09 червня, 17:06
09 червня, 17:06

24 лютого розділило на «до» та «після» життя кожного українця. Жага до перемоги, спільний ворог та невимовне горе об’єднало країну й кожен знайшов, як може допомогти своїм. Алла та Олександр Івахненки з Полтавщини теж стали на захист.

Олександр Івахненко – засновник та власник кінно-спортивного клубу «Замкова гора» у Лубнах – одразу з земляками взявся будувати блокпости й укріплювати оборону. Його дружина Алла Івахненко почала опановувати тактичну медицину.

Паралельно їхній кінний клуб продовжив допомагати дітям з особливими освітніми потребами, переселенцям та усім охочим побути з тваринами, щоб пережити стрес. ЗМІСТ побував на Замковій горі й розповідає, як подружжя стежило, чи раптом не висаджується російський десант, і нині рятує справу, засновану в далекому 2007 році.

«Це наша рідна земля, будемо її захищати»

Теплий травневий день ідеально пасує кінному клубу, що розташувався на місці, де колись був замок князів Вишневецьких. За часів їхнього правління Лубни отримали Магдебурзьке право й цю гордість української землі тут можна відчути дотепер. Це місце пахне сіном і звучить сердитим іржанням коней.

Алла Івахненко підходить до молодої коняки Скарлет. З нею вона бере участь у змаганнях з конкуру, адже їхня родина – багаторазові чемпіони області з кінного спорту, що передбачає подолання перешкод верхи.

Спорт загартував їхні характери, але щойно росія почала повномасштабну війну подружжя почало дуже хвилюватися за коней. Як бути, якщо ворогу вдасться дійти до Лубен? Евакуювати 7 голів дуже дорого, а залишати на потіху росіянам ніхто не збирається. Вирішили, що за умов вкрай небезпечної ситуації відпустять у природу:

«З усіх боків був наступ, ніхто не знав, яким буде завтра. Ми думали про коней. Вони залежні від нас, але ми не змогли їх евакуювати, бо на це треба кошти. У нас їх немає. Всеукраїнська федерація кінного спорту потім через деякий час почала евакуації, але є клуби, яким це потрібніше за нас. І ми вирішили: якщо прийдуть орки, випустимо коней, бо на природі більше шансів вижити, як це зробили в Бучі. Краще вони десь би вижили в природі, аніж би росіяни прийшли й перестріляли їх. І плануємо так зробити, якщо буде треба. Ми не розслабляємося, постійно насторожені».

Прибутків клуб не має, але «Замкова гора» продовжила допомагати дітям, які потребують іпотерапії, переселенцям та місцевим. Вхід на територію залишили безкоштовним, попри фінансову скруту. Одного разу як благодійну допомогу їм передали 4 автівки піску, але замість того, щоб використати у господарстві, Олександр Івахненко вирішив віддати його на будівництво блокпостів і став добровольцем.

«Допомагати діткам і дорослим з особливостями, переселенцям – святий обов’язок, навіть якщо немає грошей, бо не все щастя в коштах. Так у нас було завжди. Ми працюємо не тільки з переселенцями, а й з усіма людьми, які потребують психологічної допомоги. Наш клуб – не багатий, ми не підприємці. Ми спортивна неприбуткова організація. Так вийшло, що в таких тяжких умовах допомагаємо людям, які цього потребують. Їм може бути важче, аніж нам. А ми що? Ми знаємо, що це наша земля, будемо її захищати й допомагати своїм», – каже пані Алла.

Їхнє дітище розташоване на схилі, з якого можна роздивитися краєвиди за кількадесят кілометрів. Коли розпочалися бойові дії на сусідній Сумщині, чітко чули звуки вибухів. Було розуміння, що вони дуже близько до війни. Навіть ближче, аніж могли собі уявити, бо Івахненки до останнього не вірили, що таке може відбутися у цивілізованому 21 столітті. Тому стали «очима ЗСУ» й почали чергувати, спостерігали за ситуацію поблизу: стежили на пагорбі чи не спускається десь поряд десант, чи не йдуть колони.

Звуки вибухів чули віддалено, але тварини не були ними налякані. Аж поки одного дня над клубом не пролетіли 2 літаки. Вони були так близько, що гуркіт сполошив навіть їхніх стійких до стресу коней:

«Ще до повномасштабної війни ми тут чули літаки, поряд приїжджали мисливці й стріляли, тому тварини звикли до такого.  Але того разу дуже низько літаки пролетіли. Ми зі Скарлет тренувалися на майданчику, то вона ледь не впала від страху. Гуркіт був дуже сильний».

Під час повітряних тривог коней відводять до природного сховища неподалік, бо хвилюються, що росіяни можуть вдарити у стайні ракетою. Річ в тому, що колись на цьому місці була військова частина, а журналісти повідомляли, що російська армія користується ще радянськими картами. Цей страх не зник й за 100 днів після вторгнення.

Як справи у клубу

Утримувати сімох коней, баранців, голубів та інше господарство не було легко ніколи, але під час війни усі проблеми тільки загострилися.

«Замковій горі» вдалося вмовити Лубенську міську раду виділяти кошти за програмою підтримки дітей з особливими освітніми потребами – 120 тис. грн на рік. З впровадженням воєнного стану місто сказало, що грошей на це більше немає, тому не фінансуватимуть. Але діти, яким потрібна допомога, залишаються і відмовляти їм в іпотерапії не будуть за жодних обставин:

«Ми співпрацювали по програмі реабілітації дітей. До нас возили діток з усіх районів області та інших українських міст, нікому не відмовляємо. Звісно, якщо є протипоказання, то не можна бути верхи, але іпотерапія це й просто перебування поряд із тваринами. Це насамперед психологічна терапія. Коли діти приходять до тварин, у них аж очі горять».

Через фінансові проблеми вирішили звернутися за допомогою до небайдужих людей:

«Вирішили дати такий клич, не тому, що у нас все закінчилося. Завжди робимо запас на рік, бо коней не мають хвилювати наші проблеми. Вони мають виходити зранку в леваду, а в них там уже є: овес, сіно і солома».

Утримувати господарство допомагають внески учнів спортивного клубу, виручені з прокату кошти, але це не дає стабільності. Учнів у «Замковій горі» кількадесят, а підвищувати вартість абонемента не можуть, адже розуміють, що нині ситуація доволі складна для всіх. Тільки справжні фанати зможуть більше витрачати на коней, а ставити людей перед вибором не можна.

У клубі навчають дітей їздити верхи. Пані Алла веде уроки для молодшої групи, а потім вони підростають та отримують знання вже від Олександра Івахненка.

Також займаються з дітьми, які мають складні хвороби чи синдроми. Це також потребує професійних навичок та особливої уваги, адже відвідувачі мають різні потреби:

«Реально ти тут як волонтер. Ми не заробляємо. Люди, які працюють із дітьми й дорослими з такими потребами, розуміють, що треба підлаштуватися під кожного. Це відповідальність, бо діти різні. Вони б'ються, кусаються, потребують страхування. Усе має бути з дотриманням техніки безпеки. Мене звісно обурило, що з нами так міська влада вчинила, це дуже дивний вчинок. Але ми далі пішли, бо потрібно робити для людей».

Клуб був готовим, щоб Лубенська міська рада взяла їх на баланс, аби розвивати кінний спорт та іпотерапію в області. Хочуть, щоб діти мали більше можливості приїжджати до тварин, навчалися доглядати за ними, адже це впливає на характер і дозволяє відволіктися від гаджетів. Натомість їх позбавили фінансування за програмою.

Кожен підтримує, як може

Після звернення до людей за допомогою організація отримала сильний відгук. Їхні вихованці, які нині живуть за кордоном, почали пропонувати їм виїхати з України й збирати пожертви, щоб допомогти утримувати коней.

Алла Івахненко говорить, що завдяки цим внескам вдалося придбати торішній овес та сіно. У планах також придбати солому та ще тюків сіна, але їхня вартість зросте через дизпаливо, що суттєво подорожчало.

«У нашому випадку ситуація складна, бо ми усе купуємо. Цьогоріч тільки сіно продаватимуть значно дорожче, а отже і все інше так само. Ми порахували, що на основні потреби клубу нам потрібно майже пів мільйона гривень на рік.  Коли я це усвідомила, почалася паніка, але ми усвідомлюємо, що ми тут на своєму фронті й потрібні людям, яким можемо допомагати».

Також «Замкова гора» подала заявку на гуманітарну допомогу від федерації кінного спорту, але не дуже на неї розраховує, бо в зоні бойових дій залишається багато клубів, яким допомога значно потрібніша. Тому Івахненки радіють навіть найменшим внескам і дякують людям, що не полишають допомагати їхній справі навіть у складний для України час:

«Навіть якщо немає грошей, можна приїхати до нас, побути поряд з тваринами. До нас часто приїжджають батьки з дітками навіть просто яблучками погодувати. А ще нас легко перевірити. Коли не прийди до нас, у нас порядок, коні живуть у чистоті».

Інколи Івахненкам нагадують, що вони могли б поїхати до Європи й почати справу там, але вони відповідають, що це неможливо й вони лишаються тут боронити свій край попри складнощі й звітують про витрачені на господарство внески, «щоб ніхто не подумав, що це якісь забаганки».

Паралельно з роботою у клубі пані Алла працює в перукарні, намагається розвиватися у цій справі й постійно навчається, щоб покращувати професійні навички:

«Нас стільки разів запрошували закордон, пропонували роботу і гроші. Ми знаємо, що ми там не вкладатимемо гроші, але нас забезпечать інвентарем і можемо усе налаштувати, але хочеться тут жити. Так, складно, але, можливо, у нас з'явиться спонсор і побачить, що ми тут не підпільні мільйонери».

Нині клубу потрібна допомога, щоб утримувати коней та інше господарство. Зв’язатися з Аллою Івахненко можна за номером 0958922952.

Якщо ви маєте можливість підтримати неприбуткову справу, це можна зробити за такими реквізитами:

  • гривнева картка: 4149 4991 3122 8387
  • доларова: 5168 7520 1360 6333
  • євро: 5168 7520 1360 6648
  • PayPal: balogka.alla4@gmail.com

Також можна зробити переказ на офіційний рахунок організації:

  • №UA283314670000026005300246429 (UAH)
  • код отримувача 37174085
  • отримувач Лубенська міськрайонна громадська Організація «Спортивний Кінний Клуб "Замкова Гора"».

Кожен з цих внесків витратять на розвиток кінного клубу, щоб люди могли привозити дітей на іпотерапію й відволіктися від війни бодай на кілька хвилин, аби знайти нові сили для боротьби з нашим спільним ворогом.