Євгеній Шкірко – учитель біології з невеликого містечка на Полтавщині. Щоб побачити американську школу зсередини, йому знадобилося два роки занять з англійської мови та стоси паперів. Учитель зрозумів, що тамтешня освіта – про свободу та відсутність обмежень у виконанні завдання.
Чому американські учні забороняють вчителю допомагати? Як український «Щедрик» став відкриттям для іноземців? Та чому, маючи шанс залишитися в Грінсборо, Євгеній обрав рідне Глобине?
Учитель викладає біологію в глобинському ліцеї №1, пише книги англійською для дітей про свого рудого кота Рамзеса, які читають у 13 країнах світу, та професійно займається масажем.
Про свій шлях від учителя групи продовженого дня до міжнародного стажування в Америці та методику викладання, де головне правило «щоб дітям було в кайф», Євгеній Шкірко розповів ЗМІСТу.
«Вивчення англійської – це як похід у спортзал»
Для багатьох поїздка до США здається чимось недосяжним, але для Євгенія це результат кропіткої дворічної праці. Колега запропонувала йому взяти участь у проєкті для вчителів природничих дисциплін – математики, фізики, біології. Програма від посольства США в Україні мала дві частини: спочатку навчання для підвищення рівня англійської мови, а потім можливість поїхати на стажування:
«Дуже кропітка підготовка була, це як походи в спортзал. Два роки я готувався до стажування: підтягування англійської, стоси документації, медичні комісії. Лише одна анкета займала близько 20 сторінок дрібним текстом англійською мовою».
За словами вчителя, знання мови – це «ключ від усіх дверей». Навіть під час пересадок у Польщі англійська рятувала у побутових ситуаціях. Євгеній Шкірко переконаний: поїхати на стажування реально для кожного вчителя з містечок, якщо мати чітку мету та терпіння.
«Якщо ти знаєш англійську, то в Польщі не пропадеш. Коли таксист мене відвозив в Польщі в аеропорт то теж похвалив, каже: “Я багато українців зустрічав, у вас досить непоганий рівень мови”. Поїхати на стажування реально для кожного вчителя тільки потрібне бажання».
Адаптація до часового поясу та американська гуманність
Перший політ у житті і перша поїздка за кордон. Таким був шлях до Грінсборо і він видався непростим. У день приїзду, в Польщу залітали російські дрони, тож квитки на рейс довелося перебронювати, а замість п’яти годин між рейсами залишилося дві:
«Це нівелювало всі мої враження про перший день у Грінсборо, тому що я був дуже втомлений. Мене вразило те, чого я не бачив навіть у Європі. В аеропорту було надзвичайно багато персоналу, який допомагав людям на кріслах колісних: літнім, з травмами чи просто з надмірною вагою. Це неймовірно гуманне ставлення до кожної людини, яке впадає в око з перших хвилин».
Потім був період адаптації до часового поясу. Поки організм вимагав сну за українським часом, у Грінсборо день лише починався.
Стереотипи про Україну та наш «Щедрик»
У групі було четверо вчителів із 18 країн світу, і кожен привіз частинку своєї культури. Презентація про Україну була обов’язковою умовою програми. Кожен учасник мав підготувати плакат і розповісти про свою країну. Євгеній згадує, що американці дуже підтримують Україну, хоча іноді плутаються в географії.
«Вони знають, що йде війна, знають, хто напав, а хто захищається. Але саме в деталі культурні вони не вдаються, багато чого не знають. Коли я розповів, що Carol of the Bells – це наш український “Щедрик” Миколи Леонтовича, для них це був справжній шок. Вони щиро вважали цю пісню своєю».
Також цікавим було порівняння масштабів: виявилося, що київська «Батьківщина-Мати» вища за американську Статую Свободи, що неабияк здивувало місцевих студентів.
Найзворушливіший момент стався після одного з уроків. Учень підійшов і ламаною українською сказав: «Слава Україні». І він був не один – діти іноді підходили, вітали, підтримували.
«Містере Євгенію, розслабтеся»: як американських дітей вчать самостійності
Найбільший інтерес викликала різниця в підходах до навчання. Учитель описує типову ситуацію: заходиш у клас старшої школи, бачиш дітей, які сидять по четверо за столом, щось роблять. Збоку учитель трохи контролює. В американській системі учитель – це посередник, а не контролер. У класі може грати легка музика, учні працюють групами по чотири людини. Діти самі організовують свій навчальний процес:
«У нас вчитель контролює клас, щоб діти виконували завдання, щоб ніхто нікому не заважав. Там вчитель тільки контролює та організовує завдання, а учні уже самостійно все роблять».
