Ця історія насамперед про еволюцію. А також про сміливість, відповідальність і готовність починати зміни з себе. Тому цей матеріал корисний усім: бізнесу, громадськості, правоохоронцям і місцевій владі. І, не дивлячись на те, що історія відбулася понад два роки тому, описані проблеми не втрачають актуальності. Тож, тенденціям посилення тиску на бізнес із боку влади присвячується.
Ми часто чуємо про тиск правоохоронців на бізнес, про вимагання хабарів та корупцію, але не до кінця розуміємо, як це відбувається на практиці та які є варіанти дій. Власним досвідом ділиться полтавський підприємець Ігор Петріченко.
Він – співвласник компанії, що постачає населенню інтернет-послуги. Розповідає, що влітку 2016 року вирішив розширити свій бізнес і розпочав діяльність у Черкаській області.
В обласному центрі на той момент уже була мережа, що працювала не зовсім легально. Власник припинив діяльність і просто продав свій бізнес. Ігор Петріченко прийшов на його місце та розпочав процес легалізації своєї справи. Після отримання перших дозвільних документів орендували місце в ОСББ і встановили обладнання з намірами далі працювати. Але не так сталося, як гадалося.
Доки тривав процес оформлення всіх необхідних для подальшої роботи документів, восени 2016 року на одній з точок в обладнання «виросли ноги». Техніку просто конфіскували.
Дивним було те, що вилучення провів некомпетентний для цього орган. Це не була Черкаська філія частотнадзору (Черкаський обласний відділ Українського державного центру радіочастот – прим.ред.) або ж НКРЗІ (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації – прим.ред.). Тобто ті органи, які за законом можуть це зробити.
Зняв обладнання підполковник СБУ, аргументуючи тим, що він не знав, кому воно належить. А для правдоподібного прикриття скористався законом про окуповані території, що розширив повноваження СБУ. Правоохоронець подав до суду позов, нібито компанія Петріченка – сепаратисти, які подають незрозумілі сигнали в так звану ДНР. Як виявилося, це була популярна «схема» працівників місцевого СБУ, бо за такою підозрою можна приховати що завгодно, а потім легко відступити й сказати, що «інформація перевірялася».
Наступного дня власники поїхали до Управління СБУ в Черкаській області. Тоді ж почалися перші натяки, що потрібно якось «інакше вирішувати справи».
«Я ж не знав, чиє це обладнання. А раптом сепаратисти якісь. А тепер знатиму, що це ваше, що у вас все легально. Та процедуру вилучення я ж провів, тому віддати вам не можу зараз», – згадує Петріченко, що відповів тоді підполковник.
Полтавці терміново мали вирішити ситуацію, тому привезли другий комплект обладнання на час, доки вирішать всі формальності й повернуть конфісковане. Буквально за тиждень правоохоронці вилучили другий комплект обладнання – звісно, рішенням того ж підполковника СБУ. І знову від власника відмахнулися папірцями про підозри в нелегальній діяльності.
«Одразу ж після цього нам стало зрозуміло, що відбувається. Звертатися до когось в Черкасах ми не бачили сенсу. Поїхали відразу до Києва», – говорить Ігор Петріченко.
Звернулися підприємці до Управління внутрішньої безпеки СБУ. Слідчі теж були зацікавлені в тому, щоб спіймати хабарника на гарячому, тому розпочали спецоперацію з викриття. Звісно, потрібно було пройти різні формальності: написати заяву, підписати відповідні дозволи генпрокурора на прослуховування тощо. Це зайняло певний час.
Очевидно, що черкаський підполковник відчув щось недобре, адже після конфіскації майже тиждень до нього ніхто не приходив, щоб повернути техніку. Та за кілька тижнів, під час чергової розмови, чиновник під запис сказав, що за 25 тис. грн на місяць не втручатиметься у діяльність провайдера.
Протягом наступних трьох місяців слідчі збирали доказові матеріали, а Петріченко справно платив щомісячну «данину» міченими купюрами. І під час третьої передачі 25 тис. грн за так зване «спокійне життя» підполковника затримали, про це СБУ офіційно повідомила у червні 2017 року. Оперативники спецслужби затримали здирника у власному автомобілі у Черкасах.
Факт передачі хабара був задокументований за допомогою відеокамер і диктофонів. Гроші помічали спеціальними розчинами, що проявляються лише під ультрафіолетовим світлом.
Звісно, процес досудового слідства був тривалим і нелегким. «Неправомірна вигода» за ст. 368 Кримінального кодексу України – коли службовець вимагає матеріальні цінності й натомість обіцяє надати якісь послуги, – має бути доведена відповідно до приписів. Тільки тоді можна очікувати, що чиновник не лише буде звільнений, а й понесе кримінальну відповідальність.
