У сапера немає права на другий шанс, але є обов’язок бачити те, чого не помічають інші. Робота піротехніків на Полтавщині вийшла за межі планового розмінування полів. Сьогодні це протистояння з модифікованими безпілотниками та касетними боєприпасами, які вимагають нових протоколів безпеки та роботизованих систем.
Полтавщина усе частіше зіштовхується із сучасними зразками озброєння безпосередньо на своїй території. Серед таких загроз – уламки ракет, бойові частини безпілотників, елементи касетних боєприпасів і міни нового типу. Одним із таких епізодів стали наслідки березневого обстрілу Миргородського району, коли під час атаки ворожий безпілотник не лише виконав удар по об’єкту, а й перед цим скинув протитанкові міни ПТМ-3.
Робота начальника групи піротехнічних робіт Андрія Базяки охоплює цілий комплекс дій, у якому немає другорядних етапів. Кожен із них безпосередньо впливає на безпеку людей і результат операції. В інтерв’ю ЗМІСТу сапер розповідає, як його команда очищує землю від «спадщини» двох війн та чому кожен дрон, що не вибухнув, є підступною пасткою.
Робота зі знешкодження вибухівок очима сапера
На місці виклику робота сапера починається з того, що він оцінює обстановку зовсім інакше, ніж це робить пересічна людина. Професійний досвід і спеціальна підготовка дозволяють побачити загрозу там, де для інших вона може виглядати як звичайний уламок металу чи непримітний предмет. Саме в цьому полягає одна з ключових особливостей професії: сапер навчається розпізнавати небезпечні дрібниці, які для стороннього ока можуть не мати жодного значення.
Особливу небезпеку становлять касетні елементи боєприпасів, які після обстрілів часто залишаються на місцевості. Вони можуть мати зовсім непомітний вигляд. Наприклад, окремі уражальні елементи ракети Х-101 нагадують невеликі металеві кулі або ядра. Для людини, яка випадково натрапила на такий предмет, це може виглядати як звичайний металевий уламок, що лежить на землі. Проте для сапера це чіткий сигнал потенційної смертельної небезпеки, адже подібні елементи можуть залишатися активними й становити загрозу навіть через тривалий час після обстрілу.
Саме тому у професії піротехніка найважливішими стають уважність до деталей, холодний розрахунок і чітке дотримання алгоритмів дій. Тут немає місця поспіху, адже навіть найменша помилка може мати фатальні наслідки. Кожен виїзд – це не лише технічне завдання, а й постійна робота з ризиком, де професійне бачення сапера часто стає тим фактором, який рятує життя.
Луна минулих і нинішніх воєн: небезпечні знахідки Полтавщини
З початком весняного сезону на Полтавщині традиційно зростає кількість повідомлень про вибухонебезпечні предмети, що десятиліттями пролежали в землі. Щойно ґрунт відтаює, люди виходять у поля, починають будівництво, копають городи й земля знову відкриває сліди старих воєн. За словами Андрія Базяки, навіть після багатьох десятків років такі боєприпаси не втрачають своєї загрози: зовні вони можуть бути вкриті корозією, деформовані часом і вологою, однак внутрішні механізми часто залишаються придатними до спрацювання:
«Щойно земля розмерзається, люди починають працювати на городах, у полях, розпочинають будівництво, і саме тоді дедалі частіше натрапляють на боєприпаси, що десятиліттями лежали в ґрунті. Таких предметів, за оцінками фахівців, ще дуже багато, і виявлятимуть їх ще не один десяток років».
У ґрунті й досі регулярно знаходять артилерійські снаряди різних калібрів – від 76 до 122 міліметрів, мінометні міни калібру 82 і 120 міліметрів, ручні гранати. Час від часу трапляються й авіаційні бомби – лише минулого року подібні виклики надходили неодноразово. Для саперів це означає, що територія області ще довго нагадуватиме про себе небезпечними знахідками, адже, за оцінками фахівців, боєприпаси минулих літ можуть виявляти ще не один десяток років.
Робота піротехніків давно вийшла за межі лише знешкодження старих снарядів. Повномасштабна війна додала нових викликів. Під час виїздів на місця ворожих ударів доводиться працювати в умовах, коли небезпека не минає навіть після першого вибуху. Одними з найнапруженіших залишаються моменти повторних атак, коли під час ліквідації наслідків обстрілів надходить команда негайно залишати місце через загрозу нового удару. У такі секунди рішення приймаються миттєво, а від швидкості реакції залежить життя.
