Справжня історія найвідоміших пам’яток Полтави

У туристичних списках однією із перших до відвідин у Полтаві рекомендують Білу альтанку.  Проте, її імперський бекграунд й цікаву історію радянського періоду згадують нечасто. Ба більше, росіяни будують пропагандистські канони довкола неї.

Також на карті Полтави уже кілька років існують зупинка та вулиця імені Патріарха Мстислава, що кілька років присутня на карті міста. Попри це, що саме діяч робив для української церкви та як розвивав діаспору в США відомо мало.

Разом із гідесою Анною Шендрик ЗМІСТ зібрав історії п’яти найяскравіших пам’яток Полтави, за якими її впізнають та справжні факти про їхню появу без російських міфів.

Свій особняк підрядник Наум Бахмутський почав будувати 1906 року. За різними версіями це подарунок для дружини, або ж для коханки. За час роботи підрядника, зокрема, звели й будинок Дворянського і Селянського банку.

Стиль у  будівлі дуже нехарактерний для Полтави – мавританський. Він сформувався у західній частині Середземномор'я — у Північній Африці й на Піренейському півострові у 8–15 ст. Проєкт розробив український архітектор Владислав Городецький. У Києві дуже відомий його Будинок з химерами, який він створив під враженням від подорожі Африкою. Допомагав йому італійський майстер скульптури Еліа Сала. 

За нею часто впізнають Полтаву. Пам’ятку відкрили до дня двохсотріччя Полтавської битви, коли в місті було багато урочистих імперських заходів. У роки Другої світової її майже повністю зруйнували та вже у 1953 році полтавський архітектор Лев Вайнгорт подарує їй нове життя.

Архітектор додав на споруду слова Котляревського із п’єси «Наталка Полтавка»:

У своєму щоденнику Лев Вайнгорт пише, що коли приїздили різні інспектори з партії, для них полтавський очільник обласного комітету КПРС розповідав про грандіозні роботи, які  проводять, про дружбу союзних республік. Коли інспектор запитав, чому у вас 8 колон, а республік 15, то архітектор, щоб врятувати ситуацію почав розповідати вигадки про герби, які мають розмістити. 

Якщо прийти до Альтанки, то з оглядового майданчика можна побачити Хрестовоздвиженський жіночий монастир 1650 року, «Інститутську гірку», де починається історія першого жіночого навчального закладу.  Саме тому в туристичних списках Альтанка завжди перша.

Архітектор Василь Кричевський виграв конкурс і розробив проєкт сучасного краєзнавчого музею понад 100 років тому. До речі, він був ще й кінорежисером, художником та ілюстратором книг. Будівництво тривало з 1903 по 1908 рік. На першому поверсі працювало губернське земство, а на третьому – Полтавський губернський музей.

Це перша грандіозна будівля в українському модерному стилі. Загалом, визначення «український стиль» вперше використала Олена Пчілка 1901 року на конференції майстрів кустарного виробництва (народних промислів) у Полтаві. Там виступала Олена Пчілка, де вперше й використала  словосполучення «український стиль». Його згодом підхопив Опанас Сластьон (архітектор-маляр) і з часом поняття стало більш вживаним.

У російських міфах та пропаганді побутує думка, що український стиль – це народне й «сільське» мистецтво. Їх можна спростувтаи однією лише будівлею краєзнавчого музею, що слугує прикладом унікальних автентичних формʼ гармонійно вписуються у міський простір. 

Музейну історію будували різні діячі. Частину власної колекції подарувала Катерина Скаржинська, меценатка та колекціонерка з Лубенщини. Свою колекцію ґрунтів віддав  російський вчений-агроном Василь Докучаєв. 

У 1919 році, коли прийшли більшовики, земство ліквідували та створили новий орган, який відповідав за Полтавщину. У 1920 році все приміщення передали під музей. А назву змінили на «Центральний пролетарський музей». Завдяки цій назві його й вдалося зберегти. 

