24 червня, 12:06
24 червня, 12:06

Засновник організації Tennessee for Ukraine Крістіан Кемпбелл разом із командою з початку березня допомагає евакуюватися українцям з окупованих або фронтових міст, де точаться важкі бої.

Американець із Флориди, який виріс у Теннессі. Він планував потрапити на службу у Збройні сили США, але тепер збирає речі, щоб поїхати до Лисичанська та інших обпалених війною українських міст й облаштувати там табір для допомоги постраждалим людям.

На кисті Крістіана пластир тілесного кольору з цифрою «136». Саме стільки людей довірили йому свої життя й виїхали на його авто із зони бойових дій. Цей символ не випадковий – цифра на руці мотивує не зупинятися, хоча він уже двічі потрапляв під обстріл, коли рятував українців від війни.

ЗМІСТу вдалося запитати волонтера про його допомогу Україні, чому він заздрить нашим воїнам і який сувенір хотів би привезти додому.

Тепер увесь світ знає про Україну: чому Крістіан Кемпбел тут

Tennessee for Ukraine заснували 28 березня. Їхня команда займається допомогою українцям, які постраждали через війну й фактично «витягає» людей із зони активних бойових дій.

«Ми рятуємо українців із гарячих точок та окупованих територій, які поки що перебувають під контролем рф. Наступний наш крок – евакуація цих людей. Я вирішив, що маю допомогти, після того, як літав до Австрії та Словаччини й дізнався більше про Україну. У мене були якісь контакти й розуміння, що у 2014 році тут розпочалася війна, а цьогоріч я опинився тут».

Після того, як росія розпочала повномасштабну війну проти України, про нашу державу дізнався увесь світ. Боротьба українців за свободу не залишила Крістіана байдужим, бо для нього це одна з основних цінностей.

«Свобода – наша найвища цінність.  Я знаю, що це основа США і це поняття є ключовим. У нас є свобода, ми її поважаємо і боротися за неї – відповідальність моя і моєї країни. Ми маємо допомагати її відстоювати й тому я радію, що американський уряд і люди так допомагають Україні. Це вірність нашому світогляду».

До війни американці мало знали про Україну. Не більше за те, що це країна в Європі, яка понад 30 років має незалежність, але потерпає від росії. Через це Крістіан має переконання, що росію варто сприймати як державу-булера, що намагається показати свою силу й через це Україна та інші сусідні держави мають купу проблем і жертв.

За іронією, ставлення багатьох західних країн змінилося саме завдяки нападу російської армії на мирну державу, бо тепер увесь світ знає, що таке Україна й хто такі українці до дрібниць, тоді як могутність росії – під питанням. Після 24 лютого американець вирішив, що має допомагати українцям врятуватися від обстрілів російської армії й допомогти вибороти свободу.

«У мене була думка вступити до іноземного легіону, але діставшися України я зрозумів, що процедура вступу дуже складна, а робота небезпечна. Тому вирішив, що зможу допомагати як волонтер. Таких людей теж часто не вистачає в містах, де триває жорстока війна. Я сподіваюся, що повернуся в США й обов’язково побудую там кар’єру, але маю визнати, що закохався в Україну та українців. Я не один такий американець, який приїхав допомагати й упевнений, що багато хто захоче отримати подвійне громадянство – своє та українське».

Волонтеру здається, що людям у Полтаві та фронтових містах подобаються США. Попри мовний бар’єр, він намагається якомога більше спілкуватися з людьми й не рідко чує подяку за підтримку з його країни. Саме це та врятовані людські життя мотивує його робити ще більше.

Лисичанськ – Сєвєродонецьк – Бахмут – Слов’янськ

Найгарячіші точки України, де сьогодні тривають бої з окупантами. Крістіан Кемпбелл з командою вирушає у такі міста, щоб вивезти родини. Також допомагають людям виїхати з тимчасово окупованих міст.

«Ми займалися містами й селищами, але зараз ставимо більші цілі. Запланували повезти від 1 до 5 тонн пального, облаштувати базу біля одного містечка і працювати там кілька тижнів. Дуже важливо, що ми вивозимо людей через наші та російські блокпости. Це вимагає багато роботи, бо потрібно бути на зв’язку з людьми, які перебувають в росії, бо вони можуть допомагати іншим людям, які силоміць там опинилися».

Страх звісно заволодіває волонтерами, але не зупиняє. Нещодавно товариша Кріса обстріляли, уламки снаряда потрапили йому в руку й ногу, але він вижив. Звісно, що схожі ситуації змушують замислитися, особливо коли двічі уже довелося побувати під обстрілом:

«Я розумію, що можу померти, але я цілком усвідомлюю, що свобода є саме тією цінністю, за яку варто помирати. Загалом ця цінність є однією з найважливіших, за неї варто помирати. Така доля може бути, але нічого не робити я теж не можу».

З березня йому вдалося вивезти 136 людей на особистому авто. 136 людей довірили Крістіану своє життя, намагаючись втекти від російської зброї. Коли він згадує про це, посміхається й говорить, що для нього це величезна відповідальність та привілей.

