10 травня, 11:05
10 травня, 11:05

Щорічно на Полтавщині відзначають Радоницю або поминальний понеділок. Відвідувати поховання родичів – традиція релігійного походження, яка зазнала змін під впливом політики. ЗМІСТ з’ясовував, як на сучасні поминальні традиції вплинув Радянський Союз і як раніше українці вшановували померлих.

Традиція поминальних днів, якої дотримується значна частина жителів Полтавщини, притаманна православному християнству. ЗМІСТ поговорив з Архієпископом Полтавським і Кременчуцьким Федором про те, як у відзначенні поминальних днів поєдналися християнські, язичницькі й радянські традиції, а також про комерційну природу деяких звичаїв.

Релігійна традиція поминання померлих

Архієпископ Федір говорить, що традиція поминати померлих походить з релігійного постулату про безсмертя людської душі. Оскільки християнська релігія вважає людину істотою духовно-тілесною, то смерть може розділити ці дві сутності, але не знищити їх.

Згідно з християнською доктриною, смерть є тимчасовим станом, у якому людина очікує другого приходу Христа і Страшного суду. 

За словами Владики Федора, молитовне поминання померлих відбувається кожного богослужіння, коли його здійснюють у храмі, тобто кожної літургії. Існують також особливі дні, коли Церква поминає померлих, – поминальні суботи перед початком Великого посту, під час нього, а також після Великодню. Післяпасхальне поминання називають Радоницею. У цей день поминальну службу – панахиду – поєднують з елементами пасхального богослужіння.

Архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір

Архієписком Федір говорить, що на Радоницю у громадах раніше відбувалися хресні ходи, під час яких віряни прямували від церков до кладовищ або цвинтарів (цвинтарем також називають територію, де збудована церква):

«Хресним ходом йшли на цвинтар і там звершували спільну загальну панахиду за спочилих. Потім священник ішов і кропив святою водою. У різних регіонах були видозміни, але загалом відбувалося це приблизно однаково скрізь. Священник кропив святою водою, а люди чекали на нього біля могил своїх рідних».

За словами Владики, на кладовищах не влаштовували поминальних обідів: після спільної молитви люди розходилися до могил родичів, а священник обходив їх і кропив святою водою, співаючи піснеспіви:

«Люди приходили до храму, звершували спільну молитву. Вони приносили паски, яйця, які роздавали бідним людям, тобто не залишали на могилах ці речі. Їх приносили в храм як пожертву, призначенням якої було поділитися з тими, хто не мав можливості мати їжу».

На могилах влаштовують поминальні обіди (Ілюстративне фото. Джерело –konkurent.ua)

Архієпископ каже, що звичаї у церковній формі збереглися у тих частинах України, куди радянська влада прийшла пізніше. За підсумком розподілу Польщі, про який домовилися Гітлер зі Сталіним, Волинь та Галичина увійшли до складу УРСР у 1939 році.

«На територію Волині радянська влада прийшла перед початком війни у серпні 1939 року. Зрозуміло, що вони не встигли поламати храми, і ті збереглися великою мірою. Вони не встигли зруйнувати звичаї, і ті звичаї зберегли в цих регіонах достатньо церковну форму і суть церковну».

Поруйновані храми і заборона релігії: Полтавщина до і після утвердження радянського ладу

За словами Архієпископа Федора, до приходу радянської влади церкви на Полтавщині були осередками культурного життя: 

«Полтавщина була дуже церковна, тобто в селах були великі храми, наповнені людьми. Були прекрасні хори церковні. Тобто церковне життя було дуже активним і містечка наші мали до революції по кілька храмів. Наприклад, взяти Нові Санжари і Старі Санжари. На кінець 18 століття в містечку Старий Санжаров було 7 храмів – і це не маленькі каплички, це величезні храми. В містечку Новий Санжаров було 5 чи 6 храмів».

У 30-х роках, коли розпочали впроваджувати богоборчу політику, знищили значну частину храмів. Зі слів Владики Федора, за часів радянської влади, тобто з 30-х і до початку 80-х років, на Полтавщині знищили сотні храмів, що становить майже 90% від їхньої загальної кількості.

Джерело – history-poltava.org.ua
Знищення Преображенської церкви в Полтаві. 1962 рік (Джерело – history-poltava.org.ua)

Попри те, що церкви знищували, а до тих, що вціліли, забороняли ходити, людські звичаї викорінити не вдалося.  

«Люди ніколи не забували виражати своє ставлення до смерті і загробного життя, і воно набуло таких цікавих форм, які ми маємо сьогодні і на Полтавщині, і на Київщині, тобто в тих регіонах, де радянська влада прийшла після 20-х років, коли поборола опір місцевих жителів і потім зайнялася ламанням храмів і боротьбою з “религиозными предрассудками”», – каже Архієпископ.

Три джерела сучасних поминальних традицій Полтавщини

У звичаях післявеликоднього поминання померлих поєдналися три світогляди, каже Владика Федір: це язичництво, тобто дохристиянські вірування, християнський звичай, а також «радянське язичництво».

