, мати чітку мотивацію і гарне забезпечення відеоохорона, боді-камери, сервери, систему сигналізації. Ми маємо систему, яка роками жила як жила. Це призвело до зношення системи. Усередині є субкультура і є криміногенний вплив ззовні.  І поряд з цим наш працівник, який заробляє мало, але має найбільше контактує з в’язнями. Треба вмотивувати персонал, щоб він не відносив у камеру заборонений телефон за тисячу».

Робота в установах виконання покарань, м'яко кажучи, специфічна. У ній багато нюансів та проблем, тому на реформу потрібні немалі кошти. А реформувати систему в’язниць потрібно неодмінно, бо ще жодна держава ефективно не існувала без місць позбавлення волі.

Що робити з в’язницями

Олена Висоцька каже, що для змін у системі виправних закладів є алгоритм дій.

Одразу Міністерство планує оптимізувати систему закладів. Сьогодні в Україні є напівпорожні в’язниці, які закривають, хоча це резонансні і непопулярні кроки:

«У нас в’язниць більше, аніж злочинців. Ми їх закриваємо і звісно ж позбавляємо роботи людей. Тоді ціла істерика починається, бо не розуміють чому цю закрили, а цю ні. Частину треба закрити, бо у нас немає такої кількості злочинців, скільки є в’язниць. Їх треба продати і використати кошти для інших закладів, не залучаючи з інших сфер».

Після оптимізації закладів можна починати інвестувати в діючі в’язниці та покращувати інфраструктуру. Європейці говорять, що в Україні можна впровадити різні методики, щоб покращити процес виконання покарань, але якщо немає нормаль них побутових умов це все не має сенсу.

Жодної в’язниці за часів незалежності в країні так не побудували, а слідчі ізолятори в українських містах працюють у сторічних будівлях. по 100 років є. 

«В’язниці у нас кращі, бо вони радянські і там є право працювати засудженим. Доходи від роботи засудженим можуть бути використані на в’язницю. А в слідчих ізоляторах люди очікують на вирок суду. Як правило, СІЗО це стара будівля в центрі міста, якій 150 років, де технічно не готові до європейських стандартів. Вентиляції немає, саморобна каналізація, сморід в підвалі і своїх грошей немає. Парадоксально, але у нашій країні люди без вироку сидять в гірших умовах у порівнянні з тими, хто вирок отримав».

Наприклад у полтавському СІЗО просили Міністерство виділити кошти на ремонт. Та профінансувати це Міністерство юстиції не зможе, бо через пандемію забрали частину фінансування. Можливо, вдасться наступного року.

Висоцька каже, що місцева влада теж могла б допомогти у покращенні умов тримання в СІЗО, але це скоріше вийняток з правила:

«Наше суспільство не готове до вкладення у таку інфраструктуру. Нам закидають, що не в лікарні вкладаємо. Треба розуміти, хто за що відповідає і які завдання стоять. Слідчі ізолятори і в’язниці – це мінімальна державна інфраструктура. Ми настільки зносилися за ці роки, що ми маємо фактично перебудувати все».

Платні камери  в ізоляторах

Через погані умови у СІЗО з’явилася ідея платних камер. Олена Висоцька каже, що коли цей пілотний проєкт запустили, одразу побачили шалений попит на послугу. У Міністерстві планують відкривати ще більше платних камер, щоб наповнення завжди було на 70-80%, як у готелях. Це дозволить уникнути корупційної складової.

За словами Висоцької, популярність платних камер є кращим показником того, що цей проєкт був потрібен:

«Ще ніхто не з’їхав назад. Я розумію, що попит буде, доки ми всі ізолятори не приведемо до стандартів. Тоді відпаде потреба у платних камерах. Держава має дати можливість жити комфортно, бо людина юридично не винувата у злочині. Ми за те, щоб менше людей було у СІЗО. Є домашній арешт та браслети, бо ми утримуємо людину, яка по 2 роки очікує на вирок суду. А потім її можуть визнати невинуватою. Треба нарешті прийняти факт, що в’язниця – не панацея».

Платна камера у полтавському слідчому ізоляторі

Довічно ув’язнені й надія на звільнення

Сьогодні в Україні понад 1 тисяча 500 «довічників». На Полтавщині відбувають термін 13 людей довічно позбавлених волі.

Олена Висоцька каже, що багато «довічників» вчинили злочини у 19-річному віці і за 20 років відбування покарання можна побачити як людина переосмислила все, що з нею відбулося, що вона колись вчинила.

Сьогодні довічно ув’язнені не мають механізму перегляду справи та вироку. який могли винести ще у 90-х роках:

«Я спілкувалася із “довічниками”. Ніколи не скажеш, що ти говориш з людиною, яку довічно ув’язнили. Довічне ув’язнення, без заняття для людини і в спеціальному режимі, є катуванням. Держава ухвалює це непросте рішення, але Європейський суд з прав людини нам вказував, що ми маємо мати механізм перегляду таких рішень. Ми вважаємо, що має бути механізм перегляду вироку через якийсь термін. Це надія для них».

Щоб дати надію кожному з довічників, у Міністерстві юстиції розробили законопроєкт, який створює механізм для «довічників» і дає право перегляд справи:

«Люди, чиновники, комісії. Усе це змінюється. Ну подивіться на цю людину і не обов’язково ухвалити інше рішення. Але люди до яких ніхто не приходить й ніщо не переглядається, не мають жодної надії на свободу. Рішення суду – це закон, але ці рішення інколи хибні бувають і це суспільство на собі нещодавно протестувало. Просто коли це стосується однієї долі, то резонансу немає».

Харчування у в’язницях

Харчування в установах виконання покарань рідко асоціюються з чимось хорошим. Олена Висоцька каже, що в Україні є нормативні документи, які регулюють систему харчування. Проблема у тому, що донедавна нікого не цікавила якість харчування.

В’язні могли отримувати страви з простроченого м’яса та риби, зіпсованої картоплі та капусти. Висоцька каже, що постачальники товарів у в’язницях працюють уже давно і це не дивно, адже йдеться про прибутковий бізнес:

«Не контролювалася якість і це подвійно прибутковий бізнес. Усе прострочене відправляли у в’язниці, а система приймала. Ми сказали установам, що з постачальниками більше немає жодних відносин. Ми платимо за це державні кошти».

Прогодувати в’язня коштує 27 гривень на день. У раціоні мають бути рибо, м’ясо, овочі, супи та каші. Єдине, важливо, щоб якість товарів була високої якості, бо в установах виконання покарань не звикли, що хтось ззовні навідується до їдальні.

Прямих конфліктів з керівниками установ Міністерство не має, але розуміє, що нововведення їм не подобаються. Олена Висоцька каже, що директори в’язниць з нею  не сперечаються, але ведуть інші ігри:

«Ігри пов’язані з тим, що вони демотивують працівників, що ці “хлопці до нового року”. А я кажу, що відчуваю себе старожилою і їм раджу включатися в роботу, бо позвільняємо».

Звільнити керівника в’язниці складно, бо є алгоритми для цього. До того ж вони часто «втікають» на лікарняні та пів року ховаються, доки тривають службові розслідування.  Звільнення має бути аргументоване і законне.

Олена Висоцька каже, що в’язниці здаються закритими, бо раніше ніхто не наполягав на тому, щоб вони працювали інакше. Подекуди, керівництво в’язниць шокується коли Міністерство юстиції влаштовує їм презентації, бо вони просто не звикли до такого діалогу. Звісно, що складно керувати системою, коли вона не хоче, щоб з нею не хотіли керували, але в сучасних реаліях іншого вибору немає.