Фото 35-ї окремої бригади морської піхоти для ЗМІСТу
На сучасній війні небезпека чекає не лише попереду. Вона зависає в небі, ховається в посадках і супроводжує кожен метр дороги. Старший водій роти 35-ї бригади морської піхоти Олександр Горопашний знає це не з чужих слів. Він евакуював поранених квадроциклом, проходив штурмові операції, брав у полон російських солдатів і отримав свій «Золотий хрест». Та найбільшою нагородою для себе вважає повернення побратимів живими.
Олександр Горопашний – старший водій роти 35-ї окремої бригади морської піхоти імені Михайла Остроградського. У юності він захоплювався спортом – грав у футбол, хокей і волейбол. Водночас багато читав, віддаючи перевагу детективам і романам. До початку повномасштабного вторгнення працював водієм і мав звичайне мирне життя.
У вересні 2023 року отримав повістку. Рішення стати до лав Збройних сил України було для нього беззастережним – вже наступного дня він розпочав військову службу. Відтоді його життя нерозривно пов'язане із захистом країни. Про фронтові дороги, полонених росіян, «Золотий хрест» і те, що допомагає не зламатися, військовий розповів в інтерв'ю.
Маршрути під прицілом FPV-дронів
Службу у 35-й окремій бригаді морської піхоти Олександр Горопашний розпочав одразу після проходження базової військової підготовки. Саме тоді він познайомився з військовослужбовцями підрозділу, до якого вирішив приєднатися. Вибір був свідомим і швидким – морська піхота привабила його своїм характером, високими вимогами до фізичної підготовки та бойовим духом.
«Найбільше мені запам'яталися хлопці. У нас справді бойовий і дуже дружний колектив. Немає поділу на офіцерів, сержантів чи солдатів – на завдання виїжджають усі. Кожен виконує свою роботу, підтримує побратимів, тому нічого поганого про службу в бригаді сказати не можу».
Період бойового злагодження був насичений щоденними тренуваннями. Військові відпрацьовували стрільбу, маскування, пересування, фізичну підготовку та інші навички, необхідні для роботи на передовій. Згодом підрозділ вирушив на Херсонський напрямок, де Олександр отримав перший бойовий досвід. Там доводилося працювати в укриттях, виконувати завдання поблизу річки та брати участь у протидії ворожим безпілотникам, зокрема розвідувальним «Орланам».
Сьогодні, обіймаючи посаду старшого водія роти, Олександр Горопашний відповідає за завдання, від яких нерідко залежить життя побратимів. Його маршрути – це підвезення боєприпасів, продуктів, особового складу та евакуація військових із позицій. За роки війни ця робота стала значно небезпечнішою.
Якщо на початку служби головними загрозами були артилерійські обстріли, то нині ситуацію суттєво змінили FPV-дрони, зокрема на оптоволоконному керуванні. Під час кожного виїзду доводиться уважно контролювати не лише дорогу, а й повітряний простір.
«Робота водія зараз стала набагато важчою, ніж була на початку. Якщо раніше основною загрозою була артилерія, то сьогодні найбільша небезпека – це FPV-дрони. Тепер потрібно дивитися не лише на дорогу, а й постійно контролювати небо. Ми вже знаємо найнебезпечніші ділянки маршрутів, іноді виходимо пішки, перевіряємо місцевість, шукаємо, де можуть бути оператори дронів».
За словами військового, кожна поїздка є унікальною і несе нові ризики. Бували випадки, коли ворожі дрони влучали в автомобіль, однак не детонували, що фактично рятувало екіпаж. Інколи, отримавши інформацію про розташування операторів FPV-дронів, українським військовим вдавалося випередити противника, зайти з тилу та знищити його позицію, після чого продовжити виконання бойового завдання.
Попри постійну небезпеку, головним залишається відповідальність перед побратимами. Адже від своєчасної доставки боєприпасів, провізії чи успішної евакуації нерідко залежить не лише виконання бойового завдання, а й людські життя.
«Був випадок, коли FPV влучав у лобове скло машини, але не здетонував. Інколи отримували інформацію, де чекає противник, заходили з тилу, знищували його позицію й лише після цього продовжували рух. Кожен виїзд – це ризик. Переживаєш і за себе, і за хлопців, але розумієш, що треба їхати. Треба доставити боєприпаси, продукти, завезти людей на позиції або вивезти їх звідти. Це наша робота, і її потрібно виконувати».
