Як вирувало життя у кадетському корпусі Полтави на початку XX століття

Кадетський корпус у Полтаві відкрив свої двері 1840 року й приймав на навчання до 1919 року. Цей заклад входив до переліку найпрестижніших навчальних кадетських закладів у всій тодішній Російській імперії. За цей час випустилися тисячі видатних військових діячів, як з Полтавської області, так і з території колишньої імперії.

У Державному архіві Полтавської області зберігаються «Матеріали до історії Петровського Полтавського кадетського корпусу». Їх уклав полковник Олександр Ромашкевич за останні роки діяльності навчального закладу.

ЗМІСТ публікує історію життя кадетського корпусу від навчальних походів та святкових урочистостей до приїзду імператора Миколи II Романова.

Полтавський кадетський корпус – найстаріший військовий навчальний заклад на території України. Будівлю звели у формі стріли, яка символічно спрямована на поле Полтавської битви. Усередині корпусу існувала домова Сампсоніївська церква, але в радянський час її перетворили на читальню.

Ідея створення корпусу в Полтаві, як важливому національно-патріотичному центрі центральної України, була закріплена царським наказом від 1 лютого 1830 року, тоді ж заклад отримав ім’я на честь Петра І.

Перші абітурієнти з’явилися наприкінці 1840 року. Урочисте відкриття відбулося 6 грудня, а вже 17-го числа за парти сіли перші 36 кадетів. Через чотири роки кількість вихованців зросла до чотирьох сотень, і корпус передали під управління Західного військового округу.

Після краху правління Романових у роки Першої світової війни та проголошення незалежності УНР, кадетський корпус став одним із головних осередків підготовки офіцерів для армії Української Народної Республіки. Однак, зі встановленням влади більшовиків, 19 листопада 1919 року його діяльність у такій ролі остаточно припинили.

Навчальний рік у кадетському корпусі розпочався 15 серпня 1908-го і завершився 1 червня 1909 року. Він став винятковим через постійні епідемії, адже від серпня й аж до канікул серед вихованців не припинялися випадки дифтерії, кору та свинки. Особливо довго трималася дифтерія серед молодших кадетів. Завдяки суворим заходам хвороба не забрала жодного життя, проте епідемії суттєво вплинули на навчальний процес.

Попри труднощі, протягом року організовували додаткові заняття – як для тих, хто відставав, так і для кадетів, які прагнули працювати понад програму. Вони вивчали математику, іноземні мови, географію, словесність і фізику. Учні готували доповіді з географії, історії, фізики та космографії, ілюструючи їх картами та кресленнями.

У фізичному кабінеті та на спостережній вежі проводили практичні заняття. Деякі кадети самостійно вели спостереження й складали зведення даних. Навіть генерал від інфантерії Руський особисто долучився до нічних занять, спостерігаючи за Місяцем.

Життя корпусу включало й духовні практики: у Дмитрієву суботу після панахиди викладач Іван Павловський прочитав доповідь про битву при Лісній. У церкві запровадили новий звичай – співати молитву «Під твою милість» усім кадетам разом зі співцями.

У пʼятому класі відновили заняття зі зброєю, а на військових прогулянках і парадах цей клас входив до загального розрахунку. Крім того, вихователі читали кадетам твори історичного та художнього змісту: про Запорозьку старовину, походи в Середню Азію, війну 1877–78 років, а також літературні твори.

Таким був рік – складний через епідемії, але насичений навчанням, практикою, духовними традиціями та культурними читаннями, що формували кадетів як освічених і дисциплінованих майбутніх офіцерів.

Після виснажливої дороги кадетів застав сильний дощ, однак уже на місці погода різко змінилася – виглянуло сонце і всі швидко обсохли. Традиційно 1-ша рота зайняла правий фланг параду, решта розташувалася біля огорожі церкви, ліворуч по шляху слідування Миколи II до храму. Після повернення імператора з богослужіння на полі Полтавської битви три роти вийшли з огорожі й стали попереду бунтів, а під час об’їзду військ російським правителем і його свитою кадети мали змогу бачити монарха та війська, що проходили урочистим маршем.

