Оксана Сироїд, народна депутатка від «Самопомочі», перша жінка на посаді заступника Голови Верховної Ради України, завітала до Полтави минулого тижня. Її візит відбувся в рамках депутатської поїздки регіоном. У ЗМІСТі ми довго думали над тим, як зробити матеріал із віце-спікером цікавим та нетривіальним. Урешті-решт обрали для обговорення формат, у якому запропонували депутатці визначити оптимальний шлях в умовах протиріч, що виникають перед будь-якою людиною, пов’язаною із публічної діяльністю.
У більшості випадків обирати доводиться серед «двох зол», а «будь-яка відповідь може бути використана проти Вас» –тому дискутувати на такі питання «без купюр» достатньо складно. Але Оксана Сироїд погодилася без вагань.
Йти в політику зараз або терпіти й чекати іншого/кращого часу?
Оксана Сироїд зазначила, що не може бути іншого часу, та й ніхто не зробить вибір за тебе. За її словами, вона теж не хотіла йти в політику, бо з 20 років почала працювати помічником депутата й була впевнена, що в політику точно не піде. На її думку, все, що набула за роки кар’єри – досвід, авторитет, повагу від людей, – можна легко втратити, тільки-но почнеш працювати.
«Коли мене агітували до парламенту, я довго не хотіла туди йди і ставила собі запитання: "Чому?" Там ти все починаєш з нуля... І, можливо, колись про тебе скажуть добре слово. І коли ти заходиш в таку брудну сферу, то вже апріорі починаєш нести відповідальність за все, що там є. І от коли я дала собі відповідь на це запитання, мені стало простіше приймати рішення».
Чи дозволяють інструменти політичної системи і об’єм критичної маси (якщо порівнювати зараз і три роки тому) генерувати системні зміни?
«І так, і ні». Так – бо вперше за 27 років до парламенту пройшла «жменька» людей, 50-60 чоловік, що і свідчить про зміну системи. Ні – бо для прийняття парламентських рішень потрібно 226 голосів.
«Наче там і хороші, і нові люди, але нічого не змінюється. Має ще і сформуватися попит на нових людей. Але коли їх буде 260, а не 60, тоді буде нова якість».
Для того, щоб робити реальні зміни в країні, громадський активіст (молодий політик) має їхати до Києва чи залишитися в регіоні?
Заступниця спікера Верховної Ради зазначила, що людина повинна приймати рішення в залежності від того, у що вона вірить. Оксана Сироїд розповіла, що в 90-х переїхала до Києва навчатися, бо її не приваблювала тяжка праця в рідному селі. Тепер же вона займається реконструкцією батьківсього будинку й по-іншому дивиться на те ж городництво.
Вона розповіла про зустріч зі студентами, на якій обговорювали питання виїзду з країни. Більшість хоче поїхати навчатися і подорожувати, але, на її думку, повертатися чи ні – це питання особисте. І відповідь на нього залежить від періоду життя і розуміння, що таке успіх.
«Я навчалась в іншій країні, проте повернулась. Люди мігрують, бо їм здається, що десь там вони будуть успішними , але це не завжди так. Але є питання: хто, крім нас, може створити успіх тут, в Україні? Ніхто ж не приїде за нас цього робити. Так само з переїздом і до іншого міста. Це залежить від того, чому ми їдемо? Бо так вимагає робота чи ми просто хочемо досягти успіху, гуртувати людей? І робити своє місто таким, в яке інші люди хотіли б приїжджати».
Починається передвиборча кампанія, і в молодого політика постають протиріччя, які тези йому генерувати: зрозумілі для всіх популістичні лозунги чи складні речі, які дуже правильні, але які важко пояснити і важко розуміти для більшості людей?
Це питання Оксана Сироїд назвала найскладнішим для політика, який хоче представляти інтереси, а не декларувати популістські речі. На її думку, якщо політик немає цінностей та вміння дотримуватись інтересів громади, йому буде важко, адже люди хочуть, щоб добре було вже, а не чекаючи 10 років. Тому потрібно цінності викладати тими словами, які зрозумілі виборцям:
«Люди відчувають фальш практично завжди».
