Минулого літа дружина Анатолія Карбана висадила тюльпани. Цибулинки були перетасовані, тож треба було дочекатися, коли вони розквітнуть, аби побачити якого вони кольору. Коли квіти біля будинку почали розквітати — чоловік загинув. Їх віднесли на його могилу.
12 квітня закарбувалося в історії Полтавщини тяжкою втратою – загинув вчитель історії, директор школи, депутат багатьох скликань районної та міської рад Анатолій Карбан. Також він учасник трьох революцій — Революції на Граніті, Помаранчевої та Революції Гідності та осавул Районового козацького товариства «Миргородський полк українського козацтва Полтавського коша імені Миколи Міхновського».
Свій останній бій воїн прийняв у Тоненькому під час артилерійського обстрілу. Тепер його родина навчається жити зі спогадами та намагається зробити усе, щоб покоління українців запам’ятали його подвиг.
Старша донька захисника Аліна Карбан разом із сестрою Анною завжди знали тата як доброго чоловіка й принципового українця. Лише на прощанні із ним зрозуміли, що це також велика втрата для Миргорода, району, області, зрештою України. Тоді віддати шану його подвигові та подвигові його побратима Віталія Шевченка приїхали люди з різних куточків країни.
Цей текст – присвята родини Анатолія Карбана своєму герою. У ньому Аліна Карбан розповідає про бойовий шлях воїна, його проєкти для популяризації історії України та боротьбу за свою державу.
Підготовка до війни та бойовий шлях
За 55 років життя Анатолій Карбан встиг чимало. Він народився 24 травня 1967 року в Остапівці Миргородського району. Працював учителем Остапівської середньої школи, а згодом – вчителем і директором Трудолюбівської загальноосвітньої школи. Пізніше очолював районну раду, а далі була робота в Біликівській гімназії.
Аліна Карбан згадує, що її тато займався національно-патріотичним вихованням ще до того, як це стало популярним в Україні. Перші змагання «Джури» на Миргородщині були, зокрема, його здобутком. Кожен з напрямів його роботи був пов’язаний з поширенням та популяризацією українських традицій та історії.
Анатолій Карбан був активним учасником Революції Гідності. З 2014 року чоловік активно займався волонтерством, їздив на схід, частину зарплати щоразу відкладав на потреби бійців. Окремим напрямком була організація прощань із земляками за військовим ритуалом. Завдяки його позиції та активній діяльності, чимало людей знали про Анатолія Карбана й приїхали провести його в останню путь:
«Коли ми на головній площі Миргорода прощалися із татом, до нас прийшло усвідомлення, що ця втрата не тільки моя, мами і сестри, а й багатьох людей. Тут ми побачили, наскільки це було важливо для всіх. та, осягнули масштаби його особистості».
Його рішення стати на захист держави у перший день повномасштабної війни не здивувало родину. Донька згадує, що це було очікувано. Адже він готувався до війни та звертався до чиновників різних рівнів, і як голова районної ради, і як громадянин із закликом розвивати територіальну оборону. Анатолій Карбан з 2014 року мав військовий рюкзак, який був готовий взяти будь-якої миті. Періодично змінював наповнення, осучаснював спорядження. 24 лютого 2022 року настав його час.
«Розуміння, що росія наш ворог, він доносив друзям та учням. Тато знав, що ненависть росії однієї миті вибухне і вони підуть війною. Коли він був головою райради, він неодноразово оббивав поріг військкомату, але йому відмовляли, тому він робив важливі речі тут. Натомість тато зайнявся волонтерською діяльністю та їздив на фронт з допомогою. Більшу частину зарплати він віддавав на ЗСУ та волонтерам. При Миргородській райраді був створений волонтерський штаб, який допомагав військовим. Тому, коли у 2022 році почалось повномасштабне вторгнення, я знала, що тато піде».
