Полтавка Катерина Бардиш – приклад незламності. Попри серйозну травму за два місяці до змагань та виснажливу підготовку, вона виборола дві бронзові нагороди на Дефлімпійських іграх у Токіо, де здобула два третіх місця за особисте куміте і за командне ката.
Шлях Катерини у спорті розпочався у шестирічному віці. Спортсменка довго шукала себе, змінюючи різні секції, поки не зупинилася на карате. Першим її досвідом був бокс, а згодом – плавання. Проте справжнє покликання вона знайшла в 11 років, коли разом із братом прийшла до секції карате. У свої 19 років спортсменка – членкиня штатної збірної України серед людей з порушенням слуху.
Катерина Бардиш пройшла через виснажливі тренування, зміни складу команди та травму, щоб піднятися на п’єдестал у Токіо. Про свій шлях від дитячого гуртка боксу до світових змагань карате та залаштунки великого спорту дівчина розповіла в інтерв’ю ЗМІСТу.
Початок кар’єри та зміна виду спорту
Після боксу Катерина з братом вирішили змінити напрям і зайнятися плаванням, оскільки хотіли навчитися впевнено триматися на воді. Цим видом спорту вони займалися два роки, проте з часом батьки помітили, що інтерес дітей до басейну почав згасати.
«Коли нам було по 11 років з братом, то батьки вже бачать по нас, що нам не цікаво займатися плаванням. Навчились плавати, що там робити. Вони кажуть: “Давайте там спробуємо щось нове”. І нам захотілось все-таки спробувати якесь бойове мистецтво і вибрали для цього карате».
Катерина відразу відчула, що карате – це її покликання, і вирішила продовжувати шлях. Наразі вона опановує обидві основні дисципліни цього бойового мистецтва. Дівчина займається як технікою ката, що передбачає технічні дії (удари, стійки), що імітують бій з одним або кількома уявними супротивниками, а також контактні поєдинки – куміте.
Усі новачки спершу опановують і техніку, і поєдинки, щоб згодом обрати те, що ближче. Спершу їй більше подобалося займатися саме ката, адже вона не мала великого бажання битися. На технічній базі побудоване все карате, тому перші кілька років вона присвятила тільки цьому напрямку.
Змагальний досвід Катерини розпочався приблизно з 12-річного віку. Зараз для особистих виступів спортсменка обирає куміте, їй він подобається більше через динамічність. Вона пояснила, що ката – це дуже кропітка та монотонна робота, яку майстри відточують десятиліттями.
Крім того, екіпірування для різних дисциплін карате має суттєві відмінності. Кімоно для куміте легше, тоді як для ката використовують більш щільну тканину, яка під час рухів створює специфічний звук, що додає виступу естетичності.
«На куміте форма як футболка, дуже легка. Це спеціально зроблено для того, щоб під час бою було легше. Тобто це зроблено для комфорту самого спортсмена».
Коли Катерина потрапила до збірної України під керівництвом тренера Миколи Богодистого, вона відчула бажання спробувати себе в поєдинках. Завдяки тому, що в дитинстві дівчина вже мала базову підготовку, їй залишалося лише напрацювати швидкість, реакцію та стратегію бою.
«У команді відповідальність вища»
Професійний шлях Катерини у карате розпочався у 16-річному віці. Аби потрапити до національної збірної України серед людей з порушенням слуху необхідно передусім мати офіційне медичне підтвердження стану здоров’я. Основним етапом відбору є чемпіонат України, де здобуття призового місця гарантує зарахування до складу збірної з карате.
На Дефлімпіаді в Токіо Катерина виступала як в особистому заліку, так і в командному. Спортсменка розповідає, що виходити на татамі разом із командою психологічно важче:
«В особистому заліку я відповідаю сама за себе. Програла – то мій програш, а в команді ти розумієш, що від твого виступу залежить результат інших. Це величезна відповідальність, яка додає хвилювання», – пояснює Катерина.
Підготовка до ігор була виснажливою. Щоденні тренування по 3-4 рази на день впродовж двох тижнів, після чого два тижні відпочинку. Окрім відточування техніки в полтавському клубі СК Вадо-кай під керівництвом Миколи Богодистого, є кардіотренування на стадіоні «Ворскла» та плавання в басейні для відновлення. За два місяці до поїздки в Японію Катерина невдало впала на тренуванні, отримавши сильний забій спини.
«Тиждень я взагалі не могла ходити. Було дуже страшно, що поїздка, до якої я готувалася чотири роки, зірветься. У Токіо доводилося виходити на поєдинки на знеболювальних уколах», – розповідає каратистка.
Окрім травми, спортсменам було важко через різницю у часі. Довгий переліт, що тривав 20 годин, виснажив, а на адаптацію було три дні.
