19 липня, 10:07
19 липня, 10:07

Вороги прийшли до нас не лише, щоб забрати території. Вони хочуть знищити нашу мову та розчавити українську культуру. Саме тому зараз важливо згадати хто ми є та зберегти усі наші надбання для майбутніх поколінь.

Етнограф Едуард Крутько ще до повномасштабного вторгнення вивчав та популяризував українську самобутність на Полтавщині. Він створив музей старожитностей, де кожен міг доторкнутися до старовинних речей. Після 24 лютого музей призупинив роботу, але презентував колекцію унікального мерчу, що стало новим досвідом для Полтавщини.

ЗМІСТ поспілкувався з Едуардом Крутьком про його справу та просування української ідентичності в умовах війни.

Музей в родинній хаті

Музей «Етнографічна збірка “Древо”» офіційно запрацював у 2017 році. Знаходиться у старій хаті предків Крутька у селі Козубівка, там виросли п’ять поколінь його родини:

«Музей у будинку моїх дідуся та бабусі – це ніби другий батьківський дім для мене. Будинок та двір збудували ще мої прапрадід Семен і прапрабабуся Векла. Там народилася моя прабабуся, бабуся та мама. Коли померли дідусь та бабуся, хата пустувала, тому я почав там облаштовувати музей, відновив інтер’єр, щось відремонтував».

(Фото Едуарда Крутька)
(Фото Едуарда Крутька)

Едуард збирає предмети побуту, рушники, одяг та інші речі ще зі шкільних років. Тоді він не усвідомлював, що і як буде далі:

«Мені з дитинства прищепили цю любов, розуміння того, що у таких речей є цінність та унікальність. Спочатку я не задумувався над створенням музею, просто збирав і паралельно відвідував різні заклади культури, бачив як це зберігається». 

За його словами, люди не знають культурної та мистецької цінності багатьом речам, зокрема одягу, іконам, картинам, рушникам. Зараз 26-річний Едуард згадує, як «стягував» все додому, складав рушники, а мати лаяла, бо вдома «і так не розвернешся»:

«Бувало що і брудне і “в мишах”, а я його тягну в хату і кладу до чистої білизни». 

(Фото Едуарда Крутька)

Крутько каже, що до війни музей часто відвідували, приїздили екскурсійні групи. Людей особливо зачіпало те, що музей розташований в селі, в автентичній хаті. Там можна було переглянути експонати та пообідати. На території садиби є альтанка для посиденьок, гойдалка та садок.

(Фото Едуарда Крутька)
(Фото Едуарда Крутька)

З початком повномасштабної війни колекцію довелося вивезти, а в хаті живуть переселенці. Едуард говорить, що після перемоги все поверне на місце.

У колекції чоловіка є понад 2 тис. різних матеріальних та нематеріальних цінностей, наприклад, сорочки та записи пісень. Більшість із них датуються кінцем 19 початком 20  століття. Побутові речі у колекції, відображають життя поколінь та характеризують саме ту добу, коли їх створили та використовували.

Едуард Крутько каже, що речі потрапляють до нього по-різному:

«Іноді знаходжу щось в покинутих хатах в селі, які вже стоять без вікон, без дверей. А там є рушники, одяг тощо. Інколи люди віддають, у них це вдома зберігалося, але не потрібне. Дещо купую в інтернеті, на різних сайтах та через фейсбук». 

(Фото Едуарда Крутька)

Є предмети з історією. Едуард Крутько говорить, що такі речі цінніші для музею, бо усе що пережило 20 століття, є  унікальним:

«Найбільше, що мені запам’яталося – це рушник, який мені подарувала одна бабуся. Це одна з тих речей, яку вдалося врятувати під час того, як до її родини прийшли розкуркулювати. Її мати обмотала рушник навколо себе й ось так він зберігся. Ще є псалтир 1675 року, він знайдений на Кіровоградщині, був замурований в печі, і вже коли хата розвалювалася, він випав у згортку».

