21 грудня, 17:12
21 грудня, 17:12

Євген Брах – військовослужбовець Сил спеціальних операцій Збройних сил України.  Він відслужив 5 років у Французькому легіоні й працював охоронцем на Лазуровому узбережжі. У ніч на 24 лютого «Малі» був за кордоном, а про війну дізнався з соціальних мереж. Уже тоді почав переглядати варіанти, як потрапити до ЗСУ та боронити країну від окупантів. 26-річний захисник поліг 21 вересня під час виконання бойового завдання.

Яким був Євген Брах за життя, як захоплювався військовою справою та чим займався, ЗМІСТу розповіла дружина полеглого захисника Карина Костенко.

Вони були знайомі 6 років, Карина добре знала, як Євген горів «воєнщиною», вправно виконував завдання та завжди до всього ставився з легкістю. Зараз вона щодня згадує про чоловіка: 

«Його складно охарактеризувати чітко. З ним просто треба бути знайомим. Женя – це ходяча історія. Його ніколи не хвилювала думка інших, неважливо було, у що він одягнений. Пам’ятаю, що він робить ремонт у квартирі, приїздить забирати мене з роботи в брудному робочому одязі. Я питала, чому він не перевдягнувся, бо хвилювалася, куди ж ми так поїдемо, але йому було байдуже, що скажуть люди. Він відповів:“Поїдемо куди захочеш”». 

«Друзі й рідні завжди питали, що я в ньому знайшла. Він жартівник, а я більш серйозна й відповідальна. І от коли його не стало, усе переосмислилося. Усі його сприймали, як “хіхі-хаха”, а зараз усвідомили, що в нього варто було вчитися цієї легкості та щирості. Женя – це унікальна людина, треба тільки побачити, відчути його енергетику». 

Євгена немає 3 місяці. Біль втрати не минає, і коли Карині стає сумно, вона відкриває галерею й передивляється фото та відео з коханим:

«Багато всього, що я не можу опублікувати, але все це – спогади про нього. Женя був таким, що навіть повз собаку не міг пройти спокійно й не погладити її чи погодувати. А ще у нього був свій пес – пітбуль. Так от, хоч він жив у вольєрі на вулиці, але коли Женя приїздив, він завжди брав його з собою в ліжко».

Життя до 24 лютого: легіон, престижна робота та блогерство

Євген Брах родом із Селещини колишнього Машівського району. У 2015 році в хлопця були думки вступити до ЗСУ, але тоді брали на службу з 20 років. Тому у свої 19 Євген покинув університет, зібрав речі та поїхав вступати у Французький легіон. За життя «Малі» розповідав, що навіть уявити не міг, що його візьмуть. Попри це, він успішно пройшов курс молодого бійця й залишився там:

«Ну як я туди потрапив… Взяв із собою паспорт, труси, носки, приїхав у Францію і потрапив в легіон», – розповідав «Малі» в інтерв’ю.

Він говорив, що було складно, інколи хотілося піти, але його постійно щось мотивувало:

«До трьох років служби ти не усвідомлюєш, що відбувається. Навіть часу для цього немає. Колись було таке, що я не спав 5 днів. Не було часу думати про майбутнє. Головне, щоб дали поспати й поїсти. На етапі, коли 3 роки служби минуло, ти вже починаєш щось усвідомлювати».

Карина говорить, що він був військовослужбовцем із великої літери. Для «Малі» легіон був справою життя. Він казав, що для нього там не було чогось екстремального. Брах із посмішкою згадував, як з побратимами їли змій, як жив у джунглях кілька місяців, як його вкусив скорпіон:

«Коли в них були виїзди, або тренування в легіоні, вони ходили на кілька днів у гори. Женя телефонував і показував свої ноги в крові, розповідав, що багато хлопців не витримували, і він допомагав їм долати дистанцію, ніс на плечах. Він був дуже досвідченим і витривалим».

Дружина воїна згадує, що спочатку Євген не збирався надовго затримуватися в легіоні, але з часом настільки втягнувся у військову справу, що не зміг знайти собі місця, повернувшись після контракту додому. Згодом йому запропонували навчати хлопців у легіоні й він, не вагаючись, поїхав знову. Уже перед початком повномасштабної війни Євген працював в охороні у Сен-Тропе та Куршевелі. Сам він жартома казав, що просто охороняє багатих людей.

Окрім роботи, певну частину життя воїна займало блогерство. Карина каже, що в легіоні він часто знімав відео зі співслужбовцем «Мазутою». Потім частини цих відео потрапили до шоу на YouTube «+100500» і аудиторія почала зростати. Коли легіон закінчився, Євген приїхав до України  й не знав, що йому знімати. Був час, коли хлопець намагався монтувати смішні відео з хлопцями, створювати якийсь контент, але це не приносило популярності.

Впізнаваним він став, коли почав знімати себе, розповідати про службу, відповідати на запитання підписників. Інстаграм почав вести, коли приїхав до України: публікував спільний контент із білоруським побратимом на позивний «Янкі» та іншими військовими.

«Він не був прямо блогером. Просто коли в нього з хлопцями був час, вони запускали прямий ефір і все. До нього люди потягнулися, бо йшла ця доброта й простота. Він кожному запав у душу», – згадує Карина.

Війна в Україні

Коли розпочалася війна, «Малі» був за кордоном. В одному з інтерв’ю Євген говорив, що в ніч на 24 лютого довго не спав, монтував відео в ТіkТok. Про війну дізнався із соціальних мереж о 4-5 ранку. 

