Медіахвилю в Полтаві може здійняти навіть одна людина. Особливо якщо вона виходить на пікет разом зі своєю дитиною, яка має ДЦП, і висуває владі свої ультиматуми. Нібито просто: Надія Кучеренко вимагає встановити пандус і дати ліки від епілепсії для її доньки Оксани. Але трохи заглибившись у ситуацію, ми виявили цілу історію. І вас вона може зацікавити.
Історія пікету
Ближче до обіду 9 листопада Надію Кучеренко помітили на сходах біля міської ради. Жінка стояла, обіймаючи доньку Оксану, на шиї якої, у свою чергу, висів плакат. Оксані 36 років, вона інвалід І групи, хворіє на епілепсію; доглядає за нею мама. Тільки от жити родині дедалі складніше: щоби виходити на прогулянку, доводиться долати сходи, а ліками, передбаченими державою БЕЗКОШТОВНО, не забезпечують уже понад півроку. Після численних звернень до депутатів і посадовців, невдалого прийому в мера (саме тоді Олександр Мамай тікав від представників люстраційного комітету) Надія Федорівна зневірилася й вийшла на пікет. Цим одразу привернула увагу журналістів.
«Якщо держава надає пільги, то хто їх має отримувати, як не така дитина?! Кому тоді положено?» – повторює Надія Федорівна.
Атмосфера була наелектризованою; ситуацію підігрівало те, що жінці навіть відмовили дати стілець для доки, і жоден із посадовців так і не вийшов до неї. Хоча біля мітингувальниці зібралося кілька людей.
1. Заступник начальника Полтавського відділу поліції Олександр Підрійко завітав, бо, як він сказав, небайдужі громадяни повідомили йому про мітинг. Поліціянт поспішив перевірити посвідчення журналістів (навіщо?), неохоче спілкувався, а коли його почали фотографувати, пішов до своєї автівки і зник.
2. Розібратися в ситуації вирішив депутат Сергій Луценко, який в цей час був у раді. Виявилося, вони з Надією Кучеренко – давні знайомі, ще з часів коли він працював у сфері соцзахисту. Депутат зазначив, що спробує допомогти, а також разом із журналістами вмовив жінку не стояти на морозі.
3. Радниця в.о. міністра охорони здоров'я, волонтерка і парамедик Вікторія Лоза проїжджала повз; історія зацікавила і її. Завдяки їй пізніше вдалося посадити за стіл перемовин Надію Кучеренко і лікарів Центру первинної медико-санітарної допомоги №3, з якими виник конфлікт із приводу видачі ліків.
4. Очільниця Полтавської асоціації дітей інвалідів і інвалідів дитинства Ольга Григорчук зазначила, що проблема з пандусами досить поширена; щодо цього випадку вона пообіцяла зібрати робочу групу, щоб інспектувати оселю Кучеренко і вирішувати питання.
Нам також вдалося отримати коментар від прес-служби міської ради:
- З приводу пандусу. Звернення до мера жінка написала 25 жовтня, а це означає, що згідно з законом, виконком має місяць, щоб її розглянути.
- З приводу ліків. Нам повідомили, що Надія Кучеренко регулярно отримує ліки і памперси в Центрі первинної медико-санітарної допомоги №3.
Саме друге протиріччя між словами мітингувальниці та влади змусило деяких журналістів продовжувати шукати правду.
Твої мої ліки
З'ясувати, де правда і де кривда, довелося за столом перемовин між лікарями Центру та Надією Кучеренко. Модерувала зустріч Вікторія Лоза.
Надія Кучеренко висловила свої претензії: головна лікар Центру Тетяна Мунтян не підписує рецепт не препарат із необхідним дозуванням, мотивуючи тим, що «не положено». А через той, що дають безкоштовно, дочці погано: стаються приступи. Препарат від анемії вона теж не отримує. Хоча раніше таких проблем не було: час від часу необхідними ліками забезпечували. Тепер доводиться купувати за свій кошт (не без допомоги небайдужих людей). В інших лікарнях, переконана обурена жінка, видають «нормальний» Фінлепсин.
Натомість заступниця головного лікаря з медичного обслуговування населення Лариса Величко говорить, що слова пані Надії дещо відрізняються від правди. Препарат, який дають, – той самий, але передбачає менше дозування активної речовини: 100 мг замість 400-т, необхідних у випадку Оксани Кучеренко. Це означає, що замість однієї пігулки треба випити чотири, і на здоров'ї інших органів це НЕ позначиться.