Кожен бойовий виїзд залежить від оперативної обстановки
Для Олександра Горопашного кожен напрямок мав свої особливості, однак найважчим він називає саме Донецький. Якщо на Херсонщині евакуація та підвезення особового складу й боєприпасів були відносно безпечнішими, то на Донеччині ситуація кардинально змінилася через масове застосування російських FPV-дронів.
«На Херсонському було трохи спокійніше: можна було заїхати, вивезти чи евакуювати хлопців, хоча ми все одно були дуже обережними. Там був ближчий доступ до позицій. А коли почали масово використовувати FPV-дрони, усе змінилося. Стало набагато складніше і нам, і піхоті».
Через постійну загрозу з повітря транспорт уже не завжди може доставити військових безпосередньо до позицій. Часто бійців висаджують за кілька, а інколи й за 10–20 кілометрів від місця виконання завдання. Решту шляху вони долають пішки, щоб мінімізувати ризик втрати техніки та особового складу.
«Часто ми вже не можемо підвезти хлопців безпосередньо до позицій, тому висаджуємо їх на великій відстані. Буває, що вони проходять пішки по десять, одинадцять, а іноді й по двадцять кілометрів. Так само важче стало й евакуйовувати поранених, адже дістатися до них транспортом не завжди можливо».
Кожен виїзд залежить від оперативної обстановки. Якщо маршрут придатний для автомобіля, використовують пікап або броньовану техніку. Коли ж дороги перебувають під постійним контролем ворожих безпілотників або проїзд ними стає неможливим, доводиться пересідати на квадроцикл.
Саме за допомогою квадроцикла Олександру Горопашному неодноразово доводилося евакуйовувати поранених. Водночас навіть така техніка не може під'їхати безпосередньо до позицій, аби не видати їхнє розташування. Побратими максимально наближають пораненого до визначеного місця зустрічі, після чого його перевозять до стабілізаційного пункту, де медики надають першу допомогу.
«Бували випадки, коли доводилося евакуйовувати поранених квадроциклом. Але до самої позиції ми ніколи не під'їжджаємо, тому що це може видати її ворогу. Хлопці по максимуму виводять пораненого до лісосмуги або в безпечніше місце, куди ми вже можемо дістатися. Забираємо пораненого, садимо його на квадроцикл і відвозимо до стабілізаційного пункту, де медики вже накладають турнікети й надають першу допомогу. Такі евакуації доводилося проводити і на Донецькому, і на Харківському напрямках.
За словами військового, із кожним місяцем війни логістика стає дедалі складнішою. На фронті регулярно втрачають автомобілі, квадроцикли, наземні роботизовані комплекси, однак головне – вдається зберегти життя людей. Саме це залишається найважливішим результатом кожного ризикованого виїзду.
За роки служби Олександр Горопашний на власні очі спостерігав, як змінюється характер сучасної війни. Якщо раніше вирішальну роль відігравали артилерія та піхота, то нині поле бою значною мірою контролюють безпілотні системи. Російські FPV-дрони та розвідувальні БпЛА постійно стежать за дорогами, лісосмугами й маршрутами забезпечення. Через це навіть найменший рух може миттєво стати ціллю.
«Війна дуже змінилася. Якщо раніше більше працювала піхота й артилерія, то зараз усе контролюють безпілотники. FPV-дрони, "Мавіки" – вони постійно в повітрі. Через це пересуватися стало набагато складніше. Ми постійно шукаємо нові маршрути, об'їжджаємо небезпечні ділянки, бо противник уважно стежить за будь-яким рухом. Вони можуть заховатися в посадці, у кущах, біля дороги й чекати, поки з'явиться автомобіль, квадроцикл чи навіть один військовий. Щойно бачать ціль – одразу намагаються її знищити. Тому зараз кожне переміщення – це великий ризик».
Щоб виконати завдання, екіпажі змушені постійно шукати альтернативні шляхи, змінювати маршрути та уникати відкритих ділянок місцевості. Противник часто влаштовує засідки, використовуючи посадки, кущі чи узбіччя доріг, очікуючи на появу автомобіля або квадроцикла. Саме тому кожне переміщення сьогодні потребує максимальної обережності, швидкої реакції та безперервного аналізу обстановки.
