Стоячи біля бомбосховища і тривожно прислухаючись до вибухів, харківʼянка Владислава Сімонова ловила інтернет. Їй написав японський журналіст, який згодом випустить її інтервʼю про улюблені японські вірші хайку та велику війну в Україні.
У тому інтервʼю її запитали про мрію. Їх виявилося дві: про мирне життя і власну видану збірку хайку. Доля склалася так, що відома японська поетеса Мадока Маюдзумі прочитала матеріал і запропонувала авторці допомогти з виданням книги.
Владислава Сімонова – переселенка з Харкова, яка знайшла себе у Полтаві. Вона відкрила для себе японське хайку у лікарняній палаті, а згодом видала збірки в Японії та Данії. Війна змінила її творчість, а хвороба – спосіб життя. Тепер вона не лише пише хайку, а й створює власний бізнес із виробництва пастили.
Про свій шлях у письменницькій творчості та відкриття локального бізнесу з виготовлення пастили у Полтаві Владислава Сімонова розповіла ЗМІСТу.
Перші кроки у написанні японської поезії
Перші спроби написання поезії – це класичні, європейські вірші. Усе змінилося наприкінці 2013 року, коли дівчина потрапила до лікарні через хворобу серця. Там вона познайомилася з японським жанром ліричної поезії – хайку.
«Я писала класичні вірші ще з дитинства. Але в лікарні випадково натрапила на книгу про різні жанри поезії. Там були й японські хайку. Це мене настільки зачепило, що того ж вечора я написала своє перше хайку», – пригадує авторка.
Як жанр – це мініатюра, метою якої перш за все є піймати певний момент і зафіксувати його. Часто хайку стає своєрідним особистим щоденником, де пишуть свої думки та те, що турбує автора. З початком повномасштабного вторгнення, тема війни витіснила з її творчості усі інші:
Згодом авторка поступово сформувала власний доробок і знайшла приклади, на які орієнтується і сьогодні. Для неї найбільшими авторитетами у жанрі хайку стали японські класики Башьо, Бусон, Ісса та Шікі, яких у Японії вважають справжніми майстрами. Вона критично ставиться до сучасних змін у жанрі, адже у минулому столітті модернізм вплинув і на хайку, що змінило його первісну форму. У сучасних хайку часто можна зустріти слова й образи, яких раніше не було. Своєю чергою, класики зачіпають тим, що писали про вічне.
Хайку війни, як знайти красу серед руїн
До 2022 року головною темою хайку авторки була природа та особисті переживання. Вона не думала, що писатиме про війну, але повномасштабне вторгнення змінило її творчість. Хайку стали способом зафіксувати власні відчуття й показати війну очима звичайної людини, а не через призму новин чи репортажів.
У своїх віршах Владислава Сімонова намагається знаходити красу навіть у складних реаліях. Один із прикладів – хайку про зірки, які мерехтять крізь дірки в розбитому даху. Цей образ перегукується з класичною японською традицією, де поети також бачили прекрасне у буденних чи навіть бідних умовах.
«Коли я спілкувалася з японською поетесою, яка допомогла мені видати першу збірку, вона сказала те, що мене дуже потішило: мої хайку перегукуються з творами класиків. Одне з них описувало красу зірок, які було видно крізь дірки у паперових дверях у бідному житлі. Ісса теж намагався знайти прекрасне навіть у складних умовах. Для мене це було дуже приємно почути», – поділилася авторка.
Владислава порівнює свої хайку з дітьми, адже усі вони для неї однаково цінні. Проте саме кілька творів особливо відзначали у репортажах та інтерв’ю в Японії.
Перше – про дітей із харківського бомбосховища, де поетеса прожила майже три місяці.
Граються діти
паперовими літачками.
Бомбосховище.
За словами дівчини, їй дуже хотілося показати контраст, коли над сховищем у небі літали справжні літаки, а діти, залишаючись дітьми навіть під час війни, робили собі іграшки з підручних матеріалів.
Друге хайку написане у Харкові влітку:
У парку солдат
раз у раз торкає
порожній рукав…
Авторка хотіла показати, що солдат, оточений людьми, які прогулюються поруч, ще не прийняв втрату кінцівки й намагається осмислити нову реальність.
Від написання рядків у бомбосховищі до бестселера у Японії
Ще кілька років тому авторка хайку не очікувала на видання власних збірок хайку:
«Усі поети мріють, щоб їхні твори читали інші люди, а не лише вони самі. Я брала участь у міжнародних конкурсах хайку, які проводилися японською стороною. У 2018 році, на мій подив, я перемогла. Це стало першим сигналом, що мої тексти можуть бути цікавими не лише мені», – поділилась авторка.
У травні 2022 року розпочалася робота над книгою. До перекладу долучилися понад 50 волонтерів, а вже в серпні 2023-го за підтримки посла України в Японії Сергія Корсунського світ побачила перша збірка хайку.
«Через кілька тижнів після виходу книжка отримала позначку “Бестселер №1” у категорії поезії на Amazon. Для мене це було неймовірно важливо, адже саме японці найкраще розуміють, як має звучати хайку», – каже авторка.
