Полтава декомунізована: чотири роки без Фрунзе і Ко

Автор: Єгор Рудь, 23 квітня, 17:59

Фото: ЗМІСТ розповідає про етапи декомунізації в Полтаві


Зі скрипом і обговореннями позбавляти країну радянського минулого почали у квітні 2016 року. Тоді зокрема й у Полтаві створили топонімічну групу, у складі якої були історики та активісти – саме вони склали перелік вулиць, які підпадали під закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» та повинні були отримати нові назви.

Уже 20 травня ексголова Полтавської ОДА Валерій Головко підписав розпорядження №207 «Про перейменування топонімічних назв, демонтаж меморіальних дощок та зображень комуністичної символіки в місті Полтаві», й місто отримало більш як 100 нових назв вулиць.
 
 

Тихі хвилі декомунізації

Регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області (співробітник Північно-східного міжрегіонального відділу УІНП) Олег Пустовгар має власну версію цього процесу. Так, він розділив декомунізацію на 4 хвилі.

Інфографіка ЗМІСТу

Початок першої хвилі Олег Пустовгар датує 1990-м роком, коли в Полтаві відбулися перші перейменування. З’явилася вулиця й зупинка Сінна, назву якої затвердив тодішній міський голова Анатолій Кукоба з ініціативи «Просвіти».

«Прижилося, містяни звикли, і вже мало хто з полтавців зможе пригадати стару назву – “Ленінградська”. Так само пішли в небуття вулиці Калініна в мікрорайоні Алмазний та червоноармійців ґвалтівників-братів Литвинових, натомість  з’явилася на честь Василя Кричевського (це поруч із краєзнавчим музеєм ім. Кричевського)».

За його словами, ще 1995 року полтавська «Просвіта» напрацювала низку ініціатив (це понад 30 топонімів облцентру) і подала їх на розгляд виконкому міськради. Але історія розсудила так, що плани втілилися лише через 20 років, у 2016.

Крім Сінної, у серпні 1992 року, напередодні Дня Незалежності України, депутати міської ради за ініціативи голови Полтавського обласного об’єднання товариства «Просвіта» Миколи Кульчинського, прийняли рішення про перейменування кількох вулиць міста. Зокрема, повернули назву Спаська вулиці Дзержинського. Також була перейменована площа Дзержинського на Майдан Незалежності. Як розповів Олег Пустовгар, подальша діяльність міської комісії по перейменування вулиць і площ міста виявилася неефективною через несприйняття цілої низки ініціатив з боку тодішнього міського голови Анатолія Кукоби.

Додамо, що тоді ж «Просвіта» пропонувала перейменувати полтавські вулиці на честь політика Симона Петлюри, гетьманів Івана Мазепи, Петра Сагайдачного, Петра Дорошенка, Пилипа Орлика, Данила Апостола та Івана Виговського, а також Патріярха Мстислава, кошового отамана Кості Гордієнка, поета Василя Симоненка та письменника Михайла Драгоманова. Як бачимо, частину цих топонімів таки втілилася у життя, хай і на двадцять років пізніше.

Другу хвилю Олег Пустовгар асоціює зі своєю посадою керівника головного управління інформаційної та внутрішньої політики в Полтавській ОДА за часів президенства Віктора Ющенка:

«Як керівник згаданого “ідеологічного” управління, розробив рішення колегії Полтавської облдержадміністрації, яким рекомендувалося органам місцевого самоврядування прибрати комуносимволіку. Чимало тоді  зображень гербів  СРСР, зокрема й у Полтаві, демонтували, але пам’ятники й бюсти комуністичним злочинцям лишилися незрушними».

За його словами, третьою хвилею декомунізації можна вважати стихійний «ленінопад», старт якого почався в центрі Києва під час Революції Гідності 8 грудня 2013 року. Потім Іллічі уклонили свої голови до землі на всій Україні, зокрема й у Полтаві.

Остання, четверта хвиля – це вже реалізація закону про декомунізацію, який ухвалили у 2015 році. Трошки пізніше, у березні 2016 року, у Полтавській ОДА відбувся круглий стіл за участю тодішнього голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича.

«Цей захід мав на меті подолати саботаж декомунізації в обласному центрі. А ще стимулювати патріотичну громадськість до активних дій з ефективного виконання Закону України про декомунізацію», – каже Пустовгар.

Того ж року депутат ПМР Юліан Матвійчук очолив громадсько-наукову топонімічну комісію. До її складу увійшли:

  • Олег Пустовгар від товариства «Просвіта»;
  • професор ПНПУ ім. Короленка Юрій Волошин;
  • історик-архівіст Тарас Пустовіт;
  • представник ГО «Злам стереотипів» Олександр Ластовецький;
  • заступник директора краєзнавчого музею ім. В.Кричевського з наукової роботи Володимир Мокляк;
  • кандидатка історичних наук Оксана Коваленко;
  • депутат ПМР Вадим Ямщико;
  • історик Борис Тристанов.