Яку цільову аудиторію обрати молодому політику: молоді (яка, за усталеною думкою, не ходить на вибори) чи людей старшого покоління (до яких, за усталеною думкою, важко донести тезиси)?
А це питання, за словами Оксани Сироїд, «дуже болюче», тому що критичні люди найбільш немотивовані ходити на вибори, бо вони хочуть отримати результат, а його нема.
Тут виникає парадокс: молодь хоче демократію, вибори – це основа демократії, але йти на вибори молодь не хоче. На думку політикині, тому молоді люди і їдуть за кордон, де краща освіта і краще життя, бо впевнені, що там демократія в усьому. У нас же творення справжньої демократії починається із відвідувань виборчих дільниць, але навіть на це не всі готові.
«Одна з наших місій – мотивувати молодь ходити на вибори. Я казала студентам, що ви, молоді, обираєте майбутнє. Тільки мотивуючи молодь, можна розвивати місто, вулицю, сквер чи парк. Молодь – це енергія, і якщо вона вмотивована, то буде працювати для найкращого результату».
На думку Оксани Сироїд, старше покоління більш дисципліновано ходить на вибори, бо для когось це – традиція, а хтось слідкує за політикою. А молодь вважає, що її це не стосується. Це й призводить до того, що суспільство розбалансоване, а українська політика – на такому рівні, який ми бачимо.
Як привести молодь на вибори?
Можна використовувати соцмережі чи ще якісь цікаві фішки, вважає депутатка. Але вибори для молодих людей — це вихід із зони комфорту, бо треба вийти з дому і стояти в черзі на дільниці.
Електронне голосування чи паперові бюлетні?
На думку Оксани Сироїд, це питання актуальне не тільки для України. Електронне голосування недосконале, бо система може зазнати кібератаки, і впливати на неї легше. Не дивлячись на те, що в Україні впровадження електронних виборів закінчується на рівні розмов, у сучасному світі є навіть тенденція відкату до традиційної системи із електронних. Знову ж-таки, через кібербезпеку. Тому, скоріш за все, оптимальними є паперові бюлетені.
Розбіжність поглядів. Коли «фракція сказала», а політик не згоден. Що робити?
Депутатка почала працювати в системі правосуддя в 2005 році – задовго до того, як прийшла до Парламенту, тому відразу після виборів до ВР обрала для себе роботу в напрямку реформ судової системи. Одного разу це вилилося в конфлікт інтересів із власною фракцією.
«Я прийшла до Адміністрацію Президента і сказала хлопцям: якщо ви хочете, щоб були зміни в Конституції, потрібна нова редакція закону про статус суддів. Інашке ніхто не проголосує. Я працювала з ними півроку, і коли прийшов момент голосування, я добре відчувала, що підтримки у фракції немає. Тому що не було довіри, що президент зробить якісь реформи».
Але, за її словами, коли почалося голосування, Президенту було необхідно, щоб «Самопоміч» проголосувала:
«Це було так важливо, що вони навіть підпалили сміттєзвалище у Львові».
Після дводенного обговорення фракція відмовилася голосувати. Рішення, яке вона ж готувала десять років, сама Оксана Сироїд не підтримала. Але відповідь на вищевказане питання залежить іноді від десятків індивідуальних для різних ситуацій обставин та факторів.
Бути в повній опозиції чи йти на компроміси зі «шкурниками»?
Заступниця спікера Верховної Ради зізналася, що часом трапляються огидні ситуації. Як приклад навела голосування закону про реінтеграцію Донбасу («Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях в Донецькій і Луганській областях» – прим.автора). Президент Петро Порошенко підписав його 20 лютого цього року. І за словами Оксани Сироїд, великим позитивом там був тільки один момент: визнання Російської державою-агресором на рівні закону. Було багато неоднозначного, тому голосувати чи ні було визначитися дуже важко.