«Постанова КМУ № 1303 (1998 р.) має Додаток 1 – Категорії населення, Додаток 2 – по захворюваннях. По категоріях населення Оксана Миколаївна – інвалід І групи, вона має право на забезпечення з 50% скидкою на рецепти для амбулаторного лікування. По захворюванню препарати специфічні, які лікують епілепсію, виписуються безкоштовно. Решта, зокрема для лікування анемії, – зі знижкою 50%», – пояснює тонкощі Лариса Величко.
Фінлепсин (400 мг) держава закупити не може: ціна вища за референтну. Це означає, що препарат не входить у діапазон ліків, які Україна здатна закупити оптом для видачі пільговикам. І не відповідає вимогам постанови КМУ № 1071 «Перелік препаратів, що пройшли державну реєстрацію» і постанові КМУ № 240 «Питання декларування зміни оптово-відпускних цін на лікарські засоби та вироби медичного призначення».
Причім для роздрібної торгівлі Фінлепсин (400 мг) доступний. Погіршення стану від препарату з меншим дозуванням зрозуміла: адже мати продовжувала давати дочці по одній пігулці замість чотирьох. Дефіциту згаданих ліків, за словами медпрацівників, немає: наразі держава гідно фінансує їх, і всі, хто має епілепсію, використовують Фінлепсин (100 мг), який видають безкоштовно.
Лікарі також продемонстрували журналістам цілий стос документів щодо випадків Кучеренко. Серед них – і підписані пані Надією протоколи про отримання безкоштовних памперсів за останні півроку. Востаннє їх видали трохи більше тижня тому.
Сам процес отримання ліків відбувається так: невропатолог консультує, виписує схему лікування, (який препарат, у якому дозуванні), потім сімейний лікар на підставі цього консультативного висновку хворому виписує пільгові рецепти, а пацієнт іде в аптеку, віддає рецепт і отримує ліки.
Перевірити ж стан Оксани сімейні лікарі не можуть: Надія Кучеренко показувала доньку тільки невропатологу, а інших не пускала до оселі, навіть у присутності поліції. Дехто з лікарів зазначили, що Надія Федорівна не раз грубила їм, навіть піднімала руку, замахуючись. Медики підозрюють, що Оксану тримають неналежно, навіть знущаються, і тому її мати відмовляється від оглядів сімейних лікарів.
Ці підозри ми мали перевірити: виявилося, що в той час, коли ми з Надією Кучеренко відвідували лікарню, Оксана лежала на дивані та відпочивала. Слідів знущань журналісти не помітили. Однак сама кімната зачиняється на замок. Сусіди Кучеренко розповіли, що часто бачать, як Надія Федорівна гуляє разом із дочкою, і взагалі героїзмом сусідки захоплюються.
Тільки переконати Надію Кучеренко давати доньці запропонований препарат так і не вдалося. Жінка сказала, що стоятиме на своєму та може знову вийти під міськраду. Хоча, як вона повідомила пізніше, згодна, щоб Оксану оглянули лікарі.
Ми вирішили пересвідчитися, що безкоштовний препарат справді не може нести додаткової шкоди через збільшення дозування, запитавши медиків із незалежної сторони. Вони підтвердили, що значення має лише кількість активної речовини: решта складників пігулки (наприклад, крейда) цілком нешкідлива.
Згідно з інформацією аптек Полтави, упаковка Фінлепсину (400) коштує в межах 350-450 гривень. Цікаво, що Фінлепсин (100) вроздріб купити в аптеці не можна: такого препарату ніби зовсім не існує. А от Фінлепсин (200) пропонують від 250 грн до 320 грн за упаковку. Цікаво, що ж за препарат видають у Центрі?
Встановити пандус
Щодо встановлення пандусу – здається, ситуація простіша. Якщо діяти власними силами. Але про це дещо пізніше.
Кілька місяців тому Надія Кучеренко отримала для доньки візок від соцслужби. Але без пандусу користуватися нам дуже небезпечно, а гуляти треба: це корисно для Оксани. Біля входу в під'їзд лише три сходинки: тут встановити рейки найлегше – говорить депутат Сергій Луценко. Він навіть зазначив, що міг би забезпечити матеріалами.