«На Полтавщині найстрашніше – це не сам метал, а "повторні удари". Ти працюєш на об’єкті, зосереджений на ліквідації, аж раптом рація вибухає криком: "Хлопці, тікаємо! Кидаємо все, розбігаємося!". У цей момент адреналін перекриває все. Ти розумієш, що зараз сюди знову прилетить. На деокупованих територіях ще важче – там за нашими хлопцями буквально полюють ворожі FPV-дрони та "Лансети"», – каже Андрій Базяка.
Особливої складності додає і сучасне озброєння, з яким доводиться мати справу дедалі частіше. Якщо боєприпас невідомого типу, сапери змушені буквально на місці шукати алгоритм дій: аналізувати конструкцію, радитися з колегами з інших підрозділів, звертатися до військових та фахівців силових структур, які вже мали справу з подібними зразками. Кожен новий тип вибухового пристрою вимагає не лише технічних знань, а й холодного розрахунку, адже навіть найменша помилка тут не залишає права на другий шанс.
Навіть багаторічний досвід у цій роботі не скасовує внутрішнього напруження: страх залишається природною частиною професії, особливо коли доводиться наближатися до того, чого раніше ще не бачив. Але саме ця обережність, помножена на дисципліну і постійне навчання, щодня дозволяє саперам повертатися з виїздів живими.
Від Другої світової до ери ПТМ-3: еволюція мінної загрози
Після початку повномасштабної війни робота саперів на Полтавщині помітно змінилася не лише за інтенсивністю, а й за характером самих викликів. Якщо раніше основну частину виїздів становили боєприпаси часів Другої світової війни, а сучасні вибухонебезпечні предмети траплялися переважно під час ротацій у район проведення АТО, то тепер область дедалі частіше стикається із сучасними зразками озброєння безпосередньо на своїй території. Серед таких загроз – уламки ракет, бойові частини безпілотників, елементи касетних боєприпасів і міни нового типу.
Одним із таких епізодів стали наслідки березневого обстрілу Миргородського району, коли під час атаки ворожий безпілотник не лише виконав удар по об’єкту, а й перед цим скинув протитанкові міни ПТМ-3. За словами Андрія Базяки, схема дії була чітко продуманою: дрон пролітав над територією, скидав боєприпаси з тубусів, закріплених на крилах, робив розворот і вже після цього атакував сам об’єкт. Якщо раніше подібна тактика була характерною переважно для прифронтових регіонів, то тепер такі випадки почали фіксувати й у центральній Україні.
«Під час одного з обстрілів у Миргородському районі, що стався 7–8 березня, сапери зафіксували випадок, коли ворожий "Шахед" застосував не лише удар по об’єкту, а й додатково скинув електромагнітні міни ПТМ-3. За словами фахівця, на двох крилах безпілотника були закріплені тубуси, у кожному з яких знаходилася протитанкова міна. Під час польоту над об’єктом дрон скинув їх, після чого зробив маневр, розвернувся і вже тоді безпосередньо атакував ціль».
Сучасні боєприпаси принципово відрізняються від тих, що десятиліттями лежали в землі. Якщо старий снаряд, знайдений під час польових робіт, зазвичай дозволяє саперу безпечно підійти, оцінити його стан і транспортувати, то новітні міни можуть спрацьовувати навіть без прямого контакту. Протитанкова міна ПТМ-3 реагує на зміну магнітного поля: після падіння вона фіксує навколишнє середовище й переходить у бойовий режим. Небезпеку може створити не лише дотик, а й наближення людини з металевими предметами або навіть мобільним телефоном.
Один із ключових інструментів, яким нині користуються сапери під час обстеження територій – металодетектор F5 metal detector австралійського виробництва. У польових умовах він добре зарекомендував себе саме там, де звичайні засоби пошуку часто втрачають ефективність: під час виявлення протитанкових мін ПTM-3 у пластиковому корпусі.
«Металодетектор F5 metal detector австралійського походження в полі показав себе дуже добре. Особливо там, де йдеться про пошук протитанкових мін PTM-3 у пластиковому корпусі: металу в них майже немає, лише маленька пружинка всередині. Для більшості приладів це майже непомітний сигнал, а цей прилад його бере», – розповідає Андрій Базяка.
Ще складнішими є касетні міни типу ПОМ-3, які оснащені сейсмічним датчиком цілі. Такі боєприпаси здатні реагувати на кроки людини, відрізняючи їх від руху тварин чи сторонніх коливань. Саме через це робота з ними вимагає максимальної дистанції й точності, адже навіть наближення до небезпечної зони може активувати механізм ураження.