У строю всі офіцери й кадети, згідно з найвищим наказом від 27 червня 1909 року, мали на грудях бронзові ювілейні медалі на блакитній Андріївській стрічці. Після завершення параду та від’їзду Миколи II роти повернулися до міста, швидко поснідали й вирушили до Круглого саду, де стали рядами від пам’ятника Слави до будівлі корпусу, готуючись зустрічати монарха.

Під час урочистого покладання вінків особливе місце займав вінок із живих квітів від корпусу, який поклала делегація у складі директора генерал-майора Миколи Попова, віцефельдфебеля Людвіга фон Рота та кадета Емніха. Оркестр і хор під керівництвом Дмитра Ахшарумова, випускника корпусу 1882 року, виконали кантату «Слався» та інші твори.

Після завершення церемонії імператор вирушив до корпусу. Біля входу його зустрічали родини службовців та делегація корпусних дам – дружина директора Ольга Попова, дружина інспектора Анна Лішкіна та дружина командира 1-ї роти Марія Бикова, яка піднесла хліб-сіль на різьбленому дерев’яному блюді. Прийнявши дар і подякувавши, імператор у супроводі Великих князів, чергового генерал-ад’ютанта та директора пройшов до апартаментів, де власноруч зробив запис у Золотій книзі.

Навчальний рік розпочався 16 серпня, цього дня на традиційній молебні була ікона Горбанівської Божої Матері. Після служби її віднесли до кімнат учнів, а потім – до церкви для молебну за здоров’я кадетів. Кадети 1-ї та 4-ї роти у перший тиждень навчання сповідувались, а 2-а та 3-я на другому.

Заняття у навчальному закладі починалися 1 жовтня 1912 року і тривали рівно рік до 1 жовтня 1913 року. З початку навчального року в корпусі організували практичні заняття з природознавства для учнів 4-5 класів, а також основи природничих наук для молодших – 1-2 класів. У старших класах викладали фізику, космографію, хімію та географію.

Річні іспити для сьомого класу тривали з 2 квітня по 30 травня, у 5–8 класах – до 24 травня, а дев’ятикласники складали їх у трьох місцях з 10 по 20 травня. Вступні іспити призначили на кінець травня, початок червня та серпень, а перездачі відбувалися 13–14 серпня. У церкві корпусу встановили ікону на честь 300-річчя царювання дому Романових.

Святкове життя вихованців було насиченим. Наприклад, 5 жовтня на Масляну відбувся святковий вечір, а 9 січня 1913 року – ялинка, де кадети 3-ї та 4-ї рот, які залишилися на свята, отримали подарунки на власний вибір і солодощі. На Різдво, Великдень та під час Масляної кадети кілька разів відвідували театр і цирк у Люксі за кошт корпусу. 21 січня у 2-й роті пройшов літературно-музичний вечір, що тривав до першої години ночі, з виступами оркестру, читанням класики та музичними номерами. На Масляну учні 4-ї роти поставили спектаклі «Бойова шабля» та «Перше квітня».

5 березня в корпусі відслужили панахиду за імператором Павлом I та вихованцями, які загинули на полі бою. Після служби відбулося засідання товариства взаємодопомоги за участі представників гімназії, училища та ревізійної комісії. 5 лютого відправили панахиду за покійними імператорами, починаючи з Петра І, у присутності князя Михайла Павловича та всіх вихованців корпусу.

Товариство взаємодопомоги за роки діяльності накопичило капітал у понад 10 тис. рублів, із яких понад половину становив недоторканний фонд. Кількість учнів зростала – від 222 до понад 400, а допомога, видана протягом року, сягала майже 1 тис. рублів. Таким чином, навчальний і культурний рік у корпусі поєднував сувору освітню програму з багатим духовним та громадським життям, що формувало серед кадетів не лише знання, а й відчуття спільності та відповідальності.

