default

default

13 грудня, 12:12
13 грудня, 12:12

9 грудня пожежа перетворила на руїну одну з історичних будівель центру Полтави – будинок Дворянського зібрання, який донедавна був приміщенням  кінотеатру імені Івана Котляревського. До цього часу споруда також переживала нелегкі часи, однак її вдавалося відновити. 

ЗМІСТ поспілкувався з полтавцем Василем Пилипенком, який наприкінці 80-х років минулого століття займався капітальним ремонтом будівлі екскінотеатру Котляревського.

Весняної ночі 1987 року в Полтаві несподівано вдарив мороз, від якого постраждала опалювальна система будинку кінотеатру імені Котляревського. На той час управління кінофікації, яке займалося організацією кінопоказів в області, чотири місяці поспіль не мало керівника, тож до раптових морозів будівлю не підготували – опалювальна система кінотеатру розмерзлася.

Саме тоді управління кінофікації очолив заслужений працівник культури України Василь Пилипенко, на той час – завідуючий сектором культури в Полтавському обкомі партії. На попередній посаді він керував роботою закладів культури області.

«З часом мені захотілося перейти на самостійну роботу. Не працювати в цих бюрократичних кабінетах, а взятися до конкретної справи».

Будинок дворянського зібрання (Фото – сайт Бориса Тристанова)

Працювати попри скепсис оточення

Нагода обрати нову посаду випала Василю Пилипенку навесні 1987 року. Неодноразово звертаючись до керівництва щодо зміни роботи, чоловік вирішив спробувати себе у якості начальника управління кінофікації: 

«Усі, кому пропонували цю посаду, відмовлялися. Вона була не надто приваблива, і проблем поготів вистачало. Коли я виявив бажання, у всіх на обличчі було якесь здивування: як на таке можна піти? Але, хай там що, я дав згоду».

Василь Пилипенко

Щоб очолити управління кінофікації, Василь Пилипенко пройшов співбесіду в Держкіно УРСР, однак і там його зустрічали з сумнівами.

«Зустріч відбулася в доброзичливій атмосфері, хоча я бачив скептичні посмішки. Мовляв, куди ти йдеш, партократ, на таку роботу. Ти ніколи з нею не впораєшся! Проте співбесіда пройшла успішно», – говорить Пилипенко.

Будинок дворянського зібрання (Фото – сайт Бориса Тристанова)

Ремонт кінотеатру

Найпершими проблемами, які на новій посаді мав розв’язати начальник кінофікації, були пошук нового приміщення для працівників управління та відновлення будинку кінотеатру.

«Якось на початку березня вночі несподівано вдарив тріскучий мороз. Оскільки там керівника не було – мабуть, не підготувалися – розмерзлася вся опалювальна система і буквально потріскалися чавунні труби й радіатори».

Відшукувати нове приміщення довелося тривалий час, проте згодом управління все ж переїхало до двох напівпідвальних кімнат у будинку на вулиці Лідова. Інша справа – дати раду будівлі кінотеатру, яка потребувала відновлення.

Василь Пилипенко говорить, що такий обсяг роботи одній людині не під силу, тож чоловік поїхав до Держкіно, де розповів про ситуацію з кінотеатром. За словами Василя Пилипенка, тоді керівництво Держкіно України звернулося до Львова, звідки викликали бригаду ремонтників. За 10 днів шестеро фахівців бригади прибули до Полтави разом із матеріалами, необхідним обладнанням та інструментами. Будівлю розпочали ремонтувати.

Будинок дворянського зібрання (Фото – сайт Бориса Тристанова)

«У той час будівельна площадка кінотеатру гуділа, шуміла, бриніла пилками, молотками, сокирами, тож неодноразово доводилося чути скарги сусідів на те, як їм це заважає, та коли все скінчиться», – розповідає Василь Пилипенко.

Попри труднощі, ремонт тривав. Роботи вирішили розпочати з даху, адже успішність всієї справи залежала від будинкової покрівлі, яка не мала протікати. Архітектурний стиль споруди – класицизм – передбачає розмаїття форм, тож фахівцям довелося поклопотатися над відтворенням деяких деталей.

«Проблема полягала в тому, що карниз був особливий, викладений з цегли й поштукатурений фігурно, і ми довго не могли вирішити, що з ним робити. Відновлювати його – це копітка й серйозна робота, і трудитися  над нею потрібно було тривалий час. А часу було небагато».