Під час підготовки до Дефлімпійських ігор склад команди неочікувано змінився. Впродовж чотирьох років вона тренувалася разом з Інесою Причиною та Світланою Яковенко, проте через скорочення квоти на кількість учасників одна зі спортсменок не змогла поїхати на змагання. Команда дізналася про ці зміни лише за два місяці до ігор. Щоб не втратити шанс на медаль, до колективу долучили Лізу Бондар, якій довелося вчитися всього фактично з нуля. Ката вимагає ідеальної синхронності рухів та звуків, що зазвичай відпрацьовується роками, а в команди був обмежений час.
«У нас спочатку взагалі нічого не виходило, ми думали, що це вже просто марно, але все-таки виступили. Можна було б зайняти і краще місце, але враховуючи обставини, які в нас сталися, третє місце теж дуже гарний результат».
Крім психологічного тиску на Дефлімпіаді є суворе дотримання таймінгу. Каратистка розповідає, що графік змагань не дає часу на перепочинок. Часто одразу після виконання технічного комплексу ката потрібно виходити на контактний бій. На повну зміну форми атлет має 60 секунд. Якщо спортсмен запізнюється, йому загрожує дискваліфікація, оскільки це прирівнюється до неявки на поєдинок.
«Я пам’ятаю, як одягаю кімоно, біжу на виступ. Потім швидко перевдягаюсь в інше кімоно, одягаю весь захист, біжу на бій. Я розумію, в мене далі продовжується категорія, я знову перевдягаюсь. Там розумію, в мене вже другий бій, перевдягаюсь знову. Це емоційно важко».
Жорсткі правила та допінг-контроль
Під час змагань на міжнародній арені спортсмени мають контролювати з яких пляшок вони п’ють. Якщо хтось залишає свою пляшку з водою без нагляду, її більше не торкаються, а беруть нову, бо є високий ризик підстави з боку суперників. Катерина розповіла про пильність перед допінг-контролем. Спортсменам заборонено пити воду з відкритих пляшок або приймати будь-які ліки без дозволу лікаря.
«Навіть звичайну таблетку від голови не можна випити просто так. Ми завжди носимо свою воду з собою і стежимо, щоб ніхто нічого не підсипав. Конкуренція буває жорсткою», – розповідає каратистка.
За її словами, навіть звичайні препарати, наприклад ті, що виводять воду з організму, можуть дати позитивний результат під час допінг-контролю. Така помилка призводить до дискваліфікації та анулювання результатів, через що спортсмен може в одну мить втратити медаль і все, над чим працював роками.
Життя в спорті та поза ним
Попри успішну спортивну кар’єру, Катерина навчається за спеціальністю «Експлуатація нафти і газу» в Національному університеті «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка». Дівчина поєднує пари та тренування завдяки індивідуальному графіку. Хоча Катерина вже має статус призерки Дефлімпіади, вона не планує зупинятися. Її найближча мета: отримати звання майстра спорту України, а головна мрія – золота медаль наступних Ігор.
«Потрібно просто працювати і вірити в себе. У спорті, як і в житті, перемагає той, хто вміє тримати удар».
Катерина розповідає, що завжди усвідомлювала необхідність мати освіту, адже у будь-який момент можна отримати травму і не повернутись до тренувань.
Проблеми зі здоров’ям – це невіддільна частина професійного спорту. Зокрема, через низькі стійки майже кожен другий каратист має проблеми з колінами. Та попри це спортсменка розповідає, що після років виснажливої підготовки вона навіть не розглядала можливість покинути заняття. У виборі спортивної кар'єри, батьки завжди підтримували Катерину.
«Я планую далі продовжувати карате, займатися ним, також далі паралельно навчатися, але в пріоритеті все-таки наразі спорт. Я хочу ще, можливо, навіть не на одні Дефлімпійські ігри з’їздити. Усе буде залежати від того, як я себе буду почувати, бо все-таки спорт – це багато травм».
У квітні відбувся чемпіонат України з карате серед спортсменів з порушенням слуху, який пройшов у Києві. Спортсменка виборола третє місце у ката і куміте. Зараз Катерина Бардиш зосереджена на отриманні звання майстра спорту та підготовці до наступних Дефлімпійських ігор. Незважаючи на організаційні складнощі у міжнародному календарі та ризики, пов’язані з травмами, полтавська спортсменка продовжує виступи у двох дисциплінах карате. Бронзові нагороди в Токіо стали лише першим кроком спортсменки на світовому рівні. Попереду в дівчини підготовка до наступних Ігор, де вона сподівається отримати омріяне «золото».
Фото Аліни Гончарової та з особистого архіву Катерини Бардиш