Сьогодні 24 серпня проходить без багатолюдних площ і феєрверків, бо головне свято країни набуло іншого наповнення. На пʼятий рік повномасштабної війни у ньому більше зосередженості, пам’яті, внутрішньої сили та вдячності захисникам. Проте колись День Незалежності в Полтаві асоціювався з нескінченними чергами за хот-догами з корейською морквою, виступами мера Анатолія Кукоби на Співочому полі та грандіозним салютом у парку «Перемога».
Як змінювалися місто, формати святкування та наше сприйняття власної свободи – згадуємо за полтавськими архівами та спогадами містян.
Ентузіазм, карбованці та парадокси. Це був початок 1990-х
У перші роки відновленої української державності свято ще не мало усталеного сценарію. Фактично воно народжувалося на стику непідробного народного піднесення, важкої економічної кризи та радянського спадку.
Полтавські газети початку 90-х років рясніли не лише сухими офіційними зверненнями керівників міста й області, а й великими просвітницькими нарисами про історію України, козацтво, заборонені раніше сторінки визвольних змагань та прогнозами щодо європейського майбутнього. Люди на архівних світлинах перших мітингів виглядають натхненними. Здається, що в їхніх поглядах відчувалася щира віра у великі зміни.
Втім, ейфорія сусідила з побутовим скепсисом і щоденною боротьбою за виживання. Дев’яності стали випробуванням шаленою гіперінфляцією. Якщо в серпні 1992 року примірник газети «Зоря Полтавщини» коштував 1 карбованець, то в серпні 1994-го його ціна злетіла до 2 тис. карбованців, а до річниці 1995 року – вже до 10 тис. купонокарбованців.
На шпальтах періодики з’являлася легка іронія: журналісти писали про порожні прилавки, роботу святкових пивних яток чи полтавців, які замість мітингів обирали поїздку на город копати картоплю. Питання «Чи на часі свято?» звучало вже тоді, але це були не сумніви у виборі незалежного шляху, а відлуння складної економічної дійсності.
Офіційний ранок. Усі носили квіти Кобзарю, отримували нагороди в театрі та йшли на спорт
У 1990-х та на початку 2000-х святкування Дня Незалежності мало чіткий поділ на офіційно-протокольний ранок і народно-розважальний вечір. Зранку перші особи міста та області збиралися біля пам’ятника Тарасові Шевченку для покладання квітів і короткого мітингу. Коли у 1994 році на Панянському бульварі встановили пам’ятний знак Загиблим українським козакам, частина урочистостей перемістилася туди як до джерел полтавської історичної пам’яті.
Після покладання квітів делегації вирушали до театру імені Гоголя. У святковій залі відбувалися урочисті збори, промови губернатора та міського голови, підбиття підсумків року, вручення державних відзнак, звань «Почесний громадянин міста» та святковий концерт майстрів мистецтв. Потрапити туди зазвичай можна було лише за спеціальними запрошеннями.
Для решти містян ранок мав спортивний характер. 24 серпня традиційно стартували аматорські футбольні кубки на місцевих стадіонах, тенісні турніри та видовищні запливи на байдарках і каное річкою Ворсклою.
Пролетарський майдан святкує Незалежність
Сьогодні це ніби сюрреалістичний оксюморон, але на зламі тисячоліть радянські маркери ще міцно трималися за міську топоніміку та публічний простір. У святкових афішах 2002 року поруч стояли повідомлення: «Святкуємо 11-ту річницю Незалежності України» та «Свято Ленінського району. Пролетарський майдан. 15:00». Державне свято органічно перепліталося зі звичними святами мікрорайонів і радянськими назвами зупинок.
Міські комунальні служби підходили до справи централізовано і радгосп «Декоративні культури» заздалегідь звітував, що до свята «квітів вистачить усім». Прикрашання вулиць синьо-жовтими прапорами та транспарантами з привітаннями було винятково обов'язком комунальників, а не особистим поривом полтавців.
Зберігалися й залишки риторики дружби народів. Наприклад, у 1995 році в межах програми «Промені дружби» на одній сцені виступали творчі колективи Полтавської та Тульської філармоній. А головною подією кінця серпня для полтавців часто ставав Сорочинський ярмарок, який за розмахом та фінансуванням тоді нерідко затьмарював саме свято Незалежності.
Золота ера народних гулянь полтавців – це Співоче поле, хот-доги та легендарний салют
Для більшості полтавців серцем свята був парк «Перемога» та Співоче поле імені Марусі Чурай. Увечері 24 серпня сюди стікалося буквально все місто.
