5 тенденцій у сучасній освіті. Нотатки з (не)конференції mini-EdCamp Ukraine у Полтаві

Автор: Аліса Куценко, 23 січня, 18:34

Фото: Одна з локацій була присвячена робототехніці


Педагоги хочуть розвиватися, вчитися та ефективно комуні кувати з учителями та батьками. Саме такий висновок ми зробили після регіональної (не)конференцій mini-EdCamp Poltava, що відбулася минулого четверга, 16 січня, на базі гімназії №17. Таких натхненних педагогів навряд чи зустрінеш у шкільних коридорах щодня. Однак трапляються вчителі, які спонукають повірити: фанати своєї справи, закохані у свою роботу, існують. І вони поряд.

ЗМІСТ чесно намагався відвідати якомога більше воркшопів, лекцій та майстерок, які організувала команда EdCamp в особі філологині Олени Промської та директорки гімназії Олени Голтвяниці, але це було непросто: заняття були на 16 локаціях, і це якщо не рахувати майстер-класи в перерві та виступ телеведучого 1+1 Костянтина Грубича. Ділимося тим, що встигли побачити та почути, і, якщо чесно, нас це окриляє.

Отже, 5 тенденцій у сучасній освіті за версією ЗМІСТу.

 

Робототехніка і STEAM-освіта

Так, так. Про робототехніку та STEAM-освіту говорити модно. Впроваджувати робототехніку та STEAM-освіту – дуже дорого. Найяскравіший зразок, коли можливості та бажання співпали, – це ЗОШ №1, у Горішніх Плавнях.

Роман Булан і Наталія Тягай

Директорка Наталія Тягай жартує, що їхнє місто вже почали захоплювати роботи, а базу вони розгорнули саме в їх навчальному закладі:

«Коли я говорю про створення освітньо-роботехнічого середовища, це означає, що ми вибудовували стратегію навчального закладу і одним із стратегічних напрямків було запровадження інновацій. Упроваджуючи їх, ми підійшли до того, що однією з таких інновацій є робототехніка».

Так, заклад почав займатися робототехнікою у 2013 році – вони придбали перші 6 комплектів і відкрили гурток, який відвідувало 10–12 дітей. У 2016 році вони вже ввели робототехніку в навчальний процес, а наступного року придбали ще 10 комплектів WeDo 2.0 для початкової школи. Потім закупили ще 20 комплектів для старшої школи і нарешті побудували перший кабінет робототехніки.

У цьому є зручність, зазначила директорка: Lego розробляє освітні програми, тільки бери та впроваджуй. Тим паче, це погоджено з Міністерством освіти.

До речі, у закладі відбулася своєрідна еволюція: впровадження гуртка → уроки, обов’язкові для всіх → факультативи.

«Ми переконалися, що всім присутнім на уроці не потрібна робототехніка, томи зробили це у вигляді факультативу», – зазначила директорка.

Наразі на гурток робототехніки тільки в початковій школі протягом тижня приходить 163 дитини, тобто кожен другий учень з 300 дітей, розповів вчитель робототехніки Роман Булан. Він переконався: дітям цікаво складати робота, але лише кілька разів. Потім, аби інтерес до робототехніки не згас, потрібно давати завдання – готувати проєкти з використанням роботехнічних технологій і возити дітей на змагання.

Наприклад, минулого року учні літали до США, де брали участь у Всесвітньому фестивалі First Lego League Junior. Діти з Горішніх Плавнів возили проєкт бази на Місяці – з транспортом, комунікаціями, блоками забезпечень тощо. На цьому конкурсі команда отримала перемогу у номінація «Грандіозна лего-модель» – діти побудували найбільшу космічну базу.

Старша група стала чемпіоном України, переможцем всеукраїнського конкурсу, тож минулоріч вони також поїхали в США. Там діти перемогли в номінації «Основні цінності». Для Lego цінності мають величезне значення такі цінності, як робота в команді, комунікація, просування свого проєкту тощо, каже Наталія Тягай. 

Але навіть якщо у вас є можливість відвезти команду до Америки, має бути хтось, хто навчить малечу, запалить погляд і надихне. У гуртку працюють усього двоє вчителів, але вони надзвичайно мотивовані:

«Створюючи робототехнічне середовище, не можна не дбати про кадри. Ми не отримали готових тренерів. Це вчителі, які займалися самоосвітою, самостійно опанували курси, і тепер будуть викладати для інших вчителів», – зазначила директорка.

