Понад рік полтавський актор і Заслужений артист України Богдан Чернявський стоїть на захисті держави. Це найдовший період в його карʼєрі, коли він не виходив на сцену. Замість театральних образів, він вбраний в український «піксель», а побратими стали його новою родиною. Чи є місце мистецтву в житті уже воїна Богдана Чернявського?
За плечима актора і воїна – десятки театральних сцен, а тепер і захист держави на донецькому та харківському напрямку. Попри мобілізацію у 2023 році, він не полишив культурної роботи, яку поєднує із забезпеченням бійців ЗСУ найнеобхіднішим, аби вони могли виконувати свої обовʼязки ефективно й бути живими.
В інтервʼю ЗМІСТу Богдан Чернявський розповів, як змінилося його життя у війську, про роль митця на війні, культурні потреби солдатів та місію сучасного українського театру.
Понад рік без сцени
19 серпня Богдан Чернявський відзначив рік перебування у війську. Воїн каже, що цей час промайнув майже непомітно, хоч на моменті мобілізації здавалося, що служба минатиме довго. За цей період митець перевірив на собі: людина звикає до всього, а найголовніше – це продовження боротьби України. На його думку, світ інформаційно озброєний і знає, що треба робити, аби Україна вистояла у цій війні.
Нині боєць виконує завдання на харківському напрямку й взяв за честь захищати країну у складі 13-ї бригади Національної гвардії України «Хартія». Підрозділи Сил оборони стримують ворога й успішно виганяють з української землі, зокрема й завдяки внеску полтавського актора:
«Як і всі, спершу я опинився у навчальному центрі і пройшов базову військову підготовку як стрілець-кулеметник. Потім – фахову підготовку як кулеметник, хоча за своїм фахом був звʼязківцем. Звісно, це було ще за радянських часів, тому мені не вдалося спробувати, опанувати свої навички. Пройшовши підготовку, я перевівся до “Хартії”, пройшов ще підготовку і ось виконую бойові завдання. Спочатку на лиманському напрямку, а з травня – уже на харківському».
Перебування у війську – кардинально новий досвід для воїна. Зараз він здебільшого спостерігає за людьми й бере від них натхнення і для боротьби, і для майбутніх мистецьких задумів. У «Хартії» багато добровольців, які взяли до рук зброю 2022 року, тож спілкування з ними теж видається артисту новим і незвіданим.
«Я – людина мобілізована у 2023 році. Певний період я намагався робити щось у цивільному житті. Зараз той досвід я порівнюю з нинішнім і багато моментів не стикаються. Багато до чого мені довелося звикати і порівнювати. Спочатку була наука піхотинця, хоч у моїй службі немає моментів, які повʼязані з героїзмом. Зараз я займаюся логістикою, усіма питаннями забезпечення мого батальйону. Ця робота дуже потрібна, корисна і необхідна, різна і важка».
Богдан Чернявський працював у різних театрах: двох державних, антрепризних тощо. Увесь час його навчали, що актори – найголовніші люди, які виходять на сцену і доносять до глядача увесь результат величезної роботи, що відбувається за лаштунками. Нині ж організацією здебільшого займається він і увесь час згадує, що був вдячним актором. Як митець, він дякував тим, хто допомагає тобі створити образ і роль. Нині ж отримує протилежний досвід у забезпечені і має робити все, аби воїни могли бити ворога і бути живими.
Водночас бійця, як він сам говорить, оточують прекрасні люди в яких він навчається. Чимало побратимів Богдана Чернявського – фахові люди з різних галузей, кадрові військові і не тільки. У новому колі він, як і тисячі бійців, всотує їхній досвід, але часто використовує і театральний. Актор жартує, що сподівається використати нові знання у логістиці, коли повернеться до режисерської роботи. Саме так у ньому поєднується роль митця і воїна сьогодні.
Як живе справа артиста
Головне завдання митця наразі – перемога України на полі бою. Лише після цього він зможе замислитися про відновлення акторської карʼєри.
«Мені здавалося, що рік – великий термін, щоб не виходити на сцену, але у житті я не мав таких великих перерв. Я не скажу, що належу до категорії акторів, які не можуть без сцени, але тут немає констатації факту, що я охолов до своєї професії. Відбувається переоцінка цінностей і мене дуже тягне до своєї роботи, режисури, написання сценаріїв, нових проєктів. Тут я зараз, хоч і дуже рідко, та усе ж використовую свої знання».
Хоч посада Богдана Чернявського не передбачає творчості, іноді його запрошують до участі у великих заходах як ведучого. Так культура проростає крізь армійські будні й дозволяє самореалізуватися. Подекуди бійці влаштовують заходи, щоб зібрати кошти на різні потреби. Бригаді у цьому допомагає й письменник Сергій Жадан, який нещодавно став бійцем «Хартії».
Попри повну залученість у військову справу, актор не пориває звʼязків з полтавськими колегами та проєктами. Наразі у Богдана Чернявського лишилися два проєкти. Один з них продовжує жити, йдеться про моновиставу «Otvetka@UA», яку розвиває актриса і дружина воїна Ольга Чернявська.
