Він воював у лісах і містах, під ударами артилерії та дронів, займався евакуацією військових і цивільних, пережив прямі атаки баражувальних боєприпасів і повертався в стрій після поранень.
Під час повномасштабної війни Руслан Коляка добровільно став до лав ЗСУ, пройшов Куп’янський, Сумський, Торецький та Покровський напрямки, кілька разів був поранений і нині командує взводом у складі 32-ї Сталевої бригади.
Раніше життя захисника було цілком мирним і передбачуваним. Нині в умовах постійної небезпеки він координує підрозділи, евакуює людей і виконує складні бойові завдання. В інтерв’ю ЗМІСТу воїн розповів про свій військовий шлях.
Життя захисника під час служби в АТО
Після школи Руслан Коляка обрав педагогічний фах – навчався на вчителя початкових класів, поєднуючи очне й заочне навчання з роботою. На четвертому курсі пішов на строкову службу, відслужив рік і повернувся до цивільного життя, не підписавши контракт, бо тоді ще не усвідомлював, що країну чекає війна. За два роки після армії його знову викликали до військкомату – для звірки документів, а у 2015 році він опинився в зоні АТО.
Три місяці – травень, червень і липень – він провів у смт Луганське на Донеччині, служачи головним сержантом кулеметного взводу 30-ї механізованої бригади. Це був період важких позицій і щоденних втрат, коли рахунок загиблих і поранених ішов майже безперервно. Його підрозділ працював по ворожій техніці, без дронів і сучасних засобів спостереження, покладаючись на зір, слух і досвід. Тоді війна була прямою і жорсткою, без технологічних посередників, і саме це за словами воїна, робило її зрозумілішою.
АТО змінило його як людину. Побачене – евакуація побратимів, тих, кого встигли й кого не встигли винести, постійна близькість смерті – назавжди відсунуло межу між мирним і воєнним світами. Цей досвід став внутрішнім орієнтиром, який згодом допоміг на початку повномасштабної війни.
«Я бачив багато смерті. Бачив друзів, яких ми евакуйовували, і тих, кого не встигли забрати. Це не проходить безслідно. Такі речі змінюють людину назавжди, навіть якщо ти потім повертаєшся до мирного життя. Чесно скажу, я трохи сумую за тією війною. Не тому, що вона була кращою, а тому, що тоді все було простіше. Було чітко зрозуміло, де ворог, де ти, і що потрібно робити. Зараз війна значно складніша», – каже молодший лейтенант.
Руслан Коляка уже знав, що означає бути під обстрілом, як поводитися під час мінометного вогню, як виживати, коли небезпека стає фоном. Під час формування нових підрозділів він передавав ці знання іншим, як прожите. Багато хто спочатку сприймав це легковажно, але війна швидко розставила все на свої місця, зруйнувавши ілюзії та змусивши подорослішати значно швидше, ніж це робить мирне життя.
«Коли почалася повномасштабна війна, мені було легше адаптуватися. Я вже знав, як це, коли по тобі стріляють. Знав, що відчуваєш, коли стріляєш сам. Знав, як це – коли поруч рвуться міни. Я пояснював хлопцям, як поводитися під час мінометного обстрілу, як вижити, як реагувати. Тоді багато хто сприймав це як щось несерйозне. Так само як колись і я. Але війна швидко пояснює, що це не жарти та не “на щитках”».
24 лютого 2022 року Руслан Коляка добровільно долучився до лав Збройних Сил України. Спочатку проходив військову службу РТЦК та СП у Решетилівці. З 5 лютого 2023 року його перевели до 32-ї Сталевої бригади. Нині молодший лейтенант – командир взводу.
Куп’янський, Сумський, Торецький напрямки: як воює захисник
Перше поранення Руслан Коляка отримав під Куп’янськом. У той момент підрозділ виконував завдання з евакуації поранених побратимів, коли поряд спрацював скид із ворожого безпілотника. За характером ураження захисник припускає, що це був дрон типу «мавік», оскільки його виходу він не чув. Уламки влучили з лівого боку – від таза до ноги, також було незначно травмоване обличчя. Після надання допомоги він пройшов лікування й повернувся до строю.
«Перше поранення я отримав під Куп’янськом, у Серебрянському лісі. Ми йшли на евакуацію поранених, і в ході руху по нас прилетів скид. Виходу я не чув, тому думаю, що це був дрон. Уламки зайшли з лівого боку – від таза і по нозі вниз, трохи зачепило обличчя. Поранення було неприємне, але не критичне», – каже воїн.