Згодом японські видавці запропонували авторці створити розширене видання з новими творами та фотографіями української природи авторства письменниці. Через ті фото вона хотіла допомогти японцям побачити і сторону української природи, яка оспівується в її текстах. Так з’явилася друга збірка, де перша частина присвячена мирному життю, а друга – воєнним реаліям.
24 лютого у Данії вийшла третя збірка письменниці. Дату її виходу видавець обрав не випадково, адже теми хайку поетеси напряму пов’язані з війною в Україні. Ідея нової збірки виникла несподівано: з Владиславою зв’язався письменник із Данії, який також пише хайку та займається видавництвом.
«Чесно кажучи, я спеціально нічого не робила для цієї книжки – просто писала. Коли пишу, я не думаю про майбутнє видання, бо тоді це було б нещиро. Перша збірка була випадковістю, друга – збігом обставин, а третя з’явилася завдяки цьому контакту. Я навіть не знаю, як він мене знайшов», – поділилася авторка.
Письменниця вважає, що наразі в Україні хайку поки що залишаються нішовим жанром. Дівчина хоче популяризувати вірші тут, адже це найкоротша форма поезії у світі, тому її ціль – показати українському читачеві цю красу. У майбутньому дівчина хотіла б видати збірку й в Україні;
Створення локального виробництва пастили
Окрім літературної творчості, Владислава Сімонова знайшла себе у виготовлені пастили. Через хронічні хвороби і розуміння, що вона не зможе працювати на звичайній роботі, їй довелося змінити спосіб життя та шукати нові можливості для самореалізації. Поштовхом стала її любов до кав’ярень і десертів:
«Було важко стриматися, тому я почала шукати корисні альтернативи. Так з’явилася ідея робити пастилу з незвичними смаками та прянощами».
Спочатку дівчина експериментувала вдома, сушила пастилу в духовці, але перші результати її не задовольняли. Тоді чоловік їй підказав зробити з цього власну справу і допоміг придбати обладнання – блендер і дегідратор.
У грудні 2025 року Владислава зробила перші продажі пастили друзям і знайомим. Зараз підприємиця бере участь у програмі «Молодь в дії» від благодійного фонду Caritas Полтава, для цього вона вже написала бізнес-план і готується до його захисту. Найбільшим викликом був не пошук інгредієнтів, а відпрацювання ідеальної технології:
«Полтавщина – аграрний край, тут вирощують багато ягід, тому проблем із сировиною не було. Найважче було підібрати правильну технологію. Виробники не діляться секретами, тож довелося йти шляхом спроб і помилок».
Серед конкурентів у виробництві пастили дівчина називає відомого в Україні виробника «Равлик Боб», але водночас підкреслює перевагу малих підприємців, адже великі компанії не такі гнучкі. Своєю чергою, маленькі виробники можуть швидко адаптуватися до сезонності та створювати унікальні смаки. Її пастила вирізняється незвичними поєднаннями:
«Зі смаків у мене є манго з чилі та ожина з лавандою. А серед перевірених смаків, які вже продаються – груша з чіа та груша з імбиром. Наразі саме вони отримали багато схвальних відгуків».
Такі нестандартні поєднання у виробництві зумовлені цікавістю підприємиці до незвичайних продуктів на полицях магазинів. За її словами, якщо вона бачить щось незвичне в магазині, то обов’язково це куштує.
Реалізація продукції та плани на розширення асортименту
Після того, як підприємиця придбала дегідратор, почала експериментувати й з іншою продукцією. Так в асортименті з’явилися фруктові чіпси. Наразі дівчина виготовляє їх з сезонних фруктів, таких як яблука та груші, нарізаючи їх вручну.
«Згодом хочу спробувати виготовляти в’ялені томати, поживні батончики з сухофруктів, горіхів і насіння та цукерки для прихильників здорового харчування. Окремо планую виробляти овочеві та грибні приправи для супів і інших страв», – додає Владислава.
Окрім сторінки в Instagram продукцію можна знайти у веганському осередку Loving Hut. Враховуючи політику осередку щодо продукції, яка не відповідає їх принципам, Владислава детально розповіла, як відбувається виробництво. Власне, фруктова пастила – це чисте пюре без жодних штучних добавок, яке складається в основному з яблук. Саме вони містять пектин, який допомагає зберегти відповідну структуру. До нього дівчина додає ягоди та інші інгредієнти для смаку, які не порушують веганських принципів спільноти.
«Я подружилася з дівчиною, яка там працює, і вона запропонувала поговорити з керівництвом щодо цього. Важливо було пояснити технологію, адже пастила – це максимально чистий продукт. Ми узгодили всі нюанси щодо веганської продукції», – поділилась Владислава.
Наразі очікуючи на результати програми для бізнесу дівчина розмірковує над тим, що можна було б придбати для розвитку та оптимізації виробництва пастили. Вона поділилася, що у планах придбати обладнання у тому числі морозильну скриньку для того, щоб робити запаси сировини і так сильно не залежити від енергоколивань. Також дівчина вже пристосувалася до 15-годиних відключень світла і розробила план підсушування пастили у години, коли найбільша подача електроенергії. Але із збільшенням тривалості відключень виробництво не врятує навіть наявність екофло через велику потужність дегідратора.
Обкладинка Ксенії Грабовської