(Фото Едуарда Крутька)

На його думку, нині місією нашого покоління є необхідність не лише залишити щось по собі, а й зберегти спадок. Тому коли у когось виникає бажання одягти автентичну сорочку, якій понад 100 років, потрібно задуматися чи лишиться з неї щось.

Варто усвідомлювати, що сорочка, яку вишивали вручну понад сотню років тому, є унікальною, бо це авторська річ, яку зараз ніхто не повторить. Сьогодні є майстри, які цим займаються, але це вироби не тієї ж людини, не з тих же матеріалів та не ідентичною технікою.

Важливо говорити про своє

«Ви думаєте їм (росіянам - ред.) треба лише наші території? Ні, вони хочуть знищити нашу ідентичність, нашу культуру. Їм треба, щоб ми забули хто ми є, прийняли їхню ідеологію. Зараз, як ніколи, треба говорити про своє та досліджувати це».

Крутько каже, що наша держава є постколоніальною, тому нашу історію і самобутність викорінювали. Більшість людей не цікавилися українською культурою і не бачили в ній цінності. Більшість українців мають розмите уявлення про речі, які надягали їхні діди, бабусі, у чому готували, про що співали тощо.

(Фото Едуарда Крутька)

Він говорить, що люди не цікавляться культурою, бо вважають це меншовартісним. Щоб уникнути «шароварщини», яку ми звикли іноді спостерігати, треба більше заглиблюватися та вивчати правдиву історію й традиції.

«Зараз важливо говорити про своє. Нарешті у когось зникли рожеві окуляри, хтось починає  розуміти в якій парадигмі культурних цінностей жив. Треба починати з себе, дізнатися хто твої предки, ким вони були, як вони пережили голод, революцію, війну. Нарешті усвідомити, що пережив цілий рід, а це і є віддзеркаленням того, що переживала Україна». 

Просувати українську культуру зараз мають усвідомлені та амбіційні люди, з великою аудиторією. У цьому ключі маємо право говорити про блогерів, тіктокерів, зірок та в решті решт музейників, які зуміли знайти інструмент для популяризації своєї справи.  

(Фото – «Етнографічна Збірка “Древо”»)

Едуард Крутько говорить, що росіяни зробили так, що люди не можуть прийти в музей, тому він вирішив зробити так, що музей може прийти до них. Разом з командою створив мерч, який не просто нагадує про існування «Етнографічної збірки “Древо”», а й дає уявлення про те, які насправді цінні дрібнички там знаходяться.

«Ми хотіли показати, що у нас є такі чудові та направду унікальні експонати. Захотілось виокремити якусь частину колекції за певними ознаками. Взяли рушники, у них період створення приблизно однаковий – середина 20 ст. Зараз принти з рушників можуть потрапити до оселі кожного у вигляді футболки, чашки, миски, шопера, кепки. Якщо для того, щоб люди почали цікавитися українським, треба переформатувати його та принести їм, то я готовий до цього».

(Фото – «Етнографічна Збірка “Древо”»)
(Фото – «Етнографічна Збірка “Древо”»)

Свій мерч команда продає через соціальні мережі, переглянути його можна за посиланням

(Фото – «Етнографічна Збірка “Древо”»)
(Фото – «Етнографічна Збірка “Древо”»)

Хоч все і вивезли з міркувань безпеки, Едуард продовжує збирати речі, деякі з них передають із нині деокупованих територій, наприклад, рушники з Чернігівщини.

«Речі, які виживуть після війни, будуть ще більш унікальними, бо покажуть нашу справжню суть, що ми змогли вберегти від загарбницьких рук».

(Фото Едуарда Крутька)

Поки росіяни нищать інфраструктуру країни, бомблять музеї, зносять та розстрілюють пам’ятники українським письменникам, ми маємо продовжувати боротися з окупантами й підтримувати наших захисників. Поки українські воїни захищають нашу незалежність зі зброєю, ми маємо обороняти нашу культуру й тримати інформаційний фронт.