21 вересня, 16:09
21 вересня, 16:09

Низьке переддощове небо, натовп, галас. Це десятки охочих намагаються потрапити на реконструкцію весілля, беручи штурмом ворота садиби Івана Котляревського. У перший день міжнародного фестивалю «Полтавська галушка», тут відтворюють традиційний обряд весілля. В основі дійства – описи етнографа Федора Вовка «Весілля у Гадяцькому повіті» 1899 року.

Маневруємо в галасливому натовпі й опиняємося на подвір'ї. Якби не купа людей, можна було б одразу помітити, що посеред двору стоїть дерев’яний віз із глиняним посудом і гарбузами, а садиба потопає у квітах. Однак поки ми цього не бачимо, бо люди товпляться, визирають з-понад плечей один одного, намагаючись побачити дійство чи впіймати його мить на камеру смартфону. 

Десь там у центрі юрби триває викуп нареченої. Батько молодої не поспішає віддавати доньку заміж, а замість неї до бояр відправляє чоловіка у жіночому вбранні з обмотаною хусткою головою. 

«Зуби не хочете показувати, хай хоч заспіває. Вона так гарно співає, я знаю. Краще, ніж соловей!», – каже боярин, підозрюючи підміну.

Викуп в розпалі, коли з неба починає накрапати. Хтось із гостей весілля сильніше натягує каптура на голову, хтось розкриває парасольку, а комусь просто поталанило сховатися під  широкою парасолею сусіда. Іншим пощастило менше і вони продовжують мокнути під дощем, нарікаючи на зухвальців, які осмілилися штрикати людям у натовпі межи очі спицями парасольки.

Викуп справили, молодих благословили іконами та батьківським напуттям – можна й до столу. Попід рушниками вони прямують частуватися, а за ними – гості. За традицією, молоді тричі обходять стіл. Старший боярин Едуард із Козубівки запрошує гостей до столу, а свашки співають народних пісень:

«А ви гості не цурайтесь,

Та за двері не ховайтесь,

Просимо вас до хати,

Будемо вас вітати!»

Тим часом музики з гурту «Щука-риба» лаштують інструменти, кухарки наливають чарки, а вареники от-от розтануть у чиємусь голодному роті.

Дощ не вщухає, але це вже мало кого цікавить: молодята разом з гостями під прихистком намету. Стіл ломиться від наїдків, музики грають, свашки співають.

Перший голод втамували, то можна і поговорити. 

«Знайшли ми нашу наречену, княгиню нашу, Галушечку Ольгу у самому місті Черкаси. Оскільки Оля наша Галушка, і ви бачите, яка вона тендітна, то ми вирішили, що у неї має бути князь такий славний, щоб вона в заміжжі почувалася по-панськи. Ми подумали, що треба її трохи чимось жирненьким змастити. Знайшли для неї нареченого в самій столиці – Євгена Сметану», – розповідає гостям співорганізаторка фестивалю і свашка на весіллі Яніна Барибіна.

Шлюб за традиційним обрядом беруть декоратор телеканалу СТБ Євгеній Сметана та черкаська гідеса і краєзнавиця Ольга Галушко, хоч познайомилися вони тільки в день весілля. 

Уже не вперше так одружують молодят у садибі Котляревського. У 2019 році пошлюбили пару Юлії та Олега Галушок, які хоч і були вже подружжям, але погодилися ще раз відгуляти весілля за народним звичаєм.

Дощ стихає, погода поліпшується. Гості вже не так до столу линуть, бо частувань поменшало, але запал гуляти весілля тільки зріс. Троїсті музики награють, починаються танці.

«Гості дорогі, та не їсти ж пити ви сюди поприходили! Танцювати, гомоніти, по закутках залицятися, ви ще ж молоденькі», – закликає свашка Яніна Барибіна.

Старший боярин наливає гостям по чарочці, дивуючись, скільки серед них відмовляється, бо за кермом.

«Слава молодим!», – кричать у натовпі.

«Слава! Слава! Слава!», – відповідає юрба.

«Та не сало, а слава!»

Для більшості гостей весілля – радісна подія. Дружки ж нареченої заводять сумної пісні, ніби оплакуючи завершення дівоцтва молодої.

«Шо ви, дівчата, такого сумного. Ану веселого заспівайте!», – каже одна зі свашок.

«Ми співаєм сумне, бо свою подружку оддаєм».

Весілля триває, а свашки тим часом перевіряють молоду на доброчесність. Викликали її та й допитуються:

«Тут мати так розпиналася, що дівка наша чесна заміж пішла. А ми ж такі ото не віримо, ми хочемо перевірити. Ану ходи сюди, питати тебе будемо! Ану признавайся, пшениця до строку не зійшла? Горобець на печі не вчинив жнива? У поле не ходила, не жала?».

Наречена витримує допит, то свашки беруться за молодого:

«Ану признавайся, хто тебе женить? Чи батько, чи мати, чи осуд людський, чи своя воля?».

«Своя воля!», – відказує наречений.

Свашки продовжують перевіряти молодого, як він ставитиметься до майбутньої дружини у подружньому житті. Гостей весілля до цього часу трохи поменшало, а ті, що лишилися, уважно спостерігають за дійством.

«Що то за молодиця, якщо ні разу не бита! Що ти будеш зараз робити, жінку бити вчити чи вчити бити?», – запитує свашка молодого і дає йому батога.

«Вчити бити», – відповідає молодий, гідно завершуючи перевірку.

Пересвідчившись, що дівка чесна, а хлопець розумний, свашки підносять молодим весільні дари.

«Даруємо молодому від коня дугу, щоб від ніколи не задивлявся на другу!».

«Їй даруємо коромисло, щоб у неї на шиї завжди було намисто!».

Щоб у домі молодят був достаток та добробут, свашки обсипають їх зерном:

«Щоб ви були багаті, сиплемо на вас жито, щоб весело було жити, сиплемо пшеницю яру, щоб були у парі, сиплемо овес, щоб пишався рід увесь! Так говорила вам сьогодні мати, обсипаючи вас. І обсипала так, ніби дощем поливала. От чому говорять: дощ на весілля – на багатство. Бо дощ впаде на нову незорану ниву, яка дасть нове колосся».

Перевірки закінчилися, саме час кликати дядька Йосипа, щоб почастував гостей. Жінки заводять пісню:

«Де той дядько Йосип, що горілку носить,

У кишені тисне, хай вона йому скисне!»

Вечір наближається, але наречена не поспішає знімати вінка, проводжаючи поволі своє дівування.

Попереду на молодих чекає перша шлюбна ніч, яку вони мають провести у хаті хрещеної матері. Стерегти спокій молодят буде боярин: він під дверима стоятиме та охоронятиме їх, щоб ніхто не заважав.

Хрещена ж ночуватиме у свахи, а на ранок молода має винести та показати їх червону калину на простирадлі.

«Я проконтролюю. Хай ночують, аби хату не розвалили», – погоджується хрещена мати, залишаючи молодятам хату.

Зранку простирадло покажуть свекрусі, а та вже прийматиме невістку до своєї родини. Братиме чорну курку, рубатиме їй голову, кров випускатиме у миску і тією водою митиме невістці ноги. Так свекруха символічно зробить її кровною родичкою.