Метеорологічні спостереження в корпусі проводилися щодня: вони починалися о восьмій ранку і тривали до заходу сонця. Після цього складалася зведена таблиця, де фіксували результати та прогнози. Як свідчать дані, лише три з 28 прогнозів виявилися неточними, решта ж або повністю збігалися, або мали незначні відхилення. Варто враховувати, що прилад був розрахований на клімат Середньої Німеччини, тому місцеві особливості впливали на точність. Попри це, система працювала добре, адже середня похибка становила лише близько 0,5%. Для уточнення прогнозів використовували щоденник Ламбрехта, таблиці, графіки та наукові прикмети, а також прогнози Володимира Міхельсона. Це дозволяло планувати екскурсії кадетів на кілька днів наперед.

Для метеорологічних досліджень на будівлі корпусу встановили новітні флюгери, виготовлені механіком Харківської обсерваторії Віктором Дерев’янком, які давали змогу визначати напрямок вітру безпосередньо з приміщення.

Окрім цього, навчальний рік був насичений і духовними заходами. Викладач протоієрей Сергій Четвериков провів низку читань і бесід, наприклад у 4-й роті – про святі землі та образи, у 3-й – про дитинство Ісуса Христа як приклад для молоді, у 2-й – про релігійні переконання сучасних учених. 17 лютого 1913 року він виступив із темою «Благодатний куточок живої віри і діяльної любові», яку відвідали кадети 1-ї роти.

Одна з урочистих традицій кадетського корпусу започаткована 28 серпня. Цього дня випускники передавали ікони своїм молодшим товаришам – учням першого класу. Віце-унтер-офіцери Володимир Кондратьєв і Шапаренко у теплих словах закликали новачків пам’ятати про Бога і царя, бути гідними синами вітчизни та сумлінно виконувати службові обов’язки. Молодші кадети, через своїх представників Лезєва та Цеботкевича, подякували старшим і пообіцяли наслідувати їхній приклад.

У завершальному слові директор корпусу побажав випускникам успіхів на новому етапі життя, а новачкам – рівнятися на старших і бути такими ж гідними. Так минув рік, що поєднав точні наукові спостереження, духовні бесіди та виховні традиції, формуючи серед кадетів атмосферу відповідальності, віри й служіння.

Після завершення занять кадети отримали тривалу відпустку для написання творів, із порадою провести цей час корисно. Уже з початку березня, за ініціативи ротних командирів під керівництвом полковника Олександра Ромашкевича, у корпусі започаткували щосуботні читання – як наукові, так і художні. Для кадетів 1-ї роти виписували численні періодичні видання, серед яких були «Русский Вестник», «Новое Время», «Путеводный Огонёк», «Божья Нива» та багато інших.

У квітні 1913 року в корпусі відбулася лекція Павла Троїцького-Сенютовича про сучасні методи навчання грамотності у військах і армії. Захід зібрав кадетів 1-ї та 2-ї рот і справив велике враження, викликавши жваве обговорення. Наприкінці квітня кадети взяли участь у пам’ятних заходах, наприклад, 27 квітня відслужили панахиду з нагоди 100-річчя від дня смерті генерал-фельдмаршала князя Кутузова Смоленського, а наступного дня полковник Олександр Ромашкевич виступив із повідомленням про його життя та діяльність.

Святкові прогулянки до міста для кадетів залишилися на тих самих умовах, що й торік – лише за згодою батьків. Водночас 24 квітня 1913 року ухвалили рішення заборонити відвідування скейтинг-рингів кадетам і юнкерам.

У травні 1913 року кадети 3-го класу Петровсько-Полтавського кадетського корпусу вирушили у чотириденну екскурсію, яка стала підсумком їхніх навчальних занять протягом року. Похід мав на меті закріпити практичні навички, а саме юнаки тренувалися у визначенні відстані на око, читанні карт, орієнтуванні за компасом та вимірюванні відстаней кроками. Перед початком походу відділення розподілили на дозори, кожен із яких мав кадета з компасом. Під час ночівель дозори, що виконали донесення, звільнялися від чергування, а постова служба забезпечувала розвідку місцевості та пошук зручних місць для розташування.

Маршрут був насичений подіями. 21 травня кадети вирушили з корпусу після напутнього слова командира й прибули до «Братської могили», де взяли участь у молебні на честь Великого князя Костянтина Костянтиновича. Після урочистостей пролунало дружне «ура», а рота урочистим маршем пройшла повз пам’ятник. Наступного дня юнаки здійснили перехід через Нижні Млини, де оглянули роботу водяного млина, а ввечері прибули до Горбанівки, де розташували тимчасову стоянку у лісі. Перша ночівля в наметах запам’яталася співом солов’я та ранковим сходом сонця у день Вознесіння.

23 травня кадети відвідали церкву в Горбанівці, де молилися перед чудотворним образом Божої Матері, а також оглянули парк пані Ладигіної з оранжереями та альтанками. Далі шлях пролягав через Пушкарівку, де вони зустріли випускника корпусу Олександра Адашева, який привітав молодших товаришів і побажав їм успіхів. У Рибцях кадети розташувалися в саду пані Волкової, оглянули парк і ліс, а також ознайомилися з роботою локомотивів і плетінням матів.

Харчування під час екскурсії організовували у похідній кухні, а сніданки й вечері часто готували самі кадети у казанках. У кожному наметі був старший, який отримував продукти і розподіляв їх між товаришами. Спорядження кожного включало речовий мішок, шинель, наметове полотнище, флягу, чарку, ложку, казанок і лопатку.

24 травня, після ночівлі та ранкового чаю, кадети вирушили назад до Полтави, виконуючи по дорозі навчальні завдання. У корпусі їх зустрів директор, який привітав юнаків із завершенням навчального року та відпустив на канікули. За час походу лише один кадет відчув нездужання, але вже наступного дня повернувся до строю. Екскурсія стала важливим етапом у вихованні майбутніх офіцерів, поєднавши навчання, дисципліну та живе знайомство з природою й історичними місцями.

Друга рота кадетів також мала можливість пройти п’ятиденну екскурсію у травні 1913 року, яка стала закріплюючим етапом практичного навчання та військового вишколу. Маршрут пролягав кільцем через хутір Ольшани, місцевість Санжари, будинок лісника в лісі пані Волкової та завершувався у Полтаві. Такий формат походу, коли рота переходила від одного перевального пункту до іншого, викликав у вихованців живий інтерес і водночас формував витривалість та навички, необхідні для майбутньої служби.

Кадети отримали похідне спорядження, що складалося з частини наметів, казанків, лопат, сокир, речових мішків, фляг та інші необхідних речей. Обід готувала похідна кухня, а вечерю часто доводилося готувати самостійно, хоча не завжди дозволяли розводити вогнища. 25 травня рота вирушила з Полтави урочисто, під музику оркестру, після молитви й напутнього слова командира. Під час руху кадети виконували завдання з розвідки та охорони, відпрацьовували дії похідної застави, дозорів і партизанських груп.

У перші дні походу кадети відпрацьовували розвідку місцевості, маршрутів і охорону колони. Тимчасова стоянка біля Ольшан стала місцем першої ночівлі, де організували внутрішній порядок і чергування. Наступного дня рота вирушила до Санжарів, долаючи складні ділянки лісу та боліт. Тут кадети з захопленням виконували роль «партизанів» і дозорних, відпрацьовуючи відбиття нападів та охорону колони. Вночі було проведено навчальну тривогу з нічним маршем і розташуванням на новій позиції.

