«Пласт» – одна з найстаріших організацій в Україні, що навчає дітей бути лідерами й патріотами. Їй нині понад 100 років. Їх часто порівнюють з американськими скаутами, як у фільмах, проте пластуни зовсім інші.
З початком повномасштабної війни питання патріотизму серед українців постало ще гостріше. «Пласт» став більш популярним й після кількох років занепаду знову відродився в Полтаві. Його керівник Владислав Кольвах повернувся зі Львова до рідного міста, аби відновити спільноту й виховувати дітей.
У цьому матеріалі ЗМІСТ розповідає про голову полтавського «Пласту», сучасних українських пластунів та розвиток руху в Полтаві.
Український «Пласт»: що це
За формою та змістом – це українська скаутська організація, що сприяє всебічному патріотичному вихованню та самовихованню української молоді. 12 квітня 1912 року у Львові пластуни склали першу присягу. Серед засновників організації були Олександр Тисовський, Петро Франко (син Івана Франка) та Іван Чмола.
Протягом сотні років «Пласт» почав крокувати Україною, проте найбільші осередки залишалися у Львові та Івано-Франківську.
На відміну від більшості скаутських організацій світу, де членство завершується із досягненням 25-ліття, для членства у «Пласті» немає обмежень. Пластувати можуть діти й дорослі різних вікових категорій:
- пташата (2-6 років, можуть бути членами «Пласту» лише разом зі своїми батьками);
- новаки (6-12 років);
- юнаки (12-18 років);
- старші пластуни (18-35 років);
- пластуни-сеніори (від 35 років).
Через гру, гуртки й різні типи заходів дітей навчають самодисципліні, лідерству й любові до своєї держави.
Люди не сприймали патріотизм та українську ідентичність. Чому занепав полтавський «Пласт» і як його відновили
Рік тому полтавський «Пласт» відновив Владислав Кольвах, який нині й очолює осередок у місті.
Він почав пластувати ще у 2014 році й робив це до занепаду осередку в 2019 році. Тоді багато членів «Пласту» роз’їхалися, хтось пішов на фронт, тому дорослих пластунів та виховників у місті майже не залишилося:
«Коли я пластував у дитинстві, це взагалі для людей в Полтаві було диким. Українська ідентичність й патріотизм – кому воно треба було? У Львові та Івано-Франківську, де існують великі осередки “Пласту”, це нормально сприймали», – говорить Владислав Кольвах.
На початку повномасштабного вторгнення думки людей щодо «Пласту» змінилися. Люди стали більше цінувати єдність, патріотизм, звертати увагу на національну ідентичність, цікавитися історією, й зрозуміли, що «Пласт» потрібен країні. Завдяки цьому восени 2023 року полтавський осередок вдалося відновити:
«Є дівчина, їй зараз 16 років, вона пластунка-юнка. Вона пластувала в Ковалівці, бо в Полтаві осередку не було. Я якраз повернувся зі Львова, вона зустрілася зі мною й хотіла, щоб я допоміг відновити “Пласт”. Так ми почали набирати людей і проводити перші сходини в Полтаві».
Як живе й розвивається «Пласт» у Полтаві
Нині Владислав Кольвах – єдиний дорослий пластун та виховник у Полтаві, який представляє курінь «Щезники». На кілька годин щосуботи він збирає дітей на сходини. Там вони грають в ігри, вивчають історію, працюють над лідерськими якостями, поєднуючи це з походами, екскурсіями та пластовими таборами.
Крім цього, «Щезники» займаються кінним пластуванням, розвитком козацької історії та духовності. Вони організовують кінні вишколи й табори на 10-14 днів:
«Є курені, які займаються морським пластуванням, плавають на байдарках, човнах, навіть колись на яхті було. Є летунські: літають на парапланах, стрибають з парашутом. У моєму курені 13 людей, які дійсно є його членами. Також є прихильники, але їх не рахуємо», – говорить Владислав Кольвах.
Вишколи бувають різних направлень – від підвищення кваліфікації й покращення досвіду у пластуванні, до окремих спеціалізованих вишколів. Наприклад, рибальських чи кінних.
Владислав Кольвах згадує, що до повномасштабної війни в Ковалівці проводили такий триденний вишкіл по бджільництву. Тоді близько 70 пластунів зібралися, аби вчитися бджільницькій справі серед однодумців.
Окрім вишколів на 2-4 дні й таборів на 10-14 днів є й інші заходи, більш короткочасні. Наприклад, Свято весни з наметами, чи походи.
Чому варто приєднатися до «Пласту»?
Це найстаріша організація в Україні, що має великі напрацювання з виховання. Чому він корисний? По-перше, надає дитині можливість спробувати себе у різних галузях та знайти себе. Кінний спорт, бджільництво, рибальство, козацьке й духовне виховання – спробувати усе це пропонують полтавські пластуни із «Щезників». Це допоможе дітям обрати своє хобі й, можливо, майбутню професію.
Друге – «Пласт» допомагає виховати лідерів. Методика працює в контексті наставництва, а не опіки. Виховники працюють з дітьми так, аби зробити їх самодостатніми й підводять до самостійного виконання певних завдань та ухвалення рішень. Також їх навчають не боятися помилок та випробовувати себе в різних галузях:
«Є багато відомих пластунів депутатів, бізнесменів, громадських діячів. Тому більшість виховників може відповісти, що можливо вони б хотіли, аби президентом був саме їхній вихованець».
Ще одна причина долучатися до «Пласту» – збереження традицій. Організація існує понад 100 років та виховує справжніх патріотів, проте кількість виховників та дорослих пластунів поступово зменшується. Багато людей припиняють свою роботу, бо втомилися, а деякі залишають пластування після повноліття й вступу до вишу.
Про новини та можливості полтавського осередку можна дізнаватися на сторінці в інстаграмі. Аби зберегти вікову традицію й продовжувати виховувати пластунів, потрібно організовувати якнайбільше таборів та вишколів, залучати виховників з усієї країни й дітей, аби виховати свідому молодь та наступників «Пласту».
Обкладинка Катерини Василенко
Цей матеріал став можливим за підтримки програми підтримки “Голоси України”, що є складовою програми підтримки «Голоси України», яку координує Європейський центр свободи преси та медіа.
«Голоси України» реалізується у межах ініціативи Ганни Арендт і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