У знешкодженні сучасних боєприпасів дедалі частіше застосовують роботизовані системи. Якщо йдеться про касетний елемент без складних сенсорів, робот може під’їхати до нього, захопити спеціальним маніпулятором, транспортувати у безпечне місце й там знищити. У випадках із мінами електромагнітної дії застосовують інші технології:
«Для знешкодження сучасних боєприпасів дедалі частіше застосовують дистанційні технології. Якщо вибухонебезпечний предмет не має складних сенсорів, до нього під’їжджає роботизована система, захоплює маніпулятором і транспортує у безпечне місце для подальшого знищення. У випадках із мінами електромагнітної дії заряд доставляють дроном або застосовують систему Hook and Line – технологію, що дозволяє дистанційно підвести вибухівку до боєприпасу без ризику для особового складу».
Сучасна саперна робота дедалі більше нагадує точну технічну операцію, де кожен рух прораховується наперед, а ціна помилки залишається надзвичайно високою.
У чому підступність дронів, що не вибухнули
Окрему небезпеку для саперів становлять безпілотники, які після падіння не детонують одразу, а залишаються лежати із неушкодженою бойовою частиною. На перший погляд, такий дрон може мати менш загрозливий вигляд. Однак саме в цьому й полягає його особлива підступність: зовні неможливо одразу визначити, у якому стані перебуває механізм і чи не закладені в нього додаткові елементи ураження.
Якщо безпілотник виготовлений у штатній конфігурації, тобто має стандартну бойову частину й вибуховий механізм, його падіння без детонації може бути наслідком дії засобів радіоелектронної боротьби або пошкодження в польоті. У таких випадках сапери працюють за відпрацьованими алгоритмами, хоча ризик усе одно залишається високим.
Проте сучасна загроза часто полягає в тому, що ворог може додатково модифікувати бойову частину. Біля вибухового механізму встановлюють спеціальні плати ініціації, які реагують на зміну зовнішніх умов. Такі пристрої здатні спрацювати від найменшого зміщення корпусу, зміни кута нахилу або навіть від зміни магнітного поля навколо боєприпасу.
«Для саперів значно складніше, коли біля бойової частини або вибухового механізму встановлені додаткові плати ініціації. Такі елементи можуть реагувати на зміну магнітного поля, найменше зміщення корпусу або навіть зміну кута нахилу безпілотника. У такому випадку достатньо лише трохи зрушити дрон із місця, щоб механізм спрацював».
Небезпека зростає ще більше, коли використовуються датчики на обрив чи замикання контактів. У такому разі навіть спроба обережно викрутити підривач або змінити положення окремих елементів може миттєво активувати вибух. Саме тому кожен дрон, що впав без детонації, сапери розглядають не як знешкоджений об’єкт, а як потенційно підготовлену пастку, де будь-який необережний рух може стати фатальним.
Для сапера кожен виїзд починається не з самого боєприпасу, а з чітко відпрацьованої процедури. Після надходження заявки оформлюються необхідні документи, особовий склад отримує вибухові матеріали на складі, після чого група виїжджає безпосередньо на місце виявлення. Уже там фахівці визначають тип боєприпасу, рівень його небезпеки і спосіб подальших дій.
Якщо йдеться про вибухонебезпечний предмет другої категорії, транспортування якого може становити додаткову загрозу, його знищують безпосередньо на місці виявлення – за умови, що територія дозволяє провести підрив без ризику для людей і об’єктів поруч. Боєприпаси першої категорії, які можна безпечно переміщати, транспортують спеціальною технікою: для цього в підрозділах використовують піротехнічні машини легкого або важкого типу, залежно від розміру, ваги й типу знахідки.
Далі боєприпас доставляють на підривний майданчик. Там територію додатково контролюють, виставляють пости безпеки, готують закладку вибухівки і лише після повного дотримання всіх команд проводять контрольоване знищення.
«Навіть після багатьох років роботи момент детонації не стає звичним. Після кожного підриву приходить той самий викид адреналіну, коротке, майже фізичне відчуття того, що небезпека щойно залишилася позаду, а виконана робота справді має сенс».
Для самих саперів це вже давно стало особливою частиною професії – станом, у якому поєднуються концентрація, відповідальність і відчуття завершеної роботи, коли ще один небезпечний предмет перестає бути загрозою для людей.
Фото Аліни Гончарової для ЗМІСТу