27 травня кадети займалися практичними вправами: визначенням ширини річки, швидкості течії, висоти дерев, також орієнтувалися за сонцем і компасом, тренувалися у визначенні відстаней та читанні планів. Водночас старші класи відпрацьовували оборону й атаку відкритої тіснини, проводячи маневри з розвідниками та резервами. День завершився купанням у річці та сигналізацією ліхтарями.

28 травня рота здійснила важкий перехід через Буланівські гори та густий ліс. Кадети відпрацьовували завдання з таємного спостереження, опису місцевості, визначення сторін світу й відстаней. Старші класи виконували роль застав і постів, а молодші – тренувалися у розвідці та картографії. Усі завдання виконувалися з великим інтересом і дисципліною, що засвідчило високий рівень підготовки вихованців.

Організатор екскурсії Олександр Ромашкевич поєднав практичні заняття, дисципліну та дух товариства, залишивши яскраві враження у кадетів і їхніх наставників.

Табірне життя кадетського корпусу у 1913 році розпочалося 5 червня і тривало до 12 серпня. За згадками старожилів літо того року видалося незвично дощовим. Червень і липень майже щодня приносили сильні зливи, через які було неможливо купатися, ловити рибу чи кататися на човнах. До кінця липня лише дев’ять днів були сухими, а до завершення табірного періоду – всього вісімнадцять. Саме ці рідкісні ясні дні використовували для екскурсій і далеких прогулянок.

Попри негоду, кадети виконували обов’язкову програму. Заняття проводили командир 2-ї роти полковник Олександр Ромашкевич та офіцери-вихователі. Спочатку в таборі було 42 кадети, а згодом приєдналися ще кілька, і на день виходу їх налічувалося вже 45. Розпорядок дня був чітким: підйом о сьомій ранку, чистка й чай, далі – польові та столярні роботи. До обіду проводили навчальні заняття й готувалися до іспитів, після обіду відпочивали, грали або читали. У другій половині дня, коли дозволяла погода, купалися, навчалися веслування та рибалили. У негоду слухали читання офіцерів. Вечеря була о восьмій вечора, після чого знову ігри, а відбій о 21:30 після вечірньої зорі. У святкові дні кадети відвідували богослужіння на Братській могилі.

Праця займала важливе місце в табірному житті. Кадети доглядали сад і город, ремонтували доріжки, облаштовували місце для гри в крокет, підстригали дерева, прибирали сухостій, ремонтували дороги, фарбували дах їдальні та ліхтарний стовп. Вони збирали колекції жуків і метеликів, складали гербарій, будували дерев’яні конструкції – міст, драбину, лавки, парник. Допомагали й під час жнив, збирали гриби та вишні, варили варення.

Розваги у таборі пропонували різноманітні, наприклад, м’ячі, крокет, більярди, шашки, шахи, кегельбан, ходулі та метання дротиків. Кілька разів проводили сигналізацію прапорами вдень і ліхтарями ввечері.

15 червня кадети оглянули поле Полтавської битви, відвідали Братську могилу, пам’ятники та обеліски, а також храм. 29 червня здійснили похід у Малі Будища, де відпрацьовували службу постів «летючої пошти». Вони побували на дачі пана Льва Ельяшевича, оглянули легендарний дуб, якому понад 500 років, і відвідали могилу колишнього вихователя корпусу. Господарі пригостили кадетів сніданком, після чого вони повернулися до табору.

5 липня відбулася прогулянка човнами до села Петрівка. У ній взяли участь директор корпусу та службовці з родинами. Кадети самі веслували й керували човнами, переносили їх через греблю, готували тартинки й пригощали гостей.

Остаточно життя припинило вирувати у стінах Петровського Полтавського Кадетського корпусу у 1919 році під час революційних подій та подальшої евакуації в Сербію. Нині будівля навчального закладу знаходиться в аварійному стані й потребує ремонтних робіт.