Наразі в школі є два кабінети робототехніки та розроблений проєкт STEAM-лабораторії, або, як її називають учителі, експерементаріуму, де, можливо, буде місце для робототехніки (двох кабінетів уже замало) і мейкерства (креативний простір-майстерня – прим. ред.).

Крім цього, 5 років поспіль в останній тиждень вересня у Горішніх Плавнях відбувається фестиваль робототехнік, який минулого року отримав статус міжнародного. Так, у 2019 році невеличке місто відвідали 126 команд з України, Польщі та Білорусі. Спікери розповіли, що для їхніх команд мотивацією є призи, а призи надають хороші спонсори.

Роман Булан переконаний: робототехніка є нескінченним джерелом розвитку:

«Що гарного в робототехніці? Це те, що діти розвивають свою фантазію, вміння працювати руками. Оці маніпуляції – з’єднувати і роз’єднувати – повірте, це дуже важко, особливо коли дитина в 1–3 класі. Це у 4 класі діти вже дорослі, але в першому класі маніпуляції руками – це дуже складно. І діти з цим працюють».

Один з наборів Lego

Також для занять з робототехніки потрібно використовувати як знання з інших предметів, так і навички користування інтернетом. Роман Булан говорить, що його учні першими придумали зробити роботів-футболістів – і в їхній грі немає воротаря. Тому так важливо спочатку розібратися з інструкціями, а потім давати щоразу складніші завдання, аби дитина не втрачала інтерес:

«Наприклад, подумайте та розробіть робота, який міг би прибрати сніг. І вони будують машинку таким чином, щоб показати, як робот збиратиме сніг, куди він буде його класти, як працюватиме. Вони пишуть програму: чому саме такий робот? Яким чином прибиратиме – за допомогою ковша чи вентилятора? Дитина вчиться не просто будувати, а ще й фантазувати, думати. Ми користуємося гуглом, інтернет-сторінками, щоб діти могли набути крутих нових знань, які вони ніколи б не отримали вдома».

І якщо ви думаєте, що Горішні Плавні можуть собі все це дозволити, то ми не будемо вас переконувати, мовляв, це доступно для всіх, потрібно шукати лише можливості. Наталія Тягай радить: розпочати можна не тільки з Lego, ціна набору якого вражає не гірше за ТСН, а й дешевших аналогів. Головне – зацікавити дитину.

«Сьогодні STEAM-освіта – один із дуже популярних напрямків, тому це сміливо можна використовувати на багатьох предметах, поєднуючи знання з одного предмета з іншим і даючи дітям не просто сухі факти», – вважає Наталія Тягай.

Додамо, що наразі на Полтавщині п’ять шкіл співпрацюють з благодійною організацією Lego Fundation і ГО «Інноваційні освітні технології». У жовтні минулого року дві з них – полтавська ЗОШ №30 та Решетилівська ЗОШ – виграли дворічний грант: набір WeDo 2.0 та матеріали для занять в рамках програми First Lego League Junior. Ці набори дозволяють дітям 7–10 років займатися інженерним проєктуванням і програмуванням.

У середині вересня ще три школи з Полтавщини виграли 3-річний грант на впровадження міжнародної освітньої STEM-програми для дітей від благодійної організації Lego Fundation – у Пирятині, опорному закладі Зіньківської спеціалізованої школи та Василівської ЗОШ.

Що стосується Полтави, то зараз цю нішу закрили приватні освітні гуртки – «ТехноЛаб», Robot school, «Шаг». Але, як розповів начальник управління освіти Юрій Матвієнко, він відчув попит серед батьків у травні минулого року на першому полтавському фестивалі робототехніки, тому вже цього річ у травні з’явиться центр STEAM-освіти. Більше того, він  обіцяє, що Полтава не тільки наздожене, а й пережене Горішні Плавні.

«У Полтаві є ці спеціалісти. Я 17 років випускав вчителів інформатики, я знаю інших вчителів-предметників, які володіють колосальними методиками. Вони зможуть ними ділитися».

Нам залишається лише спостерігати, як STEAM-освіта розвиватиметься у рідній Полтаві. Надія, як то кажуть, є.

 

 

Розвиток емоційного інтелекту та інклюзія

Почуття дитини – важливі, а розкрити її таланти – задача для справжнього вчителя. Юлія Григоренко з Решетилівки привезла колегам музичний інструмент Boomhwackers – набір діатонічних кольорових трубок, за допомогою яких дитина або дорослий може набивати такт, стукаючи одну трубку об іншу.

