Минуло кілька років з моменту появи на карті Полтави нової назви вулиці та зупинки громадського транспорту – «Патріарха Мстислава». Попри це у повсякденному вжитку люди все ще часто використовують стару назву – «Карла Лібкнехта». ЗМІСТ розповідає, чому полтавці мають знати й пам’ятати Патріарха Мстислава, а також зберігати будинок, де він мешкав.
Історична архітектура Полтави переживає не найкращі часи. Значна її частина занепадає в очікуванні на реставрацію чи ремонт. У особливо тяжкому становищі перебувають будівлі з пошкодженим дахом – відлік часу до повного руйнування йде на роки.
Будинок Патріарха Мстислава очікує на реставрацію впродовж багатьох років. За цей час у нього почав протікати дах, а стіни та підлога – руйнуватися. Раніше у будинку існував музей Патріарха, однак через аварійний стан його закрили для відвідування, а експозицію вивезли для зберігання в інше місце.
Нині дім Патріарха Мстислава розділений на квартири та має кількох власників. Одна частина будівлі належить Харківсько-Полтавській єпархії ПЦУ, інша перебуває у приватній власності. Щоб об’єднати будинок у межах одного музею, церковна громада планує викупити його повністю, однак на це потрібно зібрати чимало коштів.
ЗМІСТ поговорив із представниками влади та релігійної громади про плани на відновлення будинку Патріарха Мстислава та роль цього діяча у розбудові української церкви.
Хто такий Патріарх Мстислав
Степан Скрипник (Мстислав) народився у Полтаві у 1898 році. Відомо, що його батько походив із козацького роду, а мати була рідною сестрою Симона Петлюри.
Освіту Степан Скрипник здобував у Полтавській першій класичній гімназії, а також офіцерській школі в Оренбурзі. З 1918 року він служив у війську в полку імені Костя Гордієнка, а з 1920-го – у 3-й Залізній дивізії Армії Української Народної Республіки.
Також Скрипник був особистим ад’ютантом свого дядька і Головного Отамана Української Народної Республіки Симона Петлюри.
Саме за часів УНР у 1921 році вперше створили Українську Автокефальну Православну Церкву (УАПЦ). Автокефальною вона була тому, що мала самостійність у розв’язанні організаційних та культових питань. Отримати право на подібне самоуправління може тільки та церква, яка несе богослужіння серед народу з власною державою і політичною незалежністю. Пізніше автокефальну православну церкву знищила більшовицька влада, репресувавши священників і закривши храми.
Полишивши кар’єру військового, Степан Скрипник емігрував до Польщі, де здобув освіту у Вищій школі політичних наук. У Варшаві розгорталася його політична діяльність – Скрипник був послом у Польському сеймі, де відстоював права українців у Польщі.
Релігійний шлях Степана Скрипника розпочався у Києві в 1942 році. Тоді він таємно від німецької окупаційної влади прийняв постриг під іменем Мстислав і був висвячений на єпископа Переяславського.
Протоієрей Харківсько-Полтавської єпархії Православної церкви України отець Олександр Горай говорить, що ставши єпископом Мстислав відкрив кілька сотень парафій:
«У парафіях впроваджувався патріотичний національний рух, який зокрема і протидіяв німецькій владі у межах своїх можливостей. Звичайно вони могли прикриватися якимись сказаними на люд славословними речами. Однак люди почали гуртуватись навколо церкви, це підняло їхній дух, сприяло національно-патріотичним силам. Побачивши те, якого масштабу набуває церковна діяльність, німецька влада позакривала ці церкви. Вона почала ставити умови, зокрема, щоб Патріарх Мстислав не виїжджав із Києва, щоб він припинив свою проповідницьку діяльність».
За свою діяльність, спрямовану на відродження української церкви, єпископ Мстислав був ув’язнений гестапо і міг закінчити життя в камері смертників. Але йому вдалося врятуватися завдяки клопотанню духовенства.
Емігрувавши спочатку до Європи, а потім – Північної Америки, єпископ займався організацією церковного життя православних українців діаспори.
Протоієрей Олександр Горай каже, що під час еміграції в Америці Патріарх Мстислав займався просвітницькою діяльністю та гуртував українців у межах православної церкви. Зокрема у містечку Саут-Баунд-Брук з ініціативи Патріарха збудували церкву Святого Андрія Первозваного.
