24 травня, 08:05
24 травня, 08:05

Сьогодні тренди в соціальних мережах – про Україну. У запалі популяризувати свою ідентичність та показати світу, що ми ніколи не були росією, важливо не загубитися.

У цьому допомагає культурна блогерка, поетка і дизайнерка прикрас Софія Безверха з ніком krapka.krapka. Вона народилася в Кременчуці, де її оточувало зросійщене середовище, але не загубити зв’язок з українською культурою допомогло родинне коріння з Миргородщини.

Інтерв’ю з Софією Безверхою ЗМІСТ записав наступного дня після масового обстрілу Кременчука – напередодні у її рідне місто прилетіли 12 ракет. Ці обставини додають нових сенсів роботі дівчини, адже популяризація українського контенту в соцмережах – медійний фронт, де також захищають державу.

У цьому матеріалі читайте про особливості поширення фактів про культуру та історію на розважальних ресурсах, розрив у баченні світу українців та росіян і необхідність нагадувати собі, куди має йти російський корабель.

Українська – це круто

Досвід блогерки показує, що російськомовні люди, навчання та музика довкола – не вирок для людини, яка обирає говорити українською мовою. З дитинства в Кременчуці дівчина перебувала під впливом зросійщеної культури, але родина не дала підпасти під цей вплив:

«Мені пощастило, бо я вдома розмовляла українською, адже мама родом із Миргорода й увесь рід походить звідти. Моя прабаба, баба і мама виросли серед  української літературної мови, стародавніх пісень і традицій, що передавалися із покоління в покоління. На противагу цьому, мої однокласники й друзі говорили російською і це вважалося круто, але насправді не дуже».

На уроках у школі вчителі теж говорили російською мовою, отож вплив чужої культури був дуже й дуже сильним. Втриматися Софії Безверхій допомогла ідентичність і сильний зв’язок із родинними традиціями та історіями:

«Я відчувала в собі щось сильне, що пов’язане з корінням. Коли підросла, зрозуміла, що моя прабабуся в Миргороді грала на бубні, співала народні пісні й дуже любила танцювати. Мій прадідусь грав на гармошці та інших музичних інструментах і вони разом ходили на весілля. Про це мені розповідала бабуся. Я зрозуміла, що своєю любов’ю до України та вміннями завдячую своїй родинній гілці з Миргородщини. Полтавщина – це я. Київ не є для мене домом, хоча я там прожила 9 років. Немає таких сентиментів до цього міста, як до моєї історичної батьківщини, де я буваю вкрай рідко».

Софія Безверха. Фото з особистої сторінки

Завдяки довгій за хронологією та насиченій подіями історії українці мають давні традиції, що закарбовані в генетичній пам’яті. Це й провокує розрив світоглядів між росіянами та українцями. Через це мова і культура мають стати для українців не просто важливою, а невіддільною частиною буденного життя.

«Прикро чути, що мова для нас не на часі, бо для росіян їхня мова і культура завжди актуальні. Це ми бачили на фото зі зміною знаку "Маріуполь", або коли вони спалюють наші книжки, катують журналістів і письменників на тимчасово окупованих територіях. Для них культура важлива, вони свої недолугі брошурки з переписаною історією роздають. Саме окупанти дітям розповідають, що Бандера – розбійник. От вони і продовжують брехати,  поки українці кажуть, що мова не на часі».

Між двома народами, що живуть поряд, суттєва культурна прірва сформувалася й через життя росії у рабській парадигмі життя. Блогерка каже, що росіяни все ще очікують на те, що з’явиться цар чи імператор, на якого можна сподіватися. Власне, вони його і обрали. В Україні ж навпаки: постійно намагалися здихатися від імперій чи союзів, що приходили зі своїми правилами, обираючи волю або навіть смерть заради Незалежності.

Про рабську культуру росіян говорить повернення кітчевих пам’ятників на окуповані території. Це монументи ідолам, яких весь світ визнав злочинцями – більшовикам і комуністам. 

