Незважаючи на те, що в Україні з 2012 року діє Закон про індустріальні парки, на практиці їх майже немає. Для появи великого інвестора лише законодавчої бази мало, потрібна справжня воля місцевої влади, а також дружня до інвестицій політика, причому не на словах, а на ділі.Одним з винятків є індустріальний парк у Вінниці. Як це вдалося місту, читайте далі.

Коли у 2012 році приймали Закон України «Про індустріальні парки» (ІП), то говорили про Туреччину, Польщу чи Чехію, де такі парки стали магнітами для інвестицій у державу. Так, Чехія має 100 ІП, Польща – 60, а Туреччина – близько 300. В Україні ж на папері існує 42 парки. Саме стільки занесено у відповідний реєстр. Проте насправді працюють лише декілька.

Коротко пояснимо, що таке індустріальний парк. Це територія, яку місто (місцева влада) віддає на поталу промисловості. Влада створює необхідні інфраструктурні умови – підводить газ, воду, електрику й інші комунікації, а далі передає цю територію керуючій компанії й та вже обслуговує парк, залучаючи туди інвесторів (заводи).

Іноді сам завод може ініціювати створення ІП й стати там керуючою компанією.

Тобто, по суті, місто виокремлює ділянку під мінімум один завод й віддає її інвестору з готовими комунікаціями. Той або сам будує, або шукає тих, хто буде будувати (а отже, сплачувати замовнику «таксу»). Головне – розуміти, що один діючий ІП = мінімум 1 завод.

В ІП можуть надаватися податкові пільги і інші бенефіти (зиски). Наприклад, у нашій країні це звільнення від сплати пайової участі (незабаром скасовується для всіх) чи звільнення від сплати мита при ввезенні будматеріалів для того самого ІП з-за кордону.

В Європі держава може відшкодувати частину вартості самого будівництва або надати преференції у вигляді викупу іншого майна на території держави (збанкрутілого підприємства). Нерідко інвестор звільнений від земельного податку. 

У різних країнах – різні пільги, але вони також є ринком, де кожна країна диктує свої умови. 

Такий підхід не є проявом альтруїзму або бажанням дати комусь заробити. Інвестор як на стадії будівництва, так і на етапі функціонування створює робочі місця, даючи роботу переважно місцевим фахівцям, які забезпечують свої родини, а також платять податки у місцевий бюджет, зокрема податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), що є основою для місцевих бюджетів.

Функціонування підприємства зазвичай створює екосистему навколо себе: місцеві підприємці постачають туди товари та послуги, отримуючи кошти, частина яких знову надходить до бюджету розвитку міста. У результаті місто із надлишком компенсує свої можливі витрати через податки і продовжує заробляти гроші. Win-win.

Вивчити досвід міста, яке змогло створити умови для появи індустріального, парку ми поїхали до Вінниці

Чому туди? Бо це місто має найбільше ІП порівняно з іншими українськими містами: Вінниця на папері має три ІП, Біла Церква – два, інші мають по одному або й не мають узагалі. Головне, що у Вінниці ІП хоча й на різних стадіях готовності, проте існують не лише на папері.

Згідно з Законом «Про індустріальні парки» земля під майбутній парк повинна бути вільною від забудови, тобто має бути полем. З цим у Вінниці були проблеми, адже з 60-х років місто було затиснуте навколишніми селами. Ситуацію не вирішували до 2015 року, коли Верховна Рада прийняла рішення про встановлення нових меж Вінниці. 

Тоді ж міська рада ухвалила новий генплан міста й територія (близько 80 га) поблизу старого аеропорту одразу отримує цільове призначення як індустріальна зона. Тоді ж встановлюється пільгова плата за її користування – 12 грн за кв.м.

Вже у 2016 році місто затверджує концепцію індустріального парку і він отримує свою керуючу компанію – КП «Вінницький муніципальний центр інновацій». Так, за законом індустріальний парк протягом трьох має знайти керуючу компанію, якщо ж ні – закритись. Саме так сталося в Кременчуці.

Як бачимо, у Вінниці завдяки власному КП обійшли цю формальність. Колишній директор Вінницького муніципального центру інновацій Василь Гошовський розповідає:

Проте справа не завершилась створенням комунальної керуючої компанії. Місто проклало в полі всі необхідні комунікації, включно з автобусними зупинками й запуском транспорту, а також почало будувати цементно-бетонну дорогу, яку планують провести до нового аеропорту поруч. Дорога розрахована на 400 вантажівок.

Першим клієнтом парку став холдинг UBC Group з Харкова. Ця компанія є одним зі світових лідерів у виробництві холодильного обладнання. Проте UBC Group хотіла мати окремий індустріальний парк, тож викупила 20 га території парку, що існував на папері.