Схожу будівлю Василь Кричевський створив для Вінниці. За радянських часів її «покращили», нібито утеплили, тож будівля втратила свою автентичність. У  Хрестоматії з видавництва Олександра Савчука можна побачити її зображення. 

Василь Кричевський є автором проєкту Канівського музею Тараса Шевченка. Він відстоював ідею зберегти будинок, у якому проживав письменник у Києві. З книги «Василь Кричевський: орнаментні композиції» можна побачити його роботи. 

Це перший міський сад в Полтаві, якому понад двісті років. У 1802 році Полтава стала губернським містом. До неї призначили першого губернатора Олексія Куракіна. Йому належить ідея створення міського простору.

Губернатор сам викупляє ділянки та дарує їх місту. Звертається до Семена Кочубея, чиї маєтки були поруч, щоб він допоміг з організацією та розвитком парку. Тож Кочубей також подарував свої землі. 

З часом, на території з’явилася школа садівництва, в якій навчалися учні. Парк був для них простором експериментів. Школа проіснувала до 1841 року. Потім її приміщення передали на баланс інституту шляхетних дівчат. Наразі там знаходиться інфекційна лікарня. 

У другій половині 19 століття, у парку відкрили літній театр, який ще й був будинком чиновників. 

Коли прийшли більшовики вони перейменували міський сад Полтави на парк імені Івана Франка, тому що в назві була асоціація з тим, що це міський простір, в якому відпочивали заможні люди. Згодом паркан теж прибрали. Додали різні атракціони та гойдалки та зробили його зоною відпочинку.

Назва парк «Перемога» закріпилася після другої світової війни. 

На честь нього перейменували вулицю та зупинку в Полтаві. Він жив у еміграції та розбудовував українську діаспору в США. Племінник Симона Петлюри Степан Скрипник народився у Полтаві 1898 року. Навчався у чоловічій гімназії, наразі приміщення 3-ї школи. Потім, у військовому навчальному закладі. Коли почалась Українська революція, він вступив до лав полку імені Костя Гордієнка. 

Він був хорунжим армії УНР та ад'ютантом свого дядька Симона Петлюри. У 20-х роках залишився жити на заході України. Створив там родину. Степан Скрипник представляв та відстоював інтереси українців у Польщі. Зокрема, виступав проти додаткової угоди між Польщею і Ватиканом, за якою у Холмі та Підляшші мали прибрати українські храми та націоналізувати землі. 

За свою активну діяльність, його ув’язнили німецькі війська. Він перебував у тюрмах в Чернігові та Прилуках Потім, завдяки зв’язкам його випустили. Він повернувся до Львова, а далі поїхав в  Польщу, Чехословаччину, Німеччину та оселився в Сполучених Штатах Америки.

Саме там діяч об’єднував навколо себе українську громад, наголошував на єдності українців. У містечку Саут-Баунд-Брук Степан Скрипник створив церковно-меморіальний комплекс. Там розташовується церква, концертна зала, друкарня, духовна консисторія.  Він створив  пантеон українців, тобто цвинтар, де поховані визначні діячі, які емігрували за кодон. Саме там встановили пам’ятник княгині Ользі. 

Діяч зустрічався з президентом США Рональдом Рейганом. Він говорив з патріархом у Константинополі про те, що українській церкві потрібно повернути ті права, які в неї були до 1686 року, коли Московія забрала її незалежність. Томос, який ми сьогодні маємо ідея. яку відстоював Степан Скрипник..

До Полтави, до свого рідного міста патріарх повернувся тільки у 1990 році. Є світлини, де він біля дзвіниці Хрестовоздвиженського монастиря, з усної розповіді відомо, що приїжджав до свого будинку. 

Будинок належить місту і наразі перебуває в аварійному стані, а в релігійної громади немає коштів на її підтримку. Діаспора готова передати особисті речі Степана Скрипника, якщо буде проєкт музею діяча. 

Відео: Євген Чорний, Віталій Мохунь

Дизайн: Катерина Василенко