Як зробити Полтаву частиною особистої історії її мешканців
Колаж ЗМІСТу
В умовах повномасштабної війни місто має бути тим, що тобі хочеться захищати та не віддавати в жодному випадку.
Нещодавно я прочитав на The Village статтю про citizen experience. Якщо переказати дуже коротко, йдеться про комплексний досвід взаємодії мешканця з містом.
Citizen Experience містить емоційний зв’язок. А останній — емоційну прив’язаність. Процитую вже згадану статтю:
«Коли місто стає частиною життя людини та її спогадів, воно сприймається не просто як місце проживання, а як щось рідне й важливе, про що хочеться дбати та підтримувати розвиток якого».
У цьому тексті розмірковую про те, як зробити Полтаву частиною особистої історії її мешканців. Зважаючи на специфіку моєї професії — більше з комунікаційної точки зору, ніж урбаністичної.
Розвиток бренду міста
У одному з минулих текстів я ділився роздумами про позиціонування Полтави. Найбільш вдалий варіант, як на мене — місто, де всі свої. Ця гіпотеза будується на моєму особистому досвіді, відчутті та розмовах з різними людьми. Глибші дослідження можуть показати інше, але станом на зараз вважаю, що ця ідея могла б масштабуватися в бренд міста.
Якщо спростити, такий бренд — це ключова ідея, яку місто несе мешканцям та світу. В Україні є кілька вдалих на мою думку прикладів:
Наявність бренду міста дозволить краще його зрозуміти та формувати глибший емоційний зв’язок; і я б навіть сказав відносини з містянами.
Наповнення міста символами, які формуватимуть спільну ідентичність
У маркетингу є теорія 7 дотиків. Логіка у тому, що перш ніж продати клієнту товар або послугу, треба сім разів у різний спосіб нагадати про нього/про неї. Зараз, у час коли людина отримує сотні інформаційних повідомлень на день, ці 7 дотиків перетворюються на 40.
Теорію 7 або 40 дотиків можна накласти і на взаємодію мешканців з містом. У міському просторі має бути певна система символів, які розповідають його історію і відповідають на питання “А про що ти?”. Контактуючи з цими символами, мешканці формують про місто спільне знання. А це спільне знання — спільну ідентичність. Чим більше символів, які складаються в одну історію, і чим вони виразніші та зрозуміліші — тим ідентичність міцніша.
Наповнення міського простору такими символами — довгий і системний процес. І ми з друзями теж намагаємося зробити в нього свій маленький внесок. Наприклад, організували створення Дмитром Білоконем муралу коло аграрного університету. Цей стінопис символізує глибину нашої культури та одвічну боротьбу з московською експансією.
За ініціативи і фінансування Артура Кобзаря, встановили другу чергу історичних табличок. Таблички дозволяють краще зрозуміти історію полтавських будівель: і тих, що можна побачити зараз, і тих, що були колись.
Спільні ритуали та свята
Спільні дія — те, що допомагає нам бути спільнотою. У розмовах з різними поколіннями полтавців я багато чую про ностальгію за святкуваннями Дня міста: на стадіоні, або у парку Перемога. Ще час від часу проскакують згадки про квест “Скарб Мазепи” на початку нульових. Звичайно, в умовах повномасштабної війни не до святкувань та квестів. Тим більше масштабних.
Водночас ми потребуємо спільного досвіду, який би нас об’єднував та давав відчуття приналежності до однієї групи. В умовах війни це могло б бути вшанування героїв, пов’язаних з містом: як сучасних, так і історичних. Йдеться не про камерну подію, а акцію, яка могла б залучити велику кількість людей. Приклад: вшанування Степана Бандери ходою на його День Народження. За подібним принципом ми б могли щороку згадувати Симона Петлюри або інших важливих для Полтави та країни особистостей.
Не менш важливими для формування емоційного зв’язку можуть бути ті чи інші активності до вже згаданого Дня міста — вивішення прапорів Полтави та України на балконах, масштабне прибирання. Цей перелік не вичерпний і дуже базовий — я роблю його, щоб показати вектор.
Місця, які можуть сприяти позитивному досвіду
Пробачте за очевидний факт, але прив’язаність до міста формується також через місця, які ти любиш і які пов’язуєш з приємними спогадами. Наприклад, для мене це ставки на Садах або березовий сквер. Кожного разу, коли повертаюся до Полтави, я намагаюся потрапити до них. І для мене важливо, щоб ці місця і зберігалися, і за можливості розвивалися.
Те саме стосується місць, які асоціюються з Полтавою — Білої Альтанки, унікального історичного центру з малоповерховою забудовою, Каштанової Алеї, інших. Ми говоримо, що Вайнгорт зберіг для нас Полтаву, якою ми її любимо. Час зробити те саме і самим: для себе та наступних поколінь.