Так у Вінниці з’явився другий ІП під назвою «Вінницький кластер холодильного машинобудування». Харків’яни збудували завод на 250 робочих місць за 14 місяців. При цьому вони самі є там управляючою компанією. Вінниця не є найближчим і навіть умовно найближчим містом для Харкова, але вибір саме цього міста яскраво демонструє справжню цінність створених тут умов. Адже бізнес усюди платить власні кошти і ними за все відповідає.

Паралельно за вже збудованим і діючим заводом UBC має розпочатись будівництво заводу лижних кріплень австрійської фірми Head International Holding GMBH. З фірмою налагоджували співпрацю через форум у Давосі кілька років тому. Австрійці обирали з-поміж майже сотні міст світу і зупинили свій вибір на Вінниці.

Для цього було створено третій ІП – «Вінтерспорт», де управляючою компанією стала ТОВ «ХЕД Вінниця» – австрійська «дочка». Австрійці мають на меті побудувати у Вінниці найбільший у світі завод з вироблення лижних кріплень, черевиків й самих лиж. Вартість будівництва сягне 80 млн. євро. Для порівняння – така сума інвестицій становить 2/3 усього річного бюджету Полтави У подальшому австрійці планують ще побудувати заводи-постачальників матеріалів. Для цього загалом вони викупили 25 га землі.

Що ж до першого ІП у Вінниці, де управляючою компанією є власне КП, то там також немає застою, адже в 2020 році має розпочатися будівництво заводу «Агроойл». З українською компанією вже підписана угода й справа лише за будівництвом. 

«Агроойл» планує побудувати в ІП завод з виробництва лецитину, який є продуктом переробки олії. Лецитин використовують у фармацевтиці та харчовій промисловості.

Проте це не все. Також укладений поки ще лише меморандум з португальською «ТіСіЕС». Меморандум уклали наприкінці 2019 року. Португальці планують інвестувати 28 млн євро у будівництво заводу на 200 чоловік.

Компанія виготовляє будинки швидкого спорудження. Зокрема вона має замовлення на спорудження 4000 будинків у Малі й планує виготовляти тут панелі для цих будинків. Потім панелі будуть відвантажуватися в Африку, адже будувати там одразу не дозволяє клімат.

Коли об’єкти буде збудовано, то комунальна керуюча компанія може отримувати прибуток. Так, Василь Гошовський розповідає:

Проте, крім податків, місто отримує робочі місця з більш ніж ринковою ціною. За словами Гошовського, місто обирало інвесторів і з точки зору їхньої бізнес-моделі. 

Загалом Вінниця має успішний досвід іноземних інвестицій. Наприклад, ще до появи ІП в місті збудовано польский завод «Барлінек», який виробляє паркетну дошку і є найбільшим у світі в своєму класі. До речі, він розташований поруч з індустріальними парками. 

Отже, щоб індустріальний парк працював, необхідно:

Дуже важливо дати зрозуміти інвестору, що він отримає, якщо обере твоє місто. Слід пікреслити конкретні переваги інфраструктури. Наприклад, у Вінниці поруч з парком – діючий аеропорт, до якого будується дорога. Це збільшить завантаженість летовища і є перевагою для інвестора.

При цьому треба ретельно обирати інвестора, адже не для кожного у Полтаві є переваги. Наприклад, наявність поруч ресурсів, матеріалів для виробництва або ринку збуту для товарів, які він виробляє.

По-друге, місто повинне мати кваліфіковану робочу силу, тому слід проводити політику реформування профтехучилищ (останні підпорядковуються обласному центру, а не Києву) під потенційних інвесторів. Треба зрозуміти, кого випускають місцеві училища та виші і які з цих професій є конкурентною перевагою.

Проте недостатньо наявності робітників високої кваліфікації: тут мають бути конкурентні зарплати. При цьому, як вище зазначалось, конкурентні по відношенню мінімум до Польщі. І тут, підвищуючи зарплатну планку, конкуруючи за кваліфікованих працівників, індустріальні парки можуть вирішувати найважливішу проблему сьогодення для будь-якого міста в Україні – відтік його мешканців.

Але навіть інфраструктури та робочої сили замало. Ти можеш побудувати 10 технопарків, але який у цьому зиск, якщо, наприклад, місцеве обленерго не дасть тобі потужності (с). Адже бізнес має практику, коли такі монополісти зловживають своїм положенням й створюють корупційні ризики.

Вінницька влада виступила стримуючим посередником у цих питаннях, адже електричні мережі також у певній мірі залежать від міста у частині земельних та дозвільних питань. Тому місцева влада й тут має важелі впливу.

Отже, третьою обов’язковою складовою є дружня політика для інвестицій у місті, що проявляється у сервісі та захисті у разі потреби. Такий підхід зі стратегічним плануванням дає результати із певною інерцією, через роки. Місто, що думає наперед, формує кластери, які працюють за принципом взаємної вигоди. Win-Win-Win.

Інфографіка Єлизавети Куриленко