Полтава – місто, де всі свої. Як розвивати це позиціонування?

Крім того, ділився роздумами про позитивний образ міста, який ми можемо формувати. Один з проявів цього образу — «Полтава — місто, де всі свої». Нижче розповім як це може працювати на практиці. 

Ми з дівчиною приїхали в Полтаву на кілька днів. Працювали у закладах. Спочатку у «Звичках» — там зустріли 5 знайомих. Потім ще трьох у «Франику».  Дорогою з одного місця в інше також встигли поспілкуватися з Сашею — одним з членів команди, з якою ми створювали мурал «Дума про волю». 

Виходить дев'ять незапланованих приємних зустрічей за 3-4 години. А частина з них були не лише приємними, а і абсолютно практичними: я обговорив з дизайнеркою проєкт, над яким зараз працюємо, проконсультував друзів стосовно комунікацій їхньої ініціативи, запланував ще одну зустріч на наступний місяць. 

У дитинстві я часто чув від старших людей фразу «Полтава — велике село, тут всі одне одного знають». Тоді таке визначення здавалося чимось негативним. Зараз розумію, що це наша сила. Велике коло знайомих та принцип «о, так я його/її знаю» відкривають дуже широке поле для взаємодії. 

Що ми маємо робити, щоб реалізовувати цю ідею «міста, де всі свої»? Є активна частина полтавців, які так чи інакше працюють для розвитку міста. Усі з них давно знайомі: якщо не особисто, то заочно. Треба перестати ставитися одне до одного, як до конкурентів і об’єднувати зусилля у різних спільних ініціативах. Для прикладу: «Містохаб» нещодавно зібрав більше 4 млн грн на дрони-камікадзе для ГУР. Частину цього величезного збору розділили між 20-ма полтавцями, кожен з яких зібрав 40 і більше тисяч гривень на спільну справу.  

Якщо у Полтаві всі свої, то і гостей тут приймають, як своїх. Пробачте за тавтологію, вона була потрібна. Так от, мені дуже подобається термін «полтавська гостинність». Насправді це працює дуже просто. Коли до тебе в гості приходять близькі люди, ти намагаєшся прибрати у квартирі, приготувати смачну їжу, підібрати гарну музику. Зробити все, щоб залишити гарне враження. Те саме з містом. 

Знову поясню на прикладі. Я працюю в Аспен Інституті Київ. Кілька років тому ми проводили у Полтаві семінар для випускників, присвячений Григорію Сковороді. Частина з цих випускників – полтавці — і кожен з них доклав максимум зусиль, щоб гостям було комфортно і у них залишилися гарні спогади. А гарні спогади дорівнюють бажанню повернутися. Я щиро прагну здивувати (у гарному сенсі цього слова) та порадувати людей, які приїздять до Полтави. І хочу, щоб для всіх нас це стало нормою.

Якщо продовжувати не дуже нову, але зрозумілу аналогію з квартирою та гостями — важливий елемент з їжею в нас закритий. Завдяки місцевим рестораторам у Полтаві достатньо місць, де можна поїсти смачно та колоритно. На такий випадок я маю свій список закладів для гостей. Так би мовити, на сніданок, обід та вечерю. Раджу подумати про такий кожному. 

Чистота — це також питання не лише до комунальних служб, а і до всіх нас. Не хочу завершувати цю колонку відвертими банальностями, але донести сміття до баку чи підійняти «спотикач», який вітер звалив біля магазину — це хвилина часу та мінімум зусиль. Але з цих «мінімумів» і складається» загальне враження про місто. 

Бути відкритими, об’єднувати зусилля, дбати про спільне та разом створювати комфортний простір для себе і гостей — це дуже базові прояви концепції «міста, де всі свої». Я свідомо не вдавався у деталі, але дуже сподіваюся, що цей текст надихне на подальше обговорення теми та, головне — дії.