«Дуже сподіваюсь, що колись зможу написати на руці чотиризначне число, але найбільше хочу, щоб війна припинилася. Окрім цього, команда, з якою я працюю, вивезла тисячі людей, але у нас немає планів чи KPI. До війни в Україні у мене була своя стежина, бо я збирався стати військовослужбовцем. Ці плани зараз на паузі, бо мені потрібно допомагати рятувати українців».

Скільки ще Крістіан зможе їздити у Лисичанськ чи Бахмут, він не знає, бо це питання залежить від того «як довго йому щаститиме». Попри це, продовжує вивозити родини й допомагає їм облаштуватися за кордоном.

Наприклад, нині Балаклія на Харківщині перебуває під тимчасовою окупацією. Коли волонтери заїжджають у «сіру» зону між українським та російським блокпостом стає найбільш небезпечно, адже ця зона прострілюється. Попри це, українці з Балаклії виходили через заміновані ліси пішки назустріч волонтерам, щоб виїхати звідти. І щойно вони заїжджають на більш безпечні території Крістіан намагається показати українським родинам, що життя триває:

«Найкраще – це вивезти людей і момент, коли вони починають посміхатися. Ми намагаємося показати, що найстрашніше позаду. Ми робимо усе, що можемо, ще коли перебуваємо в дорозі. Вмикаємо музику, зупиняємося в кафе, щоб вони випили кави й побачили, що все буде добре. Часто виникає мовний бар’єр, але з дітьми я завжди знаходжу спільну мову, бо слова для цього не потрібні».

Якось американцю довелося вивозити родину з Чугуєва. Це була 25-річна Світлана з 8-річною донькою і 2-місячним сином. Кріс допоміг їм виїхати в Англію, до однієї з сімей, де вони проживуть щонайменше 3 роки. Ще одна сім’я з Балаклії – мама Марина і 2 дітей – також поїхали до Англії. Після того, як Tennessee for Ukraine допомогли людям вийти з пекла, для них шукають можливості тимчасово оселитися за кордоном.

«Я не знаю, що таке, коли твою країну завойовують»

Сміливість українського народу та українських воїнів стали беззаперечним фактом для цивілізованого світу. Якось відомий американський щотижневий журнал Time випустив номер, на обкладинці якого вперше з’явився напис українською мовою. Тоді написали «життя переможе смерть, а світ – темряву». Крістіан говорить, що це й не дивно, адже більшість американців дійсно сприймають цю війну як боротьбу світла й темряви, добра й зла:

«Я не знаю за всіх, бо давно не говорив з американцями вдома, бо моя організація тут. Але я знаю, що більшість підтримує Україну, бо ви на стороні добра. Єдине, чого вам не вистачає, – це грошей та зброї, але ви все одно ефективно воюєте. Добре, що наш уряд підтримує Україну».

Але важливо не зупинятися й кричати на увесь світ про війну, адже останнім часом новини про розлучення Джонні Деппа та Ембер Херд заполонили світову увагу й обговорювали частіше, аніж війну:

«Проблема в тому, що ви зараз у стані Третьої світової війни, боретеся за вашу незалежність, але світ німий щодо вас і війни. Росія почала з жорстокого вторгнення, усі бачили Маріуполь, Гостомель, Бучу, Ірпінь та інші міста, але зараз усе затихає. Навіть ви в Україні шукаєте нормальну рутину. Так, я не знаю, що таке, коли твою країну завойовують, але не можна вдавати, що все скінчилося. Я не ненавиджу їх за ті 8 років війни й увесь світ повинен розуміти, що росії цього не забудуть».

Та поряд із цим Крістіан Кемпбелл захоплюється українськими захисниками й хотів би бути схожим на підрозділ «Азов» та спецпризначенців «Кракен», бо вважає їх дуже хорошими воїнами:

«Мені подобається ТіkTok армії, але це могло б бути проблемою в США через безпекові питання. Ваші воїни дуже мужні. Вони – справжні чоловіки. За цими словами я маю на увазі цінності й характеристики, які закладаю самостійно в ці поняття. Ваші ЗСУ схожі на нашу армію і це та робота, яку я планую зробити, коли повернуся. Ваші ЗСУ надзвичайні, але їхній TikTok… це ж так небезпечно».

Американець каже, що попри невелику кількість людей та зброї й довгий фронт у понад тисячу кілометрів, українці воюють дуже ефективно й можуть «дати чортів усім». Це змушує його дещо заздрити українським бійцям, адже вони – герої новітнього часу й творять історію.

Саме через це йому б хотілося привезти додому український прапор, де на жовтому тлі написали б слова, які співала «Пташка» в «Азовсталі». Також неодмінно візьме з собою вишиванку й рецепт галушок. Куль та залишків снарядів волонтери мають вдосталь, але такі «сувеніри» не зможуть розповісти світу більше, аніж українська культура.

Фото – Катерини Пєшикової