 

 

З фон Гарнієром, але без Бандери: як обирали назву

Сформувавши топонімічну комісію, розповідає Юліан Матвійчук, вони почали формувати список вулиць, які підпадають під декомунізацію та порівнювати з тими, що є на сайті інституту національної пам’яті. Таких вулиць виявилося, разом із парками та провулками, виявилося більше ста.

Інфографіка ЗМІСТу

 

Тоді комісія визначилася з критеріями, за якими потрібно обрати нову назву.

«Визначили, що має бути 25% мають зберегти історичні назви, які були до комуністичного режиму. Інші 25% мають бути названі на честь великих державників. Ще 25% – на честь поетів просвітян. І решту назвати нейтральними назвами, наприклад, вул. Конституції, Добровольців, які пов’язані з історією України», – розповів голова комісії.

Конфліктним стало питання перейменування вулиць ім’ям героїв, які загинули на російсько-українській війні. Юліан Матвійчук говорить, що проблеми було дві: перша – не вистачало вулиць; друга – назва повинна була мати ідеологічний підтекст. З цих причин перейменування вулиць іменами героїв переклали на потім, тому що був ще один важливий момент – називати вулицю ім’ям можна лише тоді, коли від певної події минуло 50 років. Ці хронологічні рамки визначили історики.

«80% іменних назв вулиць мали називатися лише на честь тих людей, які мали стосунок до Полтави. Тобто, вони тут жили, працювали, вчилися, перебували довгий час, наприклад, Симон Петлюра, Іван Мазепа чи Олександра Путря», – додав Матвійчук.

За два тижні, згідно з правилами, був сформований список зі 114 вулиць. Депутат Полтавської міськради Андрій Матковський теж сформував власну комісію, але його список вулиць на перейменування на 90% був подібний до списку, який сформувала громадсько-наукова топонімічна комісія. Хоча були й досить суттєві відмінності:

«Вулиця Графа фон Гарнієра була ініціативою Матковського. Граф фон Гарнієр – відомий хірург та шовініст часів Російської Імперії. Люди навіть не знають: хто це, що він робив? Так, він одного разу врятував імператорську сім’ю, коли поїзд зійшов із колії. Але людям сподобалася назва Граф фон Гарнієра, тому й зібрали підписи. Тепер вулиця так називається», – розповів Юліан Матвійчук.

Юліан Матвійчук згадав такі назви вулиць, які не пройшли на перейменування: вул. Бандери та вул. Князя Святослава Хороброго (обрали більш нейтральну назву – вул. Європейська).

«Вулиця Дмитра Коряка – це єдиний з АТОвців, ім’ям якого назвали вулицю на момент декомунізації. Зараз, коли будуються нові квартали, то називають іншими, наприклад,  ім'ям Геннадія Більченка. Але на той час це була єдина назва через те, що вул. Червоноармійській (минула назва) вікна будівель виходили на ту саму оборону, де керував Коряк під час майдану. Тому було справою честі назвати вулицю саме так», – сказав Матвійчук.

Приймали також пропозиції від полтавців: створювали онлайн-опитування та запрошували містян на комісії. Найбільшого обговорення потребували центральні вулиці міста. Були суперечки щодо назв для вулиці Великотирнівської, Маршала Бірюзова, Фрунзе, Калініна. Щодо Соборності (колишня Жовтнева) були різні варіанти назви для вулиці – Олександрівська та Соборна.

«Дуже важливим моментом декомунізації (і він дуже важко давався) було обрати назву через те, що люди “схоплюють” коротші назви вулиць. Назва вулиці Мазепи дуже швидко прижилася, бо набагато швидше вимовляється, ніж Калініна. Довгі назви – довго приживаються, але пройшло чотири роки, й люди звикли до нових назв», – вважає Юліан Матвійчук.

У результаті всі 114 вулиць були перейменовані, але деякі назви не підпали під декомунізацію, зокрема, вул. Ватутіна та Халтуріна.

 

 

Вцілілі: Сакко, Ярмак, Черепанов

Для консультацій на комісії топонімічної групи запрошувались працівники управління юстиції, які ведуть реєстр вулиць. За словами краєзнавця Бориса Тристанова, процес декомунізації пройшов дуже швидко, але йому б хотілося його розтягнути, аби більш ретельно вивчити біографії історичних діячів:

«Я вважаю, що комісія зробила дуже багато. Майже усі пропозиції сприймалися нормально. Це не було дуже важко. На той час вже існував перелік вулиць, названих іменами учасників комуністичної партії різного рангу. Було зрозуміло, що ці найменування повинні зникнути з мапи Полтави».