Після поранення підрозділ перебував на Сумщині, де виконував бойові завдання у відносно стабільнішій обстановці. Активних штурмових дій з боку противника тоді не було, натомість фіксували періодичні перестрілки й постійне спостереження з використанням БпЛА з обох сторін. Ці події відбувалися у травні-червні 2024 року.
Ситуація на той час залишалася складною, але контрольованою. Противник намагався просунутися через лісову зону, щоб вийти на Куп’янський напрямок. Відкриті поля були для нього менш придатними для наступу, тоді як Синьківський ліс дозволяв приховувати переміщення підрозділів і техніки. Водночас бойові дії в лісі значно ускладнювалися обмеженою видимістю та відсутністю чіткої лінії тилу. Підрозділи утримували позиції, однак після ротації українських сил згодом значна частина Синьківського лісу була втрачена.
«Синьківський ліс тоді був складною, але контрольованою ділянкою. Ворог намагався зайти саме через ліс, щоб далі просуватися на Куп’янщину. Поля для них були менш зручні, а в лісі легше ховатися і маневрувати. Але воювати в лісі дуже важко: ти не бачиш, що попереду, не завжди розумієш, що в тебе за спиною. Це зовсім інший тип бою», – розповідає Руслан Коляка.
Згодом воїн потрапив на Донеччину, на Торецький напрямок. Там за його словами війна мала інший характер – переважно в умовах міської забудови. Після лісів і посадок це вимагало зміни тактики та підходів до оборони. Значно зросла роль FPV-дронів, які активно застосовували обидві сторони. На початковому етапі противник не демонстрував надмірної активності, однак з часом інтенсивність атак суттєво зросла.
«Коли ми зайшли на Донеччину, під Торецьк, стало зрозуміло, що це зовсім інша війна. До цього були ліси, посадки, а тут – місто. Кам’яні джунглі, Важко воювати в джунглях, тому що не знаєш, звідки хто виплигне. Місто вимагає іншої тактики й зовсім іншого мислення», – каже воїн.
Оборону на цьому напрямку тримали кілька українських бригад. За його словами, противник здійснював тиск переважно за рахунок чисельності особового складу, а не складних тактичних рішень чи масованого застосування техніки. Ворог використовував значний людський ресурс, що дозволяло йому тривалий час підтримувати наступальні дії.
Одним з найважчих для воїна стало поранення під Покровськом. Уламки влучили в плече, частину з них прийняв на себе бронежилет, ще частину – шолом, який був повністю розбитий, але витримав удар. Осколкові поранення у Руслана Коляки залишилися в обох плечах, у лівій руці та в обох стегнах. Частина уламків так і залишилася в тілі.
«Удар прийшовся в плече, шолом був повністю розбитий, але він витримав. Частина уламків пішла в бронежилет, частина – в плече. Якщо чесно, я не люблю думати, що було б без захисту, але факт у тому, що саме він мене врятував. Зараз у мене в обох плечах по осколку, у лівій руці осколок і ще два в стегнах. Частина уламків так і залишилася в тілі. Була майже перебита кістка – це було перше серйозне поранення. Але я вважаю, що мені пощастило: усе працює, нехай не так, як колись, але працює. Такий собі “термінатор на мінімалках”».
Того дня група виконувала евакуаційне завдання. Йшлося про побратима, який майже 30 днів тримав позицію, відбивав атаки, водив людей і допомагав іншим. Його вивезли до Покровська, а завданням Руслана Коляки разом з іншим військовим було забрати його й повернути назад. У місті вони знайшли потрібну точку, хоч і не одразу, після чого вирушили назад.
На зворотному шляху автомобіль потрапив під атаку двох баражувальних боєприпасів, які чекали на переїзді – місці, де будь-яка машина змушена сповільнюватися. Удар стався під час руху: вибух зупинив авто. Ті, хто міг, вибралися самостійно, ще одного пораненого витягнули з машини. Його укрили в найближчому заглибленні, після чого організували подальшу евакуацію.
«Того дня дрони чекали на переїзді – це таке місце, де в будь-якому разі доводиться сповільнюватися. Я пам’ятаю, що тоді не сильно гальмував. Можливо, саме це мене врятувало, а можливо, просто так склалося. Після вибуху машина зупинилася, і все відбулося дуже швидко».