У перші години великої війни тоді ще наречені сестер поїхали у свої батальони, а дівчата з 25 лютого почали займатися волонтерством. Анатолій Карбан став до лав Сил оборони. Спочатку обороняв Миргородщину: був і на блокпостах, і охороняв техніку, їздив у бойові відрядження. У листопаді 2022 року перебував на Харківщині, а вже у грудні була Сумщина, а в січні — бої за Соледар. Після повернення у Дніпро їх відправили до Гуляйполя, а згодом на авдіївський напрямок.
У березні Анатолія Карбана на 5 днів відпустили додому, тоді родина бачила його востаннє:
«Тато воював за Україну у Сєверному та Тоненькому. Він згадував, що, коли в 14-му їздив як волонтер на схід, то йому запам’ятався у напівзнищеному росіянами будинку камін. Татові стало дуже сумно, що русня прийшла й знищила життя родини, яка будувала цей дім. І є гіркий символізм у тому, що тато загинув саме у Тоненькому».
За тиждень до загибелі Аліна подзвонила до тата, а він ніжно говорив, як любить їх, як чекає на зустріч. Ніхто не міг уявити, що на них чекає така тяжка втрата.
Воїн, оборонець України Анатолій Карбан загинув навесні 2023 року під час артилерійського обстрілу. Потім рідним сказали, що це трапилося швидко. Пані Аліна з сестрою ніколи не могли уявити, що так рано втратять тата, бо їхні батьки довго будували дім й мріяли про спільну старість та онуків, яким розкажуть про своє життя та покажуть колекції одностроїв. Росіяни забрали у них це щастя.
Спадок
Ідеї Анатолія Карбана й усе, що він лишив по собі, важливі не лише для родини, а й всієї країни. Він говорив, що Україна має виховувати месників, а не скигліїв. За таким принципом ростив доньок й жив сам. У родині його згадують як взірцевого тата.
Свою любов до дітей він проявляв у дрібницях:
«От приїжджаю додому на своїй старенькій і вічно брудній машині. Через роботу у мене не було часу цим займатися, а потім дивлюся зранку, що в мене помита машина, а в тата горять очі. Він часто говорив, що любить нас і щоразу проявляв це турботою.
Він піклувався, щоб мене була моторна олива, про яку я ніколи не думала. Він виховував нас із переконанням, що дівчинка може бути різною і їй необов’язково гратися ляльками чи стояти на кухні. В дитинстві ми були бандитками, піратками, детективками, козачками. Ми бачили світ дуже кольоровим».
Донька каже, що татової любові вистачало на всіх. Одного разу він побачив щеня, яке залишили на дорозі. З нього виросла собака Найда. Пізніше в полі чоловік знайшов двох кошенят, яких теж забрав додому. Одне з них виросло та стало його руденьким улюбленцем. Тварин у домі Карбанів було багато, бо завжди їх або підбирали, або тварини самі приходили до двору та залишалися тут жити. І навіть у найгарячіших точках він опікувався тваринами — годував їх, зігрівав.
Донька героя каже, що у цьому проявлялася його сутність – у безмежній любові до людей.
«Він навчив жити без ненависті і заздрощів. Завдяки його вихованню я не можу ненавидіти людей. Його погляди та ідеї випереджали час, а характер борця не давав йти на поступки. Навіть після страшного обстрілу у Краматорську він зберігав спокій. Тоді вибухом було сильно пошкоджена його машина, яку він з першого дня взяв із собою на війну.
Це був символ втрати, а ми раділи, що взяло речами. За місяць тато загинув. Зараз ми плануємо, як краще вчинити з його напрацюваннями. У нього залишилося багато одностроїв та елементів уніформ різних армій — від поясів до головних уборів. І це ятрить нам душу, бо ми хочемо зробити так, як би вчинив тато».