Як розповів Борис Тристанов, були деякі суперечності щодо вул. Яценка, який був другим секретарем обласного комітету КПРС. Ця вулиця залишилася, але комісія консультувалася з УІНП:

«Нам пояснили, якщо людина навіть функціонер компартії, загинув під час Другої світової війни, тоді ця вулиця не перейменовується. Тому і залишилися подібні вулиці».

Борис Тристанов вважає, що у міськвиконкомі повинна існувати постійна топонімічна комісія, долучати до роботи наукові інституції (наприклад, кафедри історій).

«Інколи не зрозуміло, чому в Полтаві повинна бути вулиця Ярмака? Людина завойовувала Сибір, а до чого тут Полтава? Або вулиця Черепанова, який нібито створив перший паропотяг. Як на мене, у радянський час існував перелік назв, якими можна називати вулиці без погодження комітетом комуністичної партії. Ці вулиці не були декомунізовані в Полтаві», – говорить Тристанов.

Історик-архівіст Тарас Пустовіт, який також був у складі комісії, розповів, що вони враховували вшанування пам’яті людей, які жили у різні часи козаччини, період української революції або незалежної України:

«Ми виходили з таких міркувань: перш за все, мають бути увічненні в пам’яті люди, яких уже немає в живих. Брали до уваги акторку Жанну Северин, літературознавця Петра Ротача, краєзнавицю Віру Жук. Тобто люди різні, не тільки державні діячі або військові. Всі вони мали відношення до нашого краю».

Тарас Пустовіт говорить, що близько 80% пропозицій від міської топонімічної групи були враховані:

«Залишилася вул. Сакко. Це був такий самий терорист. Важливо було переконати пересічного полтавця, бо він, як правило, чіплявся за фінансові питання. Особливо це стосувалося людей старшого віку, які вважали, що через перейменування треба буде змінювати документи на будинок. Тобто були стереотипи, що це зайві витрати».

Переглянути список перейменованих вулиць можна на офіційному сайті Полтавської міської ради.

 

 

Незмінний Микола Ватутін VS маловідомий Микола Міховський: декомунізація-2020

Зараз декомунізація відбувається набагато повільніше: протягом березня й на початку квітня на Полтавщині демонтували 7 радянських пам’ятників та символів, а також прибрали пам’ятник Леніну в селі Веселий Поділ, Семенівського району.

У самій Полтаві також згадали за стабільний символ українофобства: на початку березня ГО «Сокіл» опублікувало петиції на сайті міськради «Демонтаж пам'ятника Ватутіну у Полтаві». Як альтернативу очільник ГО Георгій Сьомін запропонував встановити пам’ятник автору маніфесту «Самостійна Україна» Миколі Міхновському.

Петиція набрала необхідну кількість голосів за кілька днів, але коли її розглянуть і чи винесуть на сесію – невідомо. Олег Пустовгар розповідав, що правник Микола Міхновський був першим, хто зі знанням юриспруденції аргументував необхідність побудови незалежної України, назвав головним ворогом дежрави російським імперіалізм і закликав українців виборювати (зокрема і зі зброєю) незалежність.

 

 

Пам'ятки минулого, що встояли

Голова ГО «Світанок», співзасновник проєкту «Декомунізація. Україна» Вадим Поздняков опублікував у Фейсбуці список комуністичної символіки на Полтавщині. Усього до списку потрапило 29 об’єктів, хоча деякі вже демонтовані.

 

Інфографіка ЗМІСТу

Зокрема, у цих населених пунктах ще можна зустріти серп і молот на Будинку культури або автобусній станції (с. Власівка, Калинів Міст), мозаїчне панно із більшовиками (Лубни), пам’ятник Енгельсу (с.Горошине) тощо.

Раніше ЗМІСТ писав, що відмовили у демонтажі пам'ятника Леніна на території санаторію «Сосновий бір», що у селі Власівка, Зіньківського району. Головний лікар санаторію Микола Безпалий аргументував тим, що санаторій знаходиться у приватній власності й ніякої агітації тоталітарного режиму не проводиться. Також він пояснив, що бюст Леніна є виносним експонатом закладу та є ідея створити алею пам’ятників з тематичною назвою «Тоталітарний режим 1917-1991 рр. Люди. Події. Наслідки». 

 ***

Можна вважати, що місія виконана, але звісно, що не на 100%. Адже у Полтаві та області залишаються ще десятки комуністичних символік та монументів. Та у процесі декомунізації допомагають громадські активісти, зокрема, проєкт Вадима Позднякова «Декомунізація. Україна». Радує, що страшний сон прихильників Лєніна збувається, хоча процес цей не швидкий.

Графіка та обкладинка Марини Вісич

 

Опублікована: 23 квітня 2020


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація