27 червня, 12:06
27 червня, 12:06

Перші дні повномасштабної війни шокували всіх і зупинили багато процесів, зокрема й звичайну роботу полтавського театру імені Миколи Гоголя. Попри все його колектив залишився й перелаштувався на роботу в нових умовах. 

Зараз актори й працівники театру волонтерять, беруть участь у концертах до свят та показують виїзні дитячі вистави для переселенців. Перед однією з таких вистав ЗМІСТ поспілкувався з керівництвом театру про робочий процес в умовах війни, акторів, які пішли до війська, а також підтримку театральної спільноти в Україні та за кордоном.

Як працює театр в умовах війни

В одному з полтавських навчальних закладів незвично гамірно – це діти разом із батьками збираються на виставу «Усі миші люблять сир». Доки глядачі потроху заповнюють залу, прибувають актори, головний режисер театру імені Гоголя Владислав Шевченко та керівниця літературно-драматичної частини Ольга Коваленко. Кілька хвилин для організаційних моментів і розпочинаємо інтерв’ю.

Повномасштабна війна росії проти України унеможливила звичайну роботу театру: ризик наземного вторгнення, часті повітряні тривоги й небезпеки ракетних ударів. За таких умов покази вистав стали просто неможливими. Попри нові виклики й потреби перелаштовувати роботу, театр не повністю облишив свою діяльність. Ольга Коваленко розповідає про перші дні російського вторгнення так:

«Після початку війни найперше ми налагодили волонтерську роботу. Наші вистави для дітей та дорослих залишилися в доступі на сайті театру. Були виїзди на розвантаження гуманітарки та на склади, де ми допомагали, як і всі на той момент. Це якщо говорити про перший час. Далі була робота на культурному фронті. Зараз основною нашою роботою є показ безкоштовних вистав для дітей-переселенців і наших полтавських дітей».

Ольга Коваленко та Владислав Шевченко

Донедавна у виїзнім репертуарі театру імені Гоголя були тільки дитячі вистави: «Усі миші люблять сир»,  «Кіт у чоботях»,  «Малюк та Карлсон». Проте головний режисер Владислав Шевченко анонсував також показ спектаклю «Сватання на Гончарівці» для глядачів старшого віку:

«Зараз ми працюємо для дітей і додаємо вистави для дорослих. Але це буде не на базі театру, це буде відбуватися у визначених локаціях, де перебувають внутрішньо переміщені особи».

Також актори театру залучені до відзначення свят. Це зокрема концерт до Дня захисту дітей та Дня Конституції.

«Важливе доповнення до того, що ми зараз робимо, це активна участь в обласних заходах. Їх зараз значно менше проводять, але вони відбуваються, тобто це був День захисту дітей – 1 червня ми робили великий захід на Театральній площі. Наступна наша участь буде в заходах, присвячених Дню Конституції. Їх ми спільно робимо з обласною філармонією», – розповідає Владислав Шевченко.

За словами керівників, театр працюватиме в режимі репетицій та виїзних вистав упродовж найближчого місяця, опісля ж працівники закладу підуть у відпустку. Разом із тим, колектив театру не припиняє волонтерської діяльності: поки одні грають виставу, інші залучені до розвантаження гуманітарної допомоги.

Владислав Шевченко

Подальшу роботу театру планувати досить складно: усе залежить від ситуації в країні та становища захисників на фронті.

«Ми як і всі свідомі українці віримо, що ця війна якомога швидше завершиться, матиме логічне завершення нашою перемогою. Але поки що планувати якусь подальшу роботу театру в цих умовах неможливо», – говорить Владислав Шевченко.

Ольга Коваленко каже, що нині в театрі триває робота з планування нового репертуару:

«Ми думаємо над новими виставами, але це робота з композиторами, п’єсами. Зараз головний режисер добирає матеріал, який ми будемо ставити після того, як вийдемо з відпустки. Тобто конкретних назв немає, але є декілька ідей, які ми зважуємо й обдумуємо, як може бути це для полтавців і колективу. Адже кожна нова робота – це найперше робота, яка має розходитися на наш колектив. До прикладу, ми не можемо поставити “Гамлета”, якщо в нас немає актора на головну роль. Тобто зараз режисер в пошуку саме такого матеріалу, який буде для нашого колективу, який буде в театрі, сподіваємося, надалі. І який буде на часі для глядача».

Місія театру під час війни – підтримувати суспільство й сприяти емоційному перепочинку. Допомоги потребують не тільки діти-переселенці та їхні батьки, але й полтавці, які залишаються в місті, чують сирени повітряних тривог і також потребують позитивних емоцій.

«На перших показах, коли ми почали показувати безкоштовні вистави, приїжджали в місця тимчасового проживання переселенців, батьки приводили дітей, сідали на останні ряди й, відклавши телефони, просто дивилися так само як і діти. Цей момент єднання, коли люди відволікалися від буденних проблем, і став нашою місією. Ми думали, дорослі як зазвичай приводитимуть дітей і йтимуть у справах, а тут вони ці 50 хвилин так само відпочивали й раділи, як і діти. Тому виникла потреба робити вистави й для дорослих», – розповідає Ольга Коваленко.

У театрі обмірковують оновлення репертуару, не виключаючи й можливість появи вистав на військову та патріотичну тематику. За словами керівниці літературно-драматичної частини, врахують як потенціал колективу, так і потреби глядача.