Юлія Григоренко і бумвокерси

Вони бувають різного діаметру, із заглушками та без – усе це дозволяє змінювати тональність звуків. Цю прекрасну річ уже активно використовують у НУШ, а Юлія Григоренко, оскільки не так давно їх вивчає, застосовує для дітей у початковій школі. За допомогою трубок можна організувати навіть маленький оркестр:

«Бумвокерси – це ще й навчання ритму. Це надзвичайно цікавий ритмічний музичний інструмент, він сприяє координації рухів, розвитку уваги, емоції зашкалюють на таких заняттях. У нас у педагогічних колах зараз багато приділяється уваги емоційному інтелекту. От для розвитку емоційного інтелекту це суперкласна штука!»

Так, за допомогою бумвокерсів можна вивчити будь-яку пісню. Нещодавно до свят Юлія Григоренко вчила з другим класом «Jingle bells» – каже, важкувато з такими малими дітьми, але реально.

«За два уроки відіграли! Тільки деякі дітки є повільніші, деякі – швидші, хтось не в ритм стукає і трішечки збивається. Але можна відібрати, і мелодія буде звучати».

Ці трубки використовують і на уроках математики, і української мови. Вчитель може поділити учнів на команди та дати завдання порахувати простий приклад – наприклад, 2х3=6, і діти відбивають трубками кожну дію, наче озвучуючи числа. Головне, каже вона – це бажання творити та уява вчителя.

За словами Юлії Григоренко, бумвокерси – ідеальний інструмент для інклюзивної освіти. Вони легкі, яскраві, приємні на дотик.

Boomhwackers

Ще одна цікава деталь, яка стосується більше комунікацій з батьками, але також заслуговує на увагу: щоб пояснити, як працюватимуть бумвокерси, вона спершу зібрала батьківські збори та роздала батькам інструменти. І попри заперечення дорослих, що вони не вміють співати/грати/працювати з трубками, таки змогла їх познайомити з новинкою. Каже, батьки були в захваті.

 

Медіаграмотність

Украй необхідна дисципліна, яку поки що вивчають на факультативах. Але один зі спікерів Олександр Душимець (Київ) упевнений: її треба впроваджувати в обов’язкову навчальну програму – і для початкової, і середньої, і старшої школи.

«Це дуже актуально, бо учні зараз в соціальних медіа цілодобово. І якщо хтось щось написав, вони побачили і поширили. Вони довіряють написаному. Треба навчити, яким джерелам вірити, як перевіряти інформацію і взагалі що з нею робити», – переконаний він.

Олександр Душимець

Але щоб навчити дітей відрізняти правду від брехні, цього спершу мають навчитися самі вчителі. Так, Олександр Душимець закінчив курси медіаграмотності від студії онлайн-освіти EdEra, і тепер навчає колег, вдосконалюючи свої навички. Він впевнений: медіа зростають і скоро їх стане ще більше. Тому кожен повинен розбиратися в інформації та вміти перевіряти джерела:

«За міжнародними дослідженнями, людина витрачає 28 годин на добу на медіа. При тому, що в добі 24 години, ми витрачаємо 28 годин. І нам треба зрозуміти, як до нас потрапляє саме та інформація, яку ми бачимо, як працюють алгоритми інформації, як те, що ми говоримо, використовується в медіа, щоб заманити до себе споживачів».

Він навчав вчителів, як відрізнити факт від судження, як працюють клікбейти, скільки живе фейк тощо. Разом вони створювали медіакарту та аналізували, яку інформацію споживають найбільше.

Ще одна спікерка, радіоведуча й авторка програм про медіа грамотність на «Українському радіо» Олена Никифоренко навчала вчителів розрізняти фейки, тільки поглянувши на заголовок – емоційний, шокуючий, перебільшений.

Наразі медіаграмотність активно вивчають на Миколаївщині, Харківщині, Київщині, Рівненщині, пише «Детектор Медіа». Міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський нещодавно навіть озвучив ідею ввести ЗНО з медіаграмотності, але міністерка освіти і науки Анна Новосад поки не підтримала задум колеги. Вона впевнена: медіаграмотність потрібно перевіряти не окремим тестом, а в складі оцінювання інших предметів.

 

Діджиталізація

Слово, яке не одразу осилив мер Києва, добре знайоме педагогам-спікерам на EdCamp. Наприклад, Іван Верещака з села Чулаківка розповідав про корисні онлайн-інструменти для створення презентацій, лендінг-сторінок тощо. Вчителі тут же шукали ці за стосунки в Google Play чи AppStore, реєструвалися на сайтах і тестували безкоштовні пакети.

Іван Верещака

Начальник управління освіти Юрій Матвієнко також виступив з майстеркою по темі. Він представив іспанську соціальну мережу Edmodo. За словами Юрія Матвієнка, вчителі розуміють: діти постійно онлайн, у різних соцмережах, але жодна з них не є мережею навчального призначення.

