Цьогоріч 9 березня українці відзначають 209-ту річницю від дня народження великого поета, художника, мислителя та громадського діяча Тараса Шевченка. На його творах виросло не одне покоління людей, проте далеко не всі здогадуються, що в підсвідомості українців утворився стереотипний образ Кобзаря. Вічно сумний романтик у смушевій шапці, страдник та кріпак – все це стереотипи, які нав’язала нам радянська історія та література.
У цьому матеріалі викладачка Полтавського національного педагогічного університету імені Короленка, докторка філологічних наук Світлана Ленська розвінчує радянські міфи про Тараса Шевченка та розповідає, яким насправді був великий Кобзар.
Чому Тарас Шевченко став символом Революції Гідності
Шевченко завжди був символом нескореності та волі українського народу, тому під час Революції Гідності сотні людей, які виходили на Майдан цитували поета. Найбільш часто вживаним лозунгом Майдану стало «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!» з Шевченкового «Кавказу».
Саме уривки з «Кавказу» прочитав на відео незадовго до загибелі перший полеглий активіст, етнічний вірменин Сергій Нігоян. Кобзар став прикладом боротьби за свободу для всіх українців і з новою силою влився у національну культуру в складні часи.
«У Шевченкові дуже органічно поєдналися європейство, європейськоцентричність зі справжнім національним етноменталітетом. І саме завдяки цьому Кобзар є важливим та актуальним сьогодні», – говорить філологиня.
Не випадково Шевченко став героєм мемів та шанований у всьому світі. Відомо, що усього існує 1 тис. 384 пам’ятники Кобзарю. І ці пам’ятники показують Шевченка не в звичному нам кожусі й шапці. Його зобразили молодим, вродливим, сучасним чоловіком. Наприклад, в Італії поета одягнули в тогу. Це чоловічий одяг часів Стародавнього Риму. Раніше в тозі зображували римських імператорів та патриціїв. У Вашингтоні Тарас Шевченко одягнутий в класичний костюм тодішньої моди початку 19 століття:
«Оксана Забужко говорила, що рецепція Шевченка – це температурна крива національного здоров’я. За тим, читають чи не читають Шевченка, можна визначити стан суспільства. І зараз він як ніколи на часі. Він є тою єднальною ланкою, цементуючою основою нації і в цьому його значення».
«Він ніколи не був селюком». Як російська пропаганда зробила з поета неосвіченого кріпака
Світлана Ленська говорить, що образ великомученика та кріпака – нав’язаний російською імперією та радянщиною стереотип. Ще за радянської доби росія вирішила першочергово показати інтелігенцію російського письменства, а українців та інші нації віднести на другий план. Саме тоді не можна було показати Кобзаря на одному рівні з Пушкіним та іншими поетами. Попри це світові літературознавці та критики ставили митця на набагато вищий щабель.
Шевченко ніколи не був селюком. В 14 років він разом з паном Енгельгардтом виїхав у Вільнюс, потім досить довго жив у Петербурзі і спілкувався з представниками дворянства. Навіть в своєму щоденнику художник писав про те, що купив гумовий плащ-макінтош за 100 рублів, що було значною сумою для того часу. Тому висловлення про те, що він був вічним селянином – відверто міф:
«Тарас Шевченко апріорі не міг ходити в полотняних штанях, в сорочці і босоніж. Він був євпропейцем за своїм зовнішнім виглядом, одягався вишукано і дорого. Він, як художник, досить добре заробляв на писанні портретів і витрачав ці гроші зокрема й для того, щоб мати пристойний гарний вигляд».
Ще будучи студентом Академії мистецтв художник любив вирізнятися з-поміж інших. Він міг одягнутися надто яскраво, або прийти на якесь зібрання у білому костюмі, щоб не бути таким, як усі. Або ж одягти вишиванку, що було незвично для того часу.
Шевченко відбувся і як художник, і як поет. Він був одним з найулюбленіших учнів Карла Брюллова, бо як ще можна пояснити те, що відомий художник того часу влаштував аукціон своєї картини заради викупу кріпака.
За словами Світлани Ленської, Шевченко найкраще себе проявив саме у гравюрі, він був неперевершеним у формуванні світлотіні. Вона почала входити в моду тоді, коли Кобзар повернувся з заслання:
«Він вигадував нові технології, щоб розвиватися в тому напрямку, який був новий, сучасний, відмінний від всіх інших. У класичному живописі він також був неперевершений. Коли споглядаєш його знамениту картину «Катерина», то здається, що ця дівчина дихає. Таке враження, що ти відчуваєш тепло її тіла, вона жива. Як художник він був безперечно досконалий. Шевченко як космос – всебічний і безмежний».
Чай з ромом, жінки та Україна: любов та слабкості великого Кобзаря
Знімати «забронзовілість» з класиків української літератури розпочали ще зі здобуттям Україною незалежності. Попри це, деякі історики та літературознавці намагаються уникати цих фактів, бо вважають їх неприпустимими для вивчення. Але мало хто задумується про те, що Кобзар був такою ж людиною, як і всі, та мав свої слабкості. Наприклад, чай з ромом.
«Сучасне літературознавство намагається показати Шевченка максимально об'єктивно, показати його слабкі та сильні сторони. Але його сила зовсім не в слабкостях», – говорить викладачка.
Наприклад, письменник Олесь Бузина смакував його слабкості, акцентував на них увагу та певною мірою знущався. Проте його книга давно забута, а шевченкознавство живе і розвивається далі.
Найголовнішою жінкою у житті Шевченка була Україна, але попри це Кобзар неодноразово закохувався. Першим кохання юного поета була односельчанка Оксана, другим – польська швачка Дзюня Гусиківська, третім – Ганна Закревська. Світлана Ленська говорить, що саме до Ганни Закревської у Шевченка були найсильніші почуття:
«Він справді любив її, проте не склалося. Ганна була одружена та мала дітей. Через це Шевченко відступився від свого кохання. Він дуже глибоко переживав її ранню смерть. Після повернення з заслання йому хотілося дружини, дітей, сімейних стосунків, але не судилося».
Особливі стосунки були у Шевченка з Варварою Рєпіною, але теж не склалося. Шевченко гарно до неї ставився, не хотів образити, але й серцю наказати не міг. Тому їх пов’язували лише дружні стосунки.
Уже після заслання Кобзар закохався в юну акторку Катерину Піунову. Кохання з Катериною не склалося через заборону на шлюб від її батьків, адже Шевченко був на 30 років старший від дівчини. Остання любов поета – Ликера Полусмак. Він витрачав багато грошей на подарунки дівчині – прикраси, одяг, туфлі, тканини, написав її портрет та присвятив поезію. Проте з Ликерою весілля не відбулося. Так і залишився поет самотнім.
Отже, ім’я Тараса Шевченка протягом століть спотворювала спочатку імперська, а потім радянська ідеологічна система. Російська пропаганда зробила все для того, щоб ми не знали справжнього митця та сприймали образ дідугана-селюка.
Попри всі стереотипи свідомість українців прокинулася в 2014-му, коли поет став символом боротьби та незалежності для сотні тисяч людей. Саме тому з початком російсько-української війни Кобзар став особливо актуальним та шанованим.
Обкладинка Юлії Сухопарової