Намагаємося тримати планку і не дати померти полтавській культурі, скажуть вам у Полтавському обласному академічному театрі ляльок. Попри постійні тривоги і воєнні виклики тут ставлять нові лялькові вистави і чекають не лише на маленького, а й дорослого глядача.
Театр ляльок – один з двох професійних, що працюють у Полтаві. Завдяки досвідченій команді йому вдається лишатися одним з облич культури Полтавщини попри загрози війни.
Артистка Полтавського обласного академічного театру ляльок, режисерка премʼєри «Цар Плаксій та Лоскотон» Олена Суптеля та актор Олекса Баришніков розкажуть про свій досвід у цьому матеріалі ЗМІСТу.
Вистава – тривога – вистава
Війна суттєво вплинула на роботу театралів. Через можливі фізичні загрози, команда грає вистави тільки на малій сцені і більше майже не працює з великою. Команда знає, що будь-яка вистава, що нині створюється, має бути адаптована під малу сцену. Так війна вносить корективи у роботу полтавських митців.
«Війна впринципі нікуди не вписується. Війна накладає негативний ефект на все. Навіть якщо брати навчання, воно стає дистанційним. А навчатися акторській майстерності дистанційно – так собі професія. У плані роботи теж є незручності, хоч я прийшов у театр уже після початку війни. Тривоги заважають, працювати стає важко і доводиться зупиняти вистави», – каже актор Олекса.
Попри перешкоди у роботі, театр спостерігає стрімкий розвиток мистецтва не лише у великих містах, як ось Київ і його славнозвісна «Конотопська відьма». Локальні проєкти також можуть «прогриміти» премʼєрами. У Полтаві ж театр ляльок змушений працювати на малій сцені в укритті, тому працювати необхідно значно більше. Мала зала не може прийняти усіх охочих глядачів одразу, тож необхідно шукати шляхи до глядача: готувати більше показів та виїздів до шкіл й садочків.
З досвіду театралів, під час війни люди потребують театру, мистецтва й світлих вистав більше, аніж було до вторгнення:
«Театр ляльок працює не лише для дитини, а й для дорослого. Дуже часто у нас батьки кажуть, що отримали задоволення від вистав. Вони беруть участь в різних інтерактивах і це так чудово. Дорослим глядачам також відгукуються такі прості і базові істини, яким ми навчаємо, виховуємо маленьких глядачів», – каже Олена Суптеля.
Одна з таких постановок – цьогорічна премʼєра «Цар Плаксій та Лоскотон».
Як створюють вистави
Перш за все підготовка вистави передбачає створення пʼєси, або ж її називають постановкою. Олена Суптеля каже, що спочатку виникає задум, з яким вона та колеги йдуть до директорки, яка узгоджує ідею, або ні. Разом з керівницею можуть скоригувати бачення створення постановки:
«До прикладу, я, як режисерка вистави “Цар Плаксій та Лоскотон”, створила постановку. Потім уже цехи створили ляльки та декорації».
Коли готовий реквізит, актори можуть братися до репетицій, що є хіба вершиною айсберга: виготовлення ширми, адаптація його розмірів. Дуже багато подібних поетапних питань команда вирішує уже в процесі. Приміром, у травня 2024 року команда працювала над «Царем Плаксієм та Лоскотоном» і тільки 1 червня вийшла з премʼєрою.
«Діти класно реагували на все, що відбувалося на сцені. Дуже активно сприйняли виставу, тож ми вводимо другий склад, щоб вона була виїзною до садочків та шкіл, аби вистава жила», – розповіла Олена Суптеля.
«Я граю царя Плаксія. Враховуючи, що вистава для дітей, робити з нього злого і страшного антагоніста – це непідходяща стратегія, бо діти можуть злякатися. Власне тому варто підходити до розкриття персонажу з комічного боку. Ось у мене він постійно плаче», – доповнив Олекса Баришніков.
Стосунки театру та глядача у розпал війни
Цікавість глядачів до вистави дає підстави думати, що вона обовʼязково здобуде популярність. У театрі її грали тільки місяць, хоча ідея створити постановку на основі твору шістдесятника Василя Симоненка.
Режисерці історія про царя Лоскотона подобалася ще з дитинства й закарбувалася на роки. Хоч на постановці віковий ценз обмежили дітьми до трьох років, поставка може бути цікавою і старшому глядачеві, каже Олена Суптеля:
«Старші дітки теж можуть приходити. У цій виставі є інтерактив: діти допомагають заховати Лоскотона, є діалог глядача з акторами і не тільки. Батькам вона теж дуже подобається, адже ми зробили її актуальною аби вона відповідала нашому часу».
На створення постановки необхідно близько двох місяців, з досвіду полтавських театралів потрібно близько місяця готувати матеріалу базу і стільки ж репетирувати. І часто виникають нові ідеї уже саме в репетиційному процесі. Буває, що виникають моменти у процесі вистави, де актори і режисери визначають чи необхідно додати нові елементи, або щось замінити.
Аби привабити дорослих глядачів, полтавський театр ляльок має вистави «Великий льох», «Леді в лавандовому», «Крабат – учень чаклуна». Остання ж найкраще підійде для сімейного перегляду. Усі ці вистави – авторства Ніко Лапунова, головного режисера театру, який відійшов у засвіти.
«Ми не маємо головного режисера в особі Ніко, але його вистави житимуть. Ми плануємо зробити музейну кімнату на пошану його постаті, яку повинен бачити наш глядач. Ніко був розвиненою особистістю. він вишивав, був дизайнером сценографом, багато робив власними руками і це все знайде у нас в театрі. Ми створимо місце, де кожен зможе ознайомитися з його особистістю, якою він був».
Театр ляльок у Полтаві – звʼязок поколінь
Ще з дитинства тисячі полтавців знають, що таке театр ляльок, адже виростали на їхніх постановках. Олекса Баришніков не став винятком, щоправда, тепер він їх і ставить разом з колегами.
За словами актора, постановка вистав, які він бачив у дитинстві і участь в них уже сьогодні – доволі цікавий досвід. Цей театр актор памʼятає років з чотирьох і сьогодні долучений до його розвитку та зростання:
«Взагалі, мій перший майстер казав, що увесь театр – це божевільня. Тут можна бути дитиною, твариною і ким захочеш, бо це входження у роль. У ці моменти та абстрагуєшся від дійсності. Я часто чую реакцію глядачів, як діти сміються. … Намагаємося тримати планку і не дати померти полтавській культурі».
Розвиток театру ляльок у Полтаві минає завдяки зусиллям влади і його вкрай важливо зберегти, адже він є частиною обличчя культури Полтавщини уже понад 80 років.
#ЗапідтримкиУКФ