07 вересня, 16:09
07 вересня, 16:09

Норберт Нойхауз – ексвіце-мер найстарішого німецького міста Трір. Він не зі слів знає, що означає вберегти історичне обличчя міста, але не перешкоджати появі нової архітектурної думки.

Погляд Норберта Нойхауза на центр Полтави дещо інакший. Під час нашої прогулянки-інтерв’ю він помічає деталі, до яких ми звикли: балкони та освітлення на вулиці Соборності, вітрини у переході біля Будинку зв’язку, плитка у Корпусному саду. І кожен з цих елементів насправді визначальний.

Чому прибудова до Будинку Дворянського зібрання має право на життя, як покращити оновлений сквер Героїв України та зробити вулицю Соборності значно привабливішою розповідає європеєць, економіст та урбаніст Норберт Нойхауз.

Флагшток та сквер Героїв України варто «об’єднати» з бібліотекою

Сьогодні сквер на вул. Небесної Сотні – найсучасніший у Полтаві. Його реконструкцію та будівництво найбільшого в області флагштоку завершили у серпні цьогоріч, тому прогулянку з Норбертом Нойхаузом розпочинаємо звідси.

Сквер Героїв України містяни використовують для прогулянок, але не затримуються у ньому надовго. Головна причина – відсутність інтерактивних елементів та локацій, біля яких можна було б зупинитися. Тому це місце можна було б поєднати з українською історією й розмістити інформаційні матеріали, що розповідали б про Україну.

Ефективно було б використати технології. Наприклад, облаштувати сквер QR-кодами чи прожекторами та влаштовувати світлові шоу:

«Застосувати діджиталізацію було б непогано. Люди, які зацікавляться цим, зупинятимуться та скануватимуть код. Зараз  цю площу просто перетинають, бо тут багато простору й зручно йти, але немає для чого зупинятися. Потрібно щось додати, щоб люди проводили тут час», – каже Норберт Нойхауз.

У цьому сквері влада планує створити Меморіал захисникам, тому він зможе виконати цю функцію та «зупиняти» полтавців.

Також тут можна використовувати ілюмінацію різних кольорів, щоб більше людей його відвідували. Для збільшення відвідуваності простору можна встановити прожектори й показувати на фасаді бібліотеки історичні фільми.

Для покращення простору його варто візуально «об’єднати» з обласною бібліотекою, що розташована навпроти. І флагшток у сквері, і бібліотека мають потужні національні символи: незалежність та українська культура. Зараз площу навпроти бібліотеки планують реконструювати, тому важливо зробити це так, щоб вони мали вигляд єдиного цілого:

«На великі свята можна було б перекривати частину дороги на цій вулиці (вул. Небесної Сотні поблизу зупинки «Краєзнавчий музей», – прим. авт) і це використовувати як один простір. Дорога до бібліотеки була б зайнята людьми. Зараз це окремі 2 будівлі, що не мають єдності. Варто було б подумати над концепцією, яка б об’єднала сквер, флагшток та бібліотеку».

Завдяки «об’єднанню» локацій можна посилити історичний підтекст і скверу, і флагштоку, і бібліотеки й водночас надати їм сучасності. Наприклад, у Трірі особливості місцям та будівлям надає саме їхня історія. Це може бути римська Базиліка Костянтина чи собор, якому майже 2 тис. років. У цих місцях не потрібні написи, адже жителі розуміють, що це їхня спадщина, місце з історією. Таким чином громадські місця у Трірі мають історичну цінність та символи.

Краєзнавчий музей – витвір мистецтва

Полтавський краєзнавчий музей Норберт Нойхауз називає будівлею, що дозволяє відчути атмосферу Полтави. Усе тому, що Полтава – це не нові будівлі та багатоповерхівки, а архітектура та історія, яку вона має. Тут чимало будівель, що з’явилися зо 200 років тому Через це архітектура тісно переплітається з історією і якщо людина може це розгледіти, то  вона й бачить справжню Полтаву.  

Будинок губернського земства, де зараз працює музей, заснували на початку 20 століття. І він є витвором мистецтва того часу.  За цією будівлею приємно спостерігати та відчувати атмосферу тих часів та стиль життя, що були притаманні раніше. Тому й варто її зберігати.

Ба більше, ця будівля допомагає жителям Полтави пам’ятати про своє «коріння» та історію свого міста:

«До прикладу, у США швидко зносять будівлі і створюють нові. Тому люди не пам’ятаються свого коріння, вони не знають хто вони насправді і хто тут був до них. Вони стають аісторичними. Архітектура різних часів допомагає нам не забувати про те, ким ми є насправді».

Приміром, перші закони Тріру написали за 16 років до народження Христа. Це місто має довгу історію і зберігає пам’ятки різних часів. На кожну з епох чи періодів протягом понад 2 тис. років Трір має хоча б одну пам’ятку:

«Коли Імператор Август приїжджав у Трір, він побудував міст, який досі існує. Ним їздять вантажівки. На кожен архітектурний період пам’ятка, яку ми використовуємо у повсякденному житті. Це місто, де ми живемо. Вхід до нашого міста – це ворота, які збудувала Римська Імперія. І потім є будівлі різних періодів та років та сучасна архітектура».

У Трірі можна побачити різну архітектуру одночасно. Це можливо завдяки величезній роботі зі збереження пам’яток влади, містян та архітекторів. Приміром, у Ташкенті місцеві архітектори попрацювали з фасадами будівель. Завдяки цьому у міст більше немає відчуття, що знаходишся у пострадянській країні. Там реалізують головний сенс урбаністики, що полягає в тому аби за допомогою фасадів, нових будівель і парків створити відчуття дому для кожної людини.

Вулиці Соборності потрібна єдина концепція

На центральній частині цієї вулиці знаходяться будівлі різних часів. На деяких з них навіть сучасні вікна вдало поєднуються з старовинними вітражами, але на житлових будинках кардинально різні балкони та елементи різних кольорів. Поряд з цим ресторани, сезонні майданчики та припарковані автомобілі. Усе це впливає на сприйняття вул. Соборності в історичному центрі.

«Треба знайти архітекторів, які б не просто знали як ці фасади зробити красивими, а й запевнили власників будівель дотримуватися одного стилю культурної архітектурної концепції», – каже Норберт Нойхауз.

Зробити центральну вулицю цікавою та цілісною може система освітлення. Ліхтарі, що нині освітлюють вулицю, звісно виконують свою функцію й додають затишку, але вони застарілі. Урізноманітнити освітлення можна цікавими ілюмінаціями будівель й вітрин крамниць та ресторанів. Для цього можна домовитися з підприємцями, аби вікна їхніх закладів освітлювалися навіть вночі.

На вулиці також необхідно приділити увагу деревам. Вони кардинально різної висоти, тому необхідно більше уваги приділяти догляду за ними. Через нинішній стан деяких насаджень складно розгледіти будівлі за ними та роздивитися вулицю в цілому.

Ще однією проблемою вулиці є неоднорідність. На деяких ділянках вона перевантажена сезонним майданчиками та припаркованими автомобілями. Цю проблему можна розв’язати зазирнувши у внутрішню частину дворів.

«Якщо ви хочете оновити місто, треба зазирати на внутрішню частину дворів й спостерігати за нею. Щоб ресторани не займали багато місця, можна облаштувати задні частини будинків або для паркування, або для майданчиків. Розвантажити вулицю вдасться, якщо за будівлями з’являться громадські простори. Якщо це приватна власність, то можна заплатити власникам за користування».

Поблизу Театральної площі дорога перевантажена автомобілями, тому потрібно знайти альтернативну локацію для паркування й зменшити навантаження. Важливо, що не можна просто перекрити рух й забрати паркувальні місця, бо це завершиться колапсом.

Приміром, у Гамбурзі поблизу одного з торговельних центрів завжди не вистачало місця для проїзду, адже люди паркувалися поряд. Влада хотіла позбавитися цієї проблеми і просто заборонила там паркуватися. Як наслідок, містяни припинили відвідувати цей торговельний центр, бо знали, що матимуть проблеми з паркуванням авто. Через це влада завжди має думати про альтернативу.

На вул. Соборності часто можна зустріти вуличних музикантів. Під час інтерв’ю на Театральній площі грав музикант від релігійної організації. Він використовував мікрофон та музичні колонки. Норберт Нойхауз здивувався цьому й сказав, що це насправді проблема:

«У Трірі музиканти зацікавлені у тому, щоб грати на вулицях і отримувати гроші від туристів. Для цього їм відвели зони, де вони можуть виступати, але щопівгодини вони мають змінювати локацію. При цьому, вони не можуть використовувати мікрофон. Ми зараз з вами говоримо і це нам заважає, хоча ми хотіли роздивитися площу».

Також на пішохідній частині вулиці можна помітити дисбаланс. В одній частині вона перевантажена майданчиками, але поряд зовсім пустує. Але на ділянці від ресторану «Злато місто» до «ЦУМу» такої проблеми немає: з одного боку ресторани, з іншого магазини, усе збалансовано. Аби вигляд усієї вулиці був гармонійним, потрібно враховувати, що «пустоти» потрібно теж заповнювати.

Однією з найголовніших проблем вулиці можна визначити балкони. Вони є невіддільною частиною вулиці й впливають на загальний вигляд. Сьогодні вони мають вигляд типових, радянських балконів, частина з яких ще й аварійна. Вони належать власникам квартир у будинках на вул. Соборності, тому вплинути на це можуть саме вони.

Щоб покращити вигляд цих балконів можна запропонувати студентам-архітекторам полтавських вишів розробити цілісну концепцію вигляду фасадів будинку. Потім ці роботи презентувати на центральній вулиці:

«Це власність людей, але потрібно показувати, що вони конкретно можуть зробити власним коштом.  Влаштувати змагання і показати яким може бути фасад. Власники квартир спустяться і подивляться яким може бути їхній будинок. Так люди зможуть проявити креативність. Можна використати навіть систему для створення балконів і заохотити людей тим, що вони зможуть більше простору на балконі отримати».

Один з принципів політики Норберта – власний інтерес людини має вести до спільного блага. Якщо говорити про покращення вигляду вул. Соборності, то принцип простий. Людина думатиме про свій балкон, який стане більшим та теплішим, але разом з тим гарнішим буде фасад. Варіант, якому просто заборонити чи наказати щось людям, не спрацює. Тому місто має заохотити людей і показати, що це в їхніх інтересах.

«Котлярик» можна поєднати зі «Злато місто»

Будинок Полтавського Дворянського зібрання очікує на реставрацію після пожежі у грудні 2020 року. Це хороша класична будівля, то однозначно потребує відновлення:

«Треба докласти зусиль і обов’язково зберегти оригінальний фасад. Але для чого відкривати тут оперу? У вас уже є театр. Для бюджету утримувати потім ще одну таку будівлю це занадто. У нас в місті і опера, і театр в одній будівлі. Краще б реставрувати будівлю і віддати під комерцію».

За таким алгоритмом, місто отримає красиву пам’ятку в центрі міста, що свідчитиме про збереження історичної спадщини та локацію, де можна придбати товари чи відпочити. Тобто, пам’ятка залишається пам’яткою, але нею користуються у повсякденному житті.

Через таку позицію Норберт Нойхауз вважає, що немає нічого поганого у прибудові до Будинку Полтавського дворянського зібрання. Бізнес міг би розвивати цю будівлю, підтримувати її у гарному стані. Так зробили у Трірі. Довкола однієї з пам’яток в місті був громадський простір, яким ніхто не користувався. Тоді влада вирішила віддати буділю під комерцію. Щойно там запрацював ресторан, довкола оновили територію і його почали відвідувати жителі міста.

Ще однією ідеєю, яку можна реалізувати, є продовження торгового центру «Злато місто» до «Котлярика». Вони розташовані поряд, тому можна продовжити перехід і відкрити там ресторан чи крамницю. Схожий досвід має Київ. На Майдані Незалежності є ТЦ «Глобус», що розташований під землею і має попит серед містян та гостей Києва.

Корпусний сад, Монумент Слави та  Кадетський корпус

У Корпусному саду Норберт Нойхауз одразу помічає лавки. Їх можна оновити. Для цього варто оголосити конкурс серед містян та обрати дизайн найкращих сучасних лавок, які запропонують. Також варто оновити плитку у Корпусному саду, але потрібно також враховувати для чого туди приходять люди.

У цьому парку часто займаються бігом. Тож в одній з частин можна облаштувати спортивний майданчик  для людей, які люблять спорт і приходять сюди саме за цим. Якщо ж у парку влаштовують дискотеки для людей похилого віку, то варто створити для цього умови. Наприклад, зручний танцювальний майданчик чи плитку тощо. Варіантів для покращення цього простору безліч, але треба розуміти для кого це варто робити.

А ось прапори з Монументу Слави варто зняти. Хоча вони мають ідеологічний підтекст і задум, їхня наявність на Монументі не виправдана, бо це перш за все пам’ятка. Озираючись на досвід Полтави щодо зняття прапорів, це питання дискусійне.

Остання локація нашої прогулянки  Полтавський Петровський кадетський корпус, що понад 20 років не використовують взагалі. На думку європейця, історія Кадетського – це нормальний кейс:

«Можуть стояти будівлі занедбаними, якщо немає в них потреби. У Трірі була історична будівля, яку використовували, але вона була занедбана. Не було у бюджеті коштів на неї, тому віддали одному з фондів. Фонд зробив ремонт і потім її в оренду віддав. І її використовували громадські організації, а кошти за оренду отримав цей культурний фонд. Гроші все одно витратили на розвиток міста. Якщо немає коштів, то можна передати організаціям і фондам».

***

Погляди й поради Норберта Нойхауза для Полтави можуть здатися нереалістичними, але вони – гарний привід для дискусії. В Україні він ділиться європейським досвідом й допомагає місцевим владам. Також він видав власну книгу «Цінності християнської демократії», у якій визначив 9 головних цінностей для політиків та можновладців. У ній автор розповідає, що насправді політика – це не лише про владу і вплив, а й формування особистості та простих людських принципів.

Своєю чергою ми, як громада, можемо змінювати позицію щодо певних процесів у місті й використовувати цей досвід.  Навчитися не змушувати власників пам’яток чи квартир в історичному центрі міста щось змінювати, а заохочувати це робити. Не сподіватися на бюджет та владу, а самостійно брати відповідальність. Не руйнувати свою історію та спадщину, а осучаснювати та надавати нових сенсів.