Одяг – душа народу, його історія та традиції, які передавали з покоління в покоління. Вишиті сорочки, плахти, очіпки, юпки та сап'янці – усе це культура та історія Полтавщини, яку ми повинні зберегти.
Нині зразки старої вишивки бережуть у міських краєзнавчих музеях як реліквії. Експонати збирали по родинах працівників музеїв, а деякі небайдужі місцеві безкоштовно віддавали сімейні вишиті сорочки, аби вберегти тендітні полотна.
ЗМІСТ поїхав у експедицію музеями Полтавщини, аби дізнатися, як одягалися в давнину та розповісти про особливості вишитих сорочок.
Традиційний одяг Полтавщини: як одягалися українці
У Хорольському краєзнавчому музеї зберегли зразки одягу понад сторічної давнини. Їх показує відвідувачам екскурсоводка музею Неля Петльована. Зразки помістили у скляні вітрини за категоріями: дівочий одяг, вбрання заміжньої жінки та верхній і чоловічий одяг.
Основа дівочого образу – біла полотняна сорочка. Поверх неї носили керсетку, плахту з вовняної тканини й вишитий фартух. Керсетка та плахта були додатковим шаром одягу, адже сорочка була елементом спідньої білизни. Сорочки прикрашали вишивкою із рослинними орнаментами. На шиї носили намисто і дукачі, а на голові – вінок, який засвідчував досягнення дівчат шлюбного віку.

Також носили й сорочки, вишиті «білим по білому». Їх носили всі – і старі, й молоді, й заміжні. Це були святкові сорочки, але і на піст годились, бо нейтральні. Поширеними техніками були «вирізування» та «мережка», а для Хорольщини характерною була «штапівка». Жінки також носили плахти й спідниці, а після одруження на голову одягали очіпок. Поверх очіпка одягали хустки. Говорять, що в очіпку подеколи навіть спали.
Окрасою хорольського музею, за словами екскурсоводки Нелі Петльованої, є експозиція з вишитих сорочок. Рослинні орнаменти, вишивка «білим по білому», геометричні форми та незвичайні кольори – у колекції зібрали вишиті сорочки з найпоширенішими на Полтавщині елементами та деталями.


Натомість у Великосорочинському музеї найбільшу цікавість та захват відвідувачів викликає велика скриня, у якій подалі від сонячного світла та навколишніх подразників зберігають старі вишиті сорочки. «Трохи пахне нафталіном і старістю», – говорить директорка музею Олеся Загорська, проте завдяки цьому вдалося зберегти стародавні зразки вишивки.
Більшість вишиванок принесли до музею місцеві задовго до того, як жінка очолила музей, тому ідентифікувати власників одягу їй не вдалося.
Директорка говорить, що вишивка Миргородщини була дуже різною. Це вишивка червоними та чорними кольорами, «білим по білому», а також вишивані сорочки з блакитними чи синьо-чорними нитками.



Кожна дівчина до заміжжя мала зібрати придане й вишити собі мінімум сім сорочок:
- на весілля;
- на вінчання;
- на першу шлюбну ніч;
- на народження дітей;
- на повсякденне носіння;
- на великі церковні свята;
- на смерть, вишити чорними нитками.
Усі ці зразки Олеся Загорська зберігає у скрині й відчиняє її лише за необхідності для відвідувачів, аби не зруйнувати тонку структуру полотна.
У новому відео ЗМІСТу запрошуємо на екскурсію двома музеями, в яких вдалося зберегти старовинні зразки традиційного одягу Полтавщини.
Обкладинка Юлії Сухопарової