Фото Аліни Гончарової
Повітряні тривоги, відсутність належно облаштованих укриттів та психологічне виснаження учнів. Головна проблема освітнього процесу в Полтаві сьогодні – не лише якість навчальних програм, скільки умови, в яких навчаються діти.
ЗМІСТ поспілкувався з головою міської батьківської ради Оленою Бабенко та розповідає, які функції вона виконує в освітньому процесі.
Як працює міська батьківська рада в Полтаві
У Полтаві при Департаменті освіти діє міська батьківська рада – консультативно-дорадчий орган, покликаний представляти інтереси батьківської спільноти та сприяти комунікації між закладами освіти і владою. До складу цієї ради входять представники від кожної школи міста: зазвичай це голови шкільних батьківських рад або інші делегати, обрані на загальношкільних зборах.
Кількість членів міської ради відповідає кількості закладів загальної середньої освіти у Полтаві. Склад не є сталим – делегати можуть змінюватися впродовж навчального року, залежно від перевиборів у школах. Повноваження самої ради розраховані на два роки, але персональний склад представників постійно оновлюється.
Рада не лише озвучує потреби шкіл, а й допомагає координувати взаємодію з департаментом, формувати запити на покращення умов навчання, обговорювати нововведення, реагувати на виклики. Її функція – бути голосом батьків у системі міської освіти.
Як міська батьківська рада впливає на освітній процес
Попри те, що міська батьківська рада – не виконавчий орган, а дорадчо-консультативний, її роль у формуванні шкільного середовища дедалі відчутніша. Створена в нинішньому форматі 31 жовтня 2023 року, вона стала майданчиком для системного діалогу між батьками, школами та Департаментом освіти.
Усі ініціативи та звернення збираються через шкільних представників у спеціальному чаті, де відбувається комунікація з департаментом та іншими залученими структурами. Раз на три місяці рада проводить засідання, де обговорюють проблемні питання, що хвилюють батьківські спільноти міста.
«Ми можемо впливати через наші засідання, через діалог, через постійне нагадування про проблеми. Якщо про них не говорити, то на них і не звернуть уваги», – каже голова міської батьківської ради.
Іноді мова йде про такі, здавалося б, побутові речі, як тротуарна плитка біля школи чи сміттєві баки поруч із дитячим спортмайданчиком. Одну з проблем, уже понад рік безрезультатно намагаються вирішити батьки однієї з полтавських шкіл.
«Поруч зі шкільним спортмайданчиком стоїть майданчик для сміттєвих баків. Вночі вітер розносить все сміття і зранку діти біжать на урок фізкультури через це. Ми писали всюди: до департаменту освіти, в управління ЖКГ. Є офіційні листи, фото, навіть альтернативне місце для перенесення баків ми запропонували. Але досі – нічого. І щоразу приходить відписка: “Питання розглянуто, тримайте на контролі”. Ми вже й справді тримаємо», – каже представниця.
Олена Бабенко розповідає, що окремий пласт – це питання, які стосуються якості освіти. Один із прикладів, ситуація в дев’ятому класі, де батьки домоглися заміни вчителя математики, що не знаходив контакту з дітьми:
«Вони зверталися самі, писали звернення – все правильно. Але жодної реакції. Аж поки ми не включилися як міська батьківська рада. І тільки тоді питання зрушило. Це і є наш вплив: ми не наказуємо, не вирішуємо, але коли проблема набуває розголосу, вона не може залишитися без відповіді».
У деяких випадках питання можна вирішити навіть не виходячи за межі школи – просто підказавши батькам механізм дій. Багато звернень надходить від окремих батьків – телефоном або в месенджерах. Частину питань вирішують без залучення вищих інстанцій через поради, як діяти в межах школи: звернутися до класного керівника чи адміністрації. У складніших випадках до вирішення залучається актив ради – дев’ять представників, обраних голосуванням від шкільних рад.
Проблеми освіти в школах Полтави
Уже понад два роки українська школа функціонує в режимі, який у мирний час назвали б надзвичайним. Але зараз це – буденність. Олена Бабенко розповідає, що головною проблемою освітнього процесу сьогодні є не так якість знань, як умови, в яких ці знання здобуваються.