«Перша моя думка: “Куди мені йти далі”. Я почав телефонувати своїм друзям у ЗСУ чи добробати. Мені радили поки не поспішати, екіпіруватися. Спочатку я зв’язувався з АЗОВом, але не вийшло, оскільки вони були в Маріуполі, коли місто уже перебувало в блокаді. Потім набирали батальйон для деблокади, але теж не вийшло», – казав Євген Брах в інтерв’ю. 

Дружина говорить, що він був справжнім патріотом своєї країни. Її слова підкріплюють думки Євгена, якими він ділився за життя:

«От в ДНР, оці дегенерати, їх інакше не назвеш. Вони ж у 2014 році піднімали прапори за якусь для себе вигоду. Вони для себе розуміли, що коли щось почнеться, то звалять. Тоді у них дітям було років по 10, минає 8 років і нині дітям по 18-19. І ось починається повномасштабна війна, їх тягнуть воювати за ДНР. У цьому провина їхніх батьків: вони спровокували так, що їхні діти воюють. У мене, наприклад, мотивація така: ми воюємо, щоб наші діти не воювали».

«Кадирівці вже не супервоїни, вони зрадили свою віру, зрадили своє покоління, яке воювало з росіянами. Не можу уявити, щоб ми, знаючи, що росія зробила з нашими містами, хлопцями, через 10 років кричали: “расія – сіла”. Не можу уявити, щоб ми за неї воювали. Зараз я не розумію, як людина із Чечні воює за країну, яка вбивала й ґвалтувала їхніх батьків».

Згадуючи свої розмови з чоловіком на початку війни, Карина каже, що він просив її приїхати до нього, аби вона була в безпеці. Проте дівчина відмовилася залишати рідних. Тим більше Карина була вагітною й не могла уявити, як їй буде в чужій країні:

«Якийсь період ми сварилися через це, а потім Женя заспокоївся й цю тему закрили. Я почала відчувати, що щось не те. Зателефонувала йому і сказала, що приїду, але було пізно – Женя вже був у Львові. Ось так, він приїхав і нікому не сказав. Його просили не ризикувати, не їхати, але він нікого не послухав і зробив так, як вважав за потрібне». 

Приїхавши в Україну, Євген воював у складі добровольчого батальйону. А вже згодом його попросили офіційно оформити документи й бути у складі Збройних сил України. 

«Женя був дійсно за ідею. Після оформлення його відправили на навчання в Десну, а потім – до Англії, хоча він уже мав неабиякий досвід. Там він усіх вразив своєю підготовкою і йому запропонували залишитися й навчати хлопців, але він відмовився». 

Брах був кулеметником, служив у Силах спеціальних операцій. Йому було з чим порівнювати. Говорячи про українських військових, він був вражений їхньою відважністю і жагою до перемоги.

21 вересня Євген поїхав на виконання свого останнього бойового завдання, з якого не повернувся.

«Я завжди за нього хвилювалася, але була впевнена в його професіоналізмі. Перед завданням Женя сказав, що може не повернутися. Я на нього насварилася, сказала, щоб не говорив таких дурниць і що нехай тільки спробує не повернутися. Чомусь тоді вперше в житті мені було спокійно», – згадує дружина полеглого воїна.

Звістки про його загибель почали з’являтися в мережі 24 вересня. Побратим «Янкі» написав на своїй сторінці в інстаграмі: «Брат. Воїн. Справжній. Душа. Патріот. Найкращий серед нас. Найкращий серед найкращих. Приклад для всіх. Ти завжди залишишся в наших серцях! Знов сумую! Побачимося в іншому місці!».

Прощалися з Євгеном Брахом у Полтаві 18 жовтня. Провести в останню путь «Малі» прийшли побратими, рідні та містяни. Поховали захисника на Алеї героїв.

Фото ЗМІСТу
Фото ЗМІСТу

Увічнення пам’яті героя

Карина Костенко каже, що бачить, як ним захоплюються інші люди:

«Чуже горе швидко забувається, але з Женею це не так. Його пам’ятають і сьогодні. Мені інколи пишуть в особисті повідомлення або розповідають жінки, що їхні діти на уроки готували розповіді про Женю, як про героя, який поліг за незалежність України. Приємно, що люди пам’ятають про нього».

У планах дружини воїна допомогти спортивним клубам, де він займався. Зараз приміщення в занедбаному стані, а за життя Євген хотів відремонтувати його та покращити умови, але не встиг. Тому нині цим планує зайнятися Карина. Окрім цього, жінка хотіла б, щоб на честь її чоловіка перейменували одну з вулиць Полтави.

Також Президент України Володимир Зеленський має розглянути петицію щодо присвоєння Євгену Браху звання Героя України з нагородженням орденом «Золота Зірка». Раніше на сайті Президента створили відповідну петицію, збір підписів завершився 29 жовтня. Її підписали 25 тисяч 75 людей.

Сьогодні Карина часто приходить до коханого на могилу, приносить його улюблені речі, напої та говорить із ним. Вона виховує їхнього спільного сина і хоче, щоб той знав, яким сміливим та щирим був його тато. Тато, який хотів, аби його Мирон ніколи не знав, що таке війна.

Фото – інстаграм-сторінки Євгена Браха та Карини Костенко

Цей матеріал було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ЗМІСТу і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.