«Наші опоненти були впевнені, що ми голосувати не будемо. Ми навіть це рішення жодного разу не обговорювали, оскільки усі переживали. Ми знали, що нас прослуховують, бо якщо ми обговоримо, то обов’язково дізнаються, яке рішення ми прийняли і підготують компрометуючі інформаційні кампанії проти нас, аж до «агентів Кремля». У момент голосування ми подивились один одному в очі й натиснули зелені кнопки. Для коаліції це була трагедія. Оцей момент визнання Росії агресором і окупантом – він є епохальним». Тому такі питання знову ж-таки індивідуальні для кожної ситуації.
Що зараз більше шкодить державі: корупція чи некомпетентність?
Тут Оксана Сироїд категорична: корупція.
«У нас корупціонери всі дуже компетентні, серед них і випускники Києво-Могилянки, міжнародних вишів ті хто мають дипломи бізнес-шкіл».
Зміни повинні йти «знизу догори» (від держави до людини) чи«згори донизу»(починаються із людини і змушують державу)?
Оксана Сироїд вважає, що тут має бути 50/50. Усе йде до того, що з часом більша увага буде зосереджена на містах, а не на державі – так, як це працює за кордоном. Держава як посередник відійде на другий план, а роль місцевого самоврядування зросте. На її думку, саме при рівній пропорції влади Україна як держава була б сильнішою, адже половина бюджету залишалася б у місті, а половина йшла б у спільну казну.
«На зараз це далеко не 50%, а лише десь 23%. Приблизно так. От тільки уявіть, якими б стали громади й міста, якби мали ті 50%. З одного боку – це велика автономія, натомість з іншого – це конкуренція якістю життя, доступу до послуг тощо».
Оксана Сироїд вважає, що люди однакові всюди – і в міській, і в Верховній Раді. На її думку, для реальних змін потрібно, щоб більше порядних людей хотіло управляти громадою, державою. Адже переважно все, що нас оточує, забезпечується на рівні громади, і тільки окремі аспекти вирішуються на державному рівні.
«Державний бюджет для дуже багатьох є абстрактним. От коли ми чуємо «міський бюджет» – це вже якось нам ближче».
Який метод більш ефективний в умовах сучасної політичної системи: боротьба зі «злом» чи «генерація добра»?
На думку політикині, найефективніший спосіб боротися зі злом — це генерувати добро.
«Якщо ставити за мету побороти зло, то ця справа фактично безнадійна. Воно існує для того, щоб люди були здатні генерувати добро. Та й боротьба зі злом ніколи не зробить нас добрішими».
Що ефективніше? «Навертати» у нормальні цінності вже сформованих успішних людей чи виховувати молодь у нормальних цінностях? Як приклад: Аспен Інститут та Українська Академія Лідерства.
На її думку, «Аспен» – це ініціатива, що формує цінності, і тільки вони здатні втримати людину, особливо при владі, від спокуси переступити закон. Але моральні цінності потрібно прищеплювати з дитинства, а «якщо ти народний депутат, плюс ще який пов'язаний і з корупцією, то ніякий “Аспен” тебе не врятує». Тому, що людина вже крала.
Вона вважає, що саме нівелювання цінностей призводить до того, що з’являються фейкові науки та новини, і людині стає соромно бути нормальною.
«Без цінностей нічого не буде, і світ взагалі розвалиться. Наприклад, моя бабця вчила мене трьох простих речей: не гніватись, не скаржитись один на одного і не пліткувати. Коли я була мала, я не розуміла, чому мені не можна цього робити. Але сьогодні я розумію, що оця навчена стриманість – вона рятує. Це дуже прості речі, яким навчили в дитинстві. І от я виросла, почитала Сенеку, і така "О, мені моя бабця про таке говорила, але бабця Сенеку не читала..."».
Фото Анни Аксюк та Олега Журальова.