Повітряні тривоги трапляються по кілька разів на день, і щоразу клас мусить переривати урок, збирати речі й спускатися до сховища. Це розбалансовує навчальний процес і психологічно виснажує дітей. У багатьох школах немає належно облаштованих укриттів: не скрізь є нормальне освітлення, інтернет чи можливість продовжувати заняття в умовах безпеки. Водночас, завдяки досвіду пандемії, більшість учнів і вчителів уже мають базові технічні навички та доступ до гаджетів і онлайн-платформ. Це частково згладжує труднощі, але не усуває їх.
Та не менший виклик – це те, що відбувається поза уроками. Голова міської батьківської ради називає ще одну зростаючу загрозу: погіршення психологічного клімату серед дітей. Вона говорить про булінг і кібербулінг, які посилилися в період невизначеності й стресу.
Ще більш небезпечною вона вважає появу нових форм маніпуляцій та інформаційних атак на молодь – зокрема, втягування підлітків у протиправну діяльність через телеграм-канали чи соцмережі, контрольовані ворожими силами.
«Соціальний квиток» учня
Восени в Полтаві вперше заговорили про впровадження нового муніципального інструменту – «соціального квитка для учнів». Його концепція нібито передбачає об'єднання одразу кількох функцій: від звичного учнівського проїзного до електронного гаманця, яким дитина зможе розраховуватись за шкільне харчування чи інші послуги. Але на практиці ця ідея поки що більше нагадує сиру заготовку, ніж реальний проєкт.
У міській батьківській раді до ініціативи поставилися обережно. На одному з регулярних зібрань – таких відбувається чотири на рік, за аналогією до навчальних чвертей проєкт був згаданий уперше. Представник міської влади, Володимир Чередниченко, вийшов до батьків із пропозицією, яку, однак, складно було назвати презентацією в повному сенсі цього слова. Детального бачення того, як саме має працювати карта, учасники не почули.
«Коли приходять із новим проєктом, ми очікуємо, що нам покажуть модель, розкажуть, як це буде реалізовано, що потрібно від батьків, від шкіл, від міста. А тут ми побачили: є ідея, а що з нею робити – ще не знаємо. Пропозиція випередила запит. І це викликає настороження», – каже Олена Бабенко.
На думку голови батьківської ради, проєкт має замінити звичайний учнівський проїзний квиток на нову пластикову картку. Надалі цю карту нібито можна буде використовувати й для інших цілей. Наприклад, для безготівкової оплати шкільних обідів, гуртків, додаткових послуг. Але чи є в цьому реальна потреба? І головне – чи існує технічна можливість запровадити це ефективно і без зайвих витрат?
«На сьогодні ми не маємо жодної “матриці” – тобто чіткого переліку функцій, фінансової моделі, механізмів впровадження. Ми не розуміємо, що це буде: просто новий носій для старого функціоналу чи справді щось інноваційне, що зможе вирішити актуальні потреби родин. Поки цього не буде – ми не готові рекомендувати такий проєкт до реалізації», – додає Олена Бабенко.
Зі свого боку міська батьківська рада запропонувала організаторам сформулювати чітку концепцію та презентувати її фахово. Після цього – можлива наступна фаза: публічне обговорення, опитування батьків, збір пропозицій. Адже саме від родин залежатиме, чи запрацює ця ініціатива.
Цікаво, що вже зараз у раді обговорюють потенційні альтернативи. Наприклад, замість того, щоб виготовляти фізичну картку для кожної дитини (а це – додаткові витрати бюджету), можливо доцільніше створити мобільний застосунок із аналогічним функціоналом.
«Сьогодні в дітей є смартфони з перших класів. То навіщо витрачати кошти на картки, які можуть загубитися, зламатися або стати просто черговим шматком пластику в портфелі? Застосунок – це дешевше, гнучкіше і зручніше для всіх. Але й тут потрібне технічне завдання, обговорення, пілотування», – каже голова міської батьківської ради.
Поки що міська батьківська рада не взяла цей проєкт до офіційного розгляду. Усе впирається у відсутність презентації, яка б показала не просто загальну ідею, а реалістичну модель її втілення.
Фото Аліни Гончарової для ЗМІСТу
Цей матеріал став можливим за підтримки програми підтримки “Голоси України”, що є складовою програми підтримки «Голоси України», яку координує Європейський центр свободи преси та медіа.
«Голоси України» реалізується у межах ініціативи Ганни Арендт і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