Будинок дворянського зібрання зруйновано в період Другої світової війни, відновлено споруду в 1947 році (Фото – сайт Status Quo)

Василь Пилипенко каже, що розв'язати проблему вдалося наступним чином: на замовлення виготовили металеві конструкції, які точно повторювали обриси карнизу. За словами Пилипенка, таке рішення спочатку викликало шквал критики, але завдяки майстерності львівських фахівців після завершення робіт ніхто не міг відрізнити металевий карниз від цегляного, який був раніше.

Василь Пилипенко розповідає, що капітальний ремонт будівлі тривав 2 місяці. За цей час встигли зробити нову обшивку фундаменту та стін, відновити покрівлю, здійснити внутрішні роботи, зокрема покласти плитку та обшили мармуром приміщення фоє, відремонтувати дві глядацькі зали – дорослу і дитячу.

«Заходиш у приміщення і перше, що бачиш, – це фоє кінотеатру, викладене мармуром, плиткою красивою, а посередині стоїть бюст Івана Котляревського. Першим, що люди бачили у кінотеатрі, було прізвище нашого славетного земляка, а далі – віконце, де можна було придбати квитки, а потім – план демонстрування фільмів, які показували найближчим часом», – пригадує Василь Пилипенко.

Внутрішнє оздоблення споруди (Фото – сайт Status Quo)

Такий обсяг роботи вдалося виконати за стислий термін завдяки залученню різноманітних фахівців, загальна кількість яких сягала за сотню. За словами Пилипенка, під наглядом майстрів зі Львова над ремонтом кінотеатру працювали бригади різних організацій та підприємств, кожна з яких виконувала свою частину роботи.

Настав час розраховуватися

Після завершення капітального ремонту перед очільником кінофікації постала ще одна проблема – знайти кошти, аби розрахуватися за роботи фахівців. Загальна вартість ремонту становила 40 тис. рублів.

«Коли вели розмову в міністерстві кінофікації, мене запитали: “У вас гроші є?” І я чомусь впевнено тоді сказав: “Так, гроші є. Ми все зробимо”. А грошей не було. І коли вже завершили ремонт, а грошей немає, я пішов у міську раду до голови. Зустрілися. Не буду передавати емоцій, але я там наслухався різних слів».

Внутрішнє оздоблення споруди (Фото – сайт Status Quo)

Того разу питання фінансування вирішити не вдалося. Проте допомога прийшла згодом, якраз тоді, коли на неї ніхто вже не очікував. А сталося це так:

«Одного разу йду по парку й поблизу пам’ятника Слави зустрічаю першого секретаря обкому партії Олексія Сергійовича М’якоту. Він і питає мене, чому йду такий засмучений. Я йому й розказав про свої проблеми з грошима. Кажу – не можу знайти гроші. Він отак поклав руку на моє плече – а він високий, кремезний такий чоловік – і каже: “Не переживай, я знайду”. І, треба віддати йому належне, гроші на другий день надійшли. Ми чемно розрахувалися з будівельниками й на тому розійшлися».

Василь Пилипенко розповідає, що за період його роботи на посаді начальника управління кінофікації в області відремонтували 17 кінотеатрів. Тоді галузь кінопоказу Полтавщини за успішністю стала однією з перших у радянській Україні.

Внутрішнє оздоблення споруди (Фото – сайт Status Quo)
Внутрішнє оздоблення споруди (Фото – сайт Status Quo)

Капітальний ремонт під ключ, яким опікувався Василь Пилипенко, був понад 30 років тому, а кінотеатр не працює з 2010 року. Нині ж будівля потребує масштабної реконструкції, адже пожежа знищила центральний і правий корпус. Василь Пилипенко говорить, що важко сприйняв звістку про пожежу, адже будинок колишнього кінотеатру – це не лише одна з пов’язаних із його життям справ, а ще й історична пам'ятка:

«Вважаю, що це величезне недопрацювання міської влади, адже приміщення, які мають архітектурне й історичне значення, треба оберігати, а не віддавати під різні забігайлівки, “випивайлівки” тощо. Якщо цього не розумітимуть керівники міста, така доля чекає не одне приміщення по історичному колу в центрі Полтави».

Під час Другої світової війни будинок Дворянського зібрання у Полтаві був ущент зруйнований, проте його вдалося відбудувати в 1944-1946 рр. Коли розпочнеться і як довго триватиме реставрація будівлі після пожежі 2020 року – покаже час.