«Я взагалі вважаю, що завдання будь-якого вчителя інформатики в Україні – не тільки навчати інформатиці дітей, а й стежити за новими технологіями та інформувати своїх колег. І хто, як не інформатик, розкаже біологам, математикам, філологам про те, що є така прекрасна технологія, такі сайти, такі програми? Давайте ви їх будете впроваджувати!»

Edmodo, на його думку, має безліч плюсів. По-перше, вона надає можливість побудувати й діджиталізувати трикутник «батьки-діти-вчителі». Адже батьки часто навіть не здогадуються, які позитивні зміни відбуваються у школі й чим живе їхня дитина під час навчання:

«Вони, зайшовши на профайл своєї дитини, бачать абсолютно всі досягнення – не тільки оцінки, а й заохочення з боку вчителя, якщо дитина вчасно зробила домашнє завдання, допомогла сусіду на контрольній роботі – адже це не завжди погано, якщо дитина допомогла. Це – емпатія, тут не поставиш оцінку».

Дитина також може зайти у свій акаунт у будь-який момент – перевірити оцінки, відзнаки та нагороди. Але вона не бачить оцінок інших дітей, а значить, не порівнює себе з іншими.

Учителі можуть отримувати спеціальні відзнаки (електронні бейджі), брати участь у конференціях, конкурсах, вебінарах або організовувати власні заходи для колег з усього світу. Крім цього, можна організувати документообіг у школі і в мережі закладів у межах міста. Тобто інструментарій настільки всеохопний, що обмежується тільки фантазією вчителя і керівництва.

Як керівник управління він міг би зробити користування мережею обов’язковою для всіх закладів, каже Матвієнко, але йому цікавіше, щоб учителі самостійно оцінили зручність іспанської платформи.

Ризикнемо констатувати: вчителі зрозуміли, що смартфони нікуди не подінуться – діти з ними практично народжуються, тому заборони та покарання не можуть бути ефективними. А якщо вчитель не може зупинити цей процес, то він повинен повернути його на свою користь: постійно цікавитися, бути в темі, намагатися дати дитині корисні навички користуванням інтернетом і зростати самому. Але бути готовим, що дитина завжди буде попереду – і тут нічого не зробиш.

 

Самоосвіта

Це найважливіша тенденція, яку ми помітили на EdCamp. Усі спікери, які виступали на (не)конференції, здобували свої знання самотужки, за допомогою онлайн-курсів і додаткових занять, які, на перший погляд, дуже відрізняються від їхньої спеціалізації. Але без цього не може бути розвитку, і як приклад – мінітренінг Вікторії Круглової з Харкова, яка презентувала проєкт e-Bug.

Вікторія Круглова

Це проєкт Міністерства охорони здоров’я і соціальної політики Великобританії, який доступною мовою розповідає вчителям і дітям від 4 до 18 років про мікроорганізми, поширення, профілактику та лікування інфекційних захворювань. На кожний факт – цікава навіть для дорослих історія та пояснення, як британці до цього дійшли.

Перед кількома захоплюючими історіями ще два цікавих факти:

  • Україна стала 39-тою країною, яка приєдналася до платформи e-Bug;
  • у Франції та Нідерландах програма e-Bug стала частиною навчальної освітньої програми на рівні держави.

Історія перша, наш фаворит.

Кілька років тому діти з різних шкіл у Британії почали їздити екскурсіями на ферми. Там ферми відрізняються від наших, але, тим не меш, діти привозили додому різні бактерії. У них почалися кишкові розлади, і враження від поїздок були безнадійно зіпсовані.

Через непоодинокі випадки британські фермери стали бити на сполох. Вони написали великого листа в Міністерство охорони здоров’я, в якому вимагали розробити ресурс, де вчителі разом з дітьми та батьками могли ознайомитися з правилами відвідання ферм, правил гігієни та профілактики кишкових розладів. Фермери зазначали: діти хворіють не тому, що в нас брудно, а тому, що не знають, як поводитися на фермі.

«У Міністерстві почули фермерів, і за пів року був створений ресурс, на який був великий конкурс. У ньому брали участь науково-дослідницькі інститути, університети, зокрема Оксфордський, який, до речі, не виграв цей конкурс», ­– розповіла Вікторія Круглова.