Іноді Аліна пише дописи про тата, це є своєрідною терапією та дозволяє зібрати докупи думки й спогади про батька:
«Він завжди проявляв свою любов і турботу до родини, оточуючих та побратимів, і кохав маму понад усе. Разом вони прожили 34 роки і тепер дуже тяжко бачити як мама переживає втрату».
Аліна згадує, що одні з найтепліших спогадів – родом з дитинства.
«Він навчав любити цю країну й шанувати традиції та звичаї. У дитинстві тато вирізав нам Вифлеємську зірку і ми йшли колядувати. Тато замотає фольгою зірку, а мама одягне на нас червоні бабусині хустки. І ось ми йдемо із зіркою, та колядуємо. Звісно, для батьків було важливо не цукерки зібрати, а щоб ми вивчили колядки і щедрівки на свята. Найважливіше, чого нас тато навчив – це поваги до людей».
Донька героя згадує, що часто переглядає старі фото й тішиться, що Анатолій Карбан був з ними й встиг багато зробити для України.
З трепетом Анатолій ставився до дружини, тож стосунки батьків були прикладом для Аліни та її сестри. Цю модель сім’ї вони перейняли й шукали такий же ідеал кохання:
«Дивишся на батьків і розумієш, що це рідкість. Перед повномасштабною війною ми з сестрою зустріли своїх чоловіків, а навесні цього року тихцем одружилися. Хотіли на Великодні свята зробити сюрприз батькам, але я не витерпіла й надіслала фото з обручками, подзвонила до тата. Він засмутився, що ми все так швидко зробили і не за традицією та без святкування. Потім тато дав нам благословення. Хотіли в червні, коли в тата могла бути відпустка, відзначити і моє, і сестри весілля, але вже нічого не хочу».
Історія України у житті воїна
Анатолій Карбан з дружиною були членами Асоціації дослідників голодоморів в Україні. Разом вони збирали спогади очевидців Голодомору 1932-1933 років. Також він був осавулом Районового козацького товариства. З 1998 року Анатолія Карбана обирали депутатом Миргородської районної та міської рад, а 2014 року він очолив райраду.
Попри довгу політичну кар’єру, Анатолій Карбан не забував про своє прагнення щодо популяризації історії України. Він долав стереотипи про козаків у блискучих шароварах, навчав дітей справжній історії України й влаштовував символічні посвяти у джури для дітей:
«Він був істориком, популяризатором історії. Йому було важливо, щоб дитина розуміла, хто такий козак. Щоб розуміла, що це український супергерой, який боровся за волю проти осоружних московитів. У наш час тато намагався на регіональному рівні це поширювати, так з’явилася наша січ з оглядовою вежею. Влітку, до війни, він постійно там пропадав, бо разом із товаришами цю січ будував. Тато виростав на ідеалах козацтва, визвольного руху України, тому увібрав звитягу і традицію».
Здебільшого Анатолій Карбан досліджував історію України у контексті визвольного руху українців ХІХ-ХХІ століття. Паралельно впроваджував на Миргородщині змагання «Джура», коли ніхто цього не робив:
«Я була на посвяченнях дітей у джури, коли їм покладали шаблю на плече. Це для нього було так важливо. Мабуть, тому він і нас з дитинства виховував воїнами».
Також захисник мав власну колекцію одностроїв, а дружина Анатолія Карбана колекціонує народне вбрання й зібрала не один полтавський стрій.
Натомість Анатолій Карбан збирав військові однострої, або знаходив колекційні речі. Один з таких – німецька форма часів Другої світової війни. А повний однострій УПА довелося пошити. У цьому воїну допоміг реконструктор, який підготував повний комплект від взуття до мазепинки.
Збір свідчень про Голодомор
Миргородщина постраждала під час штучного голоду у різні роки. У 90-х Анатолій Карбан з дружиною зібрали свідчення місцевих про цей радянський геноцид українців. Односельці, серед яких були і родичі Карбанів, пережили Голодомор, тож тоді молоді вчителі прагнули усе це записати.