Додамо, що за пропозицію хабара в Україні теж передбачена кримінальна відповідальність. Тому полтавці мали спілкуватися з чиновником так, щоб самим не провокувати службовця до отримання грошей.
Рішенням суду все конфісковане майно Ігорю повернули, чиновника звільнили та арештували.
З того часу, як справа отримала розголос, будь-які безпідставні звинувачення та вимагання грошей від черкаських інтернет-провайдерів припинилися. Тому, попри витрачений час та зусилля, Ігор Петріченко задоволений позитивним вирішенням цієї ситуації.
У чому складність боротьби з хабарниками
У законодавстві є прогалини і такі повноваження чиновників, що дозволяють держслужбовцям тиснути на бізнес, чим ті й користуються. Також, на думку Ігоря Петріченка, першоджерелом корупції є високий рівень регуляції бізнесу та держава як «підприємець» в економіці.
«Часто економічно обґрунтовано дати хабар, ніж проходити 7 кіл пекла бюрократичної машини. І замість того, щоб зменшувати ризики по напрямах, що існують, створюються нові органи з новими повноваженнями. Що лише збільшує бюрократію».
Саме з цим, вважає Ігор Петриченко, наразі пов’язані основні складнощі корупції.
Також у боротьбі з хабарництвом забагато процесуальних нюансів: підписати необхідні дозволи та заяви, зібрати докази (до них величезний ряд вимог), внести інформацію про кожен крок до протоколу, зафіксувати усі дії на фото чи відео, які, у свою чергу, мають відповідати вимогам законодавства тощо.
Зазвичай такі справи розвалюються в суді через недостатність доказів. Тодішня спецоперація тривала близько пів року, щоб зібрати повну базу. Слідчі у процесі підказували, як і що потрібно робити.
«Якби я сам запропонував йому гроші, то не лише вину підполковника довести було б важче. Мене також притягнули б до кримінальної відповідальності. А ще потрібні докази з фото- й відеофіксацією, щоб добре було видно обличчя, бо просто голос не підходить. Є багато вимог до телефонних розмов», – перелічує Петріченко.
Тобто факт хабара є, і суддя це згодом визнає, але заарештувати хабарника не зможуть. Десь у протоколі може не збігтися дата або прізвище – за законом навіть це може стати приводом, щоб суддя поставив матеріали під сумнів.
«Тому ж ми поїхали до Києва, щоб гарантовано виграти. Адже на місцевому рівні ми ризикували загубити справу в Черкаському суді. Але коли справа йде вище, на інший рівень, то там уже так просто не закриєш справу через “недостатність доказів”».
Ігор Петріченко вважає, що з 2014 року корупції стало значно менше, але інформаційного галасу навколо хабарництва – більше. Тому в суспільстві досі вважають, що корупція росте. Просто про позитивне вирішення мало говорять, адже чесні рішення не є новиною. Бо це й так повинно бути. А коли відбувається те, чого бути не повинно, складається хибне враження про рівень корупції.
«Ми самі собі псуємо імідж. Те, що в українських судах немає жодної справедливості – не зовсім правда. І навіть якщо суди першої інстанції затягують справу, то є суди вищої інстанції. Тому потрібно рухатися й боротися. Усе питання в бажанні», – говорить Ігор Петріченко.
Що робити якщо до Вас прийшли?
Що робити у ситуації, коли вимагають хабар? Ігор Петріченко дає кілька порад на основі власного досвіду:
- діяти чітко й спокійно;
- звертатися до відповідних органів;
- дотримуватися вказівок і порад правоохоронців;
- ретельно займатися підготовкою доказів;
- якщо справу затягують, звертатися до вищих інстанцій;
- не здаватися та доводити справу до кінця.
Наразі в Україні справами хабарників займаються Національне антикорупційне бюро та Спеціальна антикорупційна прокуратура. Є ще НАБУ й ДБР, що розслідують злочини високопосадовців, прокурорів, суддів та нардепів, а злочини локального рівня знаходяться у компетенції органів внутрішніх справ. У будь-якому разі потрібно діяти, тому навіть звернення до поліції не буде програшним.
А загалом часи змінюються. І таке беззаконня, як було раніше, – навряд може мати місце з декількох причин: розвиток українського суспільства, інформаційних технологій та доступ до керівництва правоохоронців. Тому спійманих «на гарячому» охочих «подоїти» бізнес стає все більше.
Обкладинка та графіка Тетяни Фальковської
Фото Квітослави Лобченко