«Фактично, совєтський атеїзм – це була релігія. Копіювали вони, наприклад, шумерську релігію. Подивіться на мавзолей у Москві. Мавзолей Леніна – це копія шумерського храму зіккурату, а шумери – це одна з найдавніших цивілізацій. Мумія цього Леніна – це намагання скопіювати християнську доктрину. Якщо Христос воскрес, переміг смерть, то ми теж зробимо так, ніби ось Ленін живий. Паради вони здійснювали, як-от першого травня, копіюючи хресну ходу з хоругвами, де замість наших святих були зображення вождів. Повністю будувалася ідеологія з елементами релігії. Тільки ця релігія називалася науковий атеїзм».

Архієпископ говорить, що звичай залишати їжу на могилах має язичницькі корені:

«Мені здається, це абсолютно радянський звичай – наливати чарку і класти шматочок хліба біля могили. Звичай залишати на могилах їжу – це язичництво, тому що богам приносили їжу, задобрювали богів. Воно залишилося в нашому звичаї Гробків».

Кладовище у Полтаві

День поминання прив’язаний до християнського звичаю і церковного календаря.  Оскільки церкви зруйнували, у цей день людям було нікуди йти, окрім як на кладовище.

«До церкви йти немає можливості, бо немає церкви, значить ми йдемо на кладовище і там поєднуємо всі ці звичаї: язичництво, християнство і совєтське язичництво – такий собі “радянський магізм”», – каже Владика Федір.

Священники також пристосувалися до нового звичаю і почали ходити на кладовища і служити панахиди, коли їх запрошували.

Прикрашання могил і комерційне походження звичаїв

Напередодні Великодня люди прибирають могили рідних, доглядають їх. Архієпископ Федір говорить, що традиція прикрашати могили померлих існує давно:

«На могилах сіяли квіти, садили невеличкі деревця. Хрести прикрашали рушничками, які за рік вицвітали, але вони принаймні з натуральних матеріалів, їх міняли. Це нормальний звичай, добрий звичай. Це означає, що рід продовжено, що є люди, які піклуються про могили рідних. Це церковний звичай».

Традиція прикрашати могили пластиковими квітами порівняно молода, адже промислове виробництво цих ритуальних речей і їхнє постачання на ринки розпочалося наприкінці минулого століття. Владика Федір каже, що звичай нести на могили штучні квіти має комерційне походження:

«Впровадження цих ядовито-яскравих квітів китайського виробництва – це комерція, природа цього явища комерційна. Вона практична тим, що людина повісила цей віночок ядовито-жовтого кольору, через рік прийшла – і цей ядовито-жовтий колір так і залишився, він не гниє, не вицвітає. Викинули чи спалили, чи викинули під огорожу, повісили новий віночок чи квіти пластикові поставили – все прекрасно, можна на рік забути про могилу. Це проблема насправді, екологічна проблема, естетична проблема».

(Джерело – np.pl.ua)

Архієпископ говорить, що частина людей дослухається до поради повернутися до тих звичаїв, які існували до появи пластикових квітів: садити квіти на могилах, прикрашати рушниками з натуральної тканини, частіше доглядати за могилою. Але також є частина людей, які продовжують нести на могили штучні квіти.

Останніми роками деякі громади Полтавщини почали відмовлятися приносити штучні квіти на кладовища через шкоду пластикових виробів екології. Місцева влада у таких громадах забороняє або рекомендує не приносити штучні квіти на цвинтарі. Наразі на Полтавщині є понад 10 громад, де намагаються обмежити використання пластикових квітів.

(Фото – slovo.news)

Поминальні традиції інших віросповідань

ЗМІСТ дізнався, чи мають представники інших віросповідань Полтавщини подібні традиції поминання померлих.

В юдаїзмі такого звичаю не існує. Директорка полтавського єврейського фонду «Хесед Нефеш» Світлана Москвітіна розповіла, що вшанування пам’яті померлих відбувається у святкові дні протягом року: на Йом-Кіпур, Шміні-Ацерет, в останній день свята Песах і на другий день свята Шавуот. У ці дні читають молитву Ізкор і поминають покійних. 

Згідно з єврейськими традиціями, під час відвідин могил родичі не приносять квіти, а поминають померлих шляхом читанням молитов та священних текстів. Світлана Москвітіна каже, що поминальний ритуал також включає камені, які залишають на могилах покійних.

Частиною вшанування пам’яті померлих є традиція доглядати за могилами. Щорічно у Полтаві єврейська община разом із волонтерами влаштовує прибирання могил на єврейському цвинтарі. За словами Світлани Москвітіної, деякі люди не можуть доглядати за похованнями своїх рідних, адже виїхали за кордон, тому допомогу в цьому надають силами волонтерів.

Прибирання єврейського кладовища у Полтаві. Фото – «Хесед Нефеш»

У протестантизмові також відсутні звичаї поминань померлих. Пастор Ігор Убий-Вовк говорить, що їхня віра не передбачає поминання померлих, а молитви померлим і за померлих вважає не біблійними.

Обкладинка Марії Ольховик