Підтримка театральної спільности

У цій війні окупанти не зважають на звичаї війни, мораль і міжнародне право. Переслідуючи мету знищити Україну та українців, вони руйнують будь-які об’єкти військової та цивільної інфраструктури, до яких здатні долетіти їхні снаряди та ракети. Однією з найбільш кривавих моментів злочинного вторгнення росії на територію нашої держави є бомбардування театру в Маріуполі, де жили й ховалися від обстрілів містяни.

Впродовж кількох років після початку війни полтавські актори їздили з благодійними виставами до Слов’янська й Маріуполя, зокрема три роки тому відвідували маріупольський театр і спілкувався з його колективом. Нині театральна спільнота як ніколи згуртована. Рівень її об’єднання ілюструє той факт, що будь-якому працівникові цієї сфери достатньо сказати, переступивши поріг будь-якого театру, що він колега з іншого міста, і отримати допомогу. Зараз актори та працівники театрів у містах, які постраждали від бойових дій, розпорошені Україною.

«Багато акторів та працівників змогли виїхати з Маріуполя, і зараз вони розосереджені в різних містах України. У тих містах, де вони знаходяться, їх прихистили зокрема й театри. Так само ситуація з Сєвєродонецьким театром, який був Луганським, переїхав до Сєвєродонецька, там працював, а зараз колектив частково працює в Дніпрі», – каже Ольга Коваленко

Українські театральні діячі займаються волонтерством навіть в умовах окупації. Режисер Сергій Павлюк, чиї вистави є в репертуарі театру імені Гоголя, нині опікується переселенцями з Херсонської області, які перебувають у Херсоні. Він збирає гроші для людей, які знайшли прихисток у міському готелі – там зараз мешкає майже сотня дітей з батьками.

Для акторів, які залишилися в Херсоні, також збирає кошти актриса херсонського театру Євгенія Кірсанова, яка змогла виїхати.

«Найбільша наша підтримка – це підтримка фінансова. Переважно ми збираємо кошти й передаємо на рахунки. Так само Чернігівський театр, який нам дуже близький. Вони не були під окупацією, але там постійно тривали бої. Театр не постраждав і залишилася приблизно половина колективу. Актори й режисерка чернігівського театру Анастасія Кузик збирали волонтерську допомогу. Ми з ними контактували й допомагали, чим могли, зокрема спочатку їхнім оборонцям міста, тому що не було якихось найнеобхідніших речей і ми їх передавали. Також коломийські актори передавали допомогу чернігівським. У той час, коли продуктів не було, вони відправляли посилки. Це такий нюанс: якщо ти знаєш, що людям допоможуть гроші, ти переказуєш гроші, якщо можна передати продукти й речі, то передаєш їх», – говорить Ольга Коваленко.

Допомогою театральним акторам і працівникам, які виїхали за кордон, займається не тільки Національна спілка театральних діячів України. Долучається також міжнародна спільнота, а окремі театри готові брати під опіку українців, які змушені були залишити свій дім.

«Це не тільки приймання людей на поселення та надання харчування, а й повноцінне залучення до театральних проєктів. Наші актори й режисери, які виїхали, роблять читки українських п’єс, роблять розголос. Тут в Україні актори, які переїжджають з інших міст, включаються в робочий процес тих театрів, де вони перебувають. Роблять так само читки, розповідають історії на телебаченні й для преси».

Нині колектив театру працює майже в повному складі. Виїхала за кордон художниця-гример театру Марина Толмачова, а двоє акторів вступили до лав територіальної оборони.

Свого часу Марина Толмачова переїхала до Полтави з Сєвєродонецька. Освіту художника-гримера отримала в Одеському театрально-художньому училищі. За кордоном вона допомагає акторам і тим, хто виїжджає за кордон: дає контакти, налагоджує ланцюжки знайомств.

«У перші дні війни вона виїхала й доля так склалася, що за допомоги міжнародних спільнот зараз в Австрії працює в театрі національного рівня, де вона на дуже хорошому рахунку. Цей театр має в штаті десять гримерів (у нас їх два), і вона є однією з тих, хто дуже багато вміє робити саме за спеціальністю. Вона говорить, що повернеться, звідти займається волонтерською діяльністю. Такий момент хороший і трохи сумний, бо театральний гример – це дуже специфічна робота, і ми радіємо, що вона там працює саме в театрі, але з іншого боку професійну людину треба тепер шукати для нашого театру», – говорить Ольга Коваленко.

Молоді актори Олександр Бородавка та Тарас Краюха вступили до територіальної оборони, тож поки відійшли від роботи в театрі. Обидва вони були постійно задіяні в репертуарі, тому нині головному режисерові доводиться приділяти більше уваги репетиційному часові для ведення акторів.

«Вони з перших днів війни пішли одразу записалися до лав територіальної оборони й зараз захищають нашу країну. Ми сподіваємося, що після перемоги вони повернуться, бо не можуть жити без театру. У вільні хвилини ми їх кілька разів бачили й дуже пишаємося тим, що наш колектив активно долучився до волонтерської роботи та захисту країни. Але все ж таки нам приємно повернутися до нашої основної роботи – показу вистав», – каже Ольга Коваленко.

Містяни чекають на відновлення показу вистав у театрі, де пульсує серце культурного життя Полтави.