А от усередині будинку, де родина Кучеренко проживає на першому поверсі, треба ставити розкладний пандус. Адже є загроза, що звичайні рейки стануть травматичними для інших мешканців: сходи досить неширокі. Причім, сусіди Кучеренків, які проходили повз, зазначили, що не проти встановлення.
Сергій Луценко пояснив, що є навіть документ, Указ президента (2007 рік) про невідкладні заходи для забезпечення безперешкодного доступу до найважливіших закладів для людей з інвалідністю. При цьому навіть вихід із дому забезпечений далеко не всім. Саме тому громада націлена працювати над цим питанням самостійно.
Однак постає проблема фінансування. Зробити навіть такий елементарний пандус коштом міського бюджету можливо лише через півроку – коментує заступник мера з питань житлово-комунального господарства Андрій Лямін. Для цього спершу треба проінспектувати місце, зробити проект, закласти фінансування в новий бюджет, затвердити його, а потім ще освоїти кошти та виконати роботи. Тобто за цим сценарієм Надія Кучеренко може отримати пандус для доньки не раніше березня.
Інша річ, якщо спільними зусиллями полтавці зберуть кошти та встановлять омріяні рейки. Для цього навіть не треба ніякого дозволу, додає Андрій Лямін. Посадовець зазначив, що навіть зможе посприяти, щоб готовий пандус узяли на баланс міста для наступного обслуговування.
Цікаво, що 7 червня вийшла постанова КМУ №406, згідно з якою засоби безперешкодного доступу до об’єктів житлово-комунального та громадського призначення осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення не підлягають ані реєстрації, ані здачі в експлуатацію.
Ціна питання не така велика, якщо взятися разом: як говорять фахівці, можна вкластися в 10-15 тисяч гривень. Проте перед цим варто взяти до уваги рекомендації комітету доступності та відповідної комісії, зібрати яку пообіцяла Ольга Григорчук.
Надія Кучеренко не втрачає надії та сили і збирається продовжити «стукатися» до мера посадовців. Наступний крок – записатися на прийом до Олександра Мамая. Жінка дуже сподівається, що цього разу він не зірветься. Інакше знову вийде пікетувати раду.
Замість післямови
Ця кількагодинна пригода розкриває наріжні проблеми комунікації влади та громади міста. Причому, вважаємо, що обидва суб'єкти в цьому недопрацьовують.
Непереборний патерналізм. Полтавці продовжують впродовж тривалого часу терпіти й терпіти незручності, очікуючи, що прийде ХТОСЬ і зробить усе, що треба. А цей ХТОСЬ може насправді й не знати про проблему, або ж усвідомлено ігнорувати її, поки не «припече». А припікає, мабуть, коли люди виходять на пікети, що миттєво підхоплюють журналісти та починають ставити запитання. Тоді можна зафіксувати певний рух у напрямку вирішення проблеми. Вихід є: шукати можливості, дізнаватися про свої права, урешті-решт – вимагати їх дотримання. Але робити це ґрунтовно і постійно. Звернутися до посадовця чи депутата недостатньо: питання треба тримати, як вони є люблять казати, «на контролі».
Бюрократична колізія. Міська влада не готова реагувати на потреби людей швидко через незручне законодавство. Тільки от попередити такий пікет можна було в зародку, вивчаючи особливі ситуації полтавців і закладати в бюджет гроші на пандуси щороку. Адже фінансування сфери ЖКГ колосальне, тому й пріоритети важливо розставляти, виходячи з нагальних потреб людей, особливо якщо від цього напряму залежить якість їхнього життя щодня.
Недовіра до представників держави. Люди втомлюються слухати відмови та причини, тому іноді навіть раціональне пояснення фахівців сприймається за «теорію змови». У такому випадку завжди можна отримати консультації незацікавлених осіб, звернутися за допомогою в профільні громадські організації. Головне не зациклитися на звинуваченнях, а бути готовим йти на перемовини та аналізувати різні варіанти.
Поверхнева оцінка подій. Особливо стосується журналістів. Конкретна ситуація вимагала дослідити всі сторони конфлікту. Однак далеко не всі ЗМІ, які підхопили новину про пікет, зробили спробу розібратися до кінця. Причина цьому, авжеж, брак часу, а може й бажання. Маніпуляція емоціями читачів, гра на співпереживанні та формування чергової #зради без з'ясування всіх фактів – усе це деструктивно впливає на громадянське суспільство, бо лише роз'єднує містян, замість того щоб спільно шукати рішення.