Самі ж військові змогли дістатися до точки евакуації, звідки їх уже доправили до госпіталю.
Евакуації, хибні цілі та служба під постійною загрозою дронів: досвід воїна
Під час служби під Куп’янськом, Торецьком і Покровськом бойова робота для Руслана Коляки швидко перейшла в режим постійної рутини. Пересування під загрозою ударів дронів, обстріли та ризики під час виїздів з часом перестали сприйматися як щось незвичне – це стало звичайними умовами служби.
Одним із робочих напрямів були евакуації цивільних. 10 січня воїн разом з побратимами вивіз двох людей, для цього вони використали звичайний автомобіль. На той момент такі машини викликали менше уваги противника, ніж військовий транспорт, тому цей варіант вважався доцільнішим і безпечнішим.
Лінія бойових дій постійно зміщується, і території, які ще нещодавно сприймалися як відносно спокійні, швидко опиняються в зоні активної роботи безпілотників. У таких умовах звичні побутові дії відбуваються поруч із військовими завданнями, а загроза з повітря є постійною.
Серед виконуваних завдань була й установка хибних цілей. Під час однієї з таких нічних операцій група успішно виконала задачу та залишила район. Пізніше з’явилася інформація, що маршрут проходив через заміноване поле, про що на момент виконання не знали. Згодом під час технічних робіт двоє військових дістали поранення, ще один перебував у тяжкому стані, але вижив.
«У нас була задача виставити хибну ціль. Ми їхали вночі, встановили її в полі, включили й відійшли. Все зробили нормально. А десь через півтори-дві години прийшла інформація, що те поле, де ми їздили і де нормально проходили, заміноване. Потім уже були поранені – двоє “трьохсотих”, один тяжкопоранений», – розповів Руслан Коляка.
Перші бойові виходи воїна відбувалися в складних погодних умовах. Підрозділ заводили на нову позицію, яку раніше не утримували. За температури близько -22 градусів оборону доводилося тримати без облаштованих укриттів. Позицію утримали, організували ротації особового складу та продовжили виконання завдань.
За час служби змінювалися підходи до ведення бою, насамперед через розвиток технологій. Тактичні рішення коригують регулярно, іноді з інтервалом у кілька тижнів. На думку Руслана Коляки, загальна схема дій противника залишається сталою: тиск силами, артилерійська підтримка та спроби прориву оборони:
«Я вважаю, що артилерія в них справді добре працює. Іноді таке відчуття, що там сидить людина, яка коригує все буквально до метра. Зараз це можливо через БпЛА, але настільки точно – складається враження, що там ще щось додаткове є. Тактика змінюється постійно. Все, що пов’язано з сучасною війною, може змінитися за місяць, а іноді й швидше. Але загальний принцип наступу в них не міняється: або пруть усіма силами, і їх зупиняють, або пруть – і проходять далі, якщо їх не стримали».
«Золотий хрест» за службу Руслана Коляки: історія воїна
У 2025 році Руслана Коляку нагородили відзнакою «Золотий хрест». Він каже, що ця відзнака стала результатом сукупності його дій за два роки служби у бригаді. Нагорода відображає його внесок у роботу роти, організацію підрозділу та утримання позицій, що не дозволяло противнику прориватися.
«Я думаю, що нагородили мене за сукупність моїх дій за два роки служби у бригаді. За те, як я працював із ротою, як організовував людей, щоб ворог не проривався, щоб підрозділ справлявся зі своїми задачами. Я сподіваюся, що зробив щось толкове. І водночас тільки побратими можуть зрозуміти, що насправді відбувається на фронті», – каже Руслан Коляка.
Воїн каже, що справжнє розуміння того, що відбувається на фронті, мають лише побратими, які пройшли ці бої на власному досвіді. Цивільні часто дають поради щодо того, як правильно атакувати чи оборонятися, але, за його словами, у реальних бойових умовах багато рішень не працює так, як уявляють люди поза фронтом.
Війна, каже він, дуже відрізняється від уявлень із телебачення чи соціальних мереж. Тут «все літає, все падає, тут страшно», і реальність фронту ніяк не збігається з тим, що бачать цивільні. Саме тому, за його словами, добровольці та люди, які приходять без досвіду, швидко розуміють, наскільки складна робота на передовій і наскільки відрізняється від будь-яких уявлень про війну.
Обкладинка Юлії Сухопарової