Але проєкт розповідає і про інші прості, але важливі речі. Як показати дитині, що її чхання – небезпечне? Дуже просто: розгорніть рулон шпалер, візьміть розприскувач та застосуйте його вздовж. Діти лінійками можуть виміряти, наскільки далеко відлітає слиз і зрозуміти, що прикривати обличчя у таких випадках – вкрай важливо. Просто й ефективно, каже тренерка.

Для початкової школи також можна робити мікробів з будь-яких підручних матеріалів – від шишок до зубочисток. Так дитина знайомиться з природою мікроорганізмів та вивчає їх будову. Можна, звичайно, замовити й оксфордські моделі мікробів і вірусів, але й домашні, зроблені мамою з клаптиків тканини, теж підійдуть.

Ще варіант простого інтерактиву, який вже неодноразово випробуваний на початковій школі – роздрукувати зображення та попросити дитину обрати 5 дій, які люди на картинці роблять неправильно, а значить, можуть захворіти.

За допомогою матеріалів проєкту можна розвивати компетенцію дитини – для цього, наприклад, достатньо почати дискусію про ліки. Спікерка розповіла, як діти отримали різні пігулки та дискутували, що саме є ліками. Тільки таблетки? Чи й капсули? А мікстури?..

Окрему увагу курс приділяє антибіотикам. Наразі неконтрольоване вживання антибіотиків є проблемою не тільки в Україні, а й в усьому світі, зазначила вона, і британці також винаходять свої методи боротьби.

«За останні 10 років за даними Оксфордського університету не було створено жодного антибіотика. Фармфірми не хочуть витрачати гроші на неконтрольоване споживання антибіотиків. Чому така висока смертність? Тому що ми настільки багато вживали антибіотиків, що коли вони дійсно потрібні, то просто не діють».

Діти не розуміють, як приймати ліки, що робити, якщо стан уже покращився, а ліки ще залишилися. Куди викидати таблетки, щоб вони не забруднили ґрунтові води? Чи можна ділитися антибіотиками та радити їх знайомим? Погодьтеся, на ці питання не кожен дорослий в Україні відповість правильно, що вже говорити про малечу.

Головний секрет британського проєкту – у тому, що він цікавий та доступний. Матеріали розроблені з урахуванням віку учнів та спеціалізації вчителя. Наприклад, кожен може з’ясувати, чи окупували шкідливі бактерії його домівку. Для цього необхідно всього-на-всього взяти шматочок хліба (по одному на кожну ділянку), провести ним по підлозі, газовій плиті чи полиці холодильника, після чого закрити (кожен окремо) на тиждень у zip-пакетах. Вікторія Круглова каже: ви можете здивуватися, яка цвіль розведеться в мішечках, і вона буде різною.

Також діти можуть порахувати швидкість розповсюджена кору (було актуально для Британії, залишається актуальним для України) або хламідіозу (точно актуально для Британії).

«У них безпліддя, і є дуже багато проблем, з якими поки що не відомо, що робити. Тому коли прорахуєш та побачиш ці цифри і графіки – це вже імунізація. Звичайно, треба наголошувати, що є люди, яким не можна робити щеплення, наприклад, онкохворі. Але імунітет – це не тільки про щеплення. Це ще й відповідальність за інших людей», – пояснила вона ставлення британців до щеплень.

Але цей проєкт не обмежується завданнями. Захоплення e-Bug привело до того, що педагогиня почала робити виставки у рідному Харкові, їздити на лекції з виступами та збирається започаткувати у місті правильний збір непотрібних ліків:

«Я хочу піти в мерію Харкова та запропонувати таку акцію, щоб бодай в одній аптеці була скринька, куди можна здати антибіотики або інші ліки. Тому що ми куди їх викидаємо? У сміття. Дощ пішов і все воно пішло в ґрунтові води».

Звичайно, кожен з тих, хто виступав на (не)конференції, є втіленням цієї найважливішої, на наш погляд, тенденції. Хтось може бубніти, що в школах працюють старі (вибачте за ейджизм) вчительки, для яких не цікаво нічого, крім, власне місця роботи. Але такі зустрічі, як (не)конференції, дають змогу ковтнути свіжого повітря, побачити, хто працює з тобою пліч-о-пліч на часто невдячній, але вкрай потрібній роботі. Такі вчителі надихають і особистим прикладом показують, що в будь-якій професії можна і треба розвиватися, і що любов до дітей навіть після 5, 10 і 15 років роботи в школі – існує.

А оскільки ми тут всі свої, маємо пропозицію: запрошуйте й батьків. Щоб вони побачили, хто працює з дітьми, позбувались упереджень і вчилися комунікувати з вчителями. А чому б і ні?

Фото Богдана Проскурова

Опублікована: 23 січня 2020


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація