25 серпня, 17:08
25 серпня, 17:08

23 серпня, у день підписання договору про ненапад між СРСР та Третім Рейхом, у Європі відзначають день пам'яті жертв сталінізму та нацизму. ЗМІСТ розповідає історію полтавського урочища Триби – місця розстрілів та «‎пам'ятника» сталінському терору.

1937-1938 роки запам'яталися людству, як роки «‎Великого терору» – періоду широкомасштабних репресивних заходів голови СРСР Йосипа Сталіна. Найменша кількість жертв в Полтаві, яку називають науковці, становить 10 тисяч людей. За словами директора музею Олександра Супруненка, кількість загиблих може становити й понад 37 тисяч (інформація неточна). 

Полтавська область чи не найбільше постраждала від тодішньої каральної політики. Така статистика пов'язана з іменем Олександра Волкова – голови управління полтавського НКВС. За перший рік роботи Волкова у Полтаві закатували понад 6 тисяч «‎ворогів народу»: куркулів, колишніх військовослужбовців, опозиціонерів, шпигунів, священнослужителів та працівників самого НКВС.

Олександр Волков (Джерело – https://doa.in.ua/blog/1854)

Значна частина кримінальних справ, розповідає директор краєзнавчого музею Олександр Супруненко, зберігається зараз в архівах СБУ, а найбільш резонансні перевезли у Київський архів. 

Приміщення місцевого НКВС осіло у будівлі Селянського банку (нині – СБУ). За деякими джерелами, у підвалах цієї споруди розташовувалася в'язниця. Олександр Супруненко говорить, що там і оголошували вирок, і виконували його:

«‎Полтава “перевиконувала план” по репресивним заходам, бо постійно рахувалася у чорних списках. Це був наслідок поганих темпів колективізації та так званої “петлюрівщини” (контрреволюційний рух – прим.ред.)».

Однак історія Олександра Волкова закінчилася для нього трагічно. У березні 1939 році за особистим наказом тодішнього Наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії проти колишнього голови НКВС порушили кримінальну справу. Волков небезпідставно звинувачувався у фальсифікації справ проти городян.

8 березня його заарештували, і, після допитів, Волков почав зізнаватися у своїх злодіяннях. Його співкамерник Сергій Северин казав так: 

«У Лефортово та у «катакомбах» його били по декілька разів у день, приносили печатний протокол його зізнання та примушували підписувати…».

В жовтні 1941 року Олександра Волкова розстріляли, а майно вилучили. 

Триби – полтавська спадщина Олександра Волкова

Вироки про розстріли виконувалися просто у підвалах управління НКВС. Звідки тіла вбитих вивозили на міське кладовище. За інформацією, наданою Краєзнавчим музеєм, дуже скоро на кладовищі забракло місця, тому наступні поховання почали викопувати в урочищі біля хутора Триби. 

У траншеї, вириті спеціально під таку справу, ховали репресованих невеликими «‎партіями» по декілька десятків осіб. В лісі навколо урочища Триби археологи знайшли близько семи колективних поховань. Точна кількість похованих невідома, оскільки розстріли відбувалися таємно без ведення відповідної статистики, однак знаємо, що в 1990 році під час перепоховання було перенесено залишки близько 200 осіб. 

За словами Наталії Сиволап, – завідувачки відділу памʼяткознавства Краєзнавчого музею, котра зростала у селищі поблизу, у 1970-х роках в урочищі почали знаходити людські кістки. 

«‎Ми з дівчатами туди не ходили, а ось хлопці, наші ровесники, бігали та знаходили людські останки». 

Протягом 1970-1980 років до урочища приходили хіба що мародери та «‎чорні копачі» за пошуками цінностей, а трагічна історія цього місця залишилася у далекому минулому аж до 1982 року. 

«‎В 1982 році, розповідає Олександр Супруненко, у музеї існував невеликий гурток археологів. Коли ми обстежували Білу Гору (урочище біля Макухівки – прим. ред.), побачили, що із південно-східної стінки стирчать кістки». 

Кістки доставили до музею, коли співробітники музею відділу новітньої історії почати поступово збирати інші залишки у кар'єрах, де відбувалися розстріли. Новина набула широкого розголосу – почали говорити про меморіал, привали роботи в обласному архіві тощо. 

У 1990 році Виконком Полтавської області оприлюднив рішення про перепоховання більшої частини останків в одне місце. Спочатку це був невеликий курган, однак продовж років відбувалися підзахоронення. У квітні того ж року на місці кургану встановили тимчасовий хрест.

У 1991 році полтавський «‎Укрміськбудпроект» отримав замовлення на виготовлення пам'ятного знаку, котрий планувалося встановити на насипному кургані. 

В офіційному обґрунтуванні такого рішення зазначалося: «‎з метою увічнення пам'яті громадян, розстріляних у період 30-х років в урочищі Триби, вирішено спорудити пам'ятний знак»

Пам'ятний знак в урочищі Триби

Будівництво композиції закінчилося у 1995 році. За задумом автора проєкту В. Шевченка, розповідає Наталія Сиволап, зірка всередині центрального хреста символізує «‎розрив» загальнолюдських цінностей радянською владою. 

Пам'ятний знак в урочищі Триби

Протягом 1995-2010-тих років композиція меморіалу доповнювалася меморіальними табличками, які місцеві встановлювали з власної ініціативи. 

Меморіальні таблички
Меморіальні таблички
Меморіальні таблички

Сучасний стан урочища Триби 

Проблема урочища Триби обертається навколо людської байдужості – причини безконтрольного засмічення території неподалік поховання. 

Наразі станом пам'ятного знаку опікується полтавський Краєзнавчий музей, а сосновим лісом навкруги – Терешківська сільська рада, однак навіть такий подвійний нагляд не допомагає викорінити випадки забруднення братської могили. 

Ліс навкруги урочища
Ліс навкруги урочища

За словами Наталії Сиволап, кілька років назад на паркувальному майданчику розміщувалися сміттєві баки, котрі не встигали вчасно вивозити. Узбіччя дороги дуже скоро опинилося завалене сміттям, яке туди звозили гості міста. 

З усуненням сміттєвих баків ситуація покращилася, однак з'явилася нова проблема. Декілька років назад з меморіалу було викрадено близько 20 плиток з пам'ятного знаку та тротуарної доріжки. Така ситуація, говорять у Краєзнавчому музеї, повторюється щорічно, особливо у період церковних свят. 

Тротуарна доріжка
Вказівний знак до урочища

Обидві проблеми наразі можна побачити, проїжджаючи меморіальний комплекс. 

Обкладинка Юлії Сухопарової