Замість успішної карʼєри у найкращих ресторанах України, Владислав «Еней» Васевич з Полтави мріє завтра врятувати ще одного солдата. Уже кілька років він працює в медичній службі «Ульф», щодня рятуючи життя українських захисників.
В інтервʼю ЗМІСТу читайте про його досвід у медичній службі «Ульф», полтавське дитинство та післявоєнні мрії молодих захисників.
Дитинство хлопця з району та життя до мобілізації
Владислав Васевич народився і мешкав у Полтаві на Подолі. Медик пригадує, що дитинство було безтурботним, веселим:
«Це було хороше дитинство хлопця з району. Гуляли з хлопцями, влітку до бабусі їздив, я ще футболом займався ходив у гурток “Ворскла” імені Горпинка і захоплювався музикою, навіть на фортепіано ходив».
У 18 років хлопець вирішив вступити до медичного університету або аграрної академії. Обрав останній варіант, адже отримав можливість навчатися на бюджеті. Планував потім спробувати ще раз вступити до медуніверситету. Паралельно хлопець шукав роботу, так потрапив на кухню, спочатку працював у різних закладах міста, а потім у заміському комплексі:
«Там був чудовий шеф-кухар. Робота мене надихнула і я вирішив, що хочу продовжувати займатися кулінарією. Я думав, що вже мій медичний диплом – це така минула сторінка і він мені не знадобиться».
На той період йому здавалося, що медициною він навряд займатиметься. Хлопець відвідував різні майстер-класи, самовдосконалювався, працював у Києві з Євгеном Клопотенком, згодом мав роботу в Чехії.
Мобілізація до війська
Початок повномасштабного вторгнення Владислав Васевич зустрів в Україні. Разом з батьком ухвалили рішення відправити маму та сестру до іншої країни, де вони будуть у безпеці. Тато пішов до війська, а Владислав ще певний час залишався в Полтаві, дивився за будинком, однак вже планував долучитися до ЗСУ:
«Я розумів, що 100% піду до війська, але думав про роль, яку я там виконуватиму. Я тримав в голові, що мене є медична освіта, але не сприймав це серйозно, бо був страх перед великою відповідальністю за життя людей. Переймався, чи я впораюсь».
Влітку 2022 року мама з сестрою повернулися до Полтави і Владислав сказав їм, що хоче приєднатися до лав захисників. На той момент він вирішив піти кухарем в підрозділ. Про вакансію дізнався із соцмереж Євгена Клопотенка.
Вже в кінці літа Владислав Васевич був на пункті постійної дислокації «Вовків Да Вінчі». Він був в роті забезпечення кухарем. Тут був закладений початок його іншого життя.
«На той момент мене вразило, що тут некласична армійська історія, а всі звертаються одне до одного як до рівного собі, незалежно від статусу. Наприклад, друже-командир тощо. Це не виглядало як панібратство, а навпаки прояв щирої поваги і не потрібно цього офіціозу».
У підрозділі всі мали позивні, тож Владислав теж вибрав собі – «Еней». При цьому більше схилявся до героя твору Котляревського, ніж Вергілія. На це було кілька причин: Котляревський, як основоположник сучасної української літератури дуже чітко описав у поемі «Енеїда» різні страви, які були притаманні Полтавщині сотні років тому. Вони були не примітивними, а дійсно унікальними, знання про які вдалося зберегти зокрема завдяки йому. Оскільки Владислав займався їжею у цивільному житті, то провів паралелі і вирішив взяти собі саме цей позивний.
Пропрацювавши місяць на посаді кухаря, він поспілкувався із різними військовими, бойовими медиками і зрозумів, що вони хороші фахівці і рятують життя інших навіть без освіти, яку має Влад.
Це наштовхнуло його спробувати себе в тактичній медицині, тому хлопець звернувся до командира, аби перевестися всередині підрозділу на іншу посаду. Командир погодився. Владислав паралельно читав медичну літературу, вивчав протоколи. Спочатку його перевели у піхотну роту, де він був санітаром-стрільцем, а потім потрапив у медичну службу «Ульф»:
«Я вирішив перейти на посаду, на якій, на мій погляд, я виконуватиму більш корисну роботу. В складні моменти, ти обираєш рятувати життя».
Робота в медичній службі
Вже після перших виїздів «Еней» зрозумів, що він там, де має бути. Результати говорили самі за себе, порятунок чийогось життя став головним орієнтиром, який вказував на те, що він зробив вірний вибір.
Медик зізнається, що спочатку був страх перед першою реакцією на те, що відбуватиметься. Але завдяки людям, які його оточували його адаптація пройшла досить швидко. Хлопець мав базові знання з медицини, але головне в цій справі було – працювати швидко і за різних умов:
«Перші місяці роботи в службі запам’ятав добре, тоді найбільше пригадую втрати хлопців, з якими я ще жив, коли був у піхотній роті стрільцем-санітаром. У той період сталася загибель комбата, це був сильний удар».
Зараз Владислав Васевич знаходиться на стабілізаційному пункту. Це точка, де потрібно стабілізувати пораненого, прибрати загрози життю: зупинити кровотечу, перелити кров. тощо. Зараз «Еней» виконую роль анестезиста. В його обов’язки входить знеболення, інфузійна терапія тощо.
Медики постійно на зв’язку із військовими, аби знати, що в них там відбувається та швидко реагувати, якщо когось поранили. Також є можливість телемедицини, коли медики консультують та пояснюють, що робити військовим до того моменту поки їх не евакуюють, аби вберегти життя.
Стабілізаційні пункти, на яких працює Владислав, є мішенню росіян. Тому траплялися випадки, коли прилітало поруч, або прямо на місце стабпункту, де, на щастя, вже нікого не було:
«Бувало таке, що ми виїжджали і за декілька днів прилітало саме туди. За останній рік ми через інтенсивність боїв і через те, що росіяни йдуть великими темпами, ми змінили декілька стабпунктів, щоб вберегти себе та поранених.
Звісно, такі загрози ускладнюють процес. Ми намагаємося дотримуватися всіх безпекових заходів, не користуємося мобільним зв’язком, дотримуємося світломаскування тощо».
На думку «Енея», кожен повинен мати базові знання з тактичної медицини. Від цього залежать життя людей. Не важливо – військові, чи цивільні, кожен повинен уміти накладати турнікети, надавати оцінку поранення тощо.
«За період роботи зустрічав велику кількість накладених турнікетів, де їх не мало бути і навпаки. Це базове вміння, яке треба вдосконалювати, інакше – ампутація, або смерть.
У першу чергу, я вважаю, що має людина розуміти, що це її життя, і вона має бути зацікавлена в тому, щоб навчатися на курсах чи самостійно».
Хлопець каже, що зараз тактична медицина в Україні на високому рівні. Ті операції, які проводять наші лікарі успішно – є важливим кейсом. Сюди приїздять лікарі, аби попрацювати із складними ампутаціями. На думку Владислава Васевича, є прогрес в цьому напрямку.
Вгамування власних емоцій та плани на майбутнє
Перебуваючи постійно в стресових ситуаціях, «Еней» навчився вгамовувати емоції. Він намагається не пропускати все через себе, аби мати холодний розум та працювати далі. Також хлопець намагається відволікатися: інколи читає книги, або бере гітару та, ховаючись від інших, грає.
Зараз Владислав Васевич займається медициною, бо цього вимагають реалії, треба допомагати боротися за свою країну. Медик зізнається, що після перемоги хотів би повернутися до приготування їжі, відкрити свою справу. Але займатися цивільною медициною точно не хоче.
Фото – з особистого архіву Владислава Васевича