«Українці завжди відрізнялися волелюбністю. Ми нація Стусів. Ми готові померти за державу, а їхні  солдати борються невідомо за що. Завдяки цим радянським пам’ятникам, які вони повертають, усі бачать, що росіяни тримаються за смисли, яких не існує, і намагаються встановити їх у вільній країні. Спостерігаючи злочини проти людства, увесь світ бачить, що міфи про велику армію і легендарних вояк вигадані – вони завжди вбивали, ґвалтували і нищили спадщину».

Отже, поки українці починають заглиблюватися у свою культуру й осучаснювати її, у росіян залишається сталін і ленін, пропаганда та мрії перемогти. Але вони ж певно забули, що ми непереможна, незламна нація, де прості люди збивають банкою помідорів ворожий дрон чи голими руками йдуть на танк. 

Український TikTok

Що ви знаєте про творця театру «Березіль»? Чи чули, як співає Леся Українка? А що можете розповісти про українських імпресіоністів? 

На кожне з цих питань можна буде дати відповідь, переглянувши кілька коротких відео на сторінці Софії Безверхої в TikTok. Якщо ж якась із тем зацікавить, або з’явиться потреба у змістовніших дописах про українську ідентичність, можна підписатися на krapka.krapka в інстаграмі.

На перший погляд може здатися, що знайти теми для публікацій дуже легко, але варто врахувати також інтереси аудиторії, формат і сенс допису чи відео. Кожен із цих елементів має утримати й залучити більше людей, а не тільки зібрати лайки й рефлексії в коментарях.

І сьогодні алгоритм соцмереж допомагає популяризувати культуру, адже чимало людей почали нею цікавитися:

«Коли з тіктоку зникла русня, стало набагато краще: з’явилося більше прекрасного освітнього контенту. Якщо раніше я бачила якісь дурні тренди під інстасамку чи рекламу трусів, то нині є чимало патріотичних роликів. Навіть якщо макіяж – то в українському стилі. Усі соцмережі працюють на поглиблення самосвідомості українців. У цьому є дуже чітка потреба, і я розумію, чому. Коли війна прийшла в дім кожного, ми нарешті зрозуміли, наскільки наша русофобія недостатня. Освітній і культурно-просвітницький контент допомагає зрозуміти, що геноцид українськоі нації триває вже 300 років».

Софія Безверха. Фото з особистої сторінки

Особливість контенту для TikTok – коротке, але цікаве відео, що здатне привернути увагу у стрічці. Блогерка створює короткі відео з переходами, де пояснює суть мистецького явища в Україні, говорить про розстріляних художників та письменників, дає вперше почути голос кобзарів.

«У тіктоці це класно працює. Там в коментарях збираються діти й пишуть, що покажуть відео про Лесю Українку вчительці й розкажуть, що вона прожила коротке, але яскраве життя, а не була прикутою до ліжка і сумно дивилася на гілочку вишні у вікні. Або пишуть, що вперше почули спів кобзарів, і тепер хочуть глибше зануритися у цю тему. Діти виросли на кліповому мисленні, їм потрібна мультимедійність, тому це заходить».

Скриншот з інстаграму

Дорослі користувачі теж дивуються і дякують, що їм в короткому і зрозумілому форматі розповідають про живописця Віктора Зарецького чи автентичне українське вбрання. Аудиторія Софії Безверхої доволі толерантна і мисляча, тому хейтерів у неї немає, лише росіяни, що подекуди приходять у коментарі. Пишуть за методичкою, що Голодомор — всього лише наслідок неврожаю, а Україну насправді створив Ленін.

«У мене немає хейтерів. Усі вони – зальотні козачки. Часом пишуть росіяни в коментах, що це неправда, що ми це все придумали. У мене імунітет до цього, і я просто блокую, посилаю людей за кораблем. Під деякими дописами підписники дискутують, думаючи, що росіянам можна щось довести. Є виразна тенденція заперечення росіянами історії 20-століття, адже їм весь цей час брехали. Поширюючи наратив про рф як послідовницю СРСР, вони не проводять паралелей із нинішнім режимом.  Часом у директ мені приходять повідомлення від російських дітей, які пишуть разів сто  СЛАВА РОСИИ, а в кінці дописують: "Шлюха". Добре, що хоч підписуються, чемні дітки».

