Стала вся колона, чекали, що мають прийти бензовози. Стояли годин 12, ніхто не підходить. Почали місцеві виходить, ті повилітали з танків і почали тікати. Усі місцеві з Гадяча, Полтави туди поїхали, бо це недалеко, усі мисливці й хто є ходять лісами й цих піда****в відстрілюють. Уже зайшла наша частина, хто вміє з технікою поводитися, почали оці зетки замальовувати, розвертають і йдуть на Полтаву, щоб нам ця техніка використовувалася. Коротше, назвали «гадяцьке сафарі».
Уривок з аудіоповідомлення
Публічна історія про гадяцьке сафарі з’явилася в перші дні повномасштабної війни, коли невідомий записав аудіоповідомлення про те, що відбувається у лісах Полтавщини. Дуже швидко вона перетворилася на один із символів опору українців окупантам.
Один з учасників гадяцького сафарі не хоче називати свого імені, бо «хто знає, той зрозуміє, а хто ні, тому й не треба». Щоб зрозуміти його важливість у цій події скажемо лише, що тепер він власник ордену «За мужність» III ступеня. Цей чоловік отримав суттєві поранення, коли здобував свій трофей, але навіть 2 кулі в тілі не зупинили його під час «угону» автомобіля зі зброєю та амуніцією.
Одразу до рук взяли зброю зо 20 активних мисливців, які зачищали ліси від російських військових (усього в сафарі брали участь 150 мисливців). Їхньою метою було вистежити й знищити ворога, а разом із професійними військовими це переросло в справжню спецоперацію.
ЗМІСТ розповідає про гадяцьке сафарі зі слів його учасника про події, що сталися на Полтавщині в перші дні повномасштабного вторгнення.
Вступ
23 лютого, коли явно було відомо про наступ росіян на українську територію, місцеві зрозуміли, що Гадяч треба було захищати, але зброї не було.
Одразу варто вказати, що головною причиною того, що мисливці, добровольці й тероборонівці пішли на «сафарі», було бажання знайти зброю. Одразу люди, які вступили до гадяцької тероборони, або не мали зброї, або отримали по автомату й по 14 патронів. Цього не було достатньо, щоб захищати Гадяч. Та попри це тероборона чергувала на блокпостах, стежила за порядком.
Одразу почали робити коктейлі Молотова. Для цього використали 200-літрову бочку нафти.
«Ми наколотили багато, дуже багато. Але тоді ж ніхто не знав, що буде далі. Гадяч знаходиться на горі такій. З військового бачення, важкій техніці не так просто буде заїхати. На під’їзді можна зупинити танк і всі зупиняться, тому ми загородили головний шлях, щоб там проїхати їм було неможливо», – каже учасник гадяцького сафарі.
У росіян, вочевидь, не було потреби зайти в Гадяч. Вони прорвалися через Сумщину, щоб захопити миргородський аеродром. Другою їхньою задачею було взяти в кільце Київ, як і з боку Білорусі.
На північ Полтавщини ворогів зайшло багато, а тільки через Гадяч планували перевезти до 200 одиниць техніки, серед яких були навіть самохідні зенітно-ракетні комплекси «Бук».
«І коли в когось виникали сумніви з жителів Гадяча, що треба пропустити танки, то я казав, що ми може нічого їм і не зробимо, але треба їх затримати й дати можливість ЗСУ знищити цю всю нечисть, бо коли колона рухається, її важко спіймати. Тому ми заклали мости, згуртувалися. Перегородили прохід техніці».
Найімовірніше, у населених пунктах біля Гадяча були зрадники, які доповідали про ситуацію в місті, бо росіяни знали, що головний шлях для них закритий. Тому вирішили піти іншим шляхом – через дерев’яний місток. Його місцеві навмисно не загороджували, бо знали, що танк там не пройде. Так і сталося – ворожий танк затонув під Гадячем разом з екіпажем.
Через це колона ворога повернулася (на місце, де їх майже повністю розбомбили українські військові), але у них закінчилося пальне. Колона зупинилися десь за 8 км до Гадяча. Потім у них з’явилася потреба переправити техніку через річку і вони притягли понтони. Очевидці кажуть, що до переправи готувалися серйозно, але ЗСУ зреагували більш ніж швидко й прилетів «Байрактар». Частину техніки втратили й повернулися у місце, яке місце називають «ручейок», що знаходиться між селами Веприк і Бобрик.
Кульмінація
На цій локації росіяни заховалися в сосновому та мішаному лісах. Залишалося майже 100 одиниць ворожої техніки. Поряд там знаходилася АЗС, тому російські військові періодично виринали з лісу малими групами, їхали на заправку, набирали пальне для техніки й поверталися в ліс. Учасник гадяцького сафарі був у складі розвідувальної групи, отож йому випало завдання переконатися, що у колоні є 2 «Буки» й визначити їхнє розташування.
«Це було непросто, бо це важлива військова техніка, яку вони дуже охороняли. Але мене попросили чітко знайти їх і здати позиції. Я з бінокля спостерігав, як вони виходили, але вони туди вночі зайшли й ніхто точно не знав, чи є там ці зенітки. Але допоміг господар хати, що там поряд була. Він сказав, що бачив, як вони в ліс вночі заїхали з боку Охтирки».
Коли стало зрозуміло, що вони заправляються на АЗС для своєї техніки, заправку вирішили знищити. І власне в цей день співрозмовника ЗМІСТу та його побратима поранили.
«Коли наші хлопці з підрозділу знищили кілька одиниць техніки і базу, треба було усе вціліле забрати собі у володіння. Я там побачив російський автомобіль, який був завантажений зброєю і припасами, і забрав його. Коли виїхав, у мене поцілили. Уже як до наших кордонів доїхав, то впав, наші мене витягли у медпункт, а зброю з машини забрали. Там було 10 снайперських гвинтівок Драгунова, кулемет, амуніція добра така. Скажу лише, що це суперапарати. Я поїхав зі своїми пораненнями, а хлопці привели трофей до ладу».
Як забирали трофей дивіться тут.
Українські військові спрацювали дуже влучно, бо вороги кидали техніку після «привітань ЗСУ» й тікали в ліс, де на них вже чекали мисливці. Солдати або гинули, або потрапляли в полон.
Епілог
Масштаби захоплення української землі були значущими і випадок під Гадячем, мабуть, не вплинув на керівництво російської армії загалом. Але точно вплинув на якусь особистість, якогось командира, якийсь підрозділ, бо задачу вони не виконали.
Учасники гадяцького сафарі переконані, що завдяки їхнім діям збережений Миргород і навіть Київ, бо якби ця колона пройшла до столиці, її було б значно важче захистити. Але під час цих подій загинула людина, ще кілька людей отримали серйозні поранення. Ціна за свободу Гадяча, Полтави, Києва та Європи насправді дуже висока.
«Усі повинні розуміти, що Україна зараз є форпостом між Європою та росією. У путіна забаганки імперію створити, а Україна – це лише частинка. Україна на захисті світу. Сьогоднішні події показують, що Україна має бути в центрі об’єднання, бо показала себе найсильнішою в Європі. Україна – це не населення, це нація. Ми це побачили, бо прості люди, я наголошую, що саме прості, зробили більше, аніж керівники певних громад і адміністрацій. І в людях наша сила», – говорить тероборонівець.
Обкладинка – фото оприлюднене Полтавською обласною військовою адміністрацією