«При церкві була друкарня, духовна семінарія. Видавали книжки, готували кадри для церков. Усе це створено завдяки Патріарху Мстиславу, який почав з нуля. Викупив ділянку, зміг так організувати роботу, щоб віднайти кошти. Спромігся створити центр українства в Сполучених Штатах Америки, де до сьогодні знаходиться музей Патріарха Мстислава, зберігається про нього пам’ять», – говорить Олександр Горай.
У 1947 році Мстислав став митрополитом Української православної церкви Канади, у 1971-му – очолив УПЦ у Сполучених Штатах.
30 жовтня 1989 року Мстислава проголосили Патріархом Української автокефальної православної церкви в Україні та за кордоном. Через рік його обрали Патріархом Київським і всієї України.
Що зробив Патріарх Мстислав для розбудови української православної церкви
Життя Патріарха Мстислава припало на століття воєн, репресій та змагань за владу. В умовах, коли самостійна держава ще не існувала, а її народ був розпорошений по різних країнах, Патріарх Мстислав працював над об’єднанням українців у межах церкви.
За словами протоієрея Олександра Горая, Патріарх Мстислав доклав зусиль до створення сучасної православної церкви України, адже завдяки йому церква здобула визнання Вселенського Патріархату:
«Патріарх Мстислав очолив Українську автокефальну православну церкву. На той час це був визначний крок, тому що він цим самим передав благодатність новоутвореній церкві, яку створили на новій хвилі незалежності держави, розвалу радянської влади, зняття всіх заборон на релігійність і церковне життя».
Визнання канонічності створеної церкви Вселенським Патріархатом має принципове значення. Висвята церковних ієрархів має відбуватися за принципом наступництва.
«Кожна православна церква має свого настоятеля, єпископа, який може прослідкувати свою висвяту аж до часів апостолів і до Христа. Тобто апостоли поклали руки на своїх наступників, а ті – на своїх, і так доходить до кожного єпископа, який очолює церкву у своїй країні, своїй митрополії чи патріархії», – говорить Олександр Горай.
Створення у 20-х роках автокефальної православної церкви в УНР було народним волевиявленням, тому спочатку вона не була визнаною. Для УАПЦ не змогли знайти єпископа, який провів би висвяту, тому довелося виконувати її нетрадиційним способом.
Після того, як Патріарх Мстислав очолив УАПЦ, церква отримала визнання Вселенського Патріархату.
«Патріарх Мстислав мав канонічну висвяту від польської православної церкви і тому переємність благодаті відбулась і на ньому. Він проніс цю переємність, тобто відстеження шляху до апостолів, аж до часів незалежності. Уже сивим дідусем він приїхав до України, де його обрали патріархом. За участі Патріарха Мстислава відбулися висвяти інших єпископів. Так, на той час церква не була визнаною, але благодать їй передалася з Патріархом Мстиславом», – каже Олександр Горай.
Ще до здобуття Україною незалежності Патріарх Мстислав переймався питанням визнання української церкви та приєднання до неї церкви діаспори.
У 2019 році Православна церква України отримала Томос про автокефалію. Олександр Горай каже, що Вселенський Патріархат надав самоуправління українській церкві та прийняв її священників зокрема і завдяки внескові Патріарха Мстислава свого часу:
«Патріарх Мстислав зустрічався зі Вселенським Патріархатом. Під час зустрічей він порушував питання про те, щоб українська церква, особливо після здобуття Україною державності, приєдналася до створеної у діаспорі церкви. Патріарх добивався об’єднання церков та їхнього визнання. Саме цьому були присвячені його приїзди до України, задля цього він погодився очолити українську автокефальну православну церкву в незалежній Україні».
Будинок Патріарха Мстислава у Полтаві: сучасний стан
Будинок Скрипників розташований у Полтаві за адресою вул. Патріарха Мстислава, 13. Саме у цьому домі зростав майбутній релігійний діяч. Нині будівля перебуває в аварійному стані. Від остаточної руйнації її намагається врятувати релігійна громада, що нею опікується.
Найбільшою проблемою будинку Патріарха Мстислава є зруйнований дах. Через постійне затікання води покрівля прогнила, а її частини просіли. У деяких місцях стеля повністю провалилась і видно дах.