Одним із найцікавіших етапів стажування були уроки, коли українські вчителі працювали пліч-о-пліч з американськими колегами. Разом з освітянами з Амери, Таїланду та Панами Євгеній готував заняття з екології.
«Ми вирішили дати дітям вибір: обрати екологічну проблему однієї з чотирьох країн і зробити постер. Що приємно – про Україну хотіли робити найбільше».
Під час уроку вчитель, намагався допомагати дітям, які створювали постер. Реакція була несподіваною: вони всім виглядом показували, що допомога не потрібна. А одна з учениць навіть сказала: «Містер Євгеній, розслабтеся, у нас все нормально».
Навіть «двієчники» не бояться підняти руку і висловити свою думку. Тут не соромно помилитися. Це той самий підхід, про який зараз говорять у контексті Нової української школи, але так просто перенести цю систему на український лад не вийде:
«У нас вчитель тримає на собі всю дисципліну та енергію класу. В Америці ж вчитель організовує простір, а діти рухаються самі. Але ми не можемо просто скопіювати це і “натягнути” на нашу школу. У нас інші діти, інші батьки. Можна брати лише окремі елементи», – пояснює освітянин.
На думку вчителя, під час застосування американського підходу на уроках в українських школах виникають певні труднощі. Зокрема, нашим дітям бракує самостійності для виконання завдань без сторонньої допомоги. Щойно учні отримують завдання у вільному форматі, вони одразу починають розпитувати вчителя про конкретний алгоритм дій:
«У нас більше іде акцент на теоретичне навчання. Ми намагаємося, щоб дитина вивчила, запам’ятала саме якісь знання по суті. Американці роблять акцент на взаємодії в групі та на самостійному виконанні певних завдань».
Мета української освіти: щоб у дитини були навички. Американська освіта сфокусована на тому, щоб діти працювали в групі, краще соціалізувалися, розвивали емоційний інтелект.
«Причина різниці – у складі учнів. В Україні переважно 90% дітей – це українці. В Америці складно американця зустріти, бо це країна іммігрантів. У класах часто є діти з нульовим рівнем англійської. Тому їхня мета не “запхати” в голову терміни, а навчити взаємодіяти. Там є окремі школи й окремі класи, куди приходять діти з нульовим рівнем англійської», – розповідає пан Євгеній.
Сама суть американського навчання – це соціалізувати людину, щоб після школи вона була готова взаємодіяти з іншими людьми. Є й несподіваний наслідок такого підходу: те, що американські діти вивчають у дев’ятому класі, українці проходять у сьомому.
«У нас акцент на знання, ти повинен все знати, і цей термін вивчи, і те вивчи, і те зроби. А там в основному: створи постер, зроби презентацію, зроби відео разом з іншими дітьми в команді та презентуй це».
В Україні більшість завдань індивідуальні, командні з’являються вже в університеті. І це, на думку вчителя, те, чого не вистачає нашій освіті, але не на 90%, а як додаткова частина.
«Ми вчимося разом»: вчитель веде свій перший клас уже вісім років
До вчительства Євгеній Шкірко прийшов не одразу. Маючи першу медичну освіту, він відчув поклик до педагогіки. Повернувся в рідну школу в Глобиному, де колись навчався сам:
«Якось до медицини не потягнуло, а в педагогічному навчався, то в школу викладати і пішов. Тим паче, що це моя рідна школа, я в ній теж навчався».
Пан Євгеній викладає в Глобиному вісім років. Коли він прийшов у школу, то спочатку працював на групі продовженого дня з першокласниками. Потім почав викладати біологію дітям, яких знав з першого класу.:
«Взагалі цікаво вийшло: я прийшов у школу на групу продовженого дня до першачків. Потім мені дали цей клас як класному керівнику, і зараз вони вже у восьмому класі. Виходить, ми разом вчимося вже восьмий рік поспіль».
Біологія англійською: методика CLIL у Глобиному
Англійська на уроках біології стає звичною для дітей, яким викладає пан Євгеній. Ба більше, він прагне впровадити в рідному ліцеї Глобиного методику CLIL (Content and Language Integrated Learning) – викладання предметів іноземною мовою:
«Я хочу, щоб біологія англійською стала окремим системним курсом. У Полтаві вже є школи з таким досвідом, я навіть шукав контакти колег, щоб поспілкуватися. Зараз ми з Посольством США проходимо вебінари. Вчать, як подавати біологію “легкою” англійською, щоб діти могли це сприйняти».