«Із кожним днем працювати стає все важче. Ми бачимо, як втрачаємо автомобілі, квадроцикли, наземні роботизовані комплекси. Техніка залишається на полі бою, але головне, що люди повертаються живими. Саме заради цього ми щодня виїжджаємо на завдання, попри всі ризики. Іншого вибору немає – хлопців потрібно забезпечувати, евакуйовувати й підтримувати, поки триває бій».
Полонені, зачистка села і підтримка, яка допомагає триматися
За час служби Олександру Горопашному доводилося виконувати не лише логістичні завдання. Один із найбільш пам'ятних епізодів стався на Донецькому напрямку, коли його підрозділ брав участь у зачистці одного із населених пунктів. Протягом одинадцяти діб військові працювали фактично як піхота, проводячи штурмові та зачистні дії в умовах активного опору противника.
Під час цієї операції українським захисникам вдалося взяти в полон дев'ятьох російських військовослужбовців. Після роззброєння та затримання їх доставили до штабу, де передали відповідним службам. За словами військового, можливості спілкуватися з полоненими майже не було – головним завданням залишалися безпека особового складу та виконання бойової операції.
«На Донецькому напрямку був випадок, коли ми брали участь у зачистці одного села. Пробули там одинадцять діб. Працювали вже не як водії, а фактично як піхота. Під час цієї операції взяли в полон дев'ятьох російських військових. Ми їх роззброїли, зв'язали, посадили в транспорт і передали до штабу. Часу на розмови практично не було, тому що робота тривала. Росіяни ще чинили опір, працювали по нас із мінометів, тому головним було виконати завдання й не втратити своїх людей».
Лише під час коротких контактів військовий почув типові пояснення, які, за його словами, повторювали майже всі полонені. Вони розповідали про хворих родичів або інші життєві обставини, що нібито змусили їх підписати контракт і вирушити на війну. Водночас, як зазначає військовий, спільним мотивом для більшості були саме гроші.
«Усі полонені говорили приблизно одне й те саме. Один розповідав, що пішов воювати через хвору маму, інший – через доньку, ще хтось казав, що хотів уникнути кримінальної відповідальності, тому підписав контракт і пішов служити. Такі історії повторювалися майже від кожного, вони ж усе заучували».
Попри багаторічну службу, постійні бойові виїзди та небезпечні операції, найбільшу підтримку Олександр Горопашний знаходить у своїй родині. Саме дружина, діти та думки про дім допомагають не втрачати внутрішню рівновагу. Не менш важливу роль відіграє і командир підрозділу, з яким вдалося вибудувати довірливі стосунки та взаєморозуміння.
«Золотий хрест» як визнання щоденної роботи
Олександр Горопашний не може назвати точний епізод, за який його відзначили нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України «Золотий хрест». Припускає, що нагорода стала оцінкою дій його підрозділу під час штурмової операції в одному з населених пунктів Донецької області. Водночас зізнається: за роки служби бойових епізодів було настільки багато, що виділити якийсь один уже непросто.
«За цей час було стільки бойової роботи, що вже не всі моменти пам'ятаєш. На війні це стає звичайними буднями, є завдання – працюємо, є можливість – трохи відпочиваємо і знову повертаємося до роботи. Тому не задумуєшся, що колись саме за це можеш отримати нагороду».
Момент вручення «Золотого хреста» воїн пам'ятає добре. Нагородження відбулося до Дня Морської піхоти, хоча саму нагороду військовий отримав уже 8 січня. За його словами, такого відзначення він зовсім не очікував.
«Якщо чесно, я зовсім не очікував отримати "Золотий хрест". Думав, що буде якась грамота чи подяка від командування. Тому, коли оголосили про нагороду, був дуже приємно здивований. Але я ніколи не вважав, що зробив щось особливе. Ми всі виконуємо одну й ту саму роботу, і кожен із хлопців заслуговує на таку відзнаку не менше за мене».
«Золотий хрест» став не першою нагородою військового. За час служби він також отримав грамоту від командування Військово-Морських сил України, відзнаку «Морський хрест», нагороду від командування роти, а також відзнаку Президента України «За оборону України». Усі вони стали свідченням його внеску у виконання бойових завдань та захист держави.
Фото 35-ї окремої бригади морської піхоти для ЗМІСТу