Днями виповнилося 160 років з дня народження мисткині. Любові Яновської. Її ім'я тісно пов'язано з Полтавською областю, однак забуте на сторінках сучасної історії. Як її позиція та творчість сприяла розвитку української мови та культури розповідаємо у матеріалі.
«Наука і русифікація то є синоніми»
Відомо, що Любов Яновська зростала в складному, неоднозначному мовному середовищі, що не могло не вплинути на подальший розвиток її творчості.
Її батько Олександр Щербачов був поборником російської культури та мови, типовим шовіністом тієї доби, а мати – Марiя Боголюбцева виховувалася в традиційній українській родині, співпрацювала с письменником Пантелеймоном Кулішем та прагнула займатися культурно-просвітницькою діяльністю. Як писала сама Любов Яновська, мати могла сварити її за вживання російських та польських слів, а батько – українських.
Через військову кар'єру батька, родина Щербачових часто переїжджала. Після польського повстання 1863 року батько був відряджений у Варшаву, та після відставки повернувся до України. Разом з батьками Любов Яновська встигла пожити у Полтаві, Кременчуці та Петербурзі. Після смерті матері Олександр Щербачов забрав дітей до Кременчука, де якийсь час працював нотарем, однак незабаром втратив роботу та почав заробляти пограбуванням.
Любов Яновська закінчила кременчуцький пансіонат та продовжила навчання вже у Полтаві – в інституті шляхетних дівчат. Саме тут сформувалося її перше уявлення про українську мову:
«Наука і русифікація – то є синоніми, й інтелігентові розмовляти по-українськи – то обкрадати самого себе».
Така позиція не виявилася неочікуваною, оскільки у 19 столітті все ще тривав процес денаціоналізації українського населення. І хоч російська інтелігенція була вимушена визнати існування окремої «малоросійської мови», більшість з них вважало, що російська мова – прогресивна і міська, коли ж українську використовують лише у селах. Таку політику підтримували й вищі заклади освіти, поширюючи шовіністичну політику Російської імперії на своїх вихованців.
Просвітницька діяльність та перші літературні здобутки
Через хворобу сестри та необхідність доглядати за нею, Любов Яновська переїжджає до Лубенського повіту на Полтавщині. Там вона починає працювати домашньою вчителькою та знайомиться з проукраїнським поміщиком Василем Яновським, з котрим незабаром одружується.
Саме в Лубнах Любов Яновська звертається до просвітницької діяльності – відкриває недільні школи, організовує музичні та хорові гуртки. Крім цього жінка долучається до жіночого руху і навіть пише оповідання «Два днi з життя», де зображує тяжку долю молодої художниці. Пізніше в 1908 році Любов Яновська виступила з доповіддю на Першому жіночому з'їзді в Петербурзі.
Життя в невеликому місті сильно впливає та навіть змінює світогляд письменниці. Яновська приділяє багато часу вивченню життя простих селян, їх побуту та звичаїв. Натхнена працею простих людей, жінка пише декілька російськомовних оповідань, серед яких «Деньги старика Афанасия».
Пізніше Любов Яновська знайомиться з Володимиром Шеметом – учасником українського національного руху, що переконує письменницю долучилися до української культури. За сприянням нового товариша жінка пише україномовне оповідання «Злодiйка Оксана», що приносить Яновській першу популярність.
Письменниця продовжує вивчати добробут українських селян, історію, фольклор та етнографію. Новий досвід відображується і у її творчості. Кандидатка наук Інна Приймак пише:
«Творчий стиль Любові Яновської – це своєрідний симбіоз натуралістичних та неонародницьких постулатів, поєднаних зі спробами психологічного аналізу та емоційно-оціночних характеристик героїв».
Великою заслугою Любові Яновської є проведення 50-річчя з дня смерті Тараса Шевченка. Коли в 1911 році вийшла заборона відзначати пам'ятну дату в Україні, Яновська зі спеціальною комісією, до якої входили Володимир Вернадський, Агатангел Кримський, Орест Новицький та інші, приїхала до Москви.