Інтелігентність аудиторії, що сконцентрована довкола однієї сторінки, – радше виняток, ніж правило, але якраз саме це вирізняє блог Софії. У коментарях люди дискутують про якусь тему, на кшталт мовного питання, і спокійно розходяться.

Інформацію для дописів блогерка бере в інтернеті. Для цього потрібно правильно гуглити відомості про різні теми й користуватися джерелами на ресурсах:

«У мене немає якихось особливих книжок і секретних архівів. Літературна творчість і літературна аналітика – моя спеціальність в університеті, тому я здобула навичку швидко і влучно шукати в мережі під час написання курсових. Я переходжу з посилання на посилання і знаходжу всю інформацію».

Приміром, у вільному онлайн-доступі є колекція фоноваликів академіка Філарета Колесси. Разом із Лесею Українкою та її чоловіком Климентом Квіткою вони записали спів кобзарів і лірників на Миргородщині на воскові валики. Потім ці записи оцифрували й нині їх можна послухати за посиланням.

Фоновалик №31

Головне – мати зачіпки й далі шукати необхідні матеріали, але саме завдяки соцмережам та правильній подачі українці можуть знайти бажання дізнатися більше.

Послання російському кораблю – це національна ідея, а не матюк на білборді

Послання українських військових на острові Зміїному окупантам «Русский военный корабль, иди нахуй» став одним із найвідоміших висловів за 3 місяці повномасштабної війни. Це та інші гасла почали використовувати, щоб показати, що окупантів тут не чекають.

«Вибачте за матюки, але зараз вважаю це нормою українського етикету.  А після війни дітям та онукам будемо казати – "Не матюкайся, війну накличеш!"», – писала Національна гвардія України.

Минуло трохи часу – і в українських містах, зокрема в Кременчуці, вирішили, що з білбордів час прибрати послання з нецензурною лайкою. Софія  розкритикувала такі передчасні плани:

«Українським дітям шкодять не матюки на білбордах, а російські ракети. Знаєте, є ці люди, яким хочеться посваритися, щось десь змінити з повним нерозумінням контексту. Наші діти, на жаль, дуже подорослішали. Моя сестра в 11 років намалювала картину і написала на ній фразу про корабель, але їй ніхто за це не сварить. Ця фраза стала символом незламності, бо навіть коли ти стоїш обличчям до смерті, ти не здаєшся. І ще й відкрито висловлюєш зневагу до ворога. Не треба навіть обговорювати заміну цього вислову на рядки відомих українських пісень, нехай буде і те, і те. Вислів розлетівся світом і показав, які українці незламні».

Білборд у Полтаві

Насправді у таких лаконічних, але сильних реченнях можна чітко простежити силу українців. Саме завдяки боротьбі за свою державу увесь світ дізнався, якою є справжня Україна, і навіть запам’ятав місцеві топоніми: Буча, Ірпінь, Маріуполь, Херсон тощо.

«Іноземці звернули увагу на нашу красиву мову. Мені дівчина з  Австралії написала, що хоче вивчити українську після того, як почула пісню "Спи собі сама" Скрябіна. Я розумію, наскільки в нас потужна культура, про яку навіть ми забули. Іноземці пишуть, що не знали про культуру, митців, музику, вбрання, традиції та звичаї, бо росія витрачає мільярди на пропаганду  в багатьох країнах світу. Тому треба на дипломатичному рівні створювати проєкти та програми, щоб світ міг із нами ближче знайомитися».

У перспективі Софія Безверха планує покращити англійську, аби мати можливість розповідати про Україну для більшої аудиторії. Усе для того, щоб справді українське стало популярним, а шароварне і меншовартісне — залишилося позаду.

Обкладинка Юлії Сухопарової