Святковий концерт починався близько 19:00, але кульмінація натовпу припадала на сутінки. У парку вирувало життя й працювали радянські атракціони «Веселі гірки», «Колесо огляду» та «Сюрприз». Дітям купували солодку вату й гелієві кульки, дорослим – шашлики та розливне пиво.
І, звісно, головний гастрономічний маркер полтавських нульових – це культовий вуличний хот-дог, який чимало людей памʼятають досі. Парова розпарена булка, сосиска, кетчуп, майонез, міцна гірчиця і щедра порція гострої моркви по-корейськи. Проте, щоб отримати заповітний паперовий пакунок, містяни стояли у довжелезних чергах по 30-40 хвилин.
Традицію святкового феєрверку на День Незалежності в Полтаві започаткували ще у 1993 році, коли піротехнічне шоу забезпечувала спеціальна бригада з міста Ромни Сумської області. Згодом салют став головною родзинкою програми, а його зображення неодмінно прикрашало всі міські афіші.
Оглядовий майданчик парку та схили яру навколо амфітеатру були вкриті сотнями людей. Сиділи на ковдрах, куртках чи просто на траві: сцену звідти було видно погано, але вид на вечірнє небо відкривався ідеальний.
У народній пам'яті назавжди закарбувалася сцена фіналу концерту. Сигналом до початку піротехнічного шоу була поява на сцені багаторічного міського голови Анатолія Кукоби. Дорослі казали дітям: «Все, вже Кукоба вийшов, зараз буде салют!». Якщо вітальна промова мера затягувалася довше ніж на п'ять хвилин, з темних схилів парку нетерплячий натовп починав дружно скандувати: «Тихонович, закінчуй! Давай феєрверк!»
Свято вирувало й на інших локаціях Полтави. Біля Білої альтанки та на майдані Незалежності грали молодіжні гурти й гриміли дискотеки. У Корпусному парку духовий оркестр «Полтава» виконував ретро-вальси, під які танцювали літні пари. Паралельно тривали свята мікрорайонів відбувалися в Павленківському парку, біля кінотеатру «Алмаз», біля палаців культури МБЗ та ДКПТМЗ, а біля ОЦЕВУМу та Театру ляльок проводили дитячі конкурси, а в кінотеатрах влаштовували безкоштовні покази кіно.
Покоління змін: від казенних заходів до свідомого громадянства
На початку 2010-х років формат свята зазнав фундаментальної трансформації. На зміну пасивному споживанню концертів і роздачі прапорців згори прийшла низова громадянська ініціатива.
У 2012 році на площі біля облдержадміністрації полтавська молодь започаткувала щорічний патріотичний флешмоб у вигляді створення «Живого тризуба», який збирав сотні активістів у вишиванках і синьо-жовтому вбранні. Полтавою покотилися багатотисячні Марші єдності та Паради вишиванок, де прапори несли вже не за рознарядкою профкомів, а за покликом серця.
Після 2014 року, з початком російської агресії на сході та анексії Криму, вектор остаточно змінився. Головні події перемістилися зі Співочого поля до Театральної площі перед театром імені Гоголя. День Незалежності став простором волонтерських ярмарків, зборів коштів для військових, фотозон із національними орнаментами та місцем зустрічі ветеранів і свідомих містян. Прапор на балконі чи на авто перестав бути рідкістю й став щоденним знаком ідентичності.
За 35 років української незалежності змінилися не просто локації, артисти чи технології міських салютів, а й саме суспільство. Якщо у 1990-х полтавці вчилися сприймати атрибути власної держави крізь призму економічних випробувань і радянської інерції, то у 2000-х свято перетворилося на веселий народний карнавал вихідного дня.
Уже у 2010-х проросло усвідомлення особистої відповідальності за свою країну, а сьогодні, в умовах повномасштабної війни, День Незалежності позбавлений феєрверків і гучних гулянь. Він звучить тихою молитвою за полеглих героїв, щохвилинною підтримкою захисників на фронті та чітким розумінням ціни кожного прожитого дня.
Полтавці знають, що не отримали готову державу з інструкцією до святкування, тож самі створювали її сенси. І продовжують творити їх на наших очах. Схоже, наша спільна історія боротьби та розбудови справжнього свята незалежності у Полтаві тільки триває. Нам своє робити.
Обкладинка Ксенії Гарбовської