Свої враження від подорожі вона записала у спогадах «Подорож до Москви на Шевченківське свято», де описала власну доповідь про творчість Тараса Шевченка, враження від виступу Федора Корша, а також концерту Миколи Лисенка, присвяченому 50-річчю. Свою роботу над поширенням Шевченківської спадщини продовжила у Лубнах, де провела спеціальний літературний вечір та виступила з доповіддю.
Внаслідок своєї активної культурно-просвітницької діяльності Любов Яновська знайомиться з Лесею Українкою, Оленою Пчілкою, Михайлом Коцюбинським, Яковом Гулак-Артемовським та Миколою Лисенком.
Останній, як відомо з особистих листів, всіляко підтримував починання Любові Яновської та співпрацював з нею. У зверненнях до товаришки він непокоїться постановкою драми-феєрії «Відьма», до якої власноруч написав музику та просить Любов Яновську присилати свої рукописи до Києва.
Так Микола Лисенко писав про дитячу літературу Любові Яновської:
«Взагалі, шановна добродійко, не залишайте, бога ради, писати й писати і ще раз писати задля дітського читання, задля дітського театру, задля народного читання».
Пізніше внесок Любові Яновської у дитячу літературу визнають і сучасні літературознавці. Кандидатка філологічних наук Інна Приймак пише:
«Якщо твори загальновизнаних авторів здебільшого були зорієнтовані на майбутнє, то ці митці слова реалістично відтворювали події своєї сучасності. Саме до таких, напівзабутих, відносимо й ім’я Любові Яновської».
Філологиня відзначала особливий психологізм у творах Любові Яновської, щирі переживання та співчуття до своїх маленьких героїв.
Участь у відкритті пам'ятника Івану Котляревському у Полтаві
Попри українофобну політику Російської імперії наприкінці 19 століття, українська інтелігенція поставила питання про відзначення 100-річчя з дня виходу першої редакції «Енеїди». Вирішили збудувати в Полтаві пам'ятник автору «Енеїди» – Івану Котляревському та провести своєрідний письменницький з'їзд під час урочистого відкриття постаменту.
Як зазначається в довіднику «Полтавщина» Харківського книжкового видавництва, в 1895 році активісти добилися від царського уряду дозволу на збирання коштів на побудову пам'ятника. До 1903 року було зібрано 12 тисяч карбованців, на які збудували пам'ятник та провели святкування.
Участь Любові Яновської офіційно не підтверджена, однак велика кількість джерел вказують на співпрацю письменниці з іншими митцями для проведення 100-річчя публікації «Енеїди».
Святкування затягувалося через постійні конфлікти між зацікавленою інтелігенцією та російським урядом. Так, міністр внутрішніх справ Росії В'ячеслав Плече видав указ, де заборонялося використання «малоросійського нарєчія» на урочистих промовах та святкуваннях.
Проте таке рішення визнали не всі. 27 жовтня 1903 року провели зібрання міської думи для написання спільної сенатської скарги до міністра внутрішніх справ Російської імперії. Через неорганізованість членів міської думи зібрання декілька разів переносили, як наслідок, ніяких результатів воно не мало.
Після довгого планування святкування та поширення більше тисячі запрошень 31 серпня 1903 року пам'ятник урочисто відкрили. Ймовірно, на святкуванні була присутня й Любов Яновська.
Того дня стало зрозуміло, що навіть царські укази не зможуть змусити українських митців замовчати. Коли церемонія відкриття пам'ятника закінчилася, учасників зібралися у полтавському театрі для проведення зборів. Лише черга говорити дійшла до Михайла Коцюбинського, з трибуни пролунала українська мова.
«Відчувалось, що голова (міський голова – прим. ред.) Трегубов втрачає терпіння. Він декілька разів переривав оратора, протестуючи проти виступу на “малороссийском наречии”».
Після промови письменниці Ольги Андрієвської міський голова категорично заборонив оголошувати промови «малоросійською». Першим своє невдоволення виголосив Микола Міхновський, однак бачачи непохитну позицію Віктора Трегубова, залишив зібрання. Слідом за ним вийшли й інші учасники з'їзду.
На обкладинці портрет Любові Яновської. (Джерело – kotsubinsky.org)
Колаж – Юлія Сухопарова