Сьогодні проблема в тому, що через блекаути, тривоги випадають уроки, то треба хоча б українською їх наздогнати. Він використовує певні моменти англійською на уроках, але для системного підходу потрібен окремий урок, до якого готуєшся спеціально:
«Я не вчитель англійської, не знаю всіх тонкощів граматики, але я маю живу розмовну мову. Півтора місяця в США, де ти спілкуєшся з людьми з Африки, Азії, Панами, у кожного свій акцент, своя манера. Це дає розуміння, що мова – це інструмент комунікації, а не лише правила в зошиті. Тому з учнями ми іноді проводимо вікторини Kahoot англійською, щоб вони бачили: біологія – це глобальна наука».
П’ять шкіл Америки: піжами, сканери та металеві шафки
Під час стажування Євгеній відвідав п’ять різних шкіл. Те, що він там побачив, часом здавалося кадрами з фільмів. Перше – це дрескод, точніше його відсутність. Для нього це питання комфорту: якщо дитині комфортно прийти в такому одязі, в якому вона хоче – це нормально для емоційного стану:
«Діти можуть приходити на уроки прямо в піжамах. У них дрескоду немає, ти вільний одягатися, як ти хочеш. І причому, що тобі ніхто за це нічого не скаже», – розповідає Євгеній.
Друге – безпека. При вході в школу дітей сканують на наявність небезпечних предметів спеціальними сканерами. Система автоматично робить фотографію, якщо виявляє підозрілий предмет, заносить у пам’ять. Щоранку біля школи стояла поліцейська машина. Весь день, поки діти в школі, правоохоронець там з ними.
Третє – відокремлення старшої школи від молодшої. Окрема будівля для початкової школи, для середньої та для старшої. В одній старшій школі, де побував Євгеній, навчалося 1 тис. 200 учнів. І там була дуже дружня взаємодія між учнями та вчителями.
«Роль американського вчителя – створити гарну атмосферу в класі, для того, щоб учні себе почували комфортно».
Чому не Грінсборо, а Глобине?
Можливість залишитися в США була, але Євгеній вибрав Глобине. Освітянин розповідає, що у нього тут є перспектива. Дві роботи – у школі та масажний кабінет. Книги, які він пише та видає. Всього минуло чотири місяці після виходу книги, а вона вже в 13 країнах світу.
«Зараз нестабільно всюди. Я їжджу, тут мене люди знають. Я стараюся, розвиваюся і в мене є куди рости саме в Україні, тому я себе бачу тут», – пояснює своє рішення пан Євгеній.
Освітянин каже, що там він був би просто вчителем. В Україні навіть попри війну, блекаути, тривоги, уроки, що випадають, він може зробити набагато більше. Поступово він все впроваджує елементи американського досвіду. Тому що тепер розуміє логіку реформ, які від учителів чекають в Україні. Тепер знає, як це виглядає в дії:
«На превеликий жаль, у нас в освіті зараз якраз пожежа відбувається. Саме тому впроваджувати щось, змінювати ще не час. Треба хоча б рихтувати те, що у нас зараз є», – каже вчитель.
Але потихеньку він все ж впроваджує елементи американського досвіду. Тому що тепер розуміє логіку реформ, які від учителів чекають в Україні. Тепер знає, як це виглядає в дії. Попри чудовий рівень англійської та закордонні перспективи, вчитель не вагаючись повернувся додому.
«Там я був би просто одним із багатьох, а тут мене знають. Тут у мене школа, масажний кабінет, мої книги, які я презентую в Кременчуці чи Полтаві. Я бачу, куди мені рости саме в Україні. Знання мови – це чудово, але я відчуваю, що моє місце тут. Я хочу розвивати своє місто і свою країну».
Зараз пан Євгеній разом з іншими українськими вчителями проходить навчання з американцями онлайн. Він розповідає, що українським освітянам, які звикли до чітких рамок, часто важко працювати у форматі повної свободи:
«Я бачив, як одна колега на навчаннях ледь не плакала, бо не знала, як виконати завдання без покрокового плану. Ми звикли до “клонування” методичок, а американська система стимулює вигадувати своє».
Сьогодні Євгенію 31 рік. Вісім із них він віддав викладанню у школі. Зараз він свідомо відмовився від класного керівництва, щоб мати можливість розвивати освіту через власні проєкти, книги та співпрацю з міжнародними організаціями.
«Мені подобається працювати з 5-8 класами. З ними легше впроваджувати щось нове, вони ще гнучкі, на відміну від старшокласників. Головне, що я зрозумів: не треба боятися помилитися. Важливо, щоб дітям було в кайф, і тоді результат прийде сам собою».
Пан Євгеній продовжує вивчати англійську тричі на тиждень онлайн, пише нові історії про кота Рамзеса та проводить масажі для місцевих дітлахів, допомагаючи їм долати наслідки малорухливого способу життя під час війни. Він вчитель звичайної школи, де може сказати учням: «Розслабтеся, у нас все вийде».
Фото Аліни Гончарової та з особистого архіву Євгенія Шкірка