«1 жовтня відбудеться вистава в ОЦЕВУМі. Вона багато разів зіграна, адже ми її створили ще у 2022 році зробили. Постановка присвячена памʼяті Героя України, оперного співака Василя Сліпака “Міфа”. Виставу побачили у Полтаві, Львові, Києві, Кракові, Парижі і Страсбурзі. Грали у Парижі в залі при культурному центрі, що носить імʼя Василя Сліпака. Саме там він у 2014 році починав свою волонтерську роботу, давав концерти, збирав кошти для України».
Іншу постановку, яку митець створив незадовго до мобілізації, довелося призупинити. Проєкт створений на вірші полтавського поета Андрія Дзюби і має назву «Піднімайся і йди». Її встигли зіграти тричі, перш ніж Богдан Чернявський пішов до війська. До неї залучали акторів різних театрів та ініціатив, тож зараз зібрати усе разом складно, поки відсутній режисер.
Планується, що колись цю виставу побачить Харків – місто, яке актор вважає також рідним для себе, адже тут йому випало здобути освіту на акторському відділенні університету й здійснити перші професійні виступи на сцені.
«Я з повагою ставлюся до Харкова. Ми починали шлях з донецького напрямку, були на Лимані, але Харків – це по-своєму рідне місто. Я корінний полтавець, але в Харкові здобув освіту. Я бачу як живуть харківʼяни. Така складна ситуація з умовами існування театрів у цьому місті, адже тут чи не найважче зберегти театр і театральний дух. Театри тут виживають на морально-вольових та роблять нові вистави й нові сенси».
Культурні потреби солдатів
Культурний запит у бійців нікуди не подівся навіть з повномасштабною війною. За спостереженнями Богдана Чернявського, серед воїнів тепер чимало «учорашніх цивільних», тож перебування у війську не виключає потребу споживати культурні продукти.
На думку артиста, через війну, біль, втрати і прагнення побудувати нову країну запит на культуру став ще більшим. Ледь не усі з оточення бійця «Хартії» хочуть отримувати культурний контент, переживати емоції, брати участь у цікавих проєктах. Навіть у польових умовах присутня художня самодіяльність і гумор:
«Є свої розіграші, ігри та приколи. Маю сказати, що вони – постійні. Щодо вистав, то таких можливостей немає, бо в умовах війни важко щось організувати. Будь-яке скупчення військовослужбовців – небажане».
У цьому відчувається туга, адже заходів для оборонців України біля фронту вкрай не вистачає. Частково закрити цей запит можуть відвідини вистави чи кіно під час відпусток і ротацій. Також допомагають виступи українських митців, що застають воїнів зненацька. Богдан Чернявський розповідає, що артисти можуть несподівано приїхати і «по-військовому» швиденько створити концерт. Усе відбувається так оперативно, що навіть бійці часто можуть не знати, що поряд виступають Святослав Вакарчук або інші співаки.
«Запит на культуру був, є і буде, бо ми люди. Потрібна наша культура, бо люди постійно щось дивляться. Якщо ж вони звикли багато років вживати тільки російський контент, то що з цим робити? Бійці воюють за Україну, але можуть дивитися російський контент, або якісь серіали чи музику, бо людина так жила, ніхто їй не показав іншого. Вона зростала у культурному середовищі, тому варто попрацювати з цією людиною. Я, як митець, вважаю, що можна розповідати про культуру і тоді люди дізнаються про кіно чи виставу. Здивовано дізнаються».
Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра
Полтавському актору випало захищати Україну у регіоні, де Лесь Курбас створив свій «Березіль», що продовжує жити. Актор вважає, що Лесь Курбас сказав найголовніше про творення суспільства й слідування за театром, тож митцям варто дослухатися й вжитися у цю фразу.
«Залишитися в минулому просто, але коли йде війна і ми говоримо, що в тилу мають працювати театри – це правильно. Погано, якщо в цих колективах і в кожній людині не відбудеться розуміння, що щось суттєво змінюється довкола. Є речі, що треба відстоювати всередині країни і у своїх містах, у собі самому. Час вийти з цього постколоніального минулого, позбутися комплексу меншовартості, малоросійськості. Театр має відповідати суспільству майбутнього. А якою ми бачимо Україну завтра?».
Богдан Чернявський відстоює думку про творення вільної і модерної України з рівними можливостями для усіх. Якщо перенести це бачення на театр, стає зрозуміло, що актор бачить його таким же вільним, як і свою державу.
«Чи є театр незалежним зараз? Він буває різним, але ми не можемо сказати, що театр повністю незалежний, бо багато пострадянських наративів і способів керування культурно-мистецькими закладами залишилися. Я бачу театр незалежним, сучасним і з рівними можливостями для всіх. Це можливо утопія, ідеалізм».
На думку артиста, театр формулює сенси, які мають відлунюватися у суспільстві:
«Найголовніше розуміти, що Україну вже зараз треба бачити у серці, і мені хотілося б, щоб актори були вільними і незалежними, бо акторська професія зараз дуже залежна, на жаль. Коли існують політичні аспекти, то людина – невільна. У невільну творчість я не вірю. Можна зробити карʼєру, гроші, але ти не відбудешся у мистецтві».
Проєкт «Коли говорять гармати: обличчя культури Полтавщини» реалізується за підтримки Українського культурного фонду.
#ЗапідтримкиУКФ