Відсутність захисту від опадів спричинила також руйнування стін і підлоги будинку.
Найкраще вціліла цегляна стіна, яка виходить на фасад. Вона належить до частини будинку, яку хоче викупити полтавська парафія. Також у цій квартирі збережене перекриття, тому її приміщення придатне для того, щоб розмістити частину експозиції музею.
Відновлення будинку Патріарха Мстислава потрібне не тільки для повернення музею, але й для кращого вивчення доробку цього діяча. До експозиції музею входять старовинні меблі, документи, фото. Протоієрей Олександр Горай говорить, що нині умови зберігання ускладнюють обстеження експозиції вченими, що гальмує можливі наукові дослідження.
Відновлення будинку Патріарха Мстислава: позиція релігійної громади та представників влади
Реставрацію будинку Патріарха Мстислава ініціює релігійна громада, яка нині володіє частиною будівлі та опікується нею.
Олександр Горай розповів, що парафія заручилася підтримкою громадської організації Save Poltava. За її сприяння до Полтави приїздив реставратор Анатолій Ізотов, який виконав попереднє обстеження будівлі й надав рекомендації щодо реставрації. Також будинок оглядала комісія з представників обласної та міської влади.
Музей Патріарха Мстислава перебуває на балансі Полтавської міської ради, тому вона має займатися виготовленням проєктної документації на реставрацію. За словами Олександра Горая, це дасть можливість звертатися до благодійників про допомогу, адже без конкретних розрахунків і опису потрібних робіт отримати фінансування не вдається.
Щоб стримувати руйнування будинку Патріарха Мстислава, релігійна громада влаштовувала збір коштів. У 2019 році на платформі ЗМІСТ зібрали 20 тис. грн, які витратили на ремонт частини даху.
Також у червні 2021 року в Полтаві влаштовували благодійний забіг на підтримку відновлення будинку Патріарха. Завдяки заходу вдалося зібрати майже 6 тис. грн. Ці кошти потрібні на поточний ремонт будівлі, щоб та дочекалася реставрації.
За словами Олександра Горая, проєкт реставрації будівлі коштує орієнтовно 150-200 тис. грн. Потрібно, щоб ці кошти виділила міська рада.
Учасниця депутатської групи «Збережемо Полтаву» Юлія Городчаніна розповіла ЗМІСТу, що їй не відомо про ініціативи міської влади щодо відновлення будинку. За її словами, звернення або проєкти рішень не надходили також до комісії містобудування й архітектури.
«Моя думка, що місту варто передбачити фінансування на проєкт реставрації цього будинку, тому що дах зараз у критичному стані. Але зважаючи на те, що це пам’ятка, має бути процедура реставрації будинку. Зараз розглядають варіант передачі будинку до власності області для того, щоб залучати кошти обласного бюджету. Тут важливо сісти порадитися разом із представниками області й департаменту культури – органу охорони культурної спадщини міста, і визначити спільну стратегію, у якому форматі краще буде працювати для того, щоб цей будинок привести до ладу», – говорить Юлія Городчаніна.
Наразі для будинку Патріарха Мстислава обласна влада виготовила паспорт і облікову картку об’єкта культурної спадщини. Заступниця голови Полтавської ОДА Катерина Рижеченко каже, що це є першим кроком до збереження та відновлення будівлі. За її словами, наразі обласна влада не має конкретних планів щодо будинку Патріарха Мстислава.
Катерина Рижеченко говорить, що збереженням будинку має в першу чергу опікуватися влада міста:
«Я особисто підтримую те, що цей будинок має бути збережений. Я була на його території, дивилася на його стан ще минулого року за каденції попереднього міського голови (Полтави – прим. авт.). Ми говорили про те, що є важлива історія з тим, щоб визначитися з проєктом, подальшою долею. Простіше за все передати його області. Місто до нас не виходило ні з проханням, ні з пропозицією. Вони не просили про допомогу. Я знаю, що є громадські організації, які опікуються долею будинку. Але наразі область виконала велику частину роботи – це облікова документація для пам’ятки архітектури, культурної пам’ятки, яка є першим кроком до її збереження та відновлення».
Обкладинка Юлії Сухопарової