«Вони записували свідчення разом із учнями, опитували свідків Голодомору 1932-1933 років. Самі розробили опитувальник. А коли прийшов до влади Ющенко, у газетах з’явилася анкета "Як опитувати свідка Голодомору", тож одразу почали працювати за нею.
Кілька років тому у Миргороді відкрили меморіал у пам’ять про жертв Голодомору, неподалік вокзалу, бо на цьому місці було чимало померлих. Тато часто їздив сюди, наводив лад. Він інформував про Голодомор і його масштаби на Полтавщині. Йому було важливо зберегти цю пам’ять для нащадків», – каже донька захисника.
Через кількадесят років записані від жителів Полтавщини свідчення про Голодомор Аліна Карбан використала у своїх наукових роботах. І в кандидатській дисертації як фольклористка. Аліна каже, що їхня цінність у тому, що вони показують, як утворюються українські народні твори:
«Люди створили не лише "Ні корови, ні свині, тільки сталін на стіні", а й колискові дітям, які помирали. Це окремий пласт нашої культури. Я не люблю казати, що я кандидатка наук, але тато пишався, що ці записи використані у культурології для розуміння образної системи свідчень, хоч і не з історичної частини».
Вшанування пам’яті захисника України
З Анатолієм Карбаном та його побратимом Віталієм Шевченком прощалися за військовим каноном. Родина вирішила, що має правильно відправити воїнів в останній шлях та вшанувати подвиг. Для них це було важливо.
«В Інституті національної пам’яті я працювала з Павлом Подобєдом, який займався розробкою поховального військового ритуалу. Згідно з цим ритуалом, біля труни має стояти мольберт із фото, звучати мелодія “Шана”, а потім мелодія “Пам’ять”. Є правила розташування вартових, складання прапору, розміщення берета на труні».
Так і сталося. Анатолія Карбана провели у вічність як оборонця України, козака й патріота.
Тепер родина навчається жити зі спогадами:
«Я заспокоюю себе і маму, що з усіх смертей для тата ця була найгіднішою, бо він не раз говорив, що готовий віддати своє життя за Україну. Він прожив 55 років, хоча для нього це мало. Я шукаю можливості з цим впоратися. Письменник і ветеран Ілларіон Павлюк, який кілька років тому втратив дитину, про свою втрату каже, що потрібно думати про те, як добре, що людина була, а не як погано, що її немає. Ми фокусуємося на цьому і хочемо, щоб він жив у пам’яті».
Сьогодні для родини Карбанів важливо увічнити його пам’ять у назві вулиці в Миргороді. Йдеться про вулицю Миргородських дивізій, що названа на честь підрозділу радянської армії. Саме ця вулиця символічна для сім’ї героя, бо там знаходиться меморіал повстанцям, яким опікувався тато, а дорога веде до їхньої рідної Остапівки.
Також планується відкриття меморіальних дошок у школах, де Анатолій Карбан працював вчителем та директором: у Трудолюбівський школі та в Біликівській гімназії.
«Він багато зробив для патріотичного виховання учнів й для шкіл, де він працював, бо розумів, що це треба для майбутнього».
Також Анатолій Карбан вів щоденники, де записував свої роздуми та улюблені цитати відомих людей, чиї ідеали сповідував. Серед них: Євген Коновалець, Симон Петлюра, Василь Стус та інші. Тато не пробачив би собі, якби не взяв до рук зброю, вважає його донька Аліна. У цих записниках він також готував промови. Сім’я героя думає про можливість, щоб видати їх окремою книгою.
«Завдяки виданню про тата дізнаються як про діяча. Це для нас важлива історія. Тато був безмежно щедрим у своїй любові до близьких та нещадним у своїй ненависті до ворогів».
Вічна пам’ять захисникові України Анатолію Карбану та усім полеглим воїнам.
Обкладинка виконана Юлією